Коли на початку липня 2023 року прем’єр-міністр Китаю Лі Цян приймав членів однієї японської бізнес-організації, до протокольної фотографії на найважливіше місце ліворуч від себе він поставив губернатора Окінави Денні Тамакі. Інцидент привернув увагу японців, адже серед учасників делегації були вищі за рангом особи, а очолював її 86-річний Йохей Коно, колишній спікер парламенту, який став праворуч від Лі Цяна. У китайській дипломатії дрібні жести часто мають більше значення, ніж офіційні заяви. У яку гру грає Пекін?

Японські ЗМІ швидко пригадали статтю, яка рівно місяць до того вийшла на першій шпальті режимної газети «People's Daily». Це був звіт про візит Сі Цзіньпіна до нової будівлі державного архіву, під час якого керівник установи показав главі держави документи, що свідчать про історичні зв’язки Королівства Рюкю з Китаєм. Сі продемонстрував прекрасне володіння темою, адже протягом понад десяти років він обіймав високі посади у місті Фучжоу на східному узбережжі, звідки багато століть тому кілька десятків сімей переселились на Рюкю. Пізніше, щоб віддати данину пам’яті предкам, ці люди відвідували свій рідний край, що зафіксовано у місцевому музеї.

Так склалося, що острови, які входять до складу Окінави (найбільший з них має таку ж назву), займають значну частину давнього Королівства Рюкю, яке близько п’ятисот років було васалом Піднебесної. Ця територія, яку заселяла етнічна суміш різних азійських народів, була елементом китаєцентричної системи «тянь ся» («під Небом»), яка охоплювала значну частину Далекого Сходу.

Тож японці мають право запитувати, чи за почестями, яких у Китаї удостоївся запрошений до Фучжоу губернатор Окінави, не ховається історичний ревізіонізм. Це набуває додаткового значення у момент, коли зростає геостратегічна важливість японського архіпелагу, розташованого між Тайванем, Китаєм та головними островами Японії. Підкреслюючи важливий статут окінавської еліти, Пекін, звісно, усвідомлює складність її стосунків з владою у Токіо.

***

Статус китайського васала вимагав від мешканців Рюкю сплати данини і поклоніння імператору. Проте вони могли зберегти свою самобутню культуру, у тому числі вірування та мову. Крім того острови прославилися своїми широкими торговими зв’язками по всьому регіоні. Однак на початку XVII століття там з’являються японці і підкорюють архіпелаг. Відтоді майже три століття королі Рюкю вестимуть подвійну гру: формально поклоняючись китайському імператору, вони перебуватимуть під фактичним контролем сьогуна. Такий формат виявиться корисним для Японії, особливо у період вимушеної ізоляції, коли через Рюкю вестиметься торговий обмін з Китаєм.

У 1879 році, з благословення США, архіпелаг було офіційно включено до складу Японії. Втративши регалії, король зі своєю свитою оселяється в Токіо, а Рюкю, яке перейменовують на Окінаву, стає однією з японських префектур. Це відбувається під час бурхливого періоду Мейдзі, коли Японія швидко стає сучасною державою і невдовзі розпочне колоніальне підкорення територій. Для Китаю цей час став періодом поступового занепаду імперії, невдалих спроб модернізації і десятиліть хаосу. Підписуйтесь на наш фейсбук Варто зупинитись на цьому історичному моменті, оскільки він ще може виявитися значущим для майбутнього усього регіону. Десять років тому, одразу після приходу до влади Сі Цзіньпіна, у тій же «People's Daily» публікується текст двох відомих істориків Лі Гоцяна і Чжана Гайпена, які ставлять під сумнів законність переходу архіпелагу до Японії. Звісно, автори не говорять прямо, що він має належати Китаю, але розглядають варіант здобуття Рюкю самостійності. Додамо, що гасло «незалежне Рюкю» вільно поширюється у суворо цензурованому китайському Інтернеті.

Японія, на боці якої стоїть міжнародне право, рішуче протестує проти таких поглядів. Її спір з Китаєм стосується лише кількох інших острівців Сенкаку площею 7 кв. км. У Токіо нагадують про висловлювання Мао Цзедуна щодо японської приналежності Окінави. Теперішній лідер Китаю, мабуть, намагається перевести це питання в іншу площину – так, як би це зробив Володимир Путін, який, нав’язуючи особисту інтерпретацію історичних подій, обґрунтовує сучасну політику російської держави.

Колись подібним чином поводились китайські імператори з династії Мін чи Цін, які наказували переписувати старі документи, щоб узаконити свою владу чи китаєцентричний порядок. Саме у такому світлі слід сприймати останні слова Сі Цзіньпіна, сказані в архіві. Він підкреслював необхідність «збирати і сортувати документи минулого таким чином, щоб передати спадщину і забезпечити належний розвиток китайської цивілізації».

***

У пересічного японця Окінава сьогодні асоціюється переважно з бірюзовим океаном і відпочинком під пальмами. Та для мешканців Окінави все не так ідилічно: вони часто відчували себе зневаженими рештою країни. Історично список завданих їм кривд включав примусову японізацію, у тому числі викорінення місцевої мови. Сьогодні проблемою є, зокрема, відсутність інвестицій – Окінава традиційно залишається найбіднішою префектурою країни. Але тінь на взаємовідносини кидає передусім Друга світова війна і її наслідки для архіпелагу.

Під час боїв за Окінаву (квітень-червень 1945 року), яка повинна була виконувати роль захисного бар’єру при вторгненні військ США на японські острови, загинуло понад 240 тисяч людей. Серед них було 77 тисяч військових японської армії (до якої призивали молодих людей з Окінави), 14 тисяч американців і близько 150 тисяч цивільних – чверть населення префектури. Останні втратили своє життя не лише від ворожої руки.

Створюючи спотворений образ американських солдатів, які, начебто, по-варварськи ставилися до полонених, японська влада заохочувала мирних жителів скоювати масові самогубства. Траплялися жахливі сцени, коли батько у приступі паніки вирішував, що краще вбити членів власної сім’ї і насамкінець себе, ніж здатися американцям. Кажуть, що фанатизм в обороні Окінави був одним з аргументів, які переконали Трумана застосувати ядерну зброю проти Японії.

Мешканці архіпелагу, особливо старші, досі носять у собі відчуття, що завдана тоді кривда не дочекалася належного визнання з боку політичної еліти країни. Для лівих сил та мейнстріму громадської думки символом воєнного мучеництва японців стали Хіросіма і Нагасакі, праві політсили радше неохоче згадують обставини, які привели до самогубчої смерті багатьох простих людей.

Стерти воєнну травму нелегко. Уже понад сімдесят років на Окінаві безупинно триває ексгумація тіл жертв.

Минулого року до списку додалися 365 осіб, що разом дало цифру 242 046. Щоденне життя мешканців ускладнює розмінування нерозірваних снарядів, якими нафарширована тутешня земля. Кілька місяців тому у столиці префектури через знайдений снаряд довелося провести евакуацію лікарні, а у приміщеннях з нетранспортабельними пацієнтами вікна забили дошками.

***

У 1952 році Сполучені Штати закінчують окупацію Японії, однак це не стосується Окінави, яка стає хабом американської армії для всієї Східної Азії. За земельні ділянки, передані під будівництво військових баз, законні власники отримували часто мізерну компенсацію. Доля місцевого населення була винятково жалюгідною, навіть на фоні решти країни, сплюндрованої війною. Внаслідок руйнацій та втрати землі багато людей ще довго після 1945 року бродили без даху над головою. Голод штовхав на крадіжки їжі навіть звичайних людей, а суттєвим джерелом доходів сімейного бюджету нерідко ставала проституція. Під час війни у В’єтнамі, коли багато американських військовослужбовців приїздило сюди на лікування, древнім ремеслом займалися 10 тисяч жінок.

Панування американців на архіпелазі не підлягало дискусії: вони були переможцями, мали гроші та давали місцевим роботу при базах. Популяризацію там бейсболу, фастфудів і святкування Різдва можна розглядати як вплив американської softpower. Упродовж десятиліть, очевидно, трапилося чимало випадків зверхності і навіть серйозних правопорушень з боку військових, проте місцеві також часто підкреслювали їхнє дружнє ставлення. Особливо щодо жіноцтва: кілька десятків тисяч американців повернеться додому, одружившись із жінкою з Окінави. Інші ставились до чоловічо-жіночих стосунків більш фривольно. Губернатор Тамакі, наприклад, так і не зустрів ніколи свого американського батька. Кількість таких покинутих дітей наприкінці дев’яностих років оцінювалася у чотири тисячі осіб.

1972 року Окінава повертається до Японії, але разом з армією США. На території префектури базується сьогодні майже половина з 55 тисяч американських військовослужбовців в Японії, займаючи 70 відсотків площі усіх баз, попри те, що Окінава – це лише один відсоток території країни. Шум військових гелікоптерів та машини U.S. Army на вулицях тут – звична справа.

Губернатори Окінави один за одним безуспішно добиваються від токійської влади більш рівномірного розташування американських військ по території Японії. Та інші префектури не квапляться їх приймати, крім того перешкодою є стратегічне розташування архіпелагу. Було лише прийнято рішення про перенесення центральної бази Футенума у більш відлюдне місце Геноко, та цей процес суттєво затягнувся. Мешканці протестують проти втручання у природне середовище на цих теренах, крім того там, мовляв, знаходяться тіла жертв війни, які чекають на ексгумацію.

У червні 2023 року під час урочистих заходів з нагоди річниці завершення битви за Окінаву прем’єр міністр Кісіда заявив, що з префектури не будуть зніматися збори, призначені на оборону країни. Але такі обіцянки – це лише ритуал, і у них мало хто вірить. Схоже, що перш ніж Окінава впорається з наслідками попередньої війни, вона повинна готуватися до наступної.

***

Під час тих же урочистостей губернатор Тамакі, згадуючи про воєнну травму, розкритикував плани розмістити на архіпелазі ракети великої дальності, що передбачено новою стратегією безпеки Японії. Разом з тим наприкінці липня влада оголосила, що там буде створено місця для евакуації та сховища, найбільше з яких, облаштоване у підвалі школи, зможе вмістити 4500 осіб. Тож Японія рішуче відходить від післявоєнного пацифізму, і за цим стоїть дедалі агресивніша політика Пекіну.

Сьогодні геостратегічне значення Окінави пояснюється у першу чергу її близьким розташуванням до Тайваню, якому загрожує китайське вторгнення, а Токіо все менш завуальовано декларує готовність надати йому підтримку. У той же час японський архіпелаг є важливою ланкою «першого ланцюжка островів», який обмежує китайцям вільний вихід до Тихого океану. Це все викликає неприховане роздратування Пекіну. Прикладом цього є нещодавні маневри китайської армії між островами Окінави. Окрім славнозвісного авіаносця «Ляонін» участь у них взяли майже дві сотні винищувачів.

Але чи не виявиться, що оскарження прав Японії на архіпелаг є контрпродуктивним? Адже Токіо серйозно озброюється, і неприязнь до Китаю там сьогодні є рекордно високою.

Однак, перспективу для починань китайської дипломатії відкривають імперські архіви, а не ситуативні суспільні настрої чи навіть політика нинішнього президента США, після якого до влади може прийти людина із іншими поглядами. На думку Пекіна, порядок, який сформувався у Східній Азії після 1945 року, є анахронічним і штучним. Природний порядок – це той, де домінує Піднебесна і де немає місця Сполученим Штатам. Таке розуміння міжнародної політики відображає китайсько-російський документ, підписаний незадовго до початку Олімпіади в Пекіні. Сам Сі Цзіньпін анонсує геополітичні зміни, які «відбуваються раз на сто років».

Тож Китай під його керівництвом вважає, що історія на його боці, і що його могутність, яка лише зростає, рано чи пізно змусить визнати цей факт Вашингтон та інші країни регіону, які займуть належне місце в китаєцентричній ієрархії. Наразі ніщо не заважає демонструвати дружні жести в бік влади чи мешканців Окінави – вони, безперечно, зраділи б, якби отримали додаткові кошти на розвиток економіки.

***

На південному мисі острова Окінава стоять меморіальні дошки з чорного граніту в пам'ять про загиблих у 1945 році. На них викарбувані імена членів місцевої громади та солдатів обох воюючих армій. Дошки зроблені у формі хвиль, які котяться у напрямку набережної. Традиція островів Рюкю говорить, що океан, який об'єднує різні нації, є символом миру. Залишається вирішити, хто і на яких умовах має бути гарантом цього миру.

– Пйотр Бернардин

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Марія Шевчук