Польсько-більшовицька війна – одна з небагатьох виграних нашою державою війн у ХХ столітті. Не дивно, що в міжвоєнний період про неї було знято кілька фільмів. Потім за ПНР на півстоліття була тиша. А в тогочасній Польщі та війна якось не дуже приваблювала митців. В основному вона показана лише в одному монументальному, але жахливому фільмі та одному непоганому серіалі. Довоєнних фільмів ми не побачимо, бо вони або втрачені, або залишилися лише фрагменти.

Два блокбастери для початку

Ще тривали сутички з більшовиками, коли в 1920 році знімався кінофільм (звичайно, німий) «Dla ciebie, Polsko» («За тебе, Польщо»). На жаль, до нашого часу збереглося лише 32 хвилини.

Режисером був Антоні Беднарчик, який до війни був відомий насамперед як актор; імена акторів, які грали в ньому, сьогодні говорять нам небагато – Антоній Ружанський (шляхтич Марцін Окша, повстанець 1863 року), Генрик Ридзевський (Франек, польський вояк) чи Ришард Собішевський (більшовик Саша). Після Другої світової війни останній разом із братом керував популярною у Варшаві школою танців.

Дія фільму відбувається в 1919 році на Віленщині. Після відступу німецької армії з Вільнюса починається польсько-більшовицька війна, яка жорстоко впливає на життя закоханої пари – Франка та Ганки. Більшовицькі орди знищують польські села й панські двори. У садибі шляхтича Окши загарбники організовують гулянку. Польська кавалерія приходить з допомогою якраз вчасно. Франека починають дуже поважати після того, як він затримав російського шпигуна. Знайдені при ньому важливі документи сприяють взяттю Вільнюса. Кровопролитні бої закінчуються вступом польських військ у це місто. Фільм завершують документальні кадри урочистостей, пов’язаних з приєднанням Вільнюса до Польщі, за участю Юзефа Пілсудського. Підписуйтесь на наш фейсбук На жаль, півгодини фрагментів фільму, які не дозволяють оцінити всю картину. Деякі сцени (особливо в інтер’єрах) розігруються дуже театрально, і бої виглядають досить неприродно, хоча показана також велика битва, в якій ключову роль зіграли «гігантські танки з-за кордону», які насправді, з сьогоднішньої перспективи, були невеликими машинами Renault FT 17. Але тоді бій, який глядачі спостерігали на екрані, напевно, справляв враження. Творці доклали чимало зусиль, щоб це зняти: польська піхота атакує за підтримки бронеавтомобілів, розриваються снаряди, навколо вогонь і дим...

Зі зйомками боїв великих проблем не виникало, адже події, показані у фільмі, відбувалися лише роком раніше. Хоча під час зйомок уже точилися нові бої за Вільнюс, тому важко сказати, чи сцени біля Острої брами насправді знімалися там, чи декорації потрібно було будувати.

А лише через рік на замовлення тодішнього Управління пропаганди Міністерства військових справ був знятий фільм «Cud nad Wisłą» («Диво на Віслі»).

Його режисером був Ришард Болєславський, учасник польсько-більшовицької війни (воював у 1-му полку легкої кавалерії), який у 1922 році виїхав до США і став одним із провідних режисерів Голлівуду. Знімав фільми з Гретою Гарбо та Марлен Дітріх.

У «Диві на Віслі» знімалися зірки довоєнного кінематографу. Однією з головних героїнь є Криста, яку грає чудова Ядвіґа Смосарська. Серед відомих акторів – Стефан Ярач, який грає більшовицького агітатора, і Казімєж Юноша-Стемповський, також грає більшовицького агента. Є також Міхал Зніч, який грає актора.

Дія фільму починається взимку 1919 року в селі Крензи над Бугом, де живе Криста. Потім ми бачимо Варшаву. Одного разу в лікарню, де працює лікар Ян, потрапляє хлопець із Кренз. Його рятують, і вдячна родина запрошує лікаря та його кохану до своєї садиби в Крензах. У 1920 році відбувається жорстокий наступ Червоної армії, і більшовики швидко виходять на околиці Варшави. І починається Варшавська битва. У фільмі можна побачити, наприклад, бої польського відділу, яким керував отець Іґнацій Скорупка, з підрозділом Червоної армії. Незабаром після закінчення битви дві пари – Кріста і панич Єжи та лікар Ян і Єва одружуються. Фільм завершується документальними кадрами, які показують церемонію передачі маршальського жезла Юзефу Пілсудському 14 листопада 1920 року.

На жаль, цей фільм також не можна побачити, але те, що залишилося, набагато краще, ніж «За тебе, Польщо». Можливо, завдяки режисеру, а може тому, що тут зіграло принаймні кілька чудових акторів. І хоча фільм німий, вони грають набагато менш театрально, ніж у попередній постановці.

На жаль, не всі батальні сцени збереглися – а саме їх особливо розхвалювала тогочасна преса. Журналісти навіть сумнівалися, що вони зняті для фільму, припускаючи, що це можуть бути справжні кадри часів війни.

Таємниця «Зоряної ескадрильї»

Наступна суперпродукція – «Gwiaździsta Eskadra» («Зоряна ескадрилья») 1930 року, в якій розповідається про американських пілотів, які воюють у лавах польської армії.

На початку трохи історії, справжньої: 7-а винищувальна ескадрилья була завербована американцем Меріаном К. Купером, кінорежисером, чий прапрадід воював під час Війни за незалежність США разом з Казимиром Пулаським. У грудні 1919 року 7ЕМ прийняла назву 7-а винищувальна ескадрилья ім. Тадеуша Костюшко; дислокувалася між іншим у Бердичеві, Білій Церкві та Києві. Купера збили, але він утік із полону і пробрався до Польщі. Після війни повернувся до США, де серед іншого був співрежисером фільму «Кінг-Конг», у якому знявся сам – пілотував літак, який атакував гігантську мавпу.

А сюжет «Зоряної ескадрильї» (на літаках була намальована емблема: червона, краківська рогативка та дві схрещені коси на тлі американського прапора) – історія кохання американського пілота до польської дівчини, епізод з реального життя Купера.

Режисером фільму був Леонард Бучковський, який зняв багато фільмів також після Другої світової війни; останньою була «Марися і Наполеон» 1966 року, а найвідомішими є «Заборонені пісні» 1946 року, «Скарб» 1948 року, «Пригода в Марієнштаті» 1953 року, а також «Орел» про вересневу одіссею польського підводного човна, знятий у 1958 році. Сценарій написав Януш Майснер, льотчик і письменник, автор багатьох книг, переважно про авіацію.

Як описав Майснер у своїх спогадах «Wiatr w podeszwach» («Вітер у підошвах»), Бучковський намагався зробити фільм «сенсаційний, стрімкий, з драматичною напругою, з якимось викраденням, з небезпечною пригодою, і все це на тлі бойових дій авіаційної ескадрильї. Багато польових зйомок, повітряний бій, велика битва за участю кавалерії, піхоти та артилерії».

Майснер згадував про зйомки фільму: «Я лечу на СПАДі з маленькою автоматичною камерою, встановленою на фюзеляжі за моєю спиною, яка знімає командира навчальної ескадрильї, який переслідує мене на старому доброму „Брістолі”, замаскованому під ворожий літак. (Світлові ефекти від кулеметних черг будуть вкопійовані пізніше). Бойові повороти, круговий бій, зміни горизонту, штопорний вихор, чергування неба і землі – все це зафіксовано на плівку».

А на землі тим часом точиться бій: «Я літаю по колу на низькій висоті з відважним оператором, який, використовуючи ручну камеру та борючись із швидкістю, знімає початок багнетної атаки, кавалерійську атаку, ураган артилерійського вогню...». Підсумував усе з легким незадоволенням, заявивши, що фільм «мелодраматичний, сенсаційний кітч і тільки авіаційна тема сюжету забезпечила йому великий успіх». А може, в часи ПНР він просто не міг нахвалювати фільм про польсько-більшовицьку війну?..

Від «Зоряної ескадрильї» не залишилося навіть маленького фрагмента, лише кілька фотокарток. Є обґрунтована теорія, що після війни всі примірники були совітами з Польщі вивезені. Про пошуки «Зоряної ескадрильї» є навіть фільм «Таємниця зоряної ескадрильї», режисером якого був Ян Боровєц, керівник компанії «Ubi Leones». «Ми проводимо масштабне дослідження, нам вдалося зв’язатися з родиною Меріана Купера, одним з розповсюджувачів фільму Францішеком Ожґою, головою Польсько-американської кінокорпорації в Чикаго перед Другою світовою війною, і з колишньою штаб-квартирою польської семінарії в Орчерд-Лейк, Мічиган, яка містить справжні скарби польської культури. Поки що результату немає, але головна мета нашого фільму – розповісти історію „Зоряної ескадрильї”, незалежно від того, чи вдасться нам її знайти, – каже Боровєц. – Можливо, в Росії є копія фільму, але в нинішніх умовах дістатися до неї нереально. Сліди ведуть також в інші країни…» – додає режисер.

Програна битва

На жаль, сучасний, сильно знятий фільм про події вісімдесятитрирічної давнини, хоч і є суперпостановкою, не вважається шедевром. Представлений у 2011 році фільм «1920 Bitwa warszawska» («1920 Варшавська битва») має на Filmweb дуже низьку оцінку 4,1, а критики поставили їй розгромну двійку! Що, власне, сталося, що Єжи Гофман зняв фільм, який оцінюють так низько?.. Адже грали чудові актори: Пілсудського – Даніель Ольбрихський, а є ще Єжи Боньчак, Адам Ференци, Боґуслав Лінда... A5 Проте рецензенти були невблаганними. На Filmweb Майя Кац написала: «Є улан, як намальований (Борис Шиц), є гарна дівчина (Наташа Урбанська), яка залишила сцену, щоб стріляти до більшовиків з кулемета, і є комуністи, які на чолі з диявольським Леніном хочуть нав’язати червоне ярмо всій Європі. Тільки наша хоробра нація може стати на заваді цим злим планам. У часописі «Rzeczpospolita» Пьотр Зихович підсумував фільм, написавши, що це «послідовність видовищних рукопашних боїв і вибухів, перемежованих правильними висловлюваннями історичних осіб і тривіальною історією про дівчину, яка чекала, коли улан повернеться з війни». Ґжегож Фортуна на порталі film.org.pl теж не змилувався: «„1920. Варшавська битва” не просто погана. Це настільки трагічно, що будь-кому, хто піде на це в кінотеатр, потрібно відшкодувати моральну шкоду. Я не перебільшую, не підтасовую – Єжи Гофман, незважаючи на співпрацю з багатьма талановитими професіоналами (Ідзяк, Дембський, Шиц, Ольбрихський), створив твір, за який нам усім має бути соромно». І додав: «Єжи Гофман використовує символи з тонкістю, гідною одурманеного слона, ніби боявся, що одна з його геніальних ідей може залишитися непоміченою менш розумними глядачами».

Більше того, попри велику кількість істориків, які співпрацювали з командою, у фільмі багато помилок. Більшовицький бронепоїзд схожий на справжній величезний броненосець на колесах – щось із жанру наукової фантастики, бо такого ще не було. Дві більшовицькі бронемашини фактично є копіями польських машин wz. 29 і wz. 34, назви яких добре вказують на рік їхнього створення: 1929 та 1934. І навіть їх можна було обклеїти фанерою та пофарбувати, щоб вони були схожі на ті, що використовувалися під час польсько-більшовицької війни. Польські авіатори скидають бомби на більшовиків вручну, як це й робилося насправді, але на початку Першої світової війни; у 1920 році літаки вже мали добре функціонуючі бомбовикидачі. Польські піхотинці кидаються на ворога з багнетами, причепленими до рушниць, а на поясі мають інші багнети – споряджені по два?.. Отець Скорупка має на собі післясоборну столу, а в У 1920 році стола виглядала по-іншому – була розширена донизу.

Проте рецензенти були невблаганними. На Filmweb Майя Кац написала: «Є улан, як намальований (Борис Шиц), є гарна дівчина (Наташа Урбанська), яка залишила сцену, щоб стріляти до більшовиків з кулемета, і є комуністи, які на чолі з диявольським Леніном хочуть нав’язати червоне ярмо всій Європі. Тільки наша хоробра нація може стати на заваді цим злим планам. У часописі «Rzeczpospolita» Пьотр Зихович підсумував фільм, написавши, що це «послідовність видовищних рукопашних боїв і вибухів, перемежованих правильними висловлюваннями історичних осіб і тривіальною історією про дівчину, яка чекала, коли улан повернеться з війни». Ґжегож Фортуна на порталі film.org.pl теж не змилувався: «„1920. Варшавська битва” не просто погана. Це настільки трагічно, що будь-кому, хто піде на це в кінотеатр, потрібно відшкодувати моральну шкоду. Я не перебільшую, не підтасовую – Єжи Гофман, незважаючи на співпрацю з багатьма талановитими професіоналами (Ідзяк, Дембський, Шиц, Ольбрихський), створив твір, за який нам усім має бути соромно». І додав: «Єжи Гофман використовує символи з тонкістю, гідною одурманеного слона, ніби боявся, що одна з його геніальних ідей може залишитися непоміченою менш розумними глядачами».

Більше того, попри велику кількість істориків, які співпрацювали з командою, у фільмі багато помилок. Більшовицький бронепоїзд схожий на справжній величезний броненосець на колесах – щось із жанру наукової фантастики, бо такого ще не було. Дві більшовицькі бронемашини фактично є копіями польських машин wz. 29 і wz. 34, назви яких добре вказують на рік їхнього створення: 1929 та 1934. І навіть їх можна було обклеїти фанерою та пофарбувати, щоб вони були схожі на ті, що використовувалися під час польсько-більшовицької війни. Польські авіатори скидають бомби на більшовиків вручну, як це й робилося насправді, але на початку Першої світової війни; у 1920 році літаки вже мали добре функціонуючі бомбовикидачі. Польські піхотинці кидаються на ворога з багнетами, причепленими до рушниць, а на поясі мають інші багнети – споряджені по два?.. Отець Скорупка має на собі післясоборну столу, а в У 1920 році стола виглядала по-іншому – була розширена донизу.

Цікаво, що фільм, здається, коштував 25,5 млн злотих, що більше, ніж інший блокбастер 2014 року «Місто 44» (менше 25 млн) або «Волинь» 2016 року (20 млн), у списку найдорожчих польських фільмів на шостому місці. За неофіційною інформацією йдеться про еквівалент 9 мільйонів доларів США, або 32 мільйони злотих на той час. І який ефект? Ну, мабуть краще фільм не дивитися.

Війну виграно

На тлі «Битви» телесеріал «1920. Wojna i miłość» («1920. Війна і кохання»), вперше показаний на TVP 11 листопада 2010 року (можна переглянути на vod.tvp.pl) має солідний рейтинг 6,8 на Filmweb.

Тринадцять епізодів розповідають про трьох вояків: Броніслава Яблонського (польського шляхтича й офіцера колишньої російської армії, якого грає Якуб Весоловський), Владислава Яроціньського (солдат із селянської родини з Великопольщі, солдат колишньої прусської армії – його заграв Войцєх Зєлінський) та Юзефа Шиманського (математик зі Львова, офіцер легіонів, в його ролі Томаш Борковський). Це історія про дружбу, стосунки з жінками та боротьбу за незалежну Польщу. Спільним ворогом Владека, Бронека та Юзефа є росіянин Олександр Срібельников, більшовицький комісар (Міхал Журавський). Пілсудського зіграв Мірослав Бака, виступили також Кшиштоф Ґльобіш і Лєх Лотоцький.

«„Варшавська битва” створювалася майже паралельно з нашим серіалом, тому було дуже цікаво робити порівняння, – каже співавтор сценарію Януш Петельський (іншим співавтором був Роберт Мєнькус). – Може, вдалося зайти глибше, показати події трохи автентичніше?.. – задумався він і додав: – Так склалося, що кілька сюжетів досить схожі. Але, звісно, шоу має бюджетні недоліки. Там, де згадуються великі військові частини, на знімальному майданчику з десяток, може трошки більше статистів...».

І згадує, що під час виробництва серіалу використовувався, наприклад, бронепоїзд часів Другої світової війни, який стояв на Станції Музей (колишній Залізничний музей у Варшаві). «Але завдяки використанню комп’ютерних програм він їздив по коліях, наче під час війни», – каже він.

Звичайно, знавці теми також помітили помилки. «Художника з костюмів треба тягати кіньми по бруківці за те, що він робить у цьому серіалі. Сидять польські вояки в окопах, а їхні однострої бездоганно чисті й випрасувані, як на параді... що то має бути? Чи ті траншеї їм копали екскаватором? Не кажучи вже про шоломи, які сяють новенькою фарбою», – написав один із дописувачів на форумі Filmweb. «Якщо у вас є лише один комплект уніформи на весь період зйомок, мусите ЕКОНОМИТИ :) (…) Реалізатори охоче скористалися допомогою Груп історичної реконструкції. Ці хлопці виступали у своїй власній формі, тож не дивно, що вони неохоче в ній качалися по багнюці», – відповів інший.

Важке вшанування

Польсько-більшовицькій війні, великій польській перемозі, якось не щастить – пам’ятник давно мали поставити, а не поставили; колись давно в Оссові під Варшавою мали відкрити музей, стоїть лише пусте приміщення. Драматична історія 1920 року аж проситься на велике справжнє кіно. Тим часом найкращий фільм, з тих коли-небудь створених, «Зоряну ескадрилью» марно шукають у всьому світі. Думаю, варто комусь нарешті зламати цей фатум, адже ми більше говоримо і пишемо про свої поразки, ніж про перемоги. Але варто знати, що історія Польщі – це не лише низка невдач...

– Пйотр Косьцінські

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян