Щороку на полях неіснучого вже століттями Ґрюнвальду спотикаються лицарі – поляки, литовці, тевтонці. Усі вони виглядають більш справжніми, ніж ті з 1410 року. Так само з відтворенням більш сучасних боїв. Минулого року інсценізація битви 1939 року над Вартою зібрала аж 27 груп історичної реконструкції – загалом понад двісті осіб, 4 тисячі пострілів та вісімдесят потужних вибухів.

Це більше ніж пристрасть. Реконструктори – це не актори, які сьогодні грають одного героя, а завтра – іншого. Вони у свої прототипи втілюються, а навіть намагаються ідеально наслідувати солдатів минулих років. Важливо все: правильний крій форми, правильне взуття, штатне спорядження. Можна з великою ймовірністю припустити, що довоєнному офіцеру, дивлячись на тих, хто відтворює Військо Польське 1939 року, не було б у чому їх дорікнути. Ну хіба що їхні рушниці, хоч і виглядають справжніми, на жаль, не можуть, стріляти…

Стрільці з Ґраєво

Групи, що відтворюють довоєнні польські підрозділи, діють практично по всій країні, хоча найчастіше вони створювалися там, де перед Другою світовою війною були штаби піхотних чи кавалерійських полків. Одним із таких місць є Ґраєво, невелике містечко (22 000 мешканців), розташоване поблизу кордону Підляшшя та Мазур. З травня 1924 року тут дислокувався 9-й полк кінних стрільців ім. ген. Казимира Пуласького. У вересні 1939 року полк воював у складі Підляської кавалерійської бригади, прославившись, зокрема, тим, що увійшов до Східної Пруссії. Пізніше воював на Підляшші, відступаючи на Полісся, а потім під Коцком і врешті разом з рештою військ генерала Клееберга 6 жовтня капітулював. У 1943 році полк було відтворено у складі Армії Крайової, і його вояки (звісно, партизани) провели кілька боїв з німцями.

«Наша група існує вже майже двадцять років. Зібралися люди, які цікавляться історією міста, дехто раніше ходив з металошукачами… Було створено Товариство друзів 9 полку кінних стрільців, а потім наша група в його складі. І ми почали діяти...», – розповідає Ґжеґож Марціняк, керівник Групи історичної реконструкції 9-го полку кінних стрільців.

Сьогодні вони можуть відтворити не лише кінних стрільців, які, поряд з уланами та легкою кавалерією, становили значну частину довоєнних частин польської кавалерії. У разі потреби вони виступають як солдати Армії Крайової і навіть як моторизована частина німецького Вермахту. У них багато зброї, хоча, звичайно, все це нестріляючі копії. Польський великокаліберний кулемет є «газифікований» (видає звуки, схожі на постріли завдяки спеціальній конструкції з використанням газу), стріляє гучним басом, а репліка ручного кулемета видає трохи вищий тембр. Обидва виглядають справжніми. «Німці» можуть їздити на копії бронеавтомобіля Kfz. 13, старішого, довоєнного типу, але теж використовуваного у вересні 39-го.

Отримати таке обладнання непросто. У будь-якому випадку реконструктор потребує великих грошей. «Польовий однострій кінного стрільця з повним спорядженням коштує 5-6 тисяч злотих, звісно, що без коня», – каже Ґжеґож Марціняк. Сама форма коштує близько 1200 злотих, взуття – чоботи, які носять офіцери і кавалеристи, можуть коштувати навіть дорожче. Крім того, у солдата має бути два комплекти форми, польова і службова, а у офіцера має бути три комплекти – додатково парадна форма. Тому це досить дороге хобі…

Копівці з Осовця

Лише за 24 кілометри на південний схід від Ґраєво, на шляху до Білостока, знаходиться фортеця Осовець, точніше її залишки. Вона була побудована росіянами у другій половині 19 століття для захисту від очікуваного нападу Німеччини зі Східної Пруссії. У 1914 році вона кілька місяців оборонялася і навіть пережила газову атаку, хоча протигазів у росіян тоді не було. Армія евакуювалася лише в серпні 1915 року, частково зруйнувавши укріплення. У міжвоєнний період тут дислокувався 42-й піхотний полк і діяла Центральна унтер-офіцерська школа Корпусу охорони прикордоння (КОП). У вересні 1939 року німці просто обійшли Осовець, гарнізон якого згодом відступив.

Корпус охорони прикордоння був особливим формуванням. Якщо до війни кордони з Німеччиною, Чехословаччиною та Румунією охороняли прикордонники, то з Радянським Союзом з 1924 року охороняв КОП. На відміну від більшості родів військ, копівці (так само як, наприклад, кавалеристи) носили круглі кашкети. У вересні 1939 р. більшість з них воювали на заході країни; ті ж, хто залишився на варті на сході, марно намагалися стримати радянський наступ. Вояків корпусу відтворює реконструкторська група Школи підстаршин КОП з Осовця.

«Я родом із Білостока, але вже давно цікавлюся прикордонними формуваннями, як колишніми, так і нинішніми, – розповідає Кшиштоф Шепєль, керівник групи. – Я почав працювати в Осовецькому фортифікаційному товаристві, став екскурсоводом по фортеці в Осовці, тому й дізнався про школу підстаршин КОП. Ідею створити реконструкторську групу підхопили кілька друзів».

Зараз у групі дев’ять осіб, які також мають копію маловідомої в Польщі 37-мм гармати mle 1916 TRP (французька гармата, спочатку в польських піхотних частинах, потім потрапила саме до КОП), ручний кулемет (такий же браунінг, що й у Групи історичної реконструкції 9-го полку кінних стрільців) і гранатомет. А також різноманітні рушниці; окрім типових для польської армії маузерів, вони мають також, наприклад, французькі бертьє. На початку Військо Польське мало багато типів зброї – німецьку, австро-угорську, французьку, а потім поступово уніфікувало її, віддавши старші типи зброї поліції та прикордонним службам.

Звісно, копівці з Осовця можуть виступати як «звичайні» піхотинці, бо, одягнувши польову форму та шоломи, виглядають так само, як їхні колеги, що відтворюють солдатів одного з піхотних полків. «Але ми намагаємося представляти КОП всюди, де тільки можемо», – каже Кшиштоф Шепєль.

Війна крупним планом

Чим насправді займаються реконструктори? Відповідь, здавалося б, проста: вони беруть участь у реконструкціях. Підписуйтесь на наш фейсбук Іноді це великі заходи, як-от ті, що відтворюють битву під Млавою (що тривала з 1 по 3 вересня 1939 р.). На північ від цього міста є залишки польських укріплень, укриттів (широко відомих як бункери). І саме там проходили щорічні заходи. Німці наступали, маючи для форсування танк і бронеавтомобіль. Польська піхота захищалася, стріляли протитанкові гармати, з’явилася танкетка і польський бронеавтомобіль. Юрба мирних жителів під конвоєм солдатів була виведена із села. Одна, потім наступна хата почали горіти. В небі закружляв літак із чорними хрестами на крилах…

В реальності у 1939 році солдати двох воюючих армій були не так близько один від одного, але тут все мало бути видно сотням глядачів, які зібралися за спеціальною огорожею. Сільські хатинки будували нашвидкуруч, бо їх передбачалося знищити; літак не дуже був схожий на військовий, хоча був пофарбований захисною фарбою. Але німецький сірий танк PzKpfw II з білими хрестами на башті виглядав як справжній, польський бронеавтомобіль wz. 34 також. І солдати обох сторін виглядали чудово, а оскільки в перших числах вересня зазвичай тепло, то і реконструктори виглядали втомленими від бою...

На варшавській Прага-Полуднє (Південній Празі), на вулиці Ґроховській на перехресті з Мєндзиборською, кілька років тому реконструювали оборону проти нападу німців вересня 39-го. Місце реконструкції було оточене великим натовпом людей. Багато чого не було видно, тому що коли «вермахт» атакував звідкись з околиць кільця Вятрачна, всю територію від часу до часу огортала величезна хмара диму від вибухів. Для тих, хто стояв біля стіни будівлі, несподіванкою стало басове торохтіння, що долинало згори – очевидно, в одному з вікон стояв великокаліберний кулемет. Здалеку було видно розмиті силуети солдатів, що біжать, спалахи вибухів, лунали постріли. Видовище закінчилося і глядачі розійшлися, жваво коментуючи побачене та почуте…

Так виглядають реконструкції, а точніше історичні інсценізації, адже те, що на них показують, не зовсім точно відтворює події багаторічної давності. Такий захід зазвичай триває не більше години, інакше глядачам буде нудно; події кількох днів таким чином сильно «стиснуті». І якщо десь на полях можна створити «справжні» траншеї, то в місті не закриєш усі вивіски, не знімеш супутникові антени чи дорожні знаки. Але глядачі прощають такі помилки, бо й так все умовно...

Але не пробачить відсутність належного «гриму» вулиць кіно, а реконструктори охоче знімаються. Для режисерів вони є ідеальними кандидатами на щось більше, ніж статисти. І хоча в сценах, де потрібно сказати принаймні одне-два речення, не завжди ідеальні – вони ж не актори, то акторам довелося би багато вчитися правильно відтворювати сцени перезарядки зброї, прицілювання та стрільби. А реконструкторам кіно дає можливість заробити. Це невеликі гроші, але обидві сторони задоволені; екіпірування непідготовлених статистів одностроєм та зброєю обійдеться, мабуть, навіть дорожче, ніж запросити реконструкторів. А якщо у реконструкційної групи є ще й кулемети чи гармати, то заробіток більший.

Насправді в Польщі можна було б зібрати великий бронетанковий підрозділ. Давайте просто порахуємо машини початку Другої світової війни. Є один польський 7 TP, до того ж частково зібраний з реальних деталей. Є польські танкетки та бронемашини різних типів. Є танки і німецькі машини. Останнім часом з’явилися навіть радянські машини, яких раніше так не вистачало. Хоч і доводиться возити їх на місце реконструкції на евакуаторах, але на площадці їздять без проблем, а за потреби ще й стріляють. От тільки на даний момент бої в повітрі і на морі вересня 1939 року неможливо відтворити.

Як стати реконструктором?

Перш за все – потрібно хотіти і бути готовим до того, що це не дозвілля, а дороге хобі. Сучасна військова форма зручна і досить добре відповідає як спекотній, так і холодній порі року. Довоєнна вже не була такою барвистою, як двадцять-тридцять років раніше (французи йшли на фронт Першої світової війни в темно-синіх куртках і червоних штанях...), але зазвичай була суконна, а тому дуже теплою як на літо. Чоботи з високими халявами також можуть викликати проблеми. А сама реконструкція може тривати кілька годин, кінозйомки теж…

Можна шукати форму на Allegro. Польський кітель взірця 1936 р. коштує близько 600 злотих, бриджі (штани) дорожчі, коштують понад 700 злотих. Можна ще знайти однострій Корпусу внутрішньої безпеки 1945-1965 років, схожий на довоєнний, але його треба перешивати. Пояс може бути дешевшим, близько 100 злотих, але на ладівницю доведеться витратити втричі більше. Легко можна знайти зброю. Гвинтівку типу маузер купимо швидко, за 849 злотих. Гвинтівка бертьє, яку використовував КОП, коштує значно дорожче, бо зустрічається рідше – аж 3000 злотих.

Але найкраще замість самостійного пошуку на Allegro чи OLX звернутися до обраної групи реконструкції. Її досвідчені учасники підкажуть, що і де шукати. Однозначно буде краще, але це не означає, що буде дешевше.

Але якщо це цікаво – варто вкласти гроші.

– Пьотр Косьціньський

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Аліна Возіян