Після того, як нещодавно Генрі Кіссінджер відсвяткував своє 100-річчя, здавалося, що Сильвіо Берлусконі є натуральним кандидатом на те, щоб «дотягнути» до 100. Він з посмішкою заявляв: «Я смертний, але проживу 120 років». Вічно молодий, вічно гарний, з черговою молодою жінкою поруч з собою, під наглядом найкращих лікарів, не виключаючи пластичних хірургів.

Коли він опинявся в лікарні, він нервував через те, що витрачає час на обстеження, тоді як має стільки всього зробити. Він хотів керувати Італією з-за спини маленької блондинки, до якої довго відносилися з певною мірою зневаги, колишньої міністр у справах молоді. Він виношував плани створення нової партії, яка об'єднала б італійських правих, і виведення коаліції на європейський рівень, взявши участь у виборах до Європарламенту та формуванні нової Європейської комісії через рік, саме він мав відігравати ключову посередницьку роль у цій коаліції. «Цей теж звичайна людина», – сказав Бетховен, коли Наполеон коронував себе імператором. Похмурий жнець прийшов за ним у той момент, коли цього ніхто не очікував. Сильвіо Берлусконі помер.

Для поляків померлий 86-річний однозначно асоціювався з політиком, який загруз у моральних скандалах і дружбі з Володимиром Путіним. Берлусконі дійсно був прем'єр-міністром Італії, який найдовше перебував на посаді після Другої світової війни з вражаючим результатом у 9 років та 54 дні. Однак в історії Італії він відіграв набагато більшу і різнопланову роль, ніж тільки прем’єр-міністр. Прийшовши в політику, він вже був одним із найвідоміших людей країни. Як написали після його смерті в «La Repubblica» – «за останні п'ятдесят років не було дня, коли б його ім'я не згадувалося на телебаченні, в газетах, в парламенті, в пабах, на стадіонах». Від самого початку і до кінця він був, як сам себе називав, «природженим спокусником».

Майбутній прем'єр-міністр народився в 1936 році – його дитинство припадало на роки Другої світової війни. Він був ровесником Франциска, про якого говорив, що дуже його поважає і сам був би папою у подібному стилі, але «я тримаюся краще» (як бачимо, зрештою священнослужитель пережив мільярдера). Ще кількарічним хлопцем, він виїхав з матір'ю в сільську місцевість через бомбардування Мілану союзниками, де йому довелося почати робити власний внесок у сімейний бюджет – батько втік до сусідньої Швейцарії, оскільки маючи антифашистські погляди боявся переслідувань з боку Республіка Сало, а на утриманню родини була також молодша сестра майбутнього прем'єр-міністра.

Коли його мати вставала о п'ятій ранку і їхала до міста, Сільвіо пропонував допомогти сусіднім селянам, доїв корів, збирав картоплю. Після війни в школі він допомагав однокласникам з домашніми завданнями за солодощі або невеликі гроші. У старших класах він заснував музичний гурт, який виступав на вечірках і весіллях – Сільвіо, звісно, співав. Він також заробляв на життя як продавець пилососів або весільний фотограф, і паралельно закінчив з відзнакою факультет комерційного права.

Після цього він цілком поринув у вир «дорослого» бізнесу, а саме у сферу нерухомості. Гроші на один зі своїх перших проєктів він отримав, звабивши секретарку голови пайового фонду, влаштувавши з її допомогою «випадкову» семигодинну зустріч з ним у поїзді, на кріслах навпроти. Він створив широку мережу контактів у світі фінансів і політики, випромінюючи навколо себе ауру геніального молодого чоловіка, а при нагоді скоріш за все не шкодуючи витрат на хабарі. Він побудував сучасний житловий комплекс Мілан Два, розрахований на 10 000 жителів, представників середнього класу, зелений і комфортний для сімей з дітьми, за що отримав орден «За заслуги перед Італійською Республікою» від президента ще не маючи сорока років. Відтоді, як кавалера ордена, його називали Il Cavaliere

Це лише підігріло апетит Берлусконі. Зароблені мільйони він вирішив вкласти в ЗМІ. Черчилль казав, що історія буде до нього милосердною, бо він сам її напише. Берлусконі не хотів чекати, він просто написав для себе сьогодення і майбутнє. Наприкінці 1970-х і на початку 1980-х років громадське телебачення все ще було монополістом в Італії. Не існувало такого поняття, як приватні загальнодержавні канали. Сільвіо обійшов правила, скуповуючи невеликі місцеві станції та одночасно показуючи на них один і той самий матеріал. Потім він провів через парламент закон про скасування монополії, уклавши угоду з близьким до нього соціалістом Беттіно Краксі.

Win win – Берлусконі має свої ЗМІ, а Краксі та інші союзники мільярдера можуть розраховувати на прихильність нових станцій. При цьому телебачення Сільвіо не було звичайним конкурентом. Міланець імпортував в Італію величезну кількість поп-культури з-за океану, скуповуючи права на американські серіали, фільми, вікторини, розважальні програми. Ввічливій, скромній і суворій естетиці християнсько-демократичного громадського телебачення, яке навіть майже не мало реклами, Берлусконі протиставив насмішку, культуру споживання, веселощі, індивідуалізм, і він переміг. Наступним кроком стала покупка футбольного клубу «Мілан» – улюбленої команди, за яку він вболівав з дитинства і яка переживала кризу. І тут все мало бути по-іншому та ефектно, Берлусконі буквально злетів із неба як рятівник, урочисто приземлившись на стадіоні у гелікоптері на радість уболівальникам. Клуб відновив велич, незабаром вигравши чемпіонат у Лізі, а потім також турнір Кубка Європейських чемпіонів, сучасна назва Ліга чемпіонів.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Коли разом із Tangentopoli [тобто «садом хабарництва» – ред.] виявилося, що політики всіх партій, які спільно керували Італією з часів Другої світової війни, були замішані в корупції, головними переможцями нової політичної угоди мали стати, під зміненою назвою, комуністи. Проте за два місяці до дострокових виборів Берлусконі оголосив, що «виходить на поле». Свою партію він назвав Forza Italia, що значить Вперед Італія – найпопулярніший і найпростіший лозунг під час матчів національних збірних. Футбольний антураж був ідеально продуманий з точки зору маркетингу, збирався врятувати Італію від червоних, так само як він щойно врятував Мілан. Завдяки йому вигуки «Forza Milan» був втілений в реальність, і тепер те ж саме мало статися з «Forza Italia». На момент його «вступу» міланський клуб вигравав третє поспіль чемпіонство.

Можливо, найбільшим політичним досягненням Берлусконі було те, що він врятував Італію від домінування комуністів, які могли б стати новою монопартією, що правила б десятиліттями, як християнські демократи до них. Саме він створив правоцентристську коаліцію, спочатку надзвичайно еклектичну, що складалася з утвореної ad hoc партії мільярдера, досі маргіналізованих неофашистів з MSI та Ліги Півночі. Націоналісти та регіонали, м'яко кажучи, не були природними партнерами один для одного, і знадобилося багато років, щоб альянс стабілізувався, сьогодні співпраця Мелоні та Сальвіні здається найзвичайнішою справою у світі.

Берлусконі також увійде в історію як прем'єр-міністр, який двічі з мандатом, отриманим на демократичних виборах, був зміщений за загадкових обставин і замінений технічним урядом. Двічі, у 1995 та 2011 роках, тут президент відігравав вирішальну роль, будучи охоронцем системи, що висіла дамокловим мечем над кожним кабінетом. Вдруге величезну роль відіграли лідери Німеччини Ангела Меркель і Франції Ніколя Саркозі, а також так звана «трійка»: Європейська комісія, Міжнародний валютний фонд і Європейський центральний банк.

Авжеж, не варто ідеалізувати Берлусконі, якби не його помилки, афери та скандали, що призвели до втрати народної підтримки, змова не увінчалася б успіхом. Фактом, однак, є те, що протягом наступних одинадцяти років Італія ні на мить не мала прем'єр-міністра, який був би просто головою партії і який, стоячи на чолі партії, виграв би вибори. Всі, хто був між Берлусконі та Мелоні, з'являлися в результаті кулуарних ігор і домовленостей.

Під час похорону Берлусконі на площі Piazza Duomo перед монументальним, надзвичайно багато прикрашеним собором, який будувався протягом семи століть, зібралася велика група міланських ультрас, які розмахували прапорами клубів і голосно неодноразово скандували: «Є лише один presidente». Це слово можна трактувати по-різному: президент, голова партії, шеф, лідер. Упорядник колективної уяви. Мабуть, жоден європеєць не мав такого впливу на формування суспільної свідомості у своїй країні.

Багато італійців жили в будинках, побудованих Берлусконі, дивилися телевізійні програми Берлусконі, читали газети та книги, видані Берлусконі, вболівали за команду Берлусконі й голосували за Берлусконі, а також прожили багато часу в країні, якою керував Берлусконі.

Знаменитість з Мілана втілив у своєму житті американську мрію. Він був дрібним буржуа, який прийшов нізвідки, але став мільярдером і отримав доступ до найпрестижніших салонів. Одним з багатьох відомих висловлювань, які залишаться після Берлусконі, була його пропозиція у 2003 році в Європарламенті німецькому соціалісту, відомому полякам як паршива вівця, Мартіну Шульцу зіграти роль капо у фільмі про нацистські концтабори, який у той час знімався.

Якби мені довелося призначити Берлусконі роль у фільмі, то це був би головний герой фільму «Громадянин Кейн», режисера (і виконавця головної ролі) Орсона Уеллса. До речі, цікаво, що саме Кейна свого часу назвав одним зі своїх улюблених фільмів Дональд Трамп, який має багато спільного з Берлусконі.

Божественний Сільвіо був мільярдером, знаменитістю, медіальною людиною та політиком, як і Кейн він мав свою Ксанаду, знамениту віллу в Аркорі. Він також помирав досить незадоволеним, підтримка його партії зменшувалася на кожних наступних виборах протягом останніх п'ятнадцяти років, а сам він, можливо, відчував себе дедалі старішим і непотрібнішим. Це добре передав Паоло Соррентіно у своєму фільмі, присвяченому Берлусконі, «Сільвіо та інші», де головну роль зіграв неперевершений, як завжди, Тоні Сервілло.

Тіло італійського громадянина Кейна буде поховано в Аркорі в саркофазі, виготовленому одним з найвідоміших італійських архітекторів. Берлусконі заздалегідь підготував собі ексцентричний мавзолей «Небесний склеп» в стилі «ацтекського кубізму», натхненний, серед іншого, гробницями фараонів і римських імператорів. На ньому немає християнських символів, але є посилання на езотерику та масонство.

Честь спочивати там поруч із presidente буде надано лише 37 найближчим родичам і друзям, серед них, зокрема, Феделе Конфалоньєрі, другу зі старшої школи, з яким вони спочатку разом грали на весіллях, а потім обертали мільярдами, формували та скидали уряди. Щоб не говорили про Берлусконі, але він був надзвичайною людиною.

– Кацпер Кіта

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад Іуріі Ткачук