Цивілізація

Хто боїться Джорджії Мелоні?

Їх називають «крайніми правими», «націоналістичною правицею», «правими радикалами», «неофашистською партією» або партією «з фашистським корінням».

Хто й чому боїться Джорджії Мелоні? Відповідь знайти неважко, адже всі, кого лякає думка про те, що вона, швидше за все, незабаром стане прем'єр-міністром Італії, не надто це приховують. А їх чимало і в Італії, і в Європі, і навіть за її межами. Різними є лише джерела їхніх страхів

Італійські суперники Джорджії Мелоні бояться поразки на виборах, і це виправданий страх, адже очолювана нею партія «Італійські брати» – Fratelli d'Italia лідирує згідно з результатами соцопитування, а їхня сильна позиція менш ніж за місяць до парламентських виборів є беззаперечною. З іншого боку, європейські партії, які входять до так званого мейнстриму, а також єврократи в Брюсселі побоюються, що перемога Італійських Братів може обернутися успішним прецедентом для подібних груп. Неодмінно зі своїми фатальними, як вони вважають, ефектами як в ідеологічному, так і в практичному вимірах, які матимуть вплив на перспективи євроінтеграції.

Урешті-решт, як у Європейському Союзі, так і за його межами, причину для занепокоєння мають і прихильники духовного та морального прогресу також. Наполегливо пропаговані ними моральні зміни та ідеї, які, на їхню думку, має засвоїти справді сучасна людина, можна, як виявилося, без жодного страху й ризику ставити під сумнів. Зрештою, Джорджія Мелоні та її партія на власних банерах сповідують ідеї, викопані з далекого минулого: сім’я, батьківщина, нація, суверенітет, віра та свобода, зокрема й свобода слова. Марно шукати там повістку ЛГБТ, гомо шлюби, модні концепції гендерної плинності та майже нескінченної їх кількості, інклюзивності чи спадного позначення канонів, поза якими будь-які невідповідні погляди можна називати мовою ворожнечі.

«Вони хочуть, щоб нас називали батьком 1, батьком 2, ЛГБТ і гендер або громадянин X, вони хочуть дати нам коди та номери. Але ми не цифри – і ми будемо відстоювати свою ідентичність. Я Джорджія. Я жінка. Я мама. Я італійка. Я християнка. Цього від мене не відбереш», – так сказала про себе жінка-політик у 2019 році на мітингу в Римі. Ці слова часто цитують як найпростіший опис її самої, але водночас і як стислий підсумок того, що проповідують італійські брати. Це просте й зрозуміле кредо, хоч і не для часів політкоректності та прогресу.

Привид ходить по Європі

Читання заяв політиків і міркувань ЗМІ нестримно нагадує знамениту фразу, якою починається «Маніфест Комуністичної партії»: «Привид ходить по Європі». Але цього разу це примара не комунізму, а неофашизму, а може, і просто фашизму. Комуністичне коріння тієї чи іншої партії, яке може бути видно як на долоні, сьогодні нікого не хвилює, а колишні комуністи чудово адаптувалися до нового часу. З іншого ж боку, усі семантичні похідні від слова «фашизм» прекрасно працюють як епітети.

Хоча політики, аналітики та ЗМІ утримуються від прямої критики Джорджії Мелоні, вони роблять це опосередковано, згадуючи здебільшого її партію. Тому італійські брати, на їхню думку, не є консервативною чи правою групою, як вони самі стверджують. Це «крайні праві», «націоналістична правиця», «праві радикали», «неофашистська партія» або партії «з фашистським корінням». Додатковим обтяжливим елементом є партії, з якими «брати» підтримують тісні контакти: угорська «Фідес», іспанська «Вокс», французька Національна асамблея (колишній «Національний фронт») і, аякже, польська партія «Право і справедливість».

Репутацію «братів» ще більше погіршила заява про те, що партія керуватиметься насамперед суспільним добром та інтересами Італії. Тим більше, що Джорджія Мелоні не приховує, що на це надихнулася гаслом Дональда Трампа «Передусім Америка!» (англ. «America first!» - О.У.).

   Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Хоча Італійські брати фактично походять із повоєнного неофашистського руху, їхнє коріння дуже далеке від сучасності – як у часі, так і в ідеологічному вимірі. Їхнім партійним предком був Італійський соціальний рух (Movimento Sociale Italiano, MSI), заснований одразу після війни, у 1946 році, групою фашистських активістів. Саме тому організація роками діяла на маргінесі світу політики.
Джорджія Мелоні виступає на мітингу 2015 року в Болоньї. Фот. Stefano Rellandini / Reuters / Forum
Це мало свої переваги, оскільки врятувало партію від звинувачень у корупції та дозволило їй включитися в громадське життя після великої бурі початку 1990-х років. Потім Італійський соціальний рух (MSI) змінив свою назву на Національний альянс (Alleanza Nazionale, AN), який після низки подальших змін назв і партійних альянсів у 2012 році перетворився на партію Fratelli d'Italia. Цими словами починається італійський гімн, тому така назва є декларацією.

Партія дистанціювалася від спадщини Дуче, бувши ще Національним Альянсом, хоча раніше її лідер Джанфранко Фіні, ще перебуваючи на посаді секретаря Італійського соціального руху (MSI), був справжнім апологетом фашизму та Муссоліні. Проте без відмови від цієї риторики не могло відбутися прориву санітарного кордону. У результаті Альянс став коаліційним партнером в одному з урядів Сільвіо Берлусконі, а сам Фіні став віцепрем'єром і міністром закордонних справ, а згодом і головою парламенту. Неважко уявити, що сталося б у ЄС, якби подібні посади довірили щирому неофашисту.

Не загрожуємо демократії!

«Муссоліні – це минуле», – невтомно повторює Джорджія Мелоні. Це минуле, однак, постійно нависає над її партією, хоча, здається, що водночас воно є зручним і помітним аргументом в устах опонентів Італійських Братів (найкращим доказом цього є те, що Національний Альянс, який прямо виріс із MSI, давно називають консервативною партією в пресі). Для того, аби підкреслити повний розрив із фашистською традицією, членам партії було заборонено використовувати римський салют. Проте запевненнями чи навіть жестами важко подолати недовіру або навіть ворожість Європейського Союзу. Саме тому пані Мелоні нещодавно вирішила записати повідомлення, у якому вона трьома мовами – англійською, французькою та іспанською – гарантує, що ані вона, ані її політична сила не становитимуть загрози для демократії.

Цей курйозний крок є непрямим свідченням того, що Брюссель справді може зробити багато, щоб ускладнити життя майбутнього прем’єр-міністра та її уряду, а можливо, навіть і розвалити його. Питання перерахування коштів на відновлення для Польщі є красномовним попередженням. У випадку з Італією ставки є ще вищими, тому що, по-перше, вони мають отримати майже 200 мільярдів євро, найбільше з усіх країн-членів ЄС, а по-друге, Італія винятково постраждала під час пандемії. Попередженням, хоч і іншого роду, є випадок Сільвіо Берлусконі, який завжди був порошиною в оці єврократів, і, як нещодавно стало відомо, вони докладали зусиль, щоб його позбутися.
< br> Нагадаємо, дострокові вибори, заплановані на 25 вересня, є результатом несподіваного краху уряду Маріо Драгі, який пішов у відставку після конфлікту з найбільшою партією «Руху п'яти зірок». Драгі, колишнього голову Європейського центрального банку, вважали людиною, яка була здатна покласти край політичній та економічній нестабільності в Італії. Його багатопартійний кабінет був помпезно проголошений урядом національної єдності, оскільки він включав усі основні партії, крім однієї. Це й були Італійські Брати.

У виборах Fratelli d'Italia бере участь у правій коаліції з Forza Italia Берлусконі та Лігою Маттео Сальвіні. Причиною такого зближення, можливо, є й те, що вони не схвалили непопулярної політики – наприклад, завдяки запровадженню так званого «зеленого свідоцтва» про щеплення, без якого ніхто не міг би приступити до роботи, – вони багато в чому завдячують своїй нинішній посаді. За них хочуть проголосувати 23 відсотки італійців. На всю праву коаліцію припадає понад 40% потенційних голосів, що означає більш ніж половину місць у Палаті депутатів (240 із 400, згідно з опитуваннями) і в Сенаті (108 з 200 місць). У свою чергу це означає або повну, або майже повну свободу управління. І саме це викликає занепокоєння іноземних урядів, партій і ЗМІ.

Прогрес зупиниться

Чому? А тому, що сильний правий уряд на чолі з прем’єр-міністром, який, крім того, як лідер партії отримав би мандат від виборців (востаннє це було в 2008 році, коли Берлусконі переміг на виборах, пізніше урядами керували лише люди з-поза групи керівництва партій чи взагалі люди, що були за межами публічної політики – Маріо Монті, Енріко Летта, Джузеппе Конте та інші), не був би зобов'язаний зважати на думку Брюсселя.

Косово: пістон на стіні, міна в шухляді

Спірна територія між Косово і Сербією схожа на постійно тліюче торф'яне болото - цього разу воно не загорілося. Цього разу, але що буде завтра?

побачити більше
Чи захоче такий прем'єр, наприклад, прийняти ідеї тіснішої інтеграції, такі, як скасування права вето та впровадження прийняття рішень виключно більшістю голосів? Чи виявиться, що він належним чином буде перейматися проблемою боротьби зі зміною клімату? Чи захоче він поставити перед собою амбітні цілі, виходячи за рамки пакета Fit for 55, і чи він взагалі він буде здатен їх реалізувати? Чи буде такий прем'єр смиренно впроваджувати все те, що придумають мудреці з Брюсселя та Страсбурга? А може, не дай Бог, він справді керуватиметься принципом «Італія перш за все»?

І це далеко не вичерпний список імовірних запитань. Наприклад, питання про імміграцію. Нагадаємо, що Джорджія Мелоні, як і Маттео Сальвіні – після виборів 2018 року міністр внутрішніх справ, ініціатор закриття італійських портів для кораблів з іммігрантами, свого часу виступила категорично проти неконтрольованої нелегальної імміграції. Сальвіні навіть вважає, що в Середземному морі слід перекрити рух з Африки до Італії, а з Лівією треба укласти угоду, за якою кандидати в іммігранти будуть перевірятися ще на її території.

Він також виступає проти політкоректності та терору, який практикують представники ЛГБТ-спільноти. В Італії, хоч і з опором, але вже легалізували одностатеві громадянські союзи, і Джорджія Мелоні не має наміру ставити це під сумнів. Однак вона не може уявити собі ні гомошлюби, ні можливість усиновлення дітей такими парами, оскільки дитина, як вона наполегливо підкреслює, повинна мати тата і маму.

Лише питання про ставлення до російсько-української війни мають такий вигляд , який дещо спантеличує, ніби коментатори за будь-яку ціну шукали слабкі місця Братів там, де їх немає. Вони хвилюються, чи Італія під правлінням правої коаліції продовжить підтримувати Україну, враховуючи те, що і Берлусконі, і Маттео Сальвіні підтримували дуже добрі чи навіть дружні стосунки з Путіним. Крім того, для самого італійського суспільства ці справи є досить далекими.

Ті, хто ставить такі питання, забувають, що Маріо Драгі, підтримуючи Україну, свого часу також часто контактував з Путіним; що теперішні Берлусконі та Сальвіні засудили дії Росії; нарешті, найголовніше, що, на відміну від них обох, Джорджія Мелоні ніколи не була проросійською. Тобто, саме в цій царині Європа не має причини для занепокоєння.

Переконувати, лякати й карати

Не віщує нічого доброго й те, що Джорджія Мелоні очолює Інтернаціонал правих партій європейських консерваторів і реформістів. За посадою вона тісно контактує з усіма тими групами, які найчастіше чинять опір рішенням штаб-квартири ЄС у багатьох питаннях, від використання вугілля до гендерної пропаганди в школах. Великий успіх Джорджії Мелоні та її партії мав би принести користь групам у федерації правих рухів, а, можливо, хтозна, навіть мати ефект доміно у європейському масштабі. Що, звісно, ​​також залежатиме від того, як італійський правий уряд впорається у своїй власній країні.

Однак варто пам’ятати, що коли все починає виходити з-під контролю, активісти з ЄС завжди отримують суперпоштовх, аби простежити за бажаним напрямком. Тоді Брюссель може вмовляти, обіцяти, лякати, погрожувати та карати, хоча насправді Євросоюз не повинен втручатися в справи, які йому не належать. Броссель не повинен ані хвалити, ані засуджувати європейських політиків. З огляду на це, слова, які нещодавно сказала Урсула фон дер Ляйєн, прощаючись із Дональдом Туском, бажаючи йому посади прем’єр-міністра, є дуже недоречними.
Найбільш разючий спалах священного обурення з боку ЄС стався у 2000 році, коли дипломатичні санкції були накладені на Австрію. Австрійці були винні у формуванні коаліційного уряду за участю ультраправої Партії свободи Австрії (FPÖ) на чолі з Йоргом Хайдером. Майже рік представники Австрії не могли виступати під час зустрічей ЄС, а їхні партнери з ЄС обмежили дипломатичні контакти з Віднем.

Це був єдиний випадок остракізму проти чинної влади. Але на багато більше випадків, коли Брюссель втручався, щоб запобігти небажаному розвитку подій або виправити вже те, що сталося. Наприклад, в Ірландії, яка відхилила Ніццький договір на референдумі 2001 року. Через півтора року голосування повторили, а масштабна кампанія, покликана переконати ірландців зуміла змінити підсумковий результат. З іншого боку, греки-кіпріоти, які у 2004 році, безпосередньо перед вступом до ЄС, чинили запеклий опір інтенсивному тиску ЄС і рішуче відкинули план об’єднання острова. І перед усіма останніми президентськими виборами у Франції європолітикум доклав зусиль, аби представити постійну суперницю у другому турі Марін Ле Пен як реальну загрозу демократії.

Наявність президентської системи правління у Франції та на Кіпрі не викликає жодних заперечень у ЄС. Проте якби зараз Італія запровадила її (а це один з основних моментів програми правої коаліції), то така система, звичайно, могла б мати усі ознаки системи, яка порушує демократію. Джорджія Мелоні та її соратники вважають, що зміцнення позицій президента шляхом розширення його повноважень і запровадження прямих виборів в країні було б корисним для функціонування держави. Однак їхні опоненти сприймають це лише як повернення до сильної виконавчої влади часів фашизму. Із фашизмом у них асоціюється навіть логотип Італійських Братів: вогонь-триколор у барвах італійської національні символіки. І здається, що його наразі ніхто не змінюватиме.

–Тереза Стилінська

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Оксана Усатенко
Основна світлина: Джорджія Мелоні (Італійські брати), Сільвіо Берлусконі (Вперед, Італіє) і Маттео Сальвіні (Ліга Півночі) у 2018 році. Фот. ALESSANDRO BIANCHI / Reuters / Forum
побачити більше
Цивілізація випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
До Сибіру та України
Запоріжжя. У бункері солдат попросив у священика вервечку і навчив його, як молитися.
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Шейхи клімату. Активісти в ролі маріонеток
Можуть покричати, за що будуть винагороджені оплесками
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Літак розлетівся на чотири мільйони шматків
Американці вже 35 років розслідують теракт над Локербі.
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Німецький експеримент: педофіл – найкращий друг дитини
За «опіку» над хлопчиками педофіли отримували фінансування від влади Берліна.
Цивілізація випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чемпіонський ген
Дитина – це не верховий кінь.