В Астані, у Казахстані, відбувається шаховий двобій за звання чемпіона світу із шахів, який триватиме до 1 травня. У ньому беруть участь росіянин і китаєць: Ян Непомнящий, чинний віцечемпіон, та Дін Ліжень, претендент на чемпіонство та гросмейстер.

Гравець номер один останнього десятиліття норвежець Магнус Карлсен відмовився захищати титул, який він здобував чотири рази, – у 2014, 2016, 2018 та 2021 роках. Проте не тому, що його суперником мав бути росіянин, адже він уже змагався з ним і виграв у 2021 році, а тому, що чемпіон відчував себе спустошеним.

Норвежець – багатій. Це ще один геній цієї королівської гри. У 13 років він уже був гросмейстером. За перемогу над Непомнящим він отримав 550 тисяч євро. Його прибутки вже давно почали вираховуватися мільйонами доларів.

Шахи – одна з найпопулярніших настільних ігор на планеті. Багато людей захоплюються шахами, але ніхто не може сказати, скільки точно. За оцінками ФІДЕ (Міжнародної шахової федерації), від 200 до 600 мільйонів гравців. Погодьтеся, просто неймовірна точність!

Попри перше враження, гра аж ніяк не є нудною чи вихолощеною емоційно, як це може здатися тим, хто не грає в шахи. Із шахами, як із коробкою цукерок: ніколи не знаєш, на що або на кого попадеш у кінцевому результаті. Досвід чи видатна кар’єра не гарантують успіху.

Магнус Карлсен особисто переконався в цьому, причому в себе вдома, у Норвегії. Після 125 непрограних партій, які протривали 2 роки та 2 місяці, склавши загалом 802 дні без поразок, він ударився об камінь і зламав зуб. Це відбулося 10 жовтня 2020 року.

Польський 22-річний гравець Ян Кшиштоф Дуда переміг тодішнього триразового чемпіона світу після важкого поєдинку. Саме такі несподіванки ми любимо найбільше. І саме їх найбільше бояться чемпіони.

Поляк – це шахове відкриття. Йому було лише 5 років, коли він почав грати. У 15 років хлопець став гросмейстером. У рейтингу ФІДЕ він посідає 21 місце. Експерти вважають, що на нього чекає велика кар’єра. Перемога над Карлсеном свідчить про те, що він на правильному шляху.

Королівська гра

У всього є свій початок, так само й у шахів. Усе розпочалося близько 1 500 років тому в Індії з гри під назвою чатуранга. Станом на сьогодні важко встановити, у чому саме вона полягала, хоча спроби це зрозуміти не припиняються. Відомо лише, що назва походить від індійських військових формувань.

Тамтешня військова система базувалася на чотирьох стовпах («чатуранга» перекладається як «чотирискладова»). Піхота, кавалерія, бойові слони та колісниці складали тогочасну армію. На сітчастій дошці одна з фігур була власне слоном.

Індійська дошка мала точнісінько такі ж параметри, як і сучасні шахові дошки. Це був квадрат, що містив 64 поля (8 на 8). На відміну від шашок, тут одразу дозволявся рух фігур у різних напрямках.

Поширення гри відбувалося цілком природним чином через торгові шляхи. Торговці, які подорожували з Індії, брали із собою дошки чатуранги. Шовковим шляхом гра потрапила до Персії, де її правила були змінені й стали схожими на сучасні.

Ще одну зміну правил внесли китайці, установивши кількість фігур на рівні 16, як і сьогодні. Коли гра потрапила до Європи, її розвиток пришвидшився. З’явилися перші турніри й перші шахові майстри. Королівські двори виступали в ролі меценатів.

На старому континенті шахи вважалися грою, яка підвищувала соціальний статус. Без сумніву, через інтелектуальні вимоги, котрі вона ставила перед гравцями. Отже, це був своєрідний тест на кмітливість, творче мислення, зокрема й на перевірку стратегічних навичок.

Саме тому багато європейських монархів стали заручниками шахової лихоманки. Набір якостей, які потрібно було продемонструвати за шахівницею, відповідали тим, якими повинен володіти кожен монарх для того, аби правити.

Список шахістів, які носили королівські корони, дуже довгий. Серед завзятих гравців були англійські королі: Генріх I, Генріх II і Річард I Левове Серце; король Іспанії Філіп II, король Кастилії Альфонс X Мудрий та великий московський князь Іван IV Грозний.

Із цієї причини шахи отримали назву «королівська гра». Для правителів шахові поля також були своєрідним тренувальним майданчиком перед виходом на поле бою. Військове мистецтво – це теж різновид гри. Вибір стратегії, тактичних рішень, приспання пильності ворога та розставляння для нього пасток – усе це можна відпрацювати на шахових дошках.

Отже, Європа надала шахам певної елітарності, що в жодному разі не обмежило їхнього поширення, а радше навпаки. Це зробило гру більш поширеною у всьому світі, пробудивши людську цікавість і, можливо, амбіції теж. Не кожен може бути королем, проте є багато тих, хто може бути кращим шахістом, ніж король. Політичне протистояння титанів

Мільйони людей грають у шахи, але лише визначні особистості закарбовуються грою в історії. Вони привертають увагу громадськості, а поєдинки гігантів впливають на стан популярності цієї гри, який зазвичай коливається. Друга половина ХХ-го століття була періодом розквіту часом гучних імен і пам’ятних турнірів.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    Не всі вони зводилися лише до спортивного суперництва. Чемпіонська серія 1985 року між Гаррі Каспаровим та Анатолієм Карповим зачарувала весь світ. Це була не просто боротьба між шахістами. Це було зіткнення систем цінностей: демократії проти комунізму.

Карпов був годованцем Кремля, фаворитом Леоніда Брежнєва. Каспаров – бунтарем і ворогом радянського режиму. Також вони мали надзвичайно різні характери, що проявлялося в їхній поведінці та в ході самої гри.

Карпов був тихим, стриманим у висловлюваннях, дуже обережним у тактиці. Каспаров – упевнений у собі, радикальний у судженнях, надзвичайно наступальний у грі. За суперництвом спостерігали 1 500 глядачів у концертній залі ім. Чайковського в Москві та тисячі вболівальників на площі Маяковського.

Поєдинок був визнаний шаховою подією всіх часів. На це більше вплинули супутні обставини, аніж сам хід поєдинку, який тягнувся довго, ніби локшина. Карпов грав свою партію, а Каспаров – свою. Так безневинно все починалося.

Карпов виявився більш «своїм», оскільки грав розважливо й швидко притиснув суперника до стіни. Каспаров сміливо атакував і програв. Урешті-решт він перейшов до позиції захисту. Потім почався новий етап у вигляді нічиїх.

Спочатку їх було 17, а потім ще 14. Це тривало місяцями, а протистояння титанів нагадувало мильну оперу, яка встигла смертельно набриднути глядачам і пресі. З’явилися навіть статті про «антишахів». Нарешті відбулася довгоочікувана розв’язка.

За рахунку 5:3 на користь Каспарова ФІДЕ скасувала партію «через стан гравців». Карпов дійсно був морально виснажений, що стало очевидним, однак він сам стверджував, що хоче грати далі. Громадськість і ЗМІ відчули кремлівську аферу. Тихе втручання дядька Льоні - з-за могили...

Чемпіонат був призупинений і відновлений через кілька місяців. По суті, Каспаров відібрав титул у суперника, яким Карпов володів протягом 10 років. Так чи інакше, але цей матч шахових титанів привернув увагу світової громадськості до гри як ніколи раніше і як ніколи потім.

Це стало можливим завдяки деяким додатковим елементам. Сюжет заходу мав вигляд голлівудської драми зі щасливим кінцем, що цілком відповідало тодішнім настроям суспільства. Адже все ще тривала Холодна війна і двоє шахістів сприймалися як представники ворожих сторін.

Каспаров сприймався як позитивний герой, союзник вільного світу. Карпов – негативний персонаж, поплічник диктатури. Той факт, що вони обидва були обдаровані шаховим генієм, уже не мав такого значення. Шахісти кажуть, що шахи – це війна. Так от, у результаті цієї проксі-війни зло зазнало поразки. Це було саме так.

Гетьманський гамбіт

Кінематографічний потенціал «королівської гри» був визнаний і творчо використаний у XXI столітті. Скотт Френк та Алан Скотт зняли семисерійний мінісеріал «Гамбіт королеви» (або «Ферзевий гамбіт») за мотивами роману Волтера Тевіса «Ферзевий гамбіт». Після релізу серіалу почалося справжнє шаленство.

Лише за перший місяць прем’єри серіал подивилися 62 мільйони глядачів. Історія травмованої дівчинки із сиротинця, яка бореться із залежністю, відкриває в собі геніальний талант до шахів і мріє стати чемпіонкою світу, виявилася справжньою сенсацією.

Хоча шахи – це лише претекст сюжету, заснованого на психологічних, соціальних і моральних темах, популяризація самої гри перевершила всі маркетингові зусилля ФІДЕ та національних федерацій. Продажі шахів лише на польському порталі «Аллегро» зросли на 127 відсотків.

Люди кинулися до інтернету, аби ознайомитися з правилами, вивчити, наприклад. Такі професійні терміни, як гамбіт ферзя або гамбіт королеви (одна з дебютних шахових комбінацій, яку в Польщі ще називають гетьманським гамбітом, бо королева – це повсякденна назва шахової фігури). Одним словом, люди хотіли почати грати.

Серед зацікавлених є, звичайно ж, і поляки. Згідно зі статистикою Польської шахової федерації, у країні 65 000 зареєстрованих гравців і 390 клубів. Складніше підрахувати кількість людей, які просто опанували це вміння. Загальна кількість коливається між 2 і 4 мільйонами.

Уміти грати й грати блискуче – це, звісно, різні сфери цього мистецтва, яке дається нелегко. Беручи за основу шахову базу в 600 мільйонів людей на планеті, варто знати, що кількість гросмейстерів становить лише 1 500 гравців.

Для того, щоб приєднатися до цього рангу, необхідно досягти відповідних стандартів. У шаховому рейтингу GM – набрати понад 2600 очок у трьох рейтингових турнірах. А в рейтингу ELO – осягнути позначку в мінімум 2500 пунктів.

Скорочення GM та ELO – це наукові способи підрахунку очок, що враховують, зокрема, силу та вміння шахіста. Рейтинг ELO, який розробив Арпад Ело, американський учений угорського походження, також використовується у футболі.

Статус гросмейстера відчиняє двері до професійної кар’єри, відтак з’являється можливість завдяки шахам заробляти гроші й забезпечувати себе. Однак рівень доходу варіюється залежно від поточної позиції гравця в рейтингу.

Кращий ніж процесори?

Топ-3 світові шахісти заробляють до 1 мільйона доларів на рік (що непогано, хоча найкращі тенісисти отримують до 100 разів більше). Перша десятка може розраховувати на суму до 200 тисяч. А 50 найкращих заробляють приблизно по 100 тисяч доларів на рік. Найбільшу суму винагороди за один турнір заробив Боб Фішер у 1972 році – 3,5 мільйона доларів США. Нинішні ставки становлять менше, аніж 1,5 мільйона євро.

Окрім офіційних турнірів, є чималий ринок закритих заходів, на які запрошуються обрані гравці з-поміж топ-гравців світу. Винагороди визначаються організатором і є заманливими, що й не дивно. Навіть останнє місце в такому турнірі становить кільканадцять тисяч євро.

Сьогодні найбагатшим шахістом у світі є Магнус Карлсен. Ще у 2012 році його щорічні заробітки сягали 1 мільйона євро на рік. Із того часу багато чого змінилося. І на його рахунках, і в самій біографії шахіста. Його ринкова вартість оцінюється у 8 мільйонів доларів на рік, хоча це не обов’язково відповідає реальності.

Норвежець не шукає спонсорів – вони самі борються за нього. Угоди з Microsoft і брендом одягу G-Star Raw, як повідомляється, збільшують його бюджет на 2 мільйони за сезон. Крім того, 400 тисяч він дістає за співпрацю з букмекерською компанією Unibet. Однак ці цифри варто сприймати на віру, адже такі контракти захищені пунктом про нерозголошення.

Крім того, Магнус має підприємницьку жилку. Він засновує компанії, що займаються розробкою програмного забезпечення та вміє гнучко реагувати на мінливі реалії. У період пандемії він заробив понад півмільйона на віртуальній платформі Chess24, найбільше з усіх гравців в електронні шахи. Його мізки дієві не лише за шахівницею.

А людський мозок – це ключ до цієї гри. М’язова сила для неї не важлива. Загальна фізична підготовка стає в нагоді (наприклад, у Яна-Кшиштофа Дуди є тренер, відповідальний за ці питання, оскільки шахіст займається плаванням, тенісом і бігом), але вирішальним фактором є розумова підготовка й психічна стійкість. Саме тому шахи протягом багатьох років не визнавали як вид спорту.

Суперечки тривають і донині, хоча Міжнародний олімпійський комітет розв’язав проблему шляхом компромісу. Він визнав шахи як вид спорту, але не прийняв їх до олімпійської родини. Шахістам не дозволено змагатися на Олімпійських іграх (але вони мають свої власні шахові олімпіади, які проводяться раз на два роки).

Якщо поглянути на гру холоднокровно, то вона відповідає принаймні двом основним умовам спорту: змагальність і конкурентна формула. Двоє суперників та надзвичайні зусилля в гонитві за перемогою – це ознаки спорту. Той факт, що в грі стикаються людські інтелекти й змагальні зусилля стосуються розуму, є лише специфікою цієї дисципліни.

Дехто вважає, що мозок шахіста працює як комп’ютер. Він запрограмований у вузькій предметній царині й служить для відтворення вивчених шаблонів. Якщо розглядати цю гру з такої точки зору, то вона не є настільки креативною, як стверджують самі гравці, а їхній статус геніїв є досить сумнівним. Гаррі Каспаров вирішив довести протилежне, те, що людський мозок кращий за найкращі процесори. Тож він сів за парту проти комп’ютера. Цього разу як представник усього людства у видовищному поєдинку між людським і штучним інтелектом.

Комерціалізований поєдинок

У 1989 році компанія IBM випустила новий продукт. Тодішня гордість і слава корпорації – комп’ютер «Deep Tought». Це був перший епізод серіалу, але не останній. Гаррі швидко розправився з машиною й цим довів до відчаю програмістів.

IBM вирішила вдосконалити своє творіння, на що пішло цілих сім років. Вона створила дивовижний комп’ютер під назвою «Deep Blue». Він мав 32 процесори, здатні аналізувати 200 мільйонів комбінацій за секунду. За цей час мозок Каспарова міг обдумати максимум три ходи.

У 1996 році відбувся другий двобій. Першу партію виграв комп’ютер. Утім весь поєдинок, що тривав шість турів, виграв Каспаров 4:2. Було зрозуміло, що корпорація так просто не відступить. Вона боролася за хорошу рекламу й прибутки, а в цій дисципліні не можна проявляти слабкості.

Через рік по телебаченню показали фінальну серію серіалу, але аж ніяк не фінальну партію. Після подальших доопрацювань комп’ютер, який отримав робочу назву «Deeper Blue», переміг найкращого шахіста всіх часів і народів. Гаррі здався після п’яти партій.

IBM аж вирувала від щастя, робила тріумфальні заяви, тільки передчасно. На 5-й годині 5-ї партії сталася подія, яка змінила картину поєдинку. Перед вирішальним ходом комп’ютер аналізував ситуацію рівно 10 годин.

Цього разу штаб гросмейстера не відступив. Запідозрив утручання людини, і, як виявилося, зовсім небезпідставно. Хтось керував машиною та приймав рішення. Коли комп’ютер «думав», у програмне забезпечення вносилися зміни, додавалися дані з попередніх ігор.

Армія людей, які створили цей комп’ютер, і армія аналітиків, які його контролювали, мають засвідчити перевагу штучного інтелекту над людським? Та годі вам! Каспарова переміг не комп’ютер, а ціла ескадрилья помічників, тож це була зустріч, метою якої було досягнення комерційного успіху.

Суми повинні сходитися

Як бачимо, шахи розпалюють різні баталії. Іноді політичні, іноді ділові, хоча, на перший погляд, це тиха й мирна гра. Не буде інакше й із цьогорічним чемпіонським турніром у Казахстані. Дозволити росіянину змагатися за титул – це очевидна авантюра.

Не перша й не остання. Аркадій Дворкович, колишній віцепрем’єр-міністр Росії та нинішній президент ФІДЕ, не бачить у цьому жодних проблем. Президент МОК Томас Бах також. Санкції санкціями, але вигода важливіше. Ось так вони об’єднуються задля досягнення спільних інтересів.

Вони грають у свої шахи. Сильно дегуманізовані, як показує війна та її жахи в Україні. Їхні процесори працюють у режимі виснаження й банальних відмовок на тему рівних можливостей та мирного братерства народів. На жаль, світ спорту дає на це дозвіл. І так усе залишиться.

– Марек Юзвік

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад Оксана Усатенко