Справу Даніеля Каспшика, 50-річного чоловіка, якого побив і двічі зґвалтував співв’язень у слідчому ізоляторі ми описали в попередньому випуску «Тижневика TVP». Ми представили драму жителя Ломжі та низку порушень у справі про нібито педофілію. Включно з дуже суперечливим (м’яко кажучи) ставленням прокурора Анни Зеєр, яка спочатку, незважаючи на відкликання свідчень, які інкримінували Каспржику, відмовилася звільнити його з-під варти. А потім (представляючи прокуратуру у справі про компенсацію – тобто де-факто у своїх особистих інтересах) вирішила, що суд першої інстанції припустився помилки, і присудив «надзвичайно високу суму компенсації». Вона запропонувала Каспшику 30 тисяч злотих (у апеляції подвоїла цю суму), пояснюючи це рішення, між іншим, тим, що людина може «несправедливо збагатитися».

В обґрунтуванні апеляції вона поставила під сумнів сам факт зґвалтування, стверджуючи, що «цьому недостатньо доказів». «Обсяг порушень (...) не був настільки болючим і далекосяжним у немайновій сфері заявника, щоб було розумно присудити компенсацію в такій великій сумі», – написала вона та стверджувала, що Каспшик не був «відомою особою, яку затримали і, так би мовити, публічно судили в світлі телекамер. Професію громадської довіри не виконував».

Прокурор Зеєр, будучи також прес-секретарем прокуратури Ломжі, неохоче співпрацювала зі ЗМІ. На запитання «Тижневика TVP» вона відповіла побіжно та зневажливо, про що ми писали в нашому матеріалі тиждень раніше. Лише коли ми зв’язалися з речником Міністерства юстиції Агнешкою Боровською та речником Національної прокуратури Лукашем Лапчинським, наша редакція отримала вичерпну інформацію від прокуратури в Білостоку.

Адвокат постраждалого в інтерв’ю «Тижневику TVP» різко розкритикував позицію прокуратури. «Якби прокуратура вклала стільки ж сил і енергії в злочини, які відбуваються у самих в’язницях, що в безпідставні апеляції за суми компенсацій, то таких людських трагедій не було б», – вважає адвокат Якуб Гаркєвич.

Хоча Каспшик подав клопотання про 1 мільйон злотих компенсації, втричі менша сума також є його великим успіхом. «Наша драма тривала 4 роки, – розповідає чоловік. – Ні я, ні моя дружина більше не можемо працювати. Пенсію нам теж не призначили. Ми живемо на орендованій квартирі, і існуємо лише завдяки людям доброї волі та позикам друзів. Цей вирок є нашим спасінням. Ми можемо розрахуватися з боргами. Може вдасться купити власне житло, – планує 50-річний чоловік, який пережив пекло спочатку у в’язниці, а потім через тривалу тяганину з прокуратурою про відшкодування збитків.

Історія жителя Ломжі показує, що, незважаючи на багаторічні зусилля, польська пенітенціарна система досі не звільнилася від численних патологій. У матеріалах справи є свідчення колишньої працівниці виправної колонії у Червоному Борі, психолога Марти П. (прізвище залишається до відома редакції). «Я пам’ятаю Даніеля Каспшика з одного випадку, коли його побив Іслам А. Під час розмови Каспшик повідомив про те, що Іслам його зґвалтував. Пан Каспшик не зміг одразу повідомити про цей факт через те, що Іслам запровадив у камері такі порядки, які не дозволяли нікому з ув’язнених звернутися до психолога чи вихователя», – розповіла жінка.

З її слів, у в’язниці у Червоному Борі про права та можливості життя інших ув’язнених в ізоляторі вирішував підозрюваний у вбивстві Іслам А. Тюремна служба лише пасивно спостерігала за ситуацією. Схоже на те, що у кожній камері, куди садили чеченця, він знаходив жертву, над якою знущався. Психолог пояснила, чому важко було довести, що він вчинив зґвалтування: «Іслам створив серед ув’язнених таку атмосферу, що втягнув їх у свою злочинну діяльність щодо ув’язненого Каспшика. Він змусив одного з в’язнів душити Каспшика, а отже, у разі потреби, сам цього не робив».

Як ми писали в попередньому тексті, після того, як Каспшик звинуватив співв’язня у зґвалтуванні, не було проведено належного дослідження, яке могло б підтвердити ці звинувачення.

Проте, за нашою інформацією, четверо ув’язнених, які знущалися над 50-річним чоловіком, пізніше дали письмові свідчення, що чоловіка зґвалтувано. «Після цього вихователь розірвав їхні заяви про перебіг подій на шматки і наказав їм стверджувати, що нічого подібного не сталося», – розповідає Даніель Каспшик, а Марта П. підтвердила: «Щоб отримати інформацію від решти в’язнів, які були сильно налякані, знадобилося близько 3 годин, щоб хто з них взагалі почав говорити». Підписуйтесь на наш фейсбук Психолог розповіла про подальший перебіг подій: «Тоді разом із тодішнім директором, який тепер уже на пенсії, ми хотіли викласти в цій заяві і в цих матеріалах те, що насправді підтверджують інші. Можливо, це було неправильне мислення, але на той момент нам здавалося правильним, що треба не розмити те, що ми могли довести. А те, що Каспшика побили і піддушували, підтвердили співкамерники. Вони сказали, що не бачили зґвалтування. Ми боялися, що якщо ми почнемо ще щось додавати, то нам не вдасться довести вину, і справді так було, що ми з директором домоволися, як зробити, щоб не розмити цієї вини. Те, що ми змогли зробити, зробили – були проведені роз’яснювальні заходи і те, що змогли підтвердити, ми вписали. Не знаю, можливо це була помилка, тоді все це було таке свіже. Розмова з Каспшиком теж була важкою, йому було важко щось видусити з себе. Тоді нам це здавалося правильним».

Після зґвалтування Каспшика психолог звільнилася з роботи у в’язниці, вийшла на пенсію.

Крім того, за словами чоловіка, інформацію про те, що його підозрюють у педофілії, чеченцю мав передати тюремний вихователь. А відомо, що до обвинувачених у педофілії співув’язнені ставляться з особливою жорстокістю. «Я нікому не розповідав, за що мене тимчасово заарештували. Іслам про це дізнався від вихователя, вони дуже добре знали один одного, – свідчив Каспшик. – У перший же день пенітенціарна служба мені одразу сказала, що за таку статтю я маю отримати «копито» [тобто бути сильно побитим – ред.]. Обзивали мене».

Сам факт уміщення чоловіка в багатомісній камері без моніторингу з найнебезпечнішими злочинцями свідчить про ступінь недбалості з боку колонії. Коли ми надаємо цю інформацію Павлу Мочидловському, полковнику пенітенціарної служби, який у 1990-1994 роках очолював Головне управління в’язниць при Міністерстві юстиції, він не може в це повірити. «Це абсолютне свавілля в діях в’язниці. Робота там нагадує експеримент Зімбардо, в якому ми маємо справу з непрофесійним тюремним персоналом і абсолютною відсутністю контролю з боку начальства, як безпосереднього, так і вищого. Можливо, це свідомі дії, такий собі метод соціальної реабілітації. Тобто використання «вождів другого життя» для підтримки «порядку» серед ув’язнених. У цьому випадку тюремники, схоже, вірять у цінності тюремної поп-культури, яка жорстоко ставиться до педофілів. Майже як у путінських колоніях», – розпачливо зауважує Мочидловський.

Вдалося нам також поспілкуватися ще з одним добре обізнаним у ситуації в польських тюрмах, нині пенсіонером. Наш співрозмовник, який бажає залишитися неназваним, зазначає, наскільки важливий у такому закладі досвідчений вихователь. Тому що він повинен першим помічати, коли в даній камері відбувається щось погане. «По-перше, він повинен бути присутнім під час подачі їжі, – пояснює наш співрозмовник. – Кожен ув’язнений отримує свою порцію особисто. Коли він бачить, що кілька днів когось із ув’язнених не підпускають до дверей, це тривожний сигнал, що людину можуть цькувати».

Тепер Даніель Каспшик не виключає, що може подати до суду на виправну колонію в Червоному Бору про відшкодування збитків з цивільного позову.

– Кароль Васілєвскi
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори