Він не був «видатним кравцем», взагалі не розумівся в крої та технологіях пошиття одягу, але світ моди плакав, проводжаючи його в останню путь. Насправді, іспанський митець вже давно не займався модою, і у нас він асоціювався переважно з парфумами. Так, бренд Rabanne існує й досі, але дизайнерські рішення приймають послідовники маестро. Від світу моди він відійшов у 1999 році.

Франсіско Рабанеда і Куерво, більш відомий як Пако Рабанн, народився 18 лютого 1934 року в Пасаї у Басконії. Ще в ранньому дитинстві він переїхав до Франції разом зі своєю матір’ю, яка втекла до Парижу від громадянської війни, що тривала в Іспанії. І у неї були на це причини: франкісти вбили її чоловіка, республіканського полковника. Саме завдяки матері молодий Пако потрапив у світ великої моди. Ще в Іспанії мати працювала у Крістобаля Баленсіаги керівницею групи швачок. Коли у 1939 році дизайнер перевіз своє підприємство до Парижу, мадам Рабанеда разом зі своєю родиною переїхала за ним.

В французькій столиці Пако навчався на факультеті архітектури в академії мистецтв. Підробляв він тим, що малював ескізи для брендів Dior, Givenchy та Charles Jourdan, який на той час вважався королем у світі взуття.

Підписуйтесь на наш фейсбук Дебют власного бренду відбувся у 1965 році. Була випущена серія пластикової біжутерії та аксесуарів. В той час дизайнер товаришував з Антуаном Стінко, архітектором-авангардистом, та з подружжям дизайнерів одягу, Квазаром і Емануель Кхан. Усі вони були фанатами пластмаси і не зважали на смаки традиційних споживачів.

Так чи інакше, але в середині 60-х років минулого століття світ збожеволів від «модерну» в дизайні інтер’єрів та жіночого одягу. Чоловіки виявилися більш стійкими до утопії в одязі, проте навіть авангардисти чинили певний опір сукням, виготовленим з прозорого пластику.…

Сукні лише для показу

На початках Пако Рабанн не втілював власні ідеї в жіночому одязі, зосереджуючись лише на виготовленні прикрас. І все ж його старт на арені моди мав ефект запуску ракети. На орбіту його вивели не стільки форми костюмів, скільки використані матеріали.

Це неможливо носити! Саме так Пако Рабанн назва свою першу колекцію одягу: «Twelve Unwearable Dresses in Contemporary Materials» (1966). Інакше кажучи – дюжина суконь, які неможливо носити і які були виконані з сучасних матеріалів. Провокація. Показ відбувався в супер-ексклюзивному готелі George V в Парижі. Босоногі (новина!) моделі не мали на собі спідньої білизни. Шок і захоплення.

Незабаром знайшлися сміливі (та заможні) жінки, які вдягали це. То були гарні, впевнені в своїх силах, сексуально привабливі жінки з палким бажанням демонструвати свою природність. «І Бог створив жінку» (1956), переломний фільм режисера Роже Вадима, став трампліном в кар’єрі Бріжіт Бардо. Саме вона, найвідоміша французька зірка, одягла на своє бездоганне за формами тіло творіння від Пако Рабанна.

Окрім неї фанаткою пластикових обладунків стала ідеально витончена дівчина, відома на весь світ як автор хіта «Tous les garçons et les filles». Франсуаза Арді засяяла на музичному небосхилі ще в підлітковому віці, пізніше вона знімалася в фільмах і була музою декількох модельєрів, серед яких, звичайно ж, був і «пластиковий іспанець».

Однак, найбільш відомим та впізнаваним прізвище Рабанн стало завдяки ролі, яку Джейн Фонда зіграла у фільмі «Барбарелла» (1968). Без сумніву, екранізація популярного коміксу (режисером знову став Роже Вадим, абсолютний геній, якщо говорити про відкриття нових кінематографічних ідолів) не мала б такого шаленого успіху без участі Джейн в костюмах від Пако, які одразу було визнано шедевром.

Кумедно, що у тому ж 1968 році міні-сукні від Пако Рабанна було показано на …Ярмарку побутової техніки. Показ відбувався під гаслом «Все зі сталі, від каструль до витворів мистецтва» (Everything is Made of Steel, from the Pots to the Chefs). Важко не усміхнутись, коли бачиш фото, на яких одягнуті в металеве вбрання моделі удають з себе домогосподарок і займаються приготуванням їжі на кухні. Сукні на фото жодним чином не асоціюються з пательнею чи чайником, хоча й блищать однаково. Вони, радше, нагадують середньовічні обладунки чи кольчуги. Одразу згадується Жанна д’Арк, покровителька Франції (такою її було визнано у 1922 році, майже через 500 років після спалення на вогнищі). Вона була піонеркою чоловічого одягу на жіночому тілі. Попри те, що орлеанська діва допомогла своїм співвітчизникам перемогти армію Англії у 1429 році, через два роки її було покарано, зокрема, за те, що вона носила обладунки.

Геть спідню білизну

Я вже згадувала, що в своєму творчому злеті Пако Рабанн використовував сировину, яка раніше не використовувалась у швейній промисловості. Чи знаєте ви, що таке родоїд? Отже, це матеріал, створений французьким хімічно-фармацевтичним конгломератом Rhône Poulenc у 1936 році (скороченні від слів Rhône-Poulenc і целулоїд). Ацетат целюлози, прозорий і незаймистий, широко відомий як ацетат. У світ моди він увійшов, звісно ж, завдяки Пако Рабанну. Іншими нетрадиційними сировинними матеріалами для пошиття одягу стали алюміній і сталь (брр… від однієї лише думки про це стає холодно). На відміну від одягу з металу, шкіряні «кольчуги» від Пако Рабанна, виконані з геометричних клаптиків, з’єднаних між собою заклепками, виглядали значно приємнішими до тіла.

Ще одна його ідея – одноразові сукні з паперу, прикрашені наклеєними на них кольоровими стрічками. Перевага? Швидкість виготовлення таких тунік (три хвилини) та можливість унікального, індивідуального декору, виконаного безпосередньо власником.

Пако Рабанн ставив під сумнів наявні принципи і правила виконання крою та пошиття одягу «під людське тіло». Замість традиційних швейних машин (чи ручного зшивання елементів одягу) він робив ставку на склеювання, зварювання та спаювання цих елементів. Чи була якась додаткова обробка чи підшивка вбрання? Навіщо, все відбувалося механічно.

Давайте задамо собі найважливіше питання: що саме, які зовнішні обставини допомогли йому в кар’єрі? Відомо, що успіх складається з багатьох чинників, серед яких одним з найважливіших є, мабуть, влучний момент. Пако увірвався в епоху, як Валентина Терешкова, Юрій Гагарін та екіпаж «Аполлона 11». Ще однією, здавалося б, незначною подією, яка, тим не менше, була пов'язана з баченням Рабанна, було публічне спалення бюстгальтерів учасницями Women’s Lib. Моделі Рабанна також не використовували цього елементу гардеробу. Наявність жіночого бюсту взагалі була необов’язкова. На пласкій фігурі пластикові кольчуги «сиділи» краще.

Валя надихає

Що посприяло тому, що стільки жінок наважилося вдягнути «обладунки» від Пако Рабанна?

В мене є своє теорія: йшлося про те, щоб довести, що слабка стать має силу. І навіть більше, що вона краще впорається і адаптується в міжзоряній цивілізації, яка мала б стати порятунком для людства у разі ядерного катаклізму. Жінки мали зіграти надзвичайно важливу роль… На колективну уяву подіяла справжня космічна сенсація: в червні 1963 року випускниця Технікуму легкої промисловості в Ярославлі, членкиня місцевого аероклубу, комсомолка Валентина Терешкова пройшла підготовку і …здійснила мрію свого життя: на борту космічного корабля «Восток 6» вона полетіла в космос. Політ тривав 2 доби, 22 години, 50 хвилин та 8 секунд. Чи можна дивуватися, що в такій атмосфері феміністичний бунт набирав обертів? І що ніжна, слабка стать готувалася підкорювати нові планети?

Для цього потрібний був новий образ, який би відповідав характеру епохи. Відійшли у минуле «визволені» жінки 20-30-х років ХХ століття, які носили стрижку «паж», танцювали чарльстон, пили коктейлі, вдягали шовкові панчохи і туфлі на шпильках. Після великої економічної кризи у 1929 році приводів для радості особливо не було; після Великої Війни мистецтво – не кажучи вже про моду – вважалося підозрілим естетством. Щоправда, Крістіан Діор у найважчі, післявоєнні часи запропонував New Look (1947 і мав приголомшливий успіх), але на щодень жінки не могли собі дозволити витрачати такі величезні суми на костюми.

Жінки прагнули бути гарними і природними водночас. І це були не такі собі кралечки чи такі, що визнавали чоловічу домінантність, це були потенційні кандидатки в космонавтки! В 60-і роки моделей часто фотографували біля автомобілів, скутерів чи інших транспортних засобів. Якщо жінки займалися чимось більш прозаїчним, ніж подорожі, то така діяльність також мала ознаки «сучасності»: вони прибирали помешкання електролюксом, кидали білизну до пральної машинки чи готували щось у скороварці ніби ненароком – і в цьому полягала найбільша приємність. В домашніх умовах вони намагалися також тримати марку: звичайні, модні сукні, зачесане назад волосся, накладні вії, оскільки очі мали бути бездонні, як зоряна ніч.

Імітація з кришок

А зараз дещо з рідного краю. За часів ПНР творіння Пако Рабанна були недосяжні для більшості моїх співвітчизниць, хоча ті іноді робили спроби наслідувати їх. До історії увійшов костюм Халіни Францков’як, в якому вона виступала на музичному фестивалі у місті Ополе у 1970 році. Костюм дещо нагадував стилізовані обладунки. Міні-спідничка та бюстгальтер були виконані з золотистого металу, а обидві частини з’єднували між собою металеві викрутаси, які чудово виглядали на голому та стрункому животі співачки. Мабуть, костюм був не надто зручний, але чого не зробиш заради належного ефекту!

Про цю подію також не повідомляли ЗМІ, навіть на початку 70-х років. Академія мистецтв влаштувала у період Різдвяних свят так звану посвяту першокурсників у студенти. Традиційно, кожен молодий художник намагався справити враження своїм костюмом. Я була там, тому знаю, про що кажу. Ніколи не забуду свого студентського костюму, в якому я дебютувала на студентському балі.

Над створенням свого костюму я працювала декілька тижнів, а матеріал для нього збирала не один місяць. Я намагалася створити щось на зразок космічних обладунків, нашиваючи на велику чоловічу сітчасту майку, яка була мені як міні-сукня, металеві круглі пластинки. Звідки я їх взяла? З… металевих кришок для пляшок, в які зазвичай наливали алкогольні напої! Я залишала лише верхню частину кришки, а частину з закруткою викидала. Проект виявився нездійсненним. Збір первинного матеріалу, потім розрізання металевих пластин і виконання в них дірок перевищили усі мої технічні можливості. Але я не здавалася і замість металевих кришок взяла кришки від пляшок для молока. Їх значно легше було назбирати і вони були більш придатні до різноманітних маніпуляцій в процесі створення образу. Однак, за тиждень до події я відмовилась й від цієї ідеї.

Я обрала найлегший шлях: на сорочку я нашила ґудзики, ланцюжки, металеві значки та все інше, що потрапляло під руки. Результат перевершив всі мої сподівання. З прототипом мій наряд мав одну спільну рису – вагу. Без огляду на те, що сукня була коротенька, її складно було назвати невагомою. До того ж під час танцю вона видавала загрозливі звуки, брязкіт та дзвін. Але це був успіх, яким я завдячую, передовсім, Пако Рабанну.

– Моніка Малковска
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори