Синагоги вже немає, тому молитва, якою розпочинається День юдаїзму в католицькій Церкві у Польщі – а цього року головним місцем зустрічі є Седльці – розпочнеться вранці 17 січня на вулиці Берка Йоселевича, 4, біля пам’ятника на честь 17 000 замордованих громадян РП єврейського походження, хоча навіть не обов’язково віросповідання. Місце, на якому колись стояла синагога, залишилося порожнім.

Молитва у місці, де вшановується пам'ять єврейської громади, є постійним елементом кожного Дня юдаїзму, який присутній у нашому католицькому житті ще з 1998 року. На це звернув увагу архієпископ Гжегож Рись – віднедавна голова Єпископського комітету з питань діалогу з юдаїзмом, написавши: «У цей день пам’ятаймо також про Голокост, який був спробою знищити Обраний народ».

Про це постійно нагадував покійний Папа Бенедикт XVI, починаючи з перших днів свого понтифікату. Він говорив про це як під час свого першого перебування на батьківщині – у Кельні, з нагоди Всесвітнього дня молоді, одразу у 2005 році, так і пізніше, не лише в Німеччині. Проте варто нагадати кілька слів із його зустрічі з єврейською громадою, яка відбулася під час одного з його візитів до Німеччини (2011 р.). Зустріч відбулася в Рейхстазі, і тоді папа сказав, що виступає у місці, де «було сплановано й організовано Шоа, знищення єврейських співгромадян у Європі». Він зазначив, що «націонал-соціалістичний терористичний режим був побудований на расистському міфі, частиною якого було відкидання Бога Авраама, Ісаака та Якова, Бога Ісуса Христа, а також людей, які вірять у Нього».

«“Всемогутній” Адольф Гітлер був язичницьким ідолом, який хотів стати заміною Бога, Творця і Отця всіх людей. Разом із відмовою від вшанування єдиного Бога втрачається й повага до людської гідності. Страшні картини з концтаборів показали, на що здатна людина, яка відкидає Бога, і яке обличчя може мати народ, коли скаже “ні” такому Богу», – підкреслював Бенедикт XVI (цит. за повідомленням Католицького інформаційного агентства).

Тепер, після смерті Бенедикта XVI, архієпископ Станіслав Ґондецький нагадав про його позицію у проповіді під час заупокійної меси, яку Єпископат Польщі відправив 7 січня в храмі Божого Провидіння у Варшаві:

«Стосунки з юдаїзмом автоматично викликають у моїй пам’яті спогади про паломництво Бенедикта XVI на нашу Батьківщину у 2006 році. Одним із найбільш символічних образів був папа з Німеччини, що молиться в Аушвіці. Слова, сказані там, у цьому місці особливого свідчення, також можна застосувати до нас, особливо до тих моментів, коли ми відчуваємо спокусу підлаштуватися під спосіб життя та мислення сучасного світу. Бенедикт XVI казав: “Тут перед нашими очима постає обличчя Едіт Штайн, сестри Терези Венедикти Хреста, єврейки та німкені, яка разом із сестрою загинула в темряві, що сповила концентраційний табір. Як християнка та єврейка, вона погодилася померти разом зі своїм народом і за нього. Німців, яких тоді відправили до Аушвіц-Біркенау та вбили там, вважали Abschaum der Nation – ізгоями суспільства. Сьогодні ми згадуємо їх з вдячністю як свідків правди і добра, яке збереглося і в нашому народі. Ми вдячні їм за те, що вони не підкорилися владі зла і сьогодні вони є світлом в темряві ночі” (Аушвіц, 28 травня 2006 р.). Ті, хто не підлаштувався під вимоги тогочасного світу і через це терпіли зневагу, врятували честь нації».

Не тільки ми

Ми у Польщі – як ті, хто сприймає діалог з юдаїзмом позитивно, так і ті, хто досі має більше сумнівів, ніж будь-чого іншого – звикли вважати, що на початку цього шляху стоїть Іван Павло ІІ, наш польський папа. Він перший папа в історії, який відвідав римську синагогу (хоча, будучи кардиналом, Кароль Войтила відвідував синагогу Темпель у Кракові). І ми бачимо лише Івана Павла ІІ у діалозі з юдаїзмом та єврейськими громадами по всьому світу. Тим часом Бенедикт XVI рішуче пішов шляхом свого попередника і відразу, на початку свого понтифікату, звернувся «до братів єврейського народу, з якими нас пов’язує велика духовна спадщина, закорінена в незворотних таємницях Бога».

. У тій самій синагозі в Римі, де Іван Павло ІІ говорив про «старших братів у вірі», Бенедикт XVI сказав 2010 року: «Християни та євреї мають велику частку у спільній духовній спадщині, вони моляться до того самого Господа, вони мають те саме коріння, але часто досі не знають один одного. Саме ми, відповідаючи на Божий заклик, маємо працювати над створенням все більш відкритого простору для діалогу, взаємоповаги, зростання у дружбі, для спільного свідчення перед обличчям викликів нашого часу, які заохочують нас до співпраці для блага людства в цьому світі, створеному Богом, Всемогутнім і Милосердним».

Користуючись різноманітними нагодами, він терпеливо пояснював велич і важливість декларації Nostra aetate Другого Ватиканського Собору 1965 року. Освіти ніколи не буває замало, а у цій сфері – як учила мене незвичайна монахиня с. Домініка Залеська із згромадження Сестер Божої Матері Сіону – потрібно щодня починати заново. Навіть якщо здається, що про Nostra aetate вже все всім сказано, чергові папи, а в Польщі чергові єпископи, які очолюють Комітет діалогу з юдаїзмом, та інші люди доброї волі пояснюють суть цієї декларації. Зараз, напередодні нашого Дня юдаїзму 2023 р.Б., архієпископ Гжегож Рись під час зустрічі з журналістами говорив про великий переворот, який відбувся головним чином завдяки декларації Nostra aetate і назвав її «наріжним каменем» у розумінні християнсько-юдейських взаємин.

Архієпископ Рись нагадав про три ключові тези декларації, які є «коперниканським переворотом у вченні Церкви про юдаїзм». «Перше твердження: євреї все ще є обраним народом. Бог не відкинув Ізраїль. Сьогодні нам про це легко говорити, але треба пам’ятати, що з ІІ до ХХ століття у Церкві панувала т.зв. теологія заміни, яка гласила, що Бог відкинув Ізраїль і замінив його новим Божим народом, Церквою. Це мало такі наслідки, що після біблійних часів, після 70 року, коли єрусалимський храм був зруйнований римлянами, християн більше не цікавив Ізраїль. Останні сліди цього мислення, на жаль, ми мали в нашій літургії Страсної п’ятниці за євреїв, у якій ще два роки тому в Польщі ми вимовляли фразу: «Євреї – це народ, який раніше був обраним народом». Дякувати Богу, це формулювання було змінене, і сьогодні ми молимося так, як і вся Вселенська Церква, за євреїв, які є народом першого вибору», – сказав архієпископ Рись (цит. за КІА).

Очевидно, далеко не всі стежили за цією багаторічною, майже бенедиктинською працею над – нібито майже неможливою з технічних причин – зміною формулювання страсноп’ятничної молитви, яке не узгоджується з Римським Месалом. Тож від себе додам, що не бракувало священників, які з розумінням і відданістю вводили в молитву правильний переклад, а також не бракувало вірних, які кожного року, затамувавши подих, чекали цієї миті, не знаючи, які слова прозвучать: старі чи нові. У моєму молитовнику на Страсний тиждень („Zwycięzca śmierci. Teksty liturgiczne i komentarz na Wielki Tydzień i Oktawę Wielkanocy”, Wydawnictwo Św. Krzyża, Opole 1984 [Переможець смерті. Літургійні тексти та коментарі на Страсний тиждень та Октаву Пасхи]) я маю свою написану від руки (ручкою!) ремарку, датовану 14 квітня 2006 року, коли у костелі Найсвятішого Спасителя, папський нунцій архієпископ Юзеф Ковальчик (оскільки він очолював літургію Страсної п’ятниці в нашому храмі) виголосив просте формулювання «щоб народ, який першим був обраний». Хух! Я пам’ятаю своє недовір’я – і задоволення – донині! Хоча в наступні роки він повернувся до старого формулювання, але початок було покладено! Можна? Можна!

Друга теза Nostra aetate стосується відповідальності за смерть Христа. У декларації сказано, що не можна звинувачувати ні євреїв, які історично жили з Ісусом, ні тим більше євреїв загалом – нагадав тепер архієпископ Рись. Nostra aetate підкреслює, що не можна так думати чи говорити про євреїв. Услід цьому Катехизм католицької Церкви говорить, що «християни набагато більшою мірою несуть відповідальність за смерть Ісуса, ніж євреї, на яких вони радо скидали цю відповідальність протягом століть».

Третім проривом, зробленим у Nostra aetate, є «засудження будь-якого антисемітизму, незалежно від того, хто його вчиняє». «Цей документ настільки важливий, що, підсумовуючи його через 50 років, папа Франциск сказав на щосередовій аудієнції, що в результаті Nostra aetate ми пережили переворот в Церкві. Сьогодні ми вже не говоримо і не думаємо про себе як про ворогів чи чужинців, а як про друзів і братів», – наголосив архиєпископ Рись (за KIА).

Після смерті Бенедикта XVI деякі коментатори, посилаючись також на кардиналів, підкреслювали, що «після того, як папа Іван Павло II говорив про євреїв як про старших братів християн, Папа Бенедикт XVI говорив про них як про наших батьків у вірі».

Послухаймо рабина

Починаючи з XVIII століття Седлеччина була справжнім центром розквіту хасидизму – руху, метою якого було відновлення релігійності послідовників юдаїзму. У відомих та досі популярних серед читачів «Хасидських історіях» Мартіна Бубера ми зустрінемо чимало цадиків цієї землі, до яких приїжджали молитися з найвіддаленіших місць чоловіки, а часто й цілі родини. Гарним прикладом буде у Сідльцях рабин Мендель з Коцька – Менахем Мендель Моргенштерн (1787-1859) з того самого Коцька, біля якого у 1939 році відбулася остання битва під Вжеснею. До сьогодні в Коцьку зберігається пам’ять і деякі історичні речі (частина з них приїде на виставку в Седльцях), а саме місто є місцем паломництва для сучасних хасидів. Саме Мендель із Коцька – у Бубера – каже: «Усе на світі можна підробити, не можна підробити тільки правду. Бо підроблена правда більше не є правдою».

Якраз для нинішніх часів, про що неодноразово казав папа Бенедикт XVI: «У нашому світі багато хто не знає Бога або вважає Його чимось зайвим, неважливим для життя. Таким чином було витворено багато нових богів, яким кланяється людина. Пробудити, відкрити наші суспільства до трансцендентного виміру, давати свідчення єдиному Богу – це цінний внесок, який євреї та християни можуть зробити спільно».

Запрошення на День юдаїзму в Седльцях, на землю хасидів, прийняв рабин Боаз Паш, який у 2006-2012 роках був рабином у Кракові. Боаз Паш широко вважається людиною великої віри, а також великої відкритості до ближнього і не відмовлявся зустрічатися з християнами, що є зовсім неочевидним (подейкують, що верховний рабин Риму Еліо Тоафф перед історичним візитом Івана Павла ІІ до синагоги сказав, що кожен з них – і він, і Папа, мають своїх «лефевристів», які здіймають крик, щоб не допустити зустрічі). Коли у 2013 році Польська рада християн і євреїв нагородила Боаза Паша званням Людини примирення, присутній на церемонії архієпископ Станіслав Ґондецький заявив, що це звання веде до побудови миру. І процитував слова Бенедикта XVI: «А той, хто будує мир, не може не наближатися до Бога».

Рабин Боаз Паш є філософом, який вважається видатним знавцем кабали. Працював у Києві, Сан-Паулу та Лісабоні. Опублікував коментарі до Тори під назвою «Шепіт краківських рабинів», а слухачі його відкритих лекцій із захватом говорили, що він «харизматичний вчитель». У Седльцях – після історичної конференції та перед міжрелігійним богослужінням у катедрі, бо саме так запланована програма – рабин Боаз Паш прочитає лекцію про тлумачення Старого Завіту. Запрошуються катехити, керівники парафіяльних біблійних гуртків, священники. Впевнена, їм також передасться від рабина захоплення Словом Божим.

Підписуйтесь на наш фейсбук Історик доктор Вітольд Бобрик, вчитель IV загальноосвітнього ліцею ім. Гетьмана Станіслава Жолкевськогоу Седльцях у статті, підготовленій для KIА, пише: «Седльці увійшли в історії польських євреїв особливим чином, як місце великих страждань, які підготували для них росіяни та німці. Озираючись назад, ми бачимо, наскільки активно обидві ці нації у своїй політичній боротьбі використовували антисемітизм. У Росії, як нещодавно нагадав нам багаторічний головний рабин Москви Пінхас Гольдшмідт, “кожного разу, коли політична система була в небезпеці”, уряд намагався “спрямувати гнів і невдоволення мас на єврейську громаду”. Так було під час революції, яка охопила Імперію після поразки у війні з Японією. У вересні 1906 року в Седльцях російська армія вчинила триденний погром єврейського населення. Проте загарбницька влада не досягла очікуваних результатів. Польське населення виявило солідарність зі своїми сусідами-євреями. Допомогу жертвам погрому надавав Комітет допомоги, до складу якого входили поляки та євреї, зокрема священик канонік Юзеф Сціпіо дель Кампо та рабин Шимон Дов Анолік».

Після Голокосту, який німці влаштували єврейській громаді під час Другої світової війни, в Седльцях залишилося дуже мало її представників. Їхня історія також була нелегкою, як і історія усього Підляшшя. Архиєпископ Рись сказав журналістам, що конференційна частина кожного Дня юдаїзму має за завдання документувати пам’ять про присутність євреїв у Польщі. «Те, що напрацюють історики, може стати пам’яттю людей. До війни в Польщі проживало три мільйони євреїв, лише в Лодзі їх було 250 тисяч, а сьогодні місцева громада налічує 100 осіб. Я навіть не знаю, як це прокоментувати. Але я знаю, що не можна забувати», - підкреслив він.

– Барбара Сулек-Ковальска
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори