«Це жахливо! Стіна, яку збудували на польсько-білоруському кордоні, абсолютно не має сенсу. Якщо вона й мала зупинити міграцію, то вона її не зупинила», – це слова євродепутатки Яніни Охойської у відповідь на оголошення про створення стіни з колючого дроту на польсько-російському кордоні. Своєю чергою депутат Франек Стерчевський не виключає виїзду до кордонів Калінінградської області, якщо мігранти з’являться там. А Анна Блащак-Банасяк, голова Amnesty International у Польщі, чітко пояснює, що поляки поділяють біженців за кольором шкіри: світліших приймають більш охоче, темніших зневажають. Вона додає, що мігранти з білоруського кордону шукають лише кращого життя.

Тим часом «краще життя» в нашій країні знаходить щороку, при чому легально, близько пів мільйона трудових іммігрантів із понад 120 країн світу. У тому числі таких віддалених, як Руанда, Бангладеш або Філіппіни. Тільки за перше півріччя цього року за згодою польського уряду до нас на роботу приїхало 16 тисяч індійців, майже стільки ж узбеків, а також 500 кубинців, марокканців, нігерійців та громадян Уганди.

Опитані нами власники агенцій з працевлаштування одноголосно стверджують, що Польща на тлі всього Європейського Союзу є своєрідним Ельдорадо у питанні видачі дозволів на працевлаштування. Більше того, зміни до закону про іноземців, що вносилися одна за одною протягом минулих років, полегшують доступ до нашого ринку праці.

Підписуйтесь на наш фейсбук «Громадяни країн, які не є членами ЄС, на практиці не мають шансів отримати легальну робочу візу до Німеччини, якщо вони не володіють спеціалізованою професією», – каже Бартош Цебуля, власник компанії Work Partner Service.

Якщо ми не віримо цифрам Міністерства праці та соціальної політики та Головного статистичного управління, звернімося до даних Євростату. У 2021 році кількість т. зв. первинних дозволів на проживання у країнах ЄС, виданих громадянам держав, що не є членами ЄС, склала майже 3 млн. Кожна третя така особа отримала дозвіл у Польщі, левова частка з них передбачала згоду на працевлаштування.

Багато питань без відповіді

Як так виходить, що одні індійці чи непальці цілий рік ризикують своїм життям і життям своїх дітей, продираючись через біловезькі болота, а їхні сусіди легально приїжджають до Окенце й так само легально йдуть на шосту ранку на роботу?

Як так виходить, що одному непальцю обов’язково потрібно знайти «краще життя» в Берліні, а його односільчанин знаходить це життя в Ломжі?

Як так виходить, що Непалець, який зумів прорватися через наш зелений кордон і отримав житло у центрі для біженців (або в орендованій одним із фондів квартирі), наступного дня втікає до Німеччини, а Непалець, який працює у нас легально багато років (часто на мінімальній зарплаті), отримує дозвіл на постійне проживання або громадянство і не шукає нелегальної роботи в Німеччині, а залишається в Польщі?

І – нарешті – як так можливо, що громадянам найбідніших країн третього світу, де щоденна зарплата становить еквівалент двох доларів, не підходить «краще життя» у Польщі, а для кількох мільйонів біженців з суттєво багатшої України ми стали другим домом? Адже кожен, хто отримав право перебувати в Польщі, зараз міг би легально потрапити в будь-яку країну ЄС.

Вудка, а на риба, дурню!

Сім'ї з 10 осіб із Кабула потрібно було якомога швидше втекти з захопленого талібами Афганістану. Батько був солдатом, який тісно співпрацював з армією США. Перелякані афганці без речей потрапили до Польщі, а саме до Фонлу Лєни Гроховської.

«Вони знали, що ніколи не повернуться до рідного дому. Вони почали інтенсивно вивчати польську мову. Тоді ми працевлаштували їх у нашій групі компаній (чоловік Лєни Гроховської є власником мережі готелів Arche) на найнижчих посадах, де мова не була обов’язковою, – розповідає директорка фонду Анета Жоховська. – Вони почали від класичних посудомийниць та підсобників у готелі. Після півроку наполегливої роботи вони покинули наші стіни і відкрили власний кебаб-ресторан. Вся сім'я досі живе під Варшавою».

Владислав Гроховський завжди казав, що треба допомагати з розумом. Дати рибу не важко. Потрібна вудка та інтенсивне навчання, як нею користуватися. Тільки тоді допомога має сенс.

І польська держава обрала саме таку модель допомоги. Польща не стала лідером за кількістю виданих дозволів на роботу в Євросоюзі після лютневої агресії Росії проти України – вона є ним роками. У 2015 році ми видали 65 тисяч дозволів, а через рік подвоїли цю кількість до 127 тисяч, щоб наступного року знову подвоїти її майже до 240 тисяч. У 2019 році ми видали аж 444 тисячі, а торік – рекордні пів мільйона! Пояснення цьому феномену просте. З 2015 року рівень безробіття падає, а роботодавці змушені шукати працівників по всьому світу.

Місто іммігрантів щодня

Схоже, що якщо не трапиться нічого надзвичайного, приплив працівників з України та особливо з Білорусі стрімко зростати не буде. Тільки за останні пів року до Польщі вперше приїхало більше індійців та узбеків, ніж білорусів.

Але їм на п’яти наступають представники тих націй, представників яких прикордонники найчастіше знаходять у лісах: філіппінці (10 тис.), мешканці Туреччини (переважно курди та сирійці з турецьким паспортом – 10 тис.), непальці (8 тис.), громадяни Туркменістану, Бангладешу, Індонезії (по 5 тис.). По кілька сотень дозволів отримали емігранти з Кенії, Нігерії, Руанди, Ефіопії, Гани, Куби, Уганди, Шрі-Ланки, Колумбії та Пакистану. До списку увійшли люди з понад 120 країн світу.

Крім українців і білорусів, у першому півріччі 2022 року Польща прийняла 120 тисяч осіб з усього світу! А це означає, що щодня ми легально приймали 666 осіб! А минулоріч ця кількість становила 1380 осіб на день! Кожного дня у нас з’являлося маленьке містечко іммігрантів.

«Отримання дозволу на роботу в Польщі – одне з найпростіших у всьому Європейському Союзі», – підтверджує в інтерв’ю Тижневику TVP Бартош Цебуля, власник компанії Work Partner Service, яка спеціалізується на залученні працівників із «екзотичних» країн далекої Азії. Він пояснює, як це відбувається на практиці. Його співробітники шукають конкретних кандидатів на роботу на їхній батьківщині, подають заявки до воєводських управлінь і вирішують формальні питання.

«Проблемою є польські посольства в цих країнах, – скаржиться він. – У польських установах не вистачає працівників, щоб у поточному режимі видавати документи всім бажаючим працювати в Польщі. Іноді нашому кандидату доводиться чекати в черзі більше місяця».

Потрапити до Німеччини немає шансів

Кожен двадцятий працівник у Польщі є іноземцем – такі дані надає нам речник міграційної платформи EWL Анатолій Зимнін, який сам приїхав до Польщі з України майже 20 років тому і вирішив залишитися в нашій країні. «Некваліфікованим робітникам із-за меж ЄС на практиці дуже важко отримати дозвіл на роботу в Німеччині, – пояснює він і додає: – У той же час Польща дуже радо приймає трудових мігрантів зі Сходу».

Його слова підтверджують дані Міністерства праці та соціальної політики. Цілих 86 відсотків усіх дозволів видано на просту роботу в галузі промислової переробки, складського господарства та будівництва. Якщо додати ще 5% в гастрономії та готельному господарстві, а також осіб, зайнятих у сільському господарстві, та представників інших нескладних професій, виявляється, що на практиці ми не залучаємо переважно працівників без кваліфікації. Наприклад, за останні півроку до Польщі з-за кордону залучили лише 2 лікарів.

Країни Заходу проводять відбір серед своїх іммігрантів і викачують із країн третього світу їхню інтелектуальну еліту, тобто людей, яким навіть на своїй батьківщині було не так вже й погано. Польща дає шанс на нормальне життя неосвіченим людям, які ніколи не мали б такої можливості на своїй батьківщині. Що не завжди є найвигіднішим варіантом для нашої економіки.

Соціальна допомога, а не робота

Якщо Республіка Польща так радо приймає на роботу іноземців, то чому на польсько-білоруському кордоні досі так багато нелегальних іммігрантів? Людей, яким довелося заплатити великі гроші, щоб потрапити в яку-небуть із країн Європейського Союзу?

Адже – як було сказано вище – сьогодні багато польських агенцій з працевлаштування мають свої філії в країнах Азії, набирають там кадри, оформляють всі необхідні для виїзду документи, допомагають зв'язатися з посольством і навіть оплачують переліт до Польщі і забезпечують у нас житлом.

«Бо тих людей, яких ми бачимо на кордоні, не цікавить робота, – відверто говорить мігрант, який живе в Польщі, Олександр Щербаков, власник агентства з працевлаштування DP Workers, яке також привозить працівників з Бангладеш, Непалу, Азербайджану та Узбекистану. – Вони їдуть туди, де отримають привабливу систему соціальних виплат. Польща їм грошей не дасть задарма, тому вони не хочуть тут залишатися. Зрештою, частина цих людей, ймовірно, ніколи раніше не працювала. Дехто походить з країн, де в їхній культурі жінка не працює і ніколи за все своє життя не мала роботи».

Він додає, що його працівники, наприклад, з Непалу, вже багато років живуть у Польщі і радіють змінам у своєму житті. Вони ходять на роботу, потоваришували з місцевою громадою і планують залишитися тут на тривалий час.

Він переконує, що різниця між українцями, які приїжджають до Польщі, і нелегальними мігрантами полягає в тому, що українці хочуть якомога більше заробити, відкласти гроші і повернутися в свою країну, щоб змінити свій соціальний і майновий статус. «Міграція з лісу» – це люди, які хочуть до кінця свого життя залишитися в західних країнах і очікують, що інші працюватимуть на них.

Однак багато агентів з працевлаштування відмовляються відповідати на запитання, чому одні приїжджають до Польщі легально, а інші, прибувши з тієї ж країни, тиняються білоруськими лісами. Матеуш Жидек з Randstad Polska вважає, що кожен випадок нелегальної міграції може мати свої індивідуальні причини. Деякі підприємці навіть не приховують, що сам лише розгляд цього питання означав би порушення політкоректності та міг би зашкодити їхнім інтересам.

Так відбувається тому, що ліві активісти, які вимагають – начебто в ім’я прав людини – пропуску нелегальних мігрантів з Білорусі до Польщі, вдаються до своєрідного морального шантажу. І треба сказати, що їм вдалося схилити багатьох поляків до підтримки своїх дій. Це можна побачити, зокрема, на прикладі публічного збору коштів, який вони організовують. Група Granica на черговому зборі коштів онлайн вже зібрала майже пів мільйона злотих.

Однак не можна забувати, що ситуацію на кордоні з Білоруссю також використовують крайні націоналісти, прикриваючись гаслами на кшталт «Польща тільки для поляків».

Водночас правда полягає в тому, що ми є найбільш відкритою країною та найбільш відкритим суспільством у всьому Європейському Союзі для людей буквально з усього світу. Можна викликати різні емоції, та проти цифр не підеш.

– Кароль Васілевскі
-Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Коментар експерта:
Шимон Вітковскі
юрисконсульт Департаменту права та законодавства Союзу підприємців та роботодавців:

Якщо йдеться про працевлаштування у Польщі іноземців з екзотичних, культурно віддалених країн, то ми, очевидно, потребуємо таких працівників, особливо вузьких спеціалістів, і ми повинні залучати найкращих з них. Звісно, такі люди мають дати гарантію, що не становитимуть загрози безпеці громадян Польщі. Проте найбажаніше залучати працівників із-за східного кордону, бо це люди, які близькі нам у культурному плані, часто з польським корінням. На щастя, саме звідти трудова імміграція є найбільшою. Але ми не можемо обмежуватися цими напрямками і бути закритими до інших регіонів світу.

Справді, іноді виникають проблеми з отриманням візи до Польщі, іноді також виникають неформальні бар’єри, які наявні у багатьох країнах, що мають проблеми з корупцією. На жаль, бувають випадки, коли ці неформальні бар'єри є нездоланні для людей, що не мають достатньої кількості готівки.

Наразі польську візу можна отримати без особливих проблем, законодавство стає дедалі ліберальнішим і цьому слід радіти. Коли у нас легально працюють іноземці, це вигідно для польської економіки. Тим паче з огляду на нашу демографічну ситуацію, адже польське суспільство є одним із тих суспільств, які найшвидше старіють в Європі. Водночас ми на другому місці за рівнем найнижчого безробіття в ЄС, нашим роботодавцям все важче знайти працівників, а це шкодить економіці, тому що ми розвиваємося повільніше, ніж могли б. Дефіцит працівників у Польщі стосується як вузькоспеціалізованих галузей, як-от ІТ чи медицина, так і фахівців, таких як механіки, електрики, сантехніки та водії вантажівок.

– записав КВ