11 листопада 2022 року виповнюється 100 років від дня народження американського прозаїка Курта Воннегута.

Це дуже похмура книга, хоча і сповнена блискучого чорного гумору. Курт Воннеґут написав «Матір Ніч» у 1961 році. Це відредаговані ним записи спогадів американського журналіста та драматурга Говарда В. Кембпелла молодшого, який протягом свого життя ніс тягар того, що він жив у ІІІ Рейху та займався нацистською пропагандою.

Цей чоловік оселився в Німеччині у віці одинадцяти років. Був 1923 рік. Батько майбутнього письменника тоді влаштувався на роботу в берлінське відділення General Electric. Сам Кемпбелл, як він стверджував, вріс у німецьке суспільство. І коли після початку ІІ світової війни його батьки повернулися до США, він не покинув Німеччини. Зрештою, він був пов'язаний з цією країною шлюбом – з актрисою Хельгою Нот, донькою начальника берлінської поліції.

Підписуйтесь на наш фейсбук Кемпбелл виступав в англомовних радіопередачах, в яких він намагався схилити американців до нацизму. З цієї причини союзники вважали його військовим злочинцем. І ця його активність могла б означати, що відразу після розгрому ІІІ Рейху він опинився б на шибениці, якби не те, що ... паралельно він шпигував на користь США. А завербували його вже у 1938 році.

Насправді радіопередачі Кемпбелла містили зашифровані повідомлення. «Шифр, – пояснював він, – полягав у маньєризмах, паузах, зміні наголосів, покашлюванні та удаваному заїканні в певних ключових реченнях. Я отримував інструкції від невідомих мені людей, які інформували мене, у яких реченнях трансляції потрібно зробити ці сигнали. Я досі не знаю, яку інформацію я передав» (польський переклад книжки – заслуга прекрасного перекладача Леха Єнчмика).

Далі у цьому уривку зізнань Кемпбелла ми читаємо: «З простоти моїх інструкцій я роблю висновок, що зазвичай я передавав відповіді «так-ні» на питання, поставлені шпигунському апарату. Дуже рідко, як, наприклад, під час підготовки до вторгнення в Нормандію, я отримував більш складні інструкції, і тоді в мене була дикція, наче на останніх стадіях двосторонньої пневмонії».

Не можна заперечити, що оповідач «Матері Ночі» вмів дотепно описувати серйозні ситуації.

Після Другої світової війни Кемпбелл потрапив у американський полон. Але у зв’язку з його заслугами перед США через деякий час його таємно звільнили, хоча юридично він все ще залишався винним, оскільки його статус американського шпигуна не був офіційно доведений.

І таким чином Кемпбелл вирушив до Нью-Йорка, де в самоті й анонімності пройшов «чистилище», як він сам називав цей період свого життя. Але в цей період відбулися події, які стали для нього мукою. У якийсь момент Кемпбелл втягнувся в політичні інтриги, результат яких привів його до розпачу. Виснажений від почуття безнадії, він вирішив здатися в руки ізраїльської влади. І зрештою опинився у в'язниці в Єрусалимі.

Чи був Кемпбелл щирим нацистом? На це питання він відповів словами: «Ми є тими, ким прикидаємося, і тому повинні бути дуже обережними щодо того, ким ми прикидаємося».

Його автобіографія настільки дивовижна і захоплююча, що не варто далі розкидатись спойлерами. Але справа в тому, що чоловік на ім’я Говард В. Кембпелл молодший – це вигаданий персонаж, а «Мати Ніч» – це просто роман. Ось лише (і саме це інтригує) насправді існували люди, які могли б бути прототипами її героя.

Йдеться, зокрема, про Лорда Хо-Хо. Таке прізвисько в британських ЗМІ в 1939 році отримала група радіоведучих, що агітували за ІІІ Рейх, які вели програму «Germany Calling», що транслювалася з Гамбурга для слухачів з Великої Британії.

Найвідомішим з них був британський американський журналіст Вільям Джойс. У 1930-х роках він спочатку був активним членом Британського союзу фашистів. Лідер організації, Освальд Мослі, цінував його як палкого оратора. Але з часом він дедалі більше радикалізувався, особливо у питаннях антисемітизму. Він посварився з Мослі й очолив маргінальну Націонал-соціалістичну лігу. Перед самим початком Другої світової війни до нього дійшов витік інформації про те, що британська влада планує його інтернувати, тому втік до Німеччини.

У 1945 році його схопили англійські війська під Фленсбургом. У Великій Британії його звинуватили у державній зраді (хоча питання його британського громадянства було предметом суперечок), засудили до смертної кари та повісили у 1946 році.

Але набагато відомішою людиною, ніж Джойс та інші радіоведучі на прізвисько Лорд Хо-Хо, є Езра Паунд. Цей видатний американський поет-модерніст надихався, з одного боку, далекосхідною літературою, а з іншого – «Божественною комедією» (він посилався на поему Данте Аліг’єрі у циклі «Пісні»).

У 1920-х роках Паунд оселився в Італії. Він підтримував фашизм, був прихильником диктатури Беніто Муссоліні. Під час Другої світової війни він вів англомовні програми на італійському радіо, які адресував своїм співвітчизникам з-за океану. Він хотів переконати їх, що євреї експлуатують США.

Паунд представляв себе як любителя класичної середземноморської культури. Він висловлював переконання, що цивілізація, яка на ній базується, підкріплена доробком таких гігантів, як Вільям Шекспір чи Йоганн Себастьян Бах, зазнала нападу варварів, які мали закони, але не знали моралі. Поет мав на увазі євреїв, яких звинувачував, з одного боку, у західній плутократії, а з іншого – в радянському комунізмі. Він стверджував, що вони розіп'яли Ісуса Христа, бо той псував їм «гешефт». Епітетів і низької мови по відношенню до них Паунд не шкодував (такі терміни, як «жидо-скоти» були для нього стандартними). Без сумніву, антисемітизм у цьому випадку набув форми одержимості.

Після падіння режиму Муссоліні Паунда затримали італійські антифашистські партизани. Вони передали його американцям, а ті, у свою чергу, помістили поета в табір для військовополонених у Пізі. Відомим епізодом стало те, як Паунда замкнули у клітці майже на три тижні. Потім його визнали психічно хворим, і він опинився у психіатричній лікарні у Вашингтоні, де пробув до 1958 року.

Але в 1967 році в розмові, зокрема, з Алленом Гінзбергом, американським поетом єврейського походження, іконою контркультури хіпі, Паунд виступив із самокритикою. Зокрема, він заявив, що вважає своєю найгіршою помилкою те, що піддався антисемітським упередженням.

Таким чином, можна припустити, що все ж Говард В. Кемпбелл молодший в одному питанні таки відрізнявся від Вільяма Джойса та Езри Паунда. Йдеться про шпигунство на користь США.

І знаменно, що автор «Матері Ночі» написав про героя роману зі співчуттям, що він був людиною, «яка надто відкрито служила злу, а добру – надто приховано, що було злочином його часу». Варто тільки згадати, що сам Курт Воннегут прославився, серед іншого, як майстер іронії. І навіть самоіронії.

– Філіп Мемхес
-Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори