Качіагійн Елбегдордж – політик у відставці (у 2017 році після двох термінів він пішов у відставку), а його рідна Демократична партія зараз перебуває в опозиції. Однак він виступав на конгресі Всесвітньої монгольської федерації – організації, яка була дещо осторонь політики. Горда назва інституції трохи перебільшена, адже її офіс знаходиться в одній кімнаті бізнес-центру, а сама організація була заснована рік тому, сайт трохи кульгавий, але має, що не мало важливо, своїх представників у Швеції, США і Японії. Елбегдордж говорив англійською, зі стрічкою в кольорах України на лацкані, час від часу вставляючи якусь фразу російською.

Недарма трихвилинна промова була побудована як звернення до президента Володимира Путіна. Відносно безперечне, враховуючи емоції, присутні в сучасній міжнародній політиці. Елбегдордж, випускник радянської офіцерської школи (1983-1988), почав із заклику: «Президент, прекратите войну!» (Президенте, закінчіть війну!).


Однак не це привернуло увагу журналістів і аналітиків, а решта звернення. Колишній президент, наголошуючи на своєму монгольському родоводі («Я один із восьми синів пастуха»), звернувся до земляків у широкому розумінні. «Від початку цієї війни страждають національні меншини, які проживають у Росії. Монголи Бурятії, монголи Туви й монголи Калмикії жахливо постраждали, їх використовують як гарматне м'ясо, сотні поранених, тисячі загиблих», – сказав політик. І закликав: Не вбивайте українців! Не беріть участь у цій війні! Монголія дасть вам притулок! Сховайтеся під крилами Батьківщини!

Від Невади до Байкалу

Поки що під крилами Монголії радше охоче ховаються росіяни: хоча монгольський кордон не відчуває такої облоги, як аеропорти в Москві та Санкт-Петербурзі чи культовий високогірний прикордонний перехід із Грузією, проте країна приваблює багатьох, адже для в’їзду росіянам поки що не потрібні візи. Згідно з даними інформагенцій до Монголії їдуть сотні машин. Один із винахідливих інтернет-користувачів навіть використав фото з іншого кінця світу, на якому зображений восьмисмуговий затор в пустелі, і виклав його в мережу з підписом: «Москва — повернення до прабатьківщини».

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  На культовому фото з польоту дрона зображений затор, який виник кілька років тому після фестивалю «Burning Man» у пустелі Блек-Рок у Неваді, що не заважає йому (фото, а не фестивалю) крутитися в Інтернеті. Насправді відносно невеликий відсоток російських біженців / втікачів / дезертирів / пацифістів їде в Монголію. Набагато цікавішим в очах світу є зміст короткого звернення Качіагійна Елбегдорджа: Монголи Бурятії й Туви? Чи існують вони насправді? Скільки їх там є? Чи готові вони прислухатися до заклику експрезидента – і чи означає це, що Бурятія збезлюдніє?

Уся справа, як це буває в колишніх імперіях, дуже складна і багатопланова. Імперія, створена Чингісханом, була – донині – найбільшою у світі, залишивши далеко позаду не тільки Стародавній Рим і Олександра Македонського, а й Велике князівство Литовське від моря до моря, Китай, СРСР, Британську імперію й ті ближчі в часі нам феномени. На піку свого існування, у середині ХІІІ століття, вона займала 33 мільйони квадратних кілометрів, простягаючись, як відомо, від Кракова, Легниці та Спліта до Японського моря.

GIF з Чингісханом

Популярні gif-файли останнього десятиліття, тобто невеликі програми, якими охоче користуються історики, що дозволяють показати зміни на поверхні певного явища у функції часу, це чудово демонструють: червона пляма Монголії нестримно розливається на північ, захід, південь і схід.

Розвиток і поділ Монгольської імперії (1206-1294) на карті з сучасними кордонами. Автор: Strokey44 i Stinga, CC BY-SA 2.5, Wikimedia

Набагато менше є gif-файлів, які показують занепад і крах імперій. І саме так сталося з володіннями Чингісхана: коли онуки посварилися, коли угедеї потовстіли, а підкорений Китай «заволодів» шкаралупою, виявилося, що одних монголів надто мало, щоб панувати над такою величезною територією. Більшість з них – кілька мільйонів! – залишилися в районі Центрально-Північної Азії, між тундрою, пустелями і Байкалом. Кілька населених «острівців» залишилися в басейнах далі на південь від Азії, аж до Джунгарії. Ще в XVII столітті ойрати, одне з племен Орди, дійшло аж до нижньої Волги.

Правнуки ханів вирізнялися своїми рисами обличчя, явно відмінними від рис більшості азійських народів, приналежністю до однієї мовної групи та віри: переважна більшість із них, попри тиск мусульманських чи християнських правителів, залишалися вірними буддизму. Найважче було волзьким ойратам, яким довелося прийняти назву «калмики», яку дали їм їхні турецькомовні сусіди й перейняли росіяни, а потім і російське панування. Решта постординарів функціонувала як вільна федерація племен під протекторатом далекого Пекіна. Вони жили на північних околицях занепалої Китайської імперії, займаючи проміжне положення між «у Бога за піччю» і «де дідько каже на добраніч», живучи легендами минулої слави та виготовляючи сир з верблюжого молока.

Великі потрясіння на монгольських землях починаються на порозі ХХ-го століття, у період розпаду Китаю – і цей буревій подій, якби все докладно описати, вийшов би за скромні рамки цієї статті. Тим більше, що дві інші сили в регіоні були зацікавлені в тому, щоб роздути цей буревій: Росія та Японія, які завжди прагнули послабити Китай, створивши якісь державні утворення на своїх околицях. Отже, незабаром після того, як у 1911 році в Китаї спалахнула революція, частина Монголії (так звана Зовнішня, на практиці розташована далі від Пекіна) проголосила незалежність під протекторатом Росії, створивши одну з небагатьох теократичних держав у ХХ-му столітті.

Червоні, білі й божевільні

Це тривало недовго: у 1915 році, ослабла в Першій світовій війні, Росія погодилася на підставі т.зв. Кахтинського договору, передати протекторат Пекіну, а через два роки почався справжній буревій. До гри долучилися Японія (поки що як спостерігач), численні росіяни «червоні», «білі» (як-от отаман Григорій Семьонов, який намагався створити антибільшовицьку Далекосхідну республіку) і просто напівбожевільні, як барон Роман Ніколаус фон Унгерн-Штернберг, улюблений герой гучних романів ще з часів Фердинанда Оссендовського.

І ніде не було легше, ніж у пилу пустелі, вирізьбити кордони Східної Монголії, Західної Монголії, Внутрішньої Монголії, Зовнішньої Монголії, Великої Монголії, Монгольської Народної Республіки і також Бурят-Монгольської Республіки зі столицею в Читі. Трохи у фантазії, трохи на верблюжій шкурі, а трохи в буферній зоні між більшовицькими територіями та Далекосхідною республікою, але вона існувала аж три роки, з 1917 по 1920!

У середині 1920-х років, коли трохи впав пил, піднятий копитами кавалеристів і замальовками доморощених картографів, виявилося, що на геополітичній сцені в цьому регіоні залишилася Монгольська Народна Республіка (з 1924 року), яка незабаром переживе сталінізм у його найгострішій формі, з Великим терором та трудовими таборами в пустелі, і стане, на півстоліття раніше Албанії, першою офіційно атеїстичною державою; мініатюрна держава Танну-Тува, яка існувала в 1921-1944 роках, визнана лише СРСР і Монголією, а світу відома лише завдяки поштовим маркам, які є великою рідкістю (випуск поштових марок був одним із найбільш серйозних проявів функціонування тувинської державності).

Третім утворенням виявилися дві радянські автономні республіки, які кілька разів змінювали свої назви та союзні кордони: одна Бурят-Монгольська (трохи східніше озера Байкал), а інша, для балансу, Монголо-Бурятська (трохи західніше озера Байкал). Обидві щасливо об'єдналися в 1923 році в Автономну Монголо-Бурятську Республіку (з 1958 року – Бурятську), яка плавно і мирно перетворилася в Республіку Бурятія в 1990-1992 роках. Титульна нація, що вмирає

Дуже приємно, але, попри всі реверанси щодо титульної нації, буряти з початку ХХ століття ніколи не становили більшості в жодному з перерахованих утворень, а сьогодні вони складають близько 30% населення. Росіяни, для порівняння – 66%. Інша справа, що ці дані взяті з перепису 12-річної давності і до вчорашнього дня могли істотно змінитися на користь бурятів. Динаміка однозначна: за переписом 1959 року вони становили лише 20%. Можливо, до вчорашнього дня їх уже стало 40%? До вчорашнього дня. Бо сьогодні вже ні.

Слова президента Елбегдорджа про гарматне м'ясо не перебільшення. Їх підтверджують – свідчення московського вторгнення в Україну – численні повідомлення про надмірне представництво бурятів у найвідоміших військових частинах, які вчиняють там воєнні злочини. 64-та окрема механізована бригада, яка чинила звірства в Бучі (фактично дислокована в Хабаровську), мала бути з Бурятії, а її командир-садист Азатбек Омурбеков (насправді каракалпатець за національністю) мав бути бурятом. У мережі з'являється все більше свідчень апатичних і отупілих, ніби наїджених людського м'яса, бурятських полонених...

Є й конкретні дані – нещодавно їх опублікувала Раджана Дугар де Понте, етнографка і бурятська активістка, яка багато років перебуває в еміграції у Франції. За її підрахунками, опертими на офіційних російських даних, а також на даних Збройних сил України, буряти, які складають 0,4% російського населення, водночас складають майже 3% загиблих військових, визнаних Москвою.

Жилясте гарматне м'ясо

Це означає, – пише Дугар де Понте, – що смертність бурят у віці 18-45 років з початку конфлікту зросла на 70%, а в найбільш перспективному діапазоні 18-30 років – на 270%! Етнографка пише, посилаючись на розповіді родичів, про села та місцевості, які збезлюдніли в перші дні призову, про столицю республіки Улан-Уде, з якої «зникло» 5 тисяч чоловіків, і про багатоповерхову мобілізаційну піар-стратегію Москви, яка складається з кількох елементів.

По-перше, залучення добровольців із регіонів з катастрофічним безробіттям та боргами, де єдиним шансом для молодого хлопця був військовий контракт. По-друге, унікальні переваги бурятського «гарматного м’яса»: загартовані до вбивчої роботи в степу, слухаються «старших», тобто мають субординацію, менш п’яні за росіян – в умовах імпровізованої польової війни, яку розпочала Москва, вони надійні ...

По-третє, вони відчувають меншу емоційну прив'язаність до громадян України; ризик родичів, друзів, колег з університетів, санаторію чи екскурсії серед постраждалих майже дорівнює нулю. По-четверте, як легко в «підсвідомому» меседжі перекласти тягар провини за злочини (або принаймні їх частину) на «монгольських дикунів»! Стара добра школа Третього Рейху, яка відправляла формування латишів, «калмиків» і людей Дірлевангера на найбруднішу роботу.

І Елбегдордж, і Дугар де Понте, і, як можна очікувати, більшість бурятської та монгольської еліт усвідомлюють ці демографічні, політичні та іміджеві загрози. Але що вони можуть зробити?

Можливо, не так вже й мало. Оцінювати поки рано, який відсоток біженців, які прямують на кордон з Монголією, складають буряти і тувинці (від Калмикії до Монголії трохи далі), але на доброзичливу зустріч вони точно можуть розраховувати. Вони віднайдуть себе і в Улан-Баторі – за звичаями і мовою, часто відновлюючи кланові та родинні відносини. І аргумент московських циніків, які посилають на бій бурятських призовників як байдужих до української справи, теж може виявитися неоднозначним. В Улан-Уде вже можна почути той самий аргумент, що і в дагестанській Махачкалі: «Боротьба за слов'янську єдність, як повторює президент? А ми тут при чому? Це не наша війна!»

А може, справа піде на крок далі? Ідея «панмонголізму» на мить з’явилася сто років тому, радше в опіумних фантазіях барона Штернберга, ніж у реальності. Але що заважає роздути її, як кульку опіуму? У Монголії, крім згаданого на початку Конгресу, існує «Рух за єдність монгольського народу», в Бурятії – Рух єдності Нагадаль і «Бурят-Монгольська народна партія». Так, роками вони були диванними утвореннями, але у великому степу, де ти змалечку вправлявся у їзді верхи, легше, ніж будь-де, одним стрибком з дивана потрапити в сідло…

Пестить слух

І найсмішніше в цьому те, що знаки перевернуті. 123 роки тому, у 1899 році, видатний російський філософ Володимир Соловйов у своїй знаменитій «Короткій повісті про антихриста» розважився складанням катрена, вихваляючи грізний – і фантазійний – панмонголізм:

Панмонголізм! Хоч назва дика ––
Та пестить мені слух вона,
Ніби велич піднесеної долі,
Від Пана Бога даної, у ньому є…

Більшість світу знає цю цитату не з трактату Соловйова, а з незрівнянно більш відомого, поколінням пізніше вірша Олександра Блока «Скіфи» (1918), у якому вона була використана як девіз.

Де Рим, де Крим, де скіфи, а де монгольська цивілізація – але Саша Блок налякав Захід так, як любив це робити.

Мільйони – вас. Нас – тьми, і тьми, і тьми.
Потуга наша – не зборима!
Так, скіфи – ми! Так, азіати – ми, –
З розкосими й захланними очима!

І Захід боявся скіфів у будьонівках, і боявся їх – століття. Але що, якщо через чотири покоління після Соловйова, через три після Блока панмонголізм почне пестити слух Китаю, Європі та Америці?

–Войцех Станіславський

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклала Олена Ковалевська