Весь Казахстан теж змінюється, але не скрізь і не такими темпами. Що ж, це велика країна, де від міста до міста сотні кілометрів через степ. Раніше це була територія, населена кочовими народами; лише за часів СРСР казахів змусили жити в дерев’яних або цегляних будинках. Перед Другою світовою війною ця країна стала справжньою в’язницею народів, саме тут розташовувалися величезні трудові табори, а в 1936 і 1939 – 1941 роках сюди депортували поляків з України.

Сьогодні Казахстан намагається зайняти своє місце у світі. Підтвердженням цього є З’їзд лідерів світових і традиційних релігій. Саме це і є головною метою візиту Папи.

Акмолінськ, Целіноград, Астана

Щоб уявити, як виглядала Астана в минулому, потрібно поїхати в інше велике казахське місто. Можна до Алмати, хоча колишня столиця сьогодні в кілька разів більша за давнішню Астану. Але не змінилася так, як сьогоднішній Нур-Султан.

Підписуйтесь на наш фейсбук У рік приїзду Папи Івана Павла ІІ, тобто у 2001 році це було типове пострадянське обласне місто. Зведене у 1824 році як Акмолинська фортеця (казахською Ак-мола – «Біла могила»), права міста отримало лишень у 1862 році. Вперше місто Акмолінськ змінило назву у 1961 році. Тодішній генеральний секретар КПРС Микита Хрущов оголосив кампанію з освоєння пустищ, тобто перетворення степу на поля, де можна було б вирощувати пшеницю. Акмолінськ став центром цього проекту, тому його назвали Целіноградом, від російського слова «целина» – пустище.

Коли Казахстан отримав незалежність, у 1992 році Целіноград перетворився на Акмолу. І тоді влада республіки вирішила перенести сюди столицю з Алма-Ати (зараз використовується назва Алмати, але дозволено теж Алма-Ата). Причина проста: Акмола розташована в центрі країни, а колишня столиця – на південно-східній околиці, недалеко від кордону з Киргизстаном. Звичайно, це потребувало чималих зусиль, як організаційних, так і фінансових. Зрештою Акмола технічно стала столицею в 1997 році, а через рік її назвали Астаною, тобто просто «Столицею».

Проте переважала відносно невисока забудова, щонайбільше кілька поверхів. Колишній районний комітет комуністичної партії та місце облдержадміністрації пристосували до потреб центральної влади, але цього було явно замало. У 2001 році один високий готель височів у центрі, дивно вистаючи над значно нижчими будівлями. Мабуть, ідея була в тому, щоб іноземці – іноземні державні делегації чи бізнесмени мали де жити в хороших умовах. У старих готелях, достатніх для периферійного міста, гості з інших країн могли, наприклад, здивуватися сніданками: кілька неапетитних сосисок чи яєчня й котлета з кашею.

На іншому березі річки Ішим щойно розпочато будівництво нового адміністративного центру, включно з президентським палацом. Повільно піднімалася вежа Байтерек, пам’ятник і символ Казахстану, втілення казахської народної казки про «міфічне дерево життя і чарівну птицю щастя». Згідно з цими переказами, птах Самрук поклав своє яйце в щілину між двома гілками тополі – дерева життя, що підтримує небо, створивши таким чином сонце...

Дуже багато місця

Стара Астана залишилася на правому березі річки Ішим, нова була побудована на лівому березі. Як це виглядало, розповів в інтерв’ю газеті «Вечерняя Астана» керівник компанії «Астанагенплан» Сарсенбек Жунусов. Він описав, як жив у готелі в Акмолі в 1995 році: «Навіть вхідні двері не можна було відкрити, такий був вітер. Страшно! І перша думка: куди ми збираємося переносити столицю?». Цікаво, що план розбудови столиці розробив відомий японський архітектор Кісе Курокава. Перший проект був розрахований на місто з населенням 640 тис. жителів, наступний – на 800 тис., нарешті – 1 млн., 1 млн. 200 тис. І за поточними оцінками, очікується, що в 2030 році це число зросте до 1,6 мільйона.

Акмола лежала посеред степу. А степ найкраще зрозуміти, якщо їхати кудись далі від міст і сіл.

У степу можна обернутися і побачити лише рівну порожнечу. Аж до обрію ні хати, ні дерева. Нічого. А якщо грошей вистачає, то там можна будувати все, що завгодно, бо місця багато. Тому казахські села не схожі на польські – вулиці там широкі, а будинки розкидані по околиці. Навіщо будувати впритул один до одного, коли навколо порожнеча?

Проблема в суворому казахському кліматі. Наприклад, вітер, описаний Жунусовим. Зима там триває вісім місяців. Температура опускається до мінус 45 градусів (хоча останніми роками було «лише» мінус 25 градусів...). Коли хуртовина, тобто «буран», краще не виходити з дому. Бували випадки, що хтось виходив і не міг повернутися – просто замерзав за кілька метрів від теплої будівлі. А коли приходить весна, йдуть талини, розмивають дороги. І тому багато доріг в Казахстані виглядають жахливо. Перш ніж хтось встигає їх полагодити, спаде сніг. А як сніги тануть, то дорога не придатна для проїзду.

І все ж рішення зробити Акмолу столицею – Астаною виявилося здійсненним. Хоча зусилля, які довелося докласти, виявилися величезними. Загалом інвестиції в місто оцінюють у майже 30 мільярдів доларів.

Успіх Expo 2017

Сьогодні Астана, яка носить нову назву Нур-Султан (прийняту після відставки першого президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва), може по-справжньому вразити. Правий берег річки Ішим виглядає як модернізована версія Астани багаторічної давнини – як виглядало б будь-яке місто, що розвивається. Але на лівому березі річки зовсім інакше.

Це насамперед простір. Багато місця. Бо коли потрібно більше, то можна продовжити вулицю на кілька кілометрів і поставити нові будинки. Так було перед Всесвітньою виставкою 2017 року. Рухаючись із центру міста вулицею Кабанбай Батур, праворуч підходимо до монументальної будівлі університету ім. Нурсултана Назарбаєва. А зліва величезний торговий центр «Mega SilkWay».

Через них потрібно було пройти, щоб потрапити на територію «Експо-2017». А тут, у свою чергу, дивував своїм незвичайним виглядом, теперішній Конгрес-центр ЕКСПО, із «сферичним павільйоном» Нур-Алем. У цьому павільйоні п’ять років тому була виставка, що демонструвала Казахстан. Кругла засклена будівля, ніби скляна куля, поставлена на землю, справляла і справляє дивовижне враження. Його висота сто метрів і вісім поверхів. Під час Всесвітньої виставки це було, безсумнівно, найцікавіше, хоча деякі країни дуже старалися зробити свої виставки, тобто частини будівель навколо Нур-Алема, справді цікавими..

Тут слід сказати, що Експо виявилося для Казахстану вдалим. Участь взяли 115 країн і 22 міжнародні організації, а відвідали 4 мільйони людей. Тільки будівництво Нур-Алема та інших будівель обійшлося в чималих 2,1 мільярда доларів. Але й прибутки були високі. Завдяки будівництву та роботі Експо замовлення отримали близько 1,5 тис. казахстанських компаній; подвоїлася діяльність казахстанських туристичних фірм. Але після закінчення виставки довго не було відомо, що буде з її об’єктами. Можливо, вони були просто занадто великими та дорогими, щоб їх було легко використовувати. Врешті решт сьогодні вони використовуються за призначенням: тут проводять ярмарки та виставки.

Палац, дерево, намет

Але символами сьогоднішнього Нур-Султана є дві будівлі і один пам’ятник: президентський палац Ак-Орда, торговий центр Хан-Шатир і вежа Байтерек..

Палац стоїть на березі річки Ішим: величезна споруда, покрита італійським мармуром, з блакитним куполом на вершині. Його будівництво почалося в 2001 і було завершено в 2004 році. Поруч розташовані найважливіші державні установи: резиденції уряду і парламенту, Меджліс (нижня палата) і Сенат. Усі вони монументальні, побудовані у біло-блакитних тонах. І, звичайно, не для звичайного туриста...

Байтерек розташований всього за триста метрів від палацу. Біле ажурне «дерево», що розширюється догори, а на вершині 22-метрова золота куля. Це символ столиці Казахстану.

Автором проекту цього пам’ятника є британський архітектор Норман Фостер, який побудував, між іншим, стадіон Новий Вемблі в Лондоні, пасажирський термінал лондонського аеропорту Станстед і другу за величиною будівлю в світі –термінал 3 Пекінського міжнародного аеропорту.

Нагорі Байтерек є оглядовий майданчик, до якого дістатися можна на ліфті. Тільки до ліфта зазвичай дуже велика черга, тому помилуватися панорамою Нур-Султана краще з іншого місця, а з околиць пам’ятника відправитися до іншої, незвичайного проєкту Фостера – Хан Шатир.

Хан Шатир означає просто «ханський намет». Удень він сіро-блакитного кольору і справді нагадує круглий загострений намет, трохи похилий на одну сторону. Увечері виявляється, що верхня його частина просвічується, тому «намет» просто світиться зсередини. А всередині ціла купа чудес. Нижня частина – це кілька поверхів торгового центру, що оточує внутрішній двір. Високо над підлогою їздить потяг на одній колії, а на верхньому поверсі – Скай-Біч, який рекламує себе як «тропічний рай». Для дітей працює Дінопарк, а дорослі в цей час можуть зробити покупки. Дивлячись на список магазинів, можна правильно ствердити, що багато з них можна знайти у Варшаві, але є й інші, невідомі нам, хоча їх небагато. Так само із закладами швидкого харчування на четвертому поверсі.

Хан Шатир – чудове місце для відвідування, але не найкраще місце для шопінгу, тому що воно безжально дороге...

Нагромадження стилів

Нова частина Нур-Султана являє собою дивовижну суміш будівель, які не дуже добре поєднуються одна з одною. Серед них переважають монументальні, у середньоазіатському стилі, назвемо це так. Але є також будівля, схожа на пагоду, і інша, схожа на Палац культури і науки у Варшаві. Видно одразу, хто що ставив – більшість зроблена казахами (або архітекторами, яких вони найняли з-за кордону), але є й китайські та російські проєкти. Трохи пригнічує їх розмах, бо вулиці широкі, а будинки величезні.

Іноді будівлі виглядають дивно. Йдучи зі сторони Байтерек до президентського палацу, минаємо дві Золоті вежі.

Місцеві жителі називають їх «пивними банками», тому що вони насправді схожі на банки. Збоку стоїть сяюча піраміда – Палац миру і взаєморозуміння. Саме тут зустрінуться учасники Конгресу лідерів світових і традиційних релігій, серед яких буде і Папа Франциск. Є ще Палац Мистецтв, який по праву називають «собачою мискою», бо він насправді схожий на величезну блакитну миску…

У мусульманському Нур-Султані є й численні мечеті. Звичайно, величезні. У 2012 році була відкрита найбільша на той час в Центральній Азії мечеть Султана Хезрета. Але нещодавно відкрили «головну мечеть республіки», побудовану з ініціативи Нурсултана Назарбаєва. Саме він заклав наріжний камінь цього храму в березні 2019 року, за день до своєї відставки з посади президента. Офіційно державних грошей на будівництво не витрачали, але хто його оплатив, невідомо. За даними казахстанських ЗМІ, діаметр купола мечеті становить 62 метри, а висота мінаретів – 130 метрів. У храмі можуть помолитися одночасно тридцять тисяч вірян.

Казахстан – багатоконфесійна країна, тому не дивно, що тут є й побудована з червоної цегли прекрасна будівля собору Богоматері Неустанної Помочі. Він розташований у правобережному Нур-Султані, але в красивому місці. На правому березі Ішиму також знаходиться монументальний собор Успіння Пресвятої Богородиці, тобто головний храм російської православної церкви. Католиків тут набагато менше, ніж православних; раніше серед них переважали поляки та німці, але більшість німців виїхали до Німеччини, а частина поляків – до Польщі. Православні – переважно росіяни та українці.

Нур-Султан показує, наскільки великі можливості Казахстану, але його зовнішній вигляд свідчить також про те, що у нього попереду багато шляхів розвитку, і поки що невідомо, який він вибере. Спокушають росіяни, будуючи будинки у своєму стилі. Спокушають китайці, пропонуючи свій стиль. Казахи намагаються вибрати власний шлях, черпаючи і від сусідів, і від Заходу, і навіть від Далекого Сходу.

– Пйотр Косьцінські
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори