Аристотель вважав, що умовою якісного функціонування держави є сильний середній клас. Сьогодні на Заході ця точка зору давньогрецького філософа в мейнстрімі публічної дискусії вважається банальністю. Можна навіть сказати, що вона стала кліше.

З одного боку, в часи галопуючого турбокапіталізму позиції середнього класу сильно похитнулися (у чому він особливо переконався, коли кілька років тому почалася світова фінансова криза), а з іншого – політики, як праві, так і ліві, борються за його прихильність. Бо навіть якщо цей соціальний прошарок, що колись називався міщанством, переживає важкі часи, він все одно відіграє ключову роль у сучасних суспільствах.

Середній клас зробив справжню революцію в історії світу. Переломною епохою виявився Ренесанс. Великі географічні відкриття, зародження капіталізму, гуманізм, реформація – усі ці явища на межі XV та XVI століть передвіщали суттєву зміну парадигми. А головною соціальною силою, яка формувала новий порядок у Європі, було міщанство. Воно витіснило лицарство з такими його чеснотами, як честь. Міщанство вивело на перше місце більш приземлені цінності. Відповідно до них торгівля стоїть вище за війну, а гроші – вище за меч.

У світлі старих лівих політичних і соціальних теорій середній клас у ХІХ столітті втратив свій «прогресивний» характер і перетворився на «реакційний» прошарок, оскільки замість того, щоб визнати «мудрість етапу» і долучитися до боротьби пролетаріату за рівність і справедливість, він спочив на лаврах, пожинаючи плоди капіталізму. Однак сьогодні, після банкрутства реального соціалізму, така позиція є анахронізмом.

Сучасні ліві, які є активними у сфері культурних дискусій, адресують свій меседж саме міщанству. Середній клас сприймається ними як частина населення, що складається з вільних індивідуалістів, які відкидають будь-які обмеження спільноти (які визначаються як націоналізм чи традиціоналізм) і декларують відкритість і різноманітність (схильність до мультикультуралізму чи «елгебетизму»). Таку саму точку зору поділяють і сучасні ліберали.

Своєю чергою, в Польщі поширений стереотип, що на більшу повагу заслуговують мешканці міст, аніж селяни. Саме місто вважається центром розвитку цивілізації, тобто знань, інновацій та модних трендів. До села, навпаки, ставляться зневажливо – воно ототожнюється з неуцтвом, соромом, відсталістю.

Зважаючи на все це, змушують задуматись зауваження історика Фелікса Конечного в есе «Про первинну польськість Червоної Русі» (вперше цей текст опубліковано 1913 року в журналі «Świat Słowiański», а 2021 року його видало у формі книги видавництва Milis у Кракові, яке також перевидає інші твори автора). Але тут важлива не теза, винесена у заголовок. Варто звернути увагу на дещо інше. Йдеться про різницю між двома середньовічними політичними системами. Підписуйтесь на наш фейсбук Отож, за словами Конечного, якщо на польських теренах влада була прерогативою землеробського населення, то на руських теренах – міщанства. Політичну еліту Київської Русі становили варяги. Вони прийшли на руську територію в ІХ столітті зі Скандинавії. Як пише Конечний, «варяг неодноразово ставав купцем, але ніколи не був землеробом». Цим він відрізнявся від польського княжого воїна, який у мирний час повертався у свої землеволодіння.

У тексті Конечного ми читаємо про заснування варягами нових поселень у східнослов'янському регіоні. Вони становили там «найважливіший прошарок населення, який нічого не виробляв, але купував засоби до існування та вів шумне і бурхливе життя».

З цього спостереження щодо руських територій Конечний робить такий висновок: «Завдяки цим обставинам будівництво поселень набуло переважно міського типу; міщанський елемент рано з'являється на історичній арені, а будучи наближеним до панівного класу, він сам отримує політичний вплив. На відміну від Польщі, сільський елемент нічого не значить на Русі, а міський елемент стоїть на чолі суспільства, а невдовзі і на чолі держави».

Той, хто господарює на своїй землі, веде іншу політику, ніж той, хто має справу з грошима. Однак показовим є те, що успадковане від варягів міщанство не допомогло руським князівствам вижити в Європі. Воно виявилося недостатньо сильним політичним козирем. Руські князівства були завойовані Золотою Ордою і підпорядковані їй на 200 років. А потім настало московське самодержав'я-.

Російська держава є спадкоємицею монголів. А після варягів на Русі залишилося міщанство, яке з політичної точки зору не мало сили. Ілюстрацією такого стану речей є пасивність російських мас стосовно того, що роблять люди, які мають над ними владу. Наскільки це контрастує із західним ліберальним міфом про середній клас як прошарок, що лежить в основі громадянського суспільства.

Тим часом у сучасному світі користується успіхом бізнес-орієнтований підхід до політики. Це відповідає духу середнього класу. Цей підхід проявляється в бажанні домовлятися про різні рішення та уникати конфліктів, у тому числі – в деяких випадках – монетизації інтересів своєї країни.

Просто бувають ситуації, які оголюють жорстоку правду про такий підхід. Вже зараз у цьому переконуються українці. Вони повинні знати проблему політичної корупції з власного досвіду. А позиція тих із них, хто захищає свою батьківщину від російського війська, є ближчою до польського лицарства, ніж до варязького міщанства.

– Філіп Мемхес
-Переклад: Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори