У неділю, 24 липня, ми познайомилися з тріумфатором гонки довкола Франції в 2022 році. А вже 30 липня стартує Тур Польщі (Tour de Pologne).

Тур де Франс – це ікона світового спорту, а не тільки велогонок. Ця гонка лише на сім років молодша за сучасні Олімпійські ігри. Вона стартувала в 1903 році, із перервами на світові війни промчала ХХ століття та їде далі, як завжди, Альпами й Піренеями.

Довжина її маршрутів колись перевищувала 5000 кілометрів, нині – більше 3000, але це не означає, що траса стала легшою. Телевізійні трансляції на 80 каналах показують змагання в 180 країнах світу, що забезпечує їм великий прибуток, а отже, гідну винагороду для найкращих.

Призовий фонд не є сталим і залежить від двох або іноді трьох факторів: від грошей, що платять спонсори, які залежать від поточної ринкової ситуації, яка, у свою чергу, може залежати, наприклад, від пандемії, економічної кризи або війни.

У 2007 році загальна сума виногороди склала 3 200 000 євро, з яких 450 000 було призначено для переможця. Натомість у 2021 році на все було витрачено 2 288 000 євро. Із них для велогонщика, який переміг, тобто конкретно для Тадея Погачара, було 600 770 євро.

Командний спорт

Хоча на перший погляд і може здаватися інакше, проте велогонки – це командний вид спорту. Виграє один, але на нього працюють багато. Сольні варіанти відпадають, особливо в таких гонках, як Тур де Франс (Tour de France), Джиро д’Італія (Giro D'italia) або Вуельта (Vuelta a España). Пробитися через 20 етапів і більше не вдається нікому.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Кожен велосипедист має певну схильність. Грубо кажучи, існує два типи гонщиків: витривалий і спринтерський. Сильною стороною першого є гори й заїзди на час. Інший тріумфує на фінішах і вміє «вести».

Дії пелотона описують безліч класних термінів, які дуже точно й пластично називають різні види велосипедної справи та амплуа гонщика. Наприклад, згадане «ведення» – це ніщо інше, як ведення лідера до лінії в зоні фінішу.

Гонщик, який веде, їде прямо перед лідером у максимальному темпі. Він бере на себе опір повітря, так щоб лідеру було набагато легше. За двісті метрів до «фінішної лінії» лідер «зриває колесо» (обганяє ведучого) й перемагає.

Спринтер, тому що зазвичай це хороший спринтер, який займається веденням, під час поточного етапу може виконувати роль «зварювальника». Він мусить завжди бути напоготові, тому що коли формується загрозлива втеча, то саме він повинен негайно реагувати. Кинутися в погоню, ведучи за собою лідера.

До такої гонитви з лідером приєднуються в основному більше гонщиків з різних груп. І найчастіше вони швидко ліквідовують «втечу», що саме називається «зварюванням». Кожен велогонщик у кожній групі має чітко визначені завдання, і в цьому полягає командна робота.

Every little talks to keep be better... ����
Pretty incredible guy @TamauPogi ��#UAETeamEmirates #WeAreUAE #TDF2022 https://t.co/4BHdF3QUxF

— Rafał Majka (@majkaformal) July 8, 2022

Але в команді тільки одного гравця, який бере участь у конкретному заході, вибирають на роль лідера цієї команди. Як для лідера команди перед ним відкривається шлях до очолювання заїзду впродовж гонки й до загальної перемоги. Звичайно ж, за допомогою своїх колег.

Кандидатура лідера групи визначається перед гонкою. Немає внутрішньої конкуренції за цю позицію на різних етапах змагань. Це прекрасно знають уболівальники велоспорту, але вболівальників цієї дисципліни набагато менше, ніж футболу, тому я про це нагадую.

У виборі провідного, або того, що веде, теж немає місця випадку. Лідером стає видатний і найбільш різносторонній велогонщик . Щоправда, хоча й найкращі команди інших і не приймають, проте саме профіль трас, довжина гонки й поточна форма допомагають вибрати саме того, єдиного спортсмена.

Класичний спринтер навряд чи виграє Тур де Франс. Високі гори віддають перевагу тим, хто може похвалитися витривалістю, тому цей тип гонщика найбільше підходить для лідера. Також він бере участь в індивідуальному заїзді на час по «гопках», тобто по хвилеподібній місцевості.

Щодо цього велоспорт близький до бігових лиж. Ми пам'ятаємо це з тих часів, коли бігали Юстина Ковальчик і Маріт Б’єрген. Під Альпе Черміс витримувала тільки Юстина. Маріт слабшала з кожним метром, хоча відмінно справлялася на менш складних трасах і в спринті.

Велогонки – це впорядкований вид спорту. Усім відведені відповідні ролі. Зіркова, звісно, належить лідеру, але й інші не є його фоном. На велосипедному сленгу їх по-різному називають: «помічники», «вартові», «охоронці», «робітники». У будь-якому разі всі вони необхідні.

Primus inter pares (з лат. перший серед рівних)

Чеслав Ланг був першим поляком у професійному пелотоні. Коли в 1982 році їхав до Італії, був олімпійським призером, віце-чемпіоном і бронзовим призером чемпіонату світу серед аматорів. Тоді в Польщі не існувало професійного велоспорту.

Ланг виступав у декількох італійських групах по черзі. Спочатку в Gis Gelati, потім у Carrera-Inoxpran, далі у Del Tongo i Malvor-Sidi. У цих командах він не був лідером, а був помічником, дуже ефективним і шанованим серед колег.

Це саме Ланг привіз до Італії Леха Пясецького. До підписання Пясецьким професійного контракту він був чемпіоном світу серед аматорів, переможцем Гонки Миру й найкращим спортсменом Польщі в опитуванні «Спортивного огляду» в 1985 році.

Пясецький залишався в Італії до 1991 року, виступаючи в командах Del Tongo, Malvor-Sidi, Diana-Colnago i Colnago-Lampre. Він виграв там один етап Giro d'Italia індивідуально, багато заїздів на час, а також заїзд на велотреку на 5000 метрів на чемпіонаті світу в Генті.

Обидва поляки входили до числа лідерів світового аматорського велоспорту. Обидва розпочали працювати в професійному секторі з різними спортивними ефектами, кожен відповідно до актуальних можливостей. Обидва добре виконували вимоги контрактів в якості помічників.

Якщо хтось вважає, що такі ролі принижують призерів Олімпійських ігор і Чемпіонатів світу, то він помиляється. Функція помічника полягає не в тому, щоб подавати пляшки з водою або енергетичні батончики лідеру. Вони не моляться на нього.

Лідер у велоспорті – це primus inter pares. Перший серед рівних щодо всього. Щодо важкої роботи та спортивних умінь. Немає чогось такого, що може лідер, а помічник не вміє. Якби це було так, помічник був би зайвим.

«Вартовий» теж має володіти потужною силою. Він повинен «загнутися» на вбивчому заїзді. «Стрибнути» по прямій, «здобути перевагу» й утримати її. Він повинен бути фізично й психічно підготовлений, щоб упоратися. Ясна річ, він не робить це за абищо.

Від помічника до лідера

Фінансові питання у цьому виді спорту також організовані на високому рівні. Розмір заробітку спортсмена залежить від категорії, в якій стартує його група. Не вдаючись у подробиці, зазначим, що їх декілька, найвищою з яких є UCI World Teams (1-й дивізіон). Це таака собі Ліга чемпіонів у велогонках.

Нині в ній 18 команд по 30 велосипедистів. Мінімальна річна зарплата учасника змагань становить 60 000 доларів на рік. Окрема тема – це зарплата лідера. Кожен помічник може збільшити свої призові у гонках, борючись за гірські або літаючі бонуси.

Він може зробити це, вигравши той чи інший етап, якщо це дозволить ситуація. Найчастіше це можливо в заїздах на час, тому що там зазвичай усі йдуть в пелетоні (крутять педалі з усіх сил від старту до фінішу), тому й заїзд може закінчитися по-різному. Виграні класифікації очкового чи гірського заїздів за очки також надходять на рахунок групи.

Помічник лідера, якщо він є досить молодим і швидко розвивається, може розраховувати на те, що колись саме він стане лідером. Чим краще він виконує свою роботу, тим більше в нього шансів. Хоча це рідко трапляється раптово. Напочатку йому доведеться довго постаратися.

Рафал Майка виграв гірську класифікацію в Тур де Франс у 2014 та 2016 роках. У 2015 році він виграв цю ж гонку на 11-му етапі. Він був третім у загальному заліку Вуельта Іспанії. Однак під час Великої Петлі він служив помічником Альберто Контадора.

Між іншим, іспанець хотів перетягнути його до своєї групі «Тінькофф-Саксо». Коли він побачив велогонщика, який на пекельно крутому підйомі майже не відставав від нього, а ним був поляк, то в нього вже не залишилося сумнівів, хто йому допомагатиме.

У цьогорічному Тур де Франс Майка був «помічником» Тадея Погачара (на жаль, полякові довелося знятися перед 17-м етапом, після того, як під час підйому в гору в нього обірвався ланцюг на велосипеді і він отримав травму чотириголового м’яза). Словенець не буде брати участі в цьогорічному сезоні гонки Джиро д'Італія, а це означає, що Майка може стати лідером UAE Team Emirates на цих змаганнях. Шлях від помічника до лідера не короткий, але можливий.

.

На відміну від Ланга чи П'ясецького, Майка не завершує кар'єри в професійному велоспорті. Він почав і продовжує її як професіонал. У нього є талант і риси характеру, корисні як для ролі помічника, так і для лідерства, тому багато чого доброго може статися в його кар'єрі.

Міхал Квятковський, другий із польських талантів цього десятиліття, перебуває в подібному становищі. Він також має право виконувати функції помічника та має плани на лідерство, насамперед у коротших велогонках. Квятковський має спринтерський типаж, він може їздити по горах, але не має такої витривалості, як Майка.

Він уже індивідуальний чемпіон світу, який виграв один етап Тур де Франс, але найвищі гори в цій гонці починаються на третьому тижні, і саме вони є вирішальними. Він їздив на Велику Петлю вісім разів, проте його найвище місце було 11.

Найвищу ж позицію в загальній статистиці поміж поляків, які змагаються на Тур де Франс, здобув Зенон Яскула в 1993 році. Поляк тоді став третім на п'єдесталі пошани. Ніхто із земляків досі не зрівнявся з ним і не покращив його результату.

Може, будеш лідером, велогонщиком будеш напевно

Кілька поколінь польських велосипедистів втратили свою професійну кар’єру через те, що вони жили за часів комунізму. Чудовими велогонщиками були Ришард Шурковський, Станіслав Шозда та Йоахім Халупчок. Напевно, вони могли б змінити історію цієї спортивної дисципліни, якби отримали на це шанс.

Шурковський та Халупчок були кваліфіковані як лідери великих груп у довгих гонках, тому що вони мали високу витривалість та добру швидкість. Проте як розрадою їм слугували титули чемпіонів світу серед любителів, задовольнятися званнями яких їм і залишалося.

Зараз у велоспорті панує професіоналізм. І в усьому цьому виді спорту багато що змінилося. Насамперед велосипеди стали набагато легші за вагою та технологічно краще оснащені. І я не маю тут на увазі мотори в рамках, а тільки ті нововведення, які дозволені законом.

Сьогодні значно покращилася також комунікація між помічниками та лідером команди, а також її капітаном, який контролює стратегію й тактику перегонів на кожному етапі з огляду на обставини. У всіх груп є лідери та охорона.

Навушники у вухах велосипедистів дозволяють мати радіозв'язок. Їх використання було офіційно схвалено Міжнародним союзом велосипедистів (UCI) у 2015 році. Сьогодні як ніколи складно здивувати лідера та його підлеглих якоюсь несподіваною атакою з «хвоста пелотону».

Усі елементи команди розставлені по своїм місцях. Хоча, спостерігаючи збоку, можна подумати, що щось не так. Бо чому хтось заздалегідь має бути «помазаний» на перемогу, а інші, навпаки, мають залишаються в його тіні і не мають права висунутися? Де чесна гра та рівні шанси на старті?

По-перше, жоден лідер не отримує номінації на перемогу, а повинен її вибороти, тому що є багато команд і багато лідерів. По-друге, це логіка командних видів спорту, а велоспорт – це саме такий вид спорту, про що вже згадувалося.

У волейболі, баскетболі чи футболі є ті, хто набирає найбільше очок, найкраще кидає в кошик м’яч або забиває голи, а решта гравців їм допомагає. Роберт Левандовський або Кріштіану Роналду саме для цього, тому що вони можуть робити це найкраще, тому вони отримують паси чи асисти.

Альберто Контадор і Тадей Погачар демонструють найбільші схильності вигравати багатоетапні складні гонки, тому вони й отримують підтримку. Їхні успіхи є успіхами групи, так само як голи Левандовського перетворюються на успіх Баварії.

Чим краща марка команди, тим більше спонсорів. І чим більше спонсорів, тим більша фінансова стабільність. Більше грошей для підготовки спортсменів означає більше грошей на виплати та подальшу кар'єру. Лідери змінюються, але командна солідарність залишається спільним інтересом.

Велосипедисти – як солдати, особливо під час веломарафонів, де потрібна майже військова дисципліна, бо саме цього вимагає завдання. Загалом помічник і лідер борються за одне й те ж. Ніхто ні на кого не ображається, бо всі знають, що ти лідер і ти велосипедист.

– Марек Юзвік

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад Оксана Усатенко