Люди самі створюють ідеї й самі їх руйнують. Спорт, а особливо Олімпійські ігри, мав увічнити ідею миру, але з цього нічого не вийшло. Ще стародавні греки порушували перемир'я, а сучасний світ повністю ігнорує канонічні зобов'язання.

Від Другої світової війни до війни в Україні наша планета є залита кров'ю. Це відбувається так довго і так часто в різних місцях на земній кулі, що людство встигло до цього звикнути. А нові покоління не знають іншого світу, окрім цього, де постійно хтось когось десь убиває на якійсь війні.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  «Ми на це не згодні», — люблять вговорювати політики то й що? Та нічого... Путін не питає дозволу, Башар Асад не питає, Слободан Мілошевич чи Радко Младич не питали... Їм байдуже на проблеми на кшталт того, що тут різна, а там Олімпійські ігри. Мабуть, це стало нормою, якщо триває вже сто років.

Міжнародний Олімпійський Комітет (далі – МОК) навіть не приховує того, що керується власними ідеалами. Західні політики наказали бойкотувати московські Олімпійські ігри, на що політики комуністичних країн відповіли бойкотом Лос-Анджелеса. Натомість МОК організував і з успіхом провів обидві Олімпіади, попри війну в Афганістані.

8 серпня 2008 року в Південній Осетії почалася війна за участю російських військ. 8 серпня 2008 року в Пекіні стартували літні Олімпійські ігри. У VIP-ложі сидів прийнятий з почестями Владімір Путін.

Через чотири дні після Зимової Олімпіади в Пекіні Путін розпочав «військову спецоперацію» в Україні. Коли «спецоперація» перетворювалася на геноцид, а дії російської армії сягали рівня військових злочинів, у Пекіні на повну відбувалася Паралімпійська Олімпіада.

Масштаб жорстокості цієї війни вразив усіх. Цього разу світ спорту був змушений різко відреагувати. Проте рішуча реакція у світі спорту – класичний оксюморон. Спорту цього не під силу, тому що він не хоче і всіляко уникає жорстких реакцій, як вогню.

Не злити Путіна

Хто сказав, що спортсмени не здатні до співпереживання та розуміння, навпаки. Хвиля солідарності з жертвами війни широко прокотилася серед спортсменів різних дисциплін і країн. Свою підтримку висловлюють й польські спортсмени, деякі з них дуже конкретно.

Куба Блащиковський пожертвував на допомогу Україні 250 тисяч злотих. Іга Свьонтек використовує кожну нагоду, щоб публічно нагадати про воєнну драму. Зробила це й після перемоги на «Ролан Гаррос». Вона планує провести турнір за участю зірок, щоб допомогти зруйнованій війною країні.

Дещо гірше ситуація виглядає у випадку з офіційними посадовцями. Хоча британська федерація виключила росіян і білорусів з Вімблдону, то ATP і WTA позбавили всіх інших тенісистів, які беруть участь у цьому турнірі, можливості набирати рейтингові очки.

ITF (Міжнародна федерація тенісу) пішла ще далі, допустивши росіян і білорусів до турнірів Великого шолома Association of Tennis Professionals (ATP, Асоціація тенісистів-професіоналів) і Women's Tennis Association (WTA, Жіноча тенісна асоціація) під нейтральним прапором.

Що це означає? А те, що вони й надалі зароблятимуть великі гроші, а ITF зароблятиме свої. Агресія Путіна нічого не змінює в їхньому професійному та соціальному житті. Запитаєте чому? А тому, що «не варто змішувати політику зі спортом».

Саме казка про злого вовка та Червону Шапочку є головним аргументом різних можновладців, які «глибоко відстоюють» ідеали спорту та миру у світі, засідаючи у багатих федераціях, починаючи від МОКу, який править та розділяє у цій сфері.

Цей аргумент високоповажні представники спортивних органів використовують із винятковою переконаністю в часи загроз не стільки політичних, скільки фінансових. Політика не має втручатися в бізнес, а оскільки вони заробляють на спорті, то й на це «вони не згоджувалися».

ФІФА та УЄФА дуже сильно налякалися не стільки російської агресії, скільки втрати доступу до російських грошей. Вони з самого початку намагалися поводитися так, щоб татко і благодійник Путін не розгнівався на футбольний м'яч, який він так щедро дотує.

Вони не хотіли вводити санкції, про що неодноразово заявляли публічно. УЄФА прийняло заявку Росії на проведення Євро-2028. Також заявило, що не планує переносити травневий фінал Ліги чемпіонів із Санкт-Петербурга. А 24 лютого в соцмережах побажала «гарного четверга».

ФІФА затягувало рішення про виключення росіян до Чемпіонату світу з футболу в Катарі. Поляки не хотіли грати у відбіркових іграх проти Росії, тому тиснули на федерацію, потім долучалися й інші. Якби не тиск середовища як і, зрештою, політичний тиск, це тривало б набагато довше.

Хтось написав, що вийшло навіть краще, тож тепер уже нічого, що федерації футболу були змушені це зробити. Важко прийти до більш необдуманого висновку. Навіть хвилина вагання зважаючи на різанину, яку росіяни вчинили українцям, вже погано свідчать про ці організації.

Ці речі не можна забувати, тому що вони ще раз доводять, що керує світом: декларації про цінності вільного світу чи тільки гроші. З цього можна дізнатися, хто є хто. Коли настає час випробувань, це допомагає їх зідентифікувати, а тому про це варто пам’ятати.

Газпром має, Газпром дає

Правило не змішувати спорт із політикою згадали не лише можновладці. Російські спортсмени повторюють це як мантру, проголошуючи, що їм боляче. Але є й ті, хто публічно підтримує Владіміра Путіна. Список великий, ось лише кілька відомих імен та клубів.

Євгєній Плющенко, фігурист; Євгєній Клімов – стрибун з трампліна; Алєксандер Повєткін – боксер; Іван Кулак – гімнаст; Сєргєй Карякін – гросмейстер з шахів; хокеїсти клубів «Ска Нефтяник» і «Динамо» Москва. Всі вони служать пропаганді агресора.

Таких є набагато більше, і в цьому не має нічого дивно. Для цього режиму спорт – це crème de la crème пропаганди, за який він готовий платити будь-яку ціну. Будь-які гроші для чемпіонів і будь-які хабарі за покривання допінгу. Газпром має і Газпром дає, тому що так наказав Путін.

Санкції накладені на російський спорт та російських спортсменів став важким ударом по диктатору. Атлети, свідомо чи ні, були його вояками на фронті інформаційної війни, провісниками Великої Росії. Але інші не обов'язково мусять це розуміти.

Дивовижні прояви інтелекту та знання історії продемонстрував Томаш Адамек, між іншим, боксер. На його думку, доцільним було б розділяти спорт від політики, а тому їх не варто змішувати. Саме це він намагався довести в інтерв'ю такими показовими аргументами, як:

«Я вважаю, що це внутрішні справи... це війна, громадянська війна. Це колись був один СРСР, не пам’ятаю скільки років тому. Якщо вони вмішуватимуться, миру не буде і вони знищать всю Україну». Сильні слова як на кандидата в депутати до Європарламенту, а отже, нереалізованого політика.

У цьому контексті таке твердження навряд чи можна було б назвати смішним. Але з іншого боку, нам [полякам – прим. перекл.], мабуть, пощастило, що від нас [Польщі – прим. перекл.] депутатом до Європарламенту не стала особа, яка не знає, що Україна – це суверенна держава, на яку напала Росія.

Зрештою, практично всі федерації ввели ті чи інші санкції проти російських спортсменів. Однак деякі залишили лазівки більш-менш відкритими. Тільки теніс не заморочувався, широко відчинив ворота під фальшивим гаслом, що для нейтральних. Але цей етап вже позаду.

Надходять часи прощальних слів. Яскравим прикладом таких церемоній є Міжнародна федерація бобслею та скелетону, яка в березні ввела санкції, а у червні рішенням Апеляційного суду, що належить згаданій федерації, скасувала їх.

Такий вчинок настільки вразив серце російського міністра спорту Алєга Матіцина, що він відкрив таємницю, яку довго виношував у собі, щоб згодом поділитися з людством: «без російського спорту неможливий справжній розвиток спорту». І все стало на свої місця!

Цей прецедент обіцяє мати продовження. Бобслей у порівнянні з футболом, як «бідний родич» у всіх відношеннях. Ці дві дисципліни не можна порівнювати ані за популярністю, ані за фінансами. Без російських грошей, прямо чи опосередковано, футбол довго не протримається

Подібна ситуація і в інших дисциплінах спорту. Російські волейболісти й баскетболісти притягують глядачів і спонсорів. Всі вже рахують втрати та години, поки не почнуть надолужувати втрачене. Розблокувати тих, членство яких призупинено, повернути тих, кого виключили. Тиск зростає в усіх видах спорту.

Російські цькування

Нервовість атмосфери передається гравцям, які також не знають, що робити. Особливо ті, хто під час війни та санкцій опинився в російських клубах. У цій групі є й поляки, доля яких виглядає доволі складною, кількість проблем чимраз збільшується, а до того ще й в кожного свої.

Але є принаймні дві спільні теми: контракти та суспільна оцінка поведінки за даних обставин. Розірвання контрактів вимагає подальших домовленостей, а думка про людину формується миттєво, найчастіше у вигляді хейту в Інтернеті.

Через це проходять майже всі. Капітан збірної Польщі з баскетболу Матеуш Понітка зазнав нищівної критики за те, що вийшов у формі пітерського «Зеніту» проти ЦСКА. Не шкодував слів і його колега по цеху Марчін Гортат

Критики відзначають, що процедури розірвання контракту тривали надто довго. Його брат Марсель зробив це набагато швидше, напевно тому, що у нього був коротший контракт. Матеуш приїхав до Польщі, але мусив повернутися до Росії, щоб закінчити всі формальності. Саме тоді зробилося гаряче.

«Зеніт» опублікував повідомлення, що поляк перебував лише у короткій відпустці. Хейтери проїхалися по ньому по повній, неначе злізли з дерева, не підозрюючи, чим є і як працює путінська пропаганда. Зрештою контракт було розірвано, але проблема російських цькувань залишилася відкритою.

Дезінформація, брехня та маніпуляції словами вказують на те, що нам слід бути обережнішими у своїх судженнях. Булінг в інтернеті – це суть кремлівської пропаганди. Якщо польські спортсмени хочуть повернутися на батьківщину, то нехай принаймні дістануть від своїх. Все просто немов два пальці об асфальт.

Волейболістці Мальвіні Смаржек та її друг Бартошу Бедножові також дісталося. Їй за заяву (вона публічно пошкодувала, що довелося піти, та подякувала росіянам і калінінградському клубу «Локомотив»), а йому – за мовчання, тому що він досить довго не покидав Казань, де грав у «Зеніті», а окрім того, він заблокував свої соцмережі, тому можна було дійти до висновку, що тим самим підтримує агресію, оскільки не протестує публічно.

Буде гаряче й у випадку з Гжегожем Крихов’яком, який скористався рішення ФІФА, що дозволяє футболістам, які грають у Росії, призупиняти контракти на пів року, й перебрався в афінський «АЕК». Його підхід до справи можна назвати зразковим, але диявол криється в деталях.

ФІФА погодилася лише на тимчасові ротації, якщо бути точним – до 30 червня. Після закінчення сезону гравці мають повернутися в клуби, з якими у них укладені довгострокові контракти. Саме такий контракт має Крихов'як з ФК «Краснодар» до 2024 року.

На російському порталі «Спорт-Експрес» з'явилася інформація, що гравець залишиться в Росії. Мабуть, такі домовленості з клубом уклав його менеджер. То як це сприймати? Як фейкову новину made in Russia, чи не до кінця. Можливо, це звичайне вивчення реакцій поляків і Польського футбольного союзу?

Якщо інформація правдива, то нема чого досліджувати. Його земляки проїдуться по Крихов'яку, як коток по піску, а Союз виключить його зі збірної, як зробив це з Мацеєм Рибусом. А чому мало бути б інакше?

У Рибуса дружина росіянка і двоє дітей, і цим пояснюється його вибір, який точно не переконав фанатів. На їхню думку, зробив це заради грошей, адже він не одружений з московським «Спартаком». Крихов'яку було б гірше, але невідомо, що діється насправді й чого чекати в майбутньому, допоки російські цькування тривають.

У Росії надалі продовжують грати троє наших [польських – прим. перекл.] футболістів: Рафал Августиняк, Себастьян Шиманський і Габріела Гживіньська. Їхнє майбутнє важко передбачити. Їм було б краще якнайшвидше вибратися з цієї пастки, якби якийсь іноземний клуб викупив їх контракти. Але охочих поки немає.

Чистої води лицемірство

Війна в Україні – це не комп’ютерна гра, а спортсмени, які застрягли в Росії – живі люди, а не віртуальні персонажі. Без глибокого знання фактів і конкретних домовленостей нікого не можна похопно і категорично засуджувати. Особливо лежачи на дивані з пивом, щоб підняти собі настрій.

Натомість групи, які контролюють світовий спорт, це зовсім інша справа. Вони дають достатньо підстав для критики. Їх реакція на початку війни була ганебною, зараз триває період удаваної справедливості, але удаваність це далеко не те саме, що справжні переконання.

І справа не тільки в бобслеї чи тенісі, які мають набагато ближчі погляди з міністром Матіцином, ніж ті, які поділяє переважна більшість держав і народів світу. Боюся, що насправді багато федерацій з нетерпінням чекають відповідного моменту, щоб зняти санкції з російських спортсменів.

Путін запланував триденну «військову операцію» з квітами під час зустрічі. Він розпалив війну, яка триває вже п’ятий місяць. Його армію радісно вітають кулі, а солдати повертаються в домовинах. Ніхто не очікував, що 24 лютого добре знаний усім світопорядок зміниться назавжди, а майбутнє висітиме на волосині.

Українські спортсмени одягають військову форму та йдуть воювати, а деякі гинуть на війні. У цій ситуації було б надзвичайно непорядним переживати за росіян, які не можуть вдягнути свої шортики, щоб виступати на спортивних аренах, відстоюючи честь і славу Великої Росії.

І що з того, що деякі блискучі російські спортсмени, які виходять на змагання як особи без громадянства (як було на Паралімпіаді в Пекіні), якщо і так відомо ким вони є і кого так насправді представляють. Вже не згадуючи про тих недалеких, які ходять на демонстраціях зі знаком «Z» на своїх спортивних костюмах.

Усі вони є громадянами країни-агресора, яка всупереч усім цивілізованим нормам і законам чинить злочини проти мирного населення. Не можна закривати очі та удавати, що це просто безневинні спортивні змагання. Бо, мовляв, ці змагання позбавлені чистої конкуренції. Це все чистої води лицемірство.

Наскільки я знаю цю спільноту, спортивні чиновники зараз будуть інтенсивно шукати лазівки та всілякі способи, щоб обійти санкції, що вже власне й відбувається. Війна війною, але гроші грошима, які приносять не тільки «Газпром», а й російські чемпіони стадіонів і залів.

Війна триває і невідомо як закінчиться. Світ спорту може обійтися без росіян. Але чи впорається світ із війною в Україні? Це залежить від солідарності світу, частиною якого є спорт. Його лідери не впливають на політику, але впливають на спорт. Тож залишається питання, чи захочуть вони скористатися цим інструментом?

–Марек Йозвік

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклав Юрій Ткачук