Вагон метро на лінії № 5 Мадрида рухається як зазвичай. Пасажири здебільшого дивляться на екрани своїх смартфонів, байдуже слухають із мегафона повідомлення, які сповіщають про наближення наступної станції та нагадують їм одягнути маску. Прямо біля зупинки LasVentas біля дверей вагона стає людно. Усе більше людей починають вставати зі своїх місць. Одні стоять із біноклем у руках, інші тримають маленькі смугасті подушечки, бурі або в іспанських кольорах, обшиті червоно-жовтими стрічками. Вони дозволять зробити місце на кам’яних сходах мадридської арени для кориди, або «Лас Вентас», зручним та комфортним.

Виходячи з тунелю метро, ​​я потрапля в галасливий сквер. Навколо монументальної столичної арени в стилі neomudéjar, найбільшої в Іспанії (23 тис. 798 глядачів) і третьої у світі (після столиці Мексики та венесуельської Валенсії), збираються невеличкі групи aficionados, або ж любителів та шанувальниківмистецтва тавромахії, тобто кориди. Спершу вони бродять навколо арени, обсідають з усіх сторін пам’ятники відомим тореадорам, дискутують та бігають до стендів із напоями та смаженим мигдалем. У натовпі кружляють спекулянти, які викрикують: «Квитки на сьогодні, квитки!». У тіні й на сонці вони декламують одне й те ж, зачіпаючиперехожих.

У травні Мадрид традиційно відзначає свято покровителя міста св. Ісидора Орача. Із цієї нагоди на арені Лас Вентас щодня протягом майже місяця проводяться бої биків. Цьогоріч під час 29 запланованих заходів загинули майже 180 тварин. Останні з них віддали своє життя в боротьбі з тореадорами під час цьогорічних святкувань на честь Ісидора в неділю 5 червня.

Сьогодні на афіші дуже відомі імена, тож квитки вже давно розкуплені. На завтра теж нічого, а на вихідні квитки ще можна дістати, – радить старший чоловік, який сідає зі своєю дружиною на одну з лавок біля манежу. Його дивує моє питання, як часто вони дивляться кориду. - Тепер щодня, ми ж маємо абонемент, - відповідає він. Коли годинник вибиває 18:00 й арена відчиняє двері для глядачів, паравстає та прямує до свого сектора.

Ще годину з терас арени «Лас Вентас», із яких відкривається вид на площу довкола, лунає гул. Дуже пунктуально о 19.00 натовп рухається до центру монументальної споруди. У цей час зовні можна почути лише гудіння автомобілів, що мчать по багатосмуговій вулиці Алькала.

Від бабусі до внука

Якщо ти хочеш знати, що таке корида, то тобі краще побачити її зараз. Прийде день, коли її заборонять, - кажуть іспанці. Цікаво, що так кажуть ті, хто полюбляє спостерігати за боротьбою тореадорів з биками, і ті, хто ухиляється від такого задоволення.

Ці прогнози більш ніж вірогідні, тому що роками рух супротивників тауромахії лише набирав силу. І при тому не тільки в Іспанії, але і в інших країнах, де теж влаштовуються кориди.

У місті Мехіко минулого тижня суддя видав тимчасову заборону на організацію кориди на найбільшій арені у світі, що вміщує понад 40 тисяч глядачів. Це трапилося в результаті позову організації Justicia Justa. Організатори повинні були скасувати заплановані заходи до моменту остаточного судового вирішення цього питання.

В Іспанії численні організації із захисту прав тварин також не припиняють боротьби за заборону організації корид. Опитування показує перевагу прихильників заборони. Її підтримує трохи більше, аніж половина опитаних. Однак за даними іспанського Міністерства культури та спорту випливає, що хоча в 2018-2019 роках тільки 8 відсотків іспанців так чи інакше долучилися до заходів, пов`язаних із коридою, про свій інтерес до тауромахії досі заявляють близько 25 відсотків суспільства, тобто до 11 млн осіб.

Я б не назвав себе <і>aficionado , - пояснює мені Еліас Касадо Мансо, мій гід по світу тауромахії. - На кориду я вирушаю кілька разів на рік, коли в Мадриді починається святковий ярмарок і коли є тореадори, за якими я люблю спостерігати, або під час свята Сан-Мігель у моєму рідному місті Гуадаррама. Тим не менш, є ті, хто купує сезонні абонементи, відстежує результати, слідкує за останніми новинами, має своїх фаворитів і майже фанатично вболіває за них. Ось це і є справжні <і>aficionados, - розповідає Еліас, поки ми чекаємо на понеділкову новільяду з пікадорами.

Новільяда – це один із чотирьох видів подій. До боротьби з 3-4- літніми биками вагою до 540 кг. стають молоді тореадори, а в одній із терцій їх супроводжує на конях пара пікадорів, які намагаються приборкати бика гострим списом. Інші види кориди включають новільяду без пікадорів (проти 2-3- річних биків), рехонаду, коли тореадор б’ється з биком, їдучи верхи на коні, і найпопулярніший вид – це корида. У ній беруть участь найбільш досвідчені тореадори, що вже пройшли у своїй кар’єрі стадію новільяди і які мають протистояти на арені 4-6-річним тваринам вагою тіла не менше 460 кг.

Еліас пояснює, що коли він сидить на арені як глядач, він не боїться ані бика, якому людина завдає болючих ударів, ані тореадора, який грається з життям тварини. - Це те, що я знаю з дитинства, те, з чим я ріс, – каже він. І на підтвердження своїх слів він знаходить у телефоні чорно-білу фотографію кількадесятилітьної давності. На світлині зображена в хустці, зав'язаній під підборіддям, дама літнього віку, біля якої стоїть купа дітлахів. - Це моя бабуся, яка взяла мене, моїх сестер, брата й двоюрідного брата на кориду в нашому місті. Найменший – це я, – каже, вказуючи на дитину на знімку, Еліас. Хлопчик виглядає максимум на 3 роки. Діти одягнені святково. Білі блузки, картаті спідниці або штани. – Сьогодні Гуадаррама налічує 17 тисяч жителів, але десятиліття тому, коли нас було лише 4-5 тис., а в місті влаштовувалися бої з биками, на них старалися вибиратися абсолютно всі.Там зустрічалися сім'ї і сусіди, забирали туди дітей, – згадує Еліас.

Коли ми перетинаємо з ним вулиці Гвадаррами, яка знаходиться менш ніж в 50 км від Мадрида, Еліас показує мені металеві елементи, установлені в асфальті. Це спеціальні гаки, які полегшують установку захисних перил, коли в місті організовується гонитва з биками. Така ж як і та, якою славиться Памплона. У Гуадаррамі неважко натрапитити на юнаків, що беруть участь в гонках або в конкурсах<і>recortes, під час яких людина виходить проти бика голіруч, щоправда, намагаючись не вбити його, а перш за все просто уникнути зустрічі з його рогами.

- Що змушує мене бувати на кориді? Атмосфера. Сама побачиш. У Мадриді вона особлива. Коли наарені навпроти бика стає матадор, оркестр перестає грати, а на трибунах настає тиша.

Привітання матадора

Перед тим, як для глядачів відчинить свої двері арена «Лас Вентас», у місцеві бари, що розташовуються в провулках неподалік, має навалитися сила-силенна людей. У ресторані «LosTimbales», що є популярним серед глядачів бою биків, оздобою інтер’єру якого є декоративна плитка із зображеннями биків та матадорів, що були створені у пам'ять про Мануеля Родрігеса, або "Манолете" – тореадора всіх часів, який помер 1947 року в результаті ран, отриманих на арені в Лінаресі. Прямо перед початком кориди годі шукативільний столик або навіть місце поруч із баром.

Натовп також густішає перед дверима арени, що призначена для тореадорів та членів їхніх команд (<і>cuadrillas). Зазвичай під час однієї кориди виступає по черзі три матадори, тобто ті, хто шпагою позбавляє бика життя. Кожногоз них супроводжує два пікадори і три бандериллероси, метою яких є встромити між лопатками тварини пару бандериллосів. Це ніщо інше, як прикрашені продовгуваті дротики, вістря котрих закінчуються гострими гарпунами.

Ті ж, хто буде стикатися з рогатими тваринами на арені, зазвичай під'їжджають до неї на автобусі з тонованим склом. У розкішних урочистих костюмах вони протискуються крізь натовп, спраглий до спільних фотографій і автографів. - Удачі, маестро! - чути крики глядачів. Так називають матадорів. Їх легко впізнати серед усієї команди, яка разом з ним вийде на пісок арени. Вони виділяються вбранням зі злотими, блискучими елементами. Чим більш відомі матадори на афіші, тим більший натовп готовий чекати на них перед чашею арени.

У той день, коли всі квитки були розпродані аж до останнього місця, у Лас Вентас повинен був з'явитися молодий перуанець Андрес Рока Рей, відомий своєю манерою неабияк ризикувати, іти на близьку конфронтацію з твариною та ефектними помахами мулетою. Натовп напирає на мінівен Рокі Рея, заледве даючи йому піти. Усі хочуть мати з ним фотографію. Підліток прийшов із мініатюрним капоте матадора із сувенірного магазину. Він протискується в натовпі, щоб його кумир поставив на ній свій автограф. Лише за сприяння поліції Рока Рей переступає поріг арени, а в натовпі вже чуються інші вигуки: « Мансанарес їде!»

За уродженцем Аліканте Хосе Марією Мансанаресом стоїть легенда про майстерного батька-тореадора, також відомого як Хосе Марія Мансанарес. Мансанарес-молодший уже багато років домагається успіху на аренах Іспанії та поза її межами.

Ультраси із сектору №7

Перед 19 годиною глядачі, які кружляли по площі або чекалина <і>cuadrillas, тягнуться до входу на арену. Літні джентльмени в картатих сорочках, капелюхах, кепках та з кашне. Молоді люди в брюках, легких мокасинах і вільних пастельних сорочках. Не бракує і панянок. Одні одягнені по-спортивному, інші в ошатних довгих сукнях, екстравагантних капелюхах, туфлях на підборах, із віялами в руках.

Арена розділена на тіньові й сонячні сектори. Лас Вентас була відкрита в 30-их роках ХХ століття та було задумана так, щоб завдяки великій кількості місць учаші споруди можна було знизити ціни на квитки. Хоча сьогодні найдорожчі квитки (місця в тіні й найближче до дійства) коливаються в районі близько 200 євро, найдешевші перепустки на видовище можна отримати всього за трохи більше, аніж 8 євро.

Знаменитості, люди з телеекранів та й просто товстосуми, зазвичай займають кращі місця в секторах 9 і 10. Натомість у секторі 7 засідає найбільш критична аудиторія, яка спокійно може покричати, посвистіти на тореадора, пікадорів, чи цілі cuadrillas, вигукуючи на їхню адресу не надто приємні коментарі, які луною віддаються на арені. "Ультраси із 7-го сектора» - так назвав їх інтернет-журнал«ElEspañol». Найвідоміший персонаж сімки Фаустіно Герранц, відомий як "Ель Роско". Він уже майже п'ять десятиліть викуповує абонемент на цілий сезон у 7 секторі (незмінно займає 38 місце в 12 ряду). А серед сусідівпо сектору пристрасний фанат має професорку історії Йоланду Фернандес, яка з 1988 року займає сьоме місце.

– Подушка, подушка на камінь! – вигукують працівники арени, які здають в оренду подушки глядачам. Ті поспішають на свої місця, ловлячи на ходу книжечки з програмою вечора, – короткими життєписами тореадорів, прізвищами людей, що їх супроводжують, а також іменами биків, із якими вони мають змагатися. На сусідніх рядах чоловіки курять сигари. Батька, що прийшов на кориду з малою дитиною, аж ніяк не назовеш рідкістю. Татусь намагається зручно посадити дитину на кам'яних трибунах.

Пунктуально о 19.00 ведучий (<і>presidente) дає знак, що видовище розпочалося. Герої вечора всі разом виходять на арену.

Кожен із трьох матадорів повинен змагатися з двома биками. Коли рогатий звір вибігає на арену, члени <і>cuadrilla викликають бика до себе за допомогою важкої рожево-жовтої капоти (<і>capote). У цей час матадор спостерігає, як тварина поводиться.

Видовище ділиться на терції. У першій бика дражнять пікадори на коні. Друга терція - це banderillas, де banderilleros встромляють у спину бика прикрашені кольоровим гофрованим папером киї-гарпуни. Коли вони розправляють руки із цими banderillas, то нагадують птахів, які збираються до польоту. Цим вони привертають увагу бика, котрий на них суне. Banderillero ухиляється й одночасно встромляє гарпуни в шию бика. Якщо вдасться з грацією та безпомилково всадити обидва гарпуни, то майстер може розраховувати на оплески присутніх. Третя терція – це вихід матадора. Театральним жестом він знімає головний убір, кидаючи його на пісок. Потім підходить до бика з червоною мулетою. – Більше цінується, коли матадор тримає мулету в лівій руці, тому що це вважається складнішим. Бик, несучись на матадора, не повинен торкнутися мулети, – швидко пояснює Еліас.

Після ряду дій, у результаті яких бик повинен рухатися так, як цього захоче матадор, останній витягує свій меч. Глядачі дуже цінують тих, хто одним ударом убиває тварину.

Публіка понеділкової новільяди реагує на те, що відбувається досить жваво. Проте не бракує й грізних моментів. Бик штовхає 22-річного матадора з Мурсії. Але він піднімається. – Дивись-но уважно, зараз він уб'є бика. Побачиш і скажеш, чи тобі сподобається, чи ні, – інтригує малого сина батько, що сидить переді мною.

Матадор влучно завдає удару шпагою. Бик падає на пісок. Публіка аплодує, на арені майорять білі хустинки. Це знак ведучому, що глядачі вимагають нагороди для матадора, а під час кориди – це вуха тварини, одне або два. Натомість, хвіст – досить рідкісна нагорода, якої варті тільки найкращі. Якщо вдасться отримати два вуха, то шанувальники можуть винести матадора на руках через двері арени.

Сьогодні presidente непохитний, упряжка мулів забирає мертву тварину, по м'ясо якої вже зголосилися ресторатори. Публіка свистить, гуде, кричить головуючому, аби він забирався з арени. – Забув, що це новільяда? Як він міг не дати хлопцеві вуха? – нервує батько дитини. І закликає сина теж голосно грозитися ведучому кориди.

Матадор, натхненний натовпом, робить почесне коло. Він марширує навколо арени, приймаючи кинуті в його бік квіти, відкидаючи шапки й капелюхи. – Іноді буває, що публіка замість квітів дарує півня, – пояснює Еліас.

Коли на арену виходить ще один матадор, емоції все ще продовжують вирувати. Нарешті публіка затихає. Потім хтось із 7-го сектора говорить: –Presidente– дурень! – це миттю розходиться по арені, і глядачі знову починають свистіти та гудіти.

Presidente нарешті реабілітується в очах публіки. Уродженцю Толедо Альваро Аларкону під час сутички з першим биком він призначає одне вухо. Коли Аларкон убиває другу тварину, під оплески публіки presidente вивішує одну білу хустину, що означає присудження одного вуха. Глядачі не зупиняються на досягнутому. Викрикують: „На-ступ-не, на-ступ-не!” І таки добиваються свого. Матадор отримує пару відрізаних вух. Гул у натовпі вирує, і на пісок виходять інші люди, які готові нести Аларкона на руках.

Під час новільяди перед матадором на Мадридській площі Лас-Вентас нечасто відчиняють велику браму.

Віншування тореадорів триває й після закінчення боротьби на арені. П'ятнадцятий вечір фестивалю Сан-Ісідро в Лас-Вентасі – це день тріумфу 25-річного мексиканця Лео Вальдеса, який здобув одне вухо. Після завершення кориди його чекає натовп шанувальників. –Хай живе Лео, нехай живе Мексика!– скандує група молодих жінок.

38-річний Мануель Ескрібано з андалузької Герени ледве може протиснутися в автобус, який на нього очікує. Того вечора він захопив публіку, чекаючи на бика на колінах із капотою в руках та ефектно забиваючи в тіло тварини banderillas. Глядачі вимагали для нього вуха, але presidenteне виправдав їхніх очікувань, за що вони відплатили йому свистом і дзижчанням. Ескрібано мав своє почесне коло й гарячі привітання поза межами арени.

Страх невдачі, страх перед биком

Багато тореадорів мають статус знаменитостей. Про них пише жовта преса, за ними стежать папараці, що працюють для журналів різної якості. Молоде покоління приборкувачів биків охоче веде сторінки в соціальних мережах. Рока Рей активний в інстаграмі. Він публікує там не тільки чергові світлини із сутичок на арені або світлини з візитів до кравця, що спеціалізується на костюмах тореадорів. На його сторінці легко віднайти стилізовані фото з родинних зустрічей, подорожей та пляжного відпочинку. В інтерв'ю він досить несміливо відповідає журналістам на питання про заробітки або сердечні справи.

У розмові для радіостанції Onda Cero він якось зізнався, що в пам'яті в нього залишився не один бик, з яким він боровся. – Страх тореадора – це сильне почуття. Відчуваєш страх перед невдачею й страх перед биком. Тому що бик може не лише поранити. Бик убиває, – говорив Рока Рей.

І багатьох уже вбив. У 2017 році на арені у Франції загинув 37-річний Іван Фандіньо. Він спіткнувся об капоту. Ефект був трагічним. Бик пробив йому легені й шлунок. Медики з арени вирішили негайно доставити його в лікарню. Коли його доставили туди, лікарі змогли лише констатувати смерть. У 2016 році на арені в Теруелі загинув Віктор Барріо. Йому було 29 років. При сутичці з биком він отримав перфорацію грудної клітини. У 2011 році дивом вижив Хуан Хосе Падійя. Бик ударив його рогом по черепу. Падійья втратив око. На арену він повернувся через п'ять місяців –із чорною пов'язкою. Саме тому його називають Піратом.

Хоча сьогодні на аренах биків обладнані операційні зали (у Лас Вентас їх цілих дві), напоготові хірурги, усе одно зіткнення з биком – це смертельно небезпечна гра.

Вистава, що стає щоразу більш забороненою

Традиції боротьби з биками сягають своїм корінням ще римських часів. Проте знаходяться й ті,хто датує її витоки навіть бронзовим віком. У сучасній Іспанії налічується більше тисячі ферм, що спеціалізуються на розведенні «доблесних биків» (<і>torobravo). Для їхніх потреб виділена територія площею в півмільйона гектарів. Вартість вирощування п'ятирічного торобраво коштує для селекціонера 4,5-5 тис.євро.

Чи буде XXI століття останнім, коли тореадори вступатимуть у боротьбу з тваринами? - Я підозрюю, що так, - каже Еліас. - Можливо, буде заборонено вбивати биків на арені, але це все одно б означало кінець для тауромахії. Така корида перестане бути привабливою, тому що кожен зможе це зробити, - міркує він.

Уже є кориди, де не вбивають тварин, але вони не цінуються справжніми знавцями. У Франції, наприклад, є камарджійська корида: на бика чіпляють стрічки та квіти, а сміливцям у якийсь момент доводиться їх зривати. В іспанських селах є так звані рекортес: хлопець у спортивному костюмі з вулиці виходить на арену та починає бігти за биком. Уся справа в тому, щоб тварина не вбила його. Ніхто не навчається заздалегідь жодним технікам, але й з іншого боку, шибайголові не потрібно знати, де, як і коли увіткнути в тіло тварини шпагу. Це звичайна розвага для всіх. Натомість тореадор-професіонал вивчає мистецтво вбивства бика й повинен зробити з цього художнє видовище.

У Мадриді незадовго до початку фієсти на честь святого Ісидора перед палацом Сібелеса протестували кілька десятків активістів організації Anima Naturalis і міжнародного об’єднання CAS, вимагаючи заборонити організацію корид. Протестувальники зазначили, що те, що шанувальники кориди вважають розвагою, насправді є жорстоким поводженням з тваринами, непотрібне заподіяння їм страждань та смерті. - Мадрид - це синонім різноманітності, і саме це ми відмічаємо під час свят. Корида - це феномен, що руйнує суспільство і в основному викликає у всіх огиду, - прокоментував цілі мітингу Хайме Посада координатор Anima Naturalisу Мадриді. Протестувальники вимагали негайно припинити субсидування кориди й не пускати на ці дійства дітей.

Заборона на кориду діє на Канарських островах від 1991 року, але там ніколи й не було сильної традиції організації сутичок людини з биками. У Каталонії за заборону було проголосовано в 2010 році, і хоча вона була скасована в 2016 році Конституційним судом, корида там усе одно більше не організовується. На Балеарських островах або в Галісії, незважаючи на відсутність формальної заборони, кориди теж фактично вже немає. У астурійському Хіхоні міський голова-соціалістка Ана Гонзалеса минулого року не продовжилаліцензії на організацію кориди на арені Ель-Бібіо. – Це не заборона, я нічого не забороняю. Я просто кажу, що ми будемо використовувати арену для інших цілей, - заявила Гонзалес.

Міжнародна антитауристична коаліція CAS переконує й інші іспанські муніципалітети заборонити кориду й не влаштовувати більше такого роду вистави. У списку CAS вже більше 100 таких органів влади.

Про заборону я говорю з Андреа. У її жилах тече іспанська кров, але вона виросла в Аргентині. У країну матері вона повернулася майже 20 років тому. Я була на кориді на запрошення друзів, коли отримала в подарунок абонемент. Що ж, я розумію, чому це може сподобатися: ця атмосферата традиція, пов'язана з цим. У мене немає ілюзій: тварина абсолютно безглуздо страждає. Але я дивлюся на це й з іншого боку. Хіба в биків, що були вирощені на відкритому повітрі, не краще життя, аніж тих, що зростали в масових розплідниках? Хіба молочні корови, замкнені на все життя в корівнику, не страждають ще більше? Просто ми, люди, є лицемірами.

Агнешка Невінська

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

– переклад Оксана Усатенко