7 травня 2022 року виповнилося 155 років від дня народження Владислава Станіслава Реймонта.

Надання тваринам людських рис має дуже давню історію у світовій літературі. Творцем казок з використанням такого засобу вважають Езопа, який, імовірно, жив у VI столітті до нашої ери. Серед його численних літературних спадкоємців, наприклад, Джордж Оруелл, автор відомого роману «Скотоферма». Нагадаємо, що ця антиутопія, опублікована в 1945 році, є сатирою на радянський комунізм.

Дві антиутопії

На фермі незадоволені своїм становищем тварини вирішують його кардинально змінити. Для цього вони вирішують відібрати владу, яку над ними має людина. Вони викликають революцію. Їхнього експлуататора, власника ферми, містера Джонса вони виганяють.

На чолі нового суспільства стають кабани: Наполеон, Сніжок і Визгун. Вони командували повстанням, тож зараз настав час впровадити ідеологію з баченням їх реальності, в якій тварини мають бути рівними та вільними. Однак виявляється, що жодні обіцянки виправити світ не виконуються. Наполеон усуває Сніжка зі змагань за владу. Запроваджує диктатуру. А головне – він та інші свині все більше починають нагадувати людей, стаючи таким чином гнобителями інших тварин.    

                WAR IN UKRAINE            

У середині 1940-х років Орвелл добре знав Радянський Союз, яким керував Йосиф Сталін, знав понад 20-річну історію цієї тоталітарної держави. Проте немає жодних доказів того, що він мав можливість прочитати роман Владислава Станіслава Реймонта «Бунт», написаний двома десятиліттями раніше, у якому він алегорично зобразив більшовицький переворот та його наслідки. А варто про нього згадати, бо в ньому тварини також діють проти людей в ім’я соціальної справедливості.

Оруелл у ролі головних повстанців описав кабанів, а у Реймонта на чолі революції стоїть пес – Рекс (у перекладі з латинської – король). Його перестають любити господарі, бо він норовистий, при чому сильно. Мало того, що краде м’ясо, він загриз такси, улюблених собачок дідича. Втікає від людського гніву до лісу. Там завдяки своїй сміливості і дуже агресивній поставі він здобуває визнання його мешканців. У результаті він стає лідером як диких, так і сільськогосподарських тварин.

Так починається їхня велика подорож. Рекс обіцяє їм, що приведе їх туди, де людська влада їх не досягне. Однак на шляху до цієї мети їм доведеться зіткнутися з величезними труднощами і величезними жертвами. Вони борються з людьми і протистоять стихії. І виявляється, що замість бажаного щастя вони відчувають гіркий смак розчарування.

Реймонт – так само, як і Оруелл – зображував комунізм як такий, що нікуди не веде, оспорює закони природи. Але в «Бунті» є ще одне важливе питання. У цьому романі комуністична утопія постає як фальшивий месіанізм. Блукання тварин непереборно нагадує біблійне паломництво євреїв з Єгипту в землю обітовану (поет і есеїст Кшиштоф Келер навіть помітив стилістичну схожість «Бунту» з Книгою Виходу). За винятком того, що Рекс – як і комуністичні ідеологи – виявляється лжепророком.

Друг Дмовського

Роман Реймонта спочатку був опублікований по частинам у 1922 році в часописі «Tygodnik Ilustrowany». Окремою книжкою він вийшов у 1924 р. Показово, що після Другої світової війни роман не видавався і був замовчуваний. Часом хтось коротко згадав про нього, як наприклад, біограф Реймонта Юзеф Руравський, який у 1977 році назвав його «наклепом на революцію».

Історик ідеї Даріуш Гавін слушно помітив, що в підручниках літератури з часів ПНР намагалися занизити літературну спадщину майстра польського натуралізму на користь лівої традиції. У цьому контексті він вказав на найвідоміші романи Реймонта, а саме «Селяни» (нагороджений Нобелівською премією з літератури у 1924 році) та «Земля обітована», стверджуючи: «Великі твори нобелівського лауреата описували важке життя польського народу та викривали безжальну природу капіталізму, що зароджувався у Польщі».

Звісно, у ПНР незручні комуністам факти про політичну причетність письменника ігнорували. До Першої світової війни Реймонт був членом Національної ліги. Протягом багатьох років – до самої смерті в 1925 році – він дружив з Романом Дмовським. Тому він був близький до Національно-демократичної партії, хоча наприкінці життя вступив до польської народної партії «Пяст». Тож він аж ніяк не був лівим (на відміну від Оруелла, хоча він, маючи соціалістичні погляди, також позиціонував себе як антикомуніст).

Політичні рухи, з якими Реймонт був пов’язаний, повинні були зайняти позицію у справі конфліктів, що розривають капіталістичні суспільства. Проте вони відкидали постульовану комуністами класову боротьбу і висували як альтернативу програму соціальної солідарності. Вони віддавали перевагу національним інтересам як лівій (класовій), так і ліберальній (індивідуалістичній) перспективі.

З точки зору сьогодення, питання, які обговорював Реймонт у «Бунті», можуть здатися такими, що минули. Але письменник у цьому романі має справу з позачасовими проблемами. Узурпаторські прагнення бути як Бог – а саме так слід розуміти замах на закономірності природи – і віра у брехню – це ж не явища, характерні тільки для ХХ століття. З самого початку світу, стикаючись з вибором між добром і злом, люди постійно піддаються випробуванням.

– Філіп Мемхес
– Переклад: Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори