Замість того, щоб займатися боротьбою з інфляцією та економічними проблемами, президент Джо Байден і демократи в Конгресі вважають за краще просувати ідеологічні проєкти лівих щодо раси, статі, сексуальних меншин, підтримки нелегальної імміграції та нової кліматичної політики. Вони зосереджуються на питаннях, які цікавлять еліту, але меншою мірою звичайних людей. Демократи однозначно програють «культурну війну». Опитування показують, що виборці покарають їх за це на виборах 8 листопада 2022 року, після яких республіканці, ймовірно, будуть контролювати обидві палати Конгресу.

Новий, кращий Трамп

Понеділок, 28 березня 2022 року. Губернатор Флориди Рон Де-Сантіс підписує закон, який забороняє у початкових школах штату (від підготовчої групи до 3 класів) обговорювати орієнтацію або так звану сексуальну ідентичність. «Ми зробимо все можливе, щоб батьки знали, що вони віддають дітей до школи вчитися, а не на індоктринацію», – каже губернатор, наголошуючи, що йдеться про захист дітей віком 5-8 років від передчасної сексуалізації.

Цей законодавчий акт став відповіддю на чимраз більше занепокоєння батьків по всій країні щодо того, чого навчають їхніх дітей в початкових школах. Такі емоції сприяли дивовижній перемозі республіканця Гленна Янгкіна на виборах губернатора Вірджинії восени минулого року. Водночас це одразу викликало протести з боку ЛГБТК-спільноти, яка назвала ці положення залякуваннями, спрямованими проти сексуальних меншин.

Щоб полегшити боротьбу з новим законом, активісти охрестили його як акт «Не кажи гей», що явно спотворило його зміст. Закон був негайно опротестований важливими політиками Демократичної партії: президент Джо Байден заявив, що законопроект пропагує «ненависть», а мер Нью-Йорка Ерік Адамс сказав, що це «останній, ганебний приклад культурної війни, яку ведуть екстремісти» та звернувся на білбордах із закликом, щоб люди з ЛГБТК-спільнот переїхали з Флориди до його міста.

До протестів приєдналася навіть корпорація «Дісней», найбільший приватний роботодавець штату (у Діснейленді поблизу Орландо працює 77 тис. працівників, які щороку обслуговують тут 20 млн туристів). Після протестів співробітників із кіл ЛГБТК президент компанії, попри початкові сумніви, засудив цей закон, висловивши надію, що він буде визнаний законодавчим органом недійсним або «визнаний судами суперечливим».

Губернатор Де-Сантіс не надто переймався протестами. «Така критика для мене є виразом вдячності. Мені байдуже, що говорять корпоративні ЗМІ, що критикує Голлівуд чи великі корпорації», — сказав він, підписуючи закон. І заявив, що «Дісней», безумовно, підтримав би, наприклад, закон, який забороняє інформувати дітей Флориди про переслідування уйгурів в Китаї. Це твердження показує, з чим готові миритися великі корпорації, які в Америці вважаються «соціально вразливими», аби заробляти значні статки на китайському ринку.

Згідно з опитуваннями, губернатор Флориди, який є молодшою та кращою (оскільки не має більшості вад 45-го президента США) версією Дональда Трампа, у листопаді буде обраний на другий термін з підтримкою до 60 відсотків. Закон про захист дітей Флориди від передчасного сексуального виховання – це ще одна битва в культурній війні, яку Де-Сантіс веде проти лівої організації «Пробудження» (Wake Culture). І це виглядає як чергова переможна битва для політика, який майже напевно буде претендувати на пост президента країни у 2024 році. Що також не дивує, адже річ була ґрунтовно досліджена: опитування показують, що дане рішення підтримує більшість американців: 61 відсоток «за» закон «Не кажи гей», у тому числі 70 відсотків — це голоси республіканців, але також ... 55 відсотків — демократів.

У пастці Twitter-ової бульбашки

Закон Флориди вказує на проблему, яка турбує президента Байдена і демократів: вони стали заручниками лівого крила партії. Від революційних ідей радикалів демократичної партії не зупиняє навіть той факт, що країна розділена майже на рівні політичні половини, а перевагу законодавчій більшості у Вашингтоні, при рівномірному розподілі голосів в Сенаті, демократам надає голос пані Віцепрезидент, яка головує на обговореннях. Вони все ще мріють про радикальну трансформацію країни під гаслами боротьби з кліматом, дозволяючи майже необмежену імміграцію та права, гарантовані майже всім меншинам. А до цього практично необмежені бюджетні видатки, які, всупереч деклараціям про непідвищення податку для «звичайних американців», неминуче мають призвести до посилення фіскальної політики.

Схоже, що Байден і демократи не можуть вирватися з порочного кола інформаційної бульбашки. Так, ніби реальність створюється лише колишніми політиками, активістами та коментаторами, які сидить у «Twitter» або беруть участь у популярних телешоу на «CNN» і «MSNBC», а також на ламах «New York Times» і «Washington Post». Так званий ефект ехокамери призводить до того, що домінує найголосніша, постійно радикалізована (бо зліва від мене завжди є хтось голосніший…) меншість.

Для цих людей не виникає проблем із такими зіткненнями з реальністю та суперечностями, як, до прикладу, рішення, прийняте в перший день (sic!) президентства Байдена, відмовитися від будівництва нафтопроводу «Keystone XL», що гарантує постачання дешевої нафти з Канади (щоб задовольнити екологічних радикалів), із сьогоднішніми закликами до Канади про... збільшення експорту нафти до США. Не заважає також проведення зовнішньої політики, спрямована проти Саудівської Аравії (включаючи спробу домовитися з Іраном за будь-яку ціну) та прохання до шейхів збільшити видобуток нафти. Немає жодної суперечності й у тому, що Байден, який сьогодні називає Путіна «воєнним злочинцем», відповідальним за «геноцид», кілька місяців тому дав зелене світло газопроводу «Північний потік-2»...

Як зазначив досвідчений оглядач американської політики Джош Краушаар: «Великий розрив в Америці проходить не між працівниками та власниками капіталу, а поміж американцями з дипломами, які працюють в університетах, корпораціях та державних установах, і звичайними американцями, які працюють у менших компаніях та живуть від зарплати до зарплати». Чудові слова. Водночас все більш помітним стає те, що цей поділ проявляється й у політиці: демократи представляють еліту, а республіканці – «робітничий клас». Що найбільше дивує, так це закінчення великої зміни ролей — тенденції, започаткованої у 1980-х роках «демократами Рейгана», які часто вперше в житті голосують за республіканця...

Путін надається для всього?

Питання інфляції є чудово ілюструє втрату Байдена і демократів контакту з реальністю. На противагу тезі, яку вони місяцями пропагували, що найбільша проблема Америки – це «злочини» президента Трампа проти демократії (особливо його поведінка під час нападу натовпу на Капітолій 6 січня 2021 року) або боротьба з кліматичною кризою, американці справедливо вважають найбільшою проблемою ... галопуючу інфляцію. Не поліцейська жорстокість, переслідування меншин чи навіть війна в Україні, а інфляція, де-факто загальний податок, який стягується з усіх, але особливо це стосується найманих працівників та середнього класу.

Дані, оприлюднені у вівторок, 12 квітня 2022 року, є справжнім цвяхом у труну для правлячих у Вашингтоні демократів: т.зв. базова інфляція (без урахування продуктів харчування та палива) становить 6,5 відсотка, однак після додавання цих двох продуктів це становить аж 8,5 відсотка. Це найвищий показник за останні 41 рік, тобто від початку президентства Рональда Рейгана, який успадкував інфляцію, як вважається, після одного із найслабших сучасних президентів, Джиммі Картера.

Це офіційні цифри, як то кажуть, «намальовані» урядом для інформаційного ефекту, хоча у звичайного американця, схоже, складається враження, що інфляція насправді має бути двозначною, оскільки ціни на основні продукти, в розрахунку рік до року, різко зросли: бензин на 48 відсотків, електроенергія 11 відсотків, м'ясо 13,8 відсотка, яйця 11,2 відсотка, кава 11 відсотків, не кажучи вже про вживані автомобілі (35,3 відсотка)...

Ситуація демократів і Байдена погіршується й тому, що їх політичним суперникам не доводиться витрачати величезні гроші на політичну рекламу: кожне відвідування заправки чи продуктового магазину є нагадуванням виборцям про зростання вартості життя і про те, що саме демократи мають абсолютну владу (у них є і президент, і Конгрес) у Вашингтоні.

Реакція уряду схожа на реакцію в культурних питаннях: намагається створити пояснення, яке буде легким, простим і приємним для сучасного вуха, тобто соціальних мереж, а особливо політичної інформаційної бульбашки Twitter. І тому «підвищення цін через Путіна» (Putin’s price hike) було створено як відповідь на інфляцію. Фраза, яку неодноразово вживав сам президент Джо Байден, наприклад, у дописі в Twitter 12 квітня: «Вторгнення Путіна в Україну підняло ціни на бензин і продукти харчування в усьому світі. 70 відсотків підвищення цін у березні є результатом подорожчання через Путіна. Я роблю все можливе, щоб знизити ціни і впоратися з підвищенням цін через Путіна». А потім майже до нудьги повторюване прес-службою Білого дому («Рівень інфляції в березні буде дуже підвищений через зріст цін, викликаних Путіним», - сказала речниця Джен Псакі на прес-конференції в понеділок), цілим апаратом урядової адміністрації та головними ЗМІ.

Проблема в тому, що виборці, схоже, більше не купують пояснення уряду. Спочатку інфляція мала бути «тимчасовою» в результаті боротьби з пандемією коронавірусу, потім – позитивним явищем (бо це свідчило про підвищення зарплат), поки не виявилося наслідком агресії Путіна. Причиною було все за що завгодно, але лише не хибна політика нинішньої адміністрації Байдена. Вони зосереджувалися на всьому, на різного роду культурних війнах, витрачаючи мільярди доларів на політику, яка подобається лівій фракції Демократичної партії, на боротьбу з сектором видобутку вуглеводнів, але не на протидію інфляції та наслідкам порушення глобальних ланцюгів постачання. Дійшло навіть до того, що демократи в Конгресі знайшли нових винних у високих цінах на паливо, про що оголосили на громадських слуханнях: це вони — так, так — спекулянти з паливних компаній і продавці на АЗС (їх прибуток зазвичай становить 1-2 центів за проданий галон палива). Хоча достатньо подивитися на діаграми даних, щоб побачити, що інфляція стабільно зростає з початку врядування Байдена і демократів у Конгресі, з січня 2021 року, тобто... вона почалася за рік до вторгнення Росії в Україну.

Тільки зараз, коли рейтинги президента Байдена тривалий час залишаються нижче 40 відсотків (і його жорстка позиція щодо Росії мало, що в цьому допомагає), а опитування вказують на неминучий програш демократів на виборах до Конгресу, економічна криза нарешті увірвалася в уми правлячих кіл. Але може бути надто пізно, оскільки, як інформує агенція “Блумберг”, інфляція змушує кожне домогосподарство в Америці витрачати на власне утримання на 5200 доларів більше, ніж у попередньому році. 433 долари на місяць, понад десять доларів на день – щодня гаманець нагадає виборцям, що політичні рішення впливають на їхнє життя.

– Eремі Заборовськi з Чикаго

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

– Переклад Іуріі Ткачук