Сонце вже хилиться додолу, коли, минаючи місцевими дорогами вже безлюдні поля, я під’їжджаю до Бліхова, мазовецького села у Плоцькому повіті. Біля в’їзду на територію початкової школи мене зустрічають жінки з Гуртка сільських господинь «Перлини Бліхова». Для них цей вечір видався насиченим працею. За кільканадцять годин розпочнеться сільське парафіяльне свято врожаю – обжинки, а готові ще не всі смаколики, якими вони пригощатимуть на своєму стенді. Ще потрібно напекти пирогів, наварити про запас сірих кльоцків, які будуть подаватися з сиром і засмажкою. «На обжинки найкраще приїздити на порожній шлунок, тут буде що поїсти», – радять господині.

Проте у жінок знайшлося трохи часу, щоб розповісти про підготовку до обжинок. У щойно зданій в експлуатацію будівлі сільради чекають декорації, які прикрасять сцену свята врожаю. Сніпки зжатого збіжжя з нахиленими додолу колосками оздоблені майстерно зробленими з гофрованого паперу квітами: маками, волошками, соняшниками. Це робота Агнєшки Павляк, яка обіймає посаду заступника керівника гуртка. Рукоділля – її захоплення, яким вона ділиться з іншими. На столі лежать зроблені нею власноруч квіти, а також великодні пальми. Нарциси, крокуси і лоза з гофрованого паперу виглядають наче справжні.

Ми ріжемо різнокольоровий креповий папір і пробуємо зробити одну таку квітку. Процес не виглядає складним — папір треба обкрутити навколо великого пальця, яким ми його притримуємо, і енергійним рухом закрутити верхню частину, – але по моєму творінню здалеку видно, що це робота любителя. У «Перлин Бліхова» виходить набагато краще.

«Наш гурток сільських господинь є молодим – ми зареєструвалися лише в лютому, тому цього року на обжинки готуємо декорації з колосків та паперових квітів, а от наступного року ми зробимо вже традиційний обжинковий вінок», – анонсує Агнєшка Павляк. Бо цьому мистецтву їм ще доведеться вчитися. «У моїй сім’ї ніхто не робив вінків. Звичайно, коли я була дитиною – десь у 1980-х – у нас організовували обжинки. У моїй пам’яті живуть спогади про ансамбль, який грав біля пожежної частини, танці, але не вінки. До Бліхова обжинки повернулися назавжди не так давно, коли сільське свято об’єднали з парафіяльним. Плеканням традиції зайнялися Гуртки сільських господинь», – розповідає Рената Клімкевич, одна з господинь.

Бублики, вітрячки і покемони

Наступного дня у Бліхові з самого ранку активний рух. На головній вулиці розташувалися ятки з бубликами, вітрячками, плюшевими покемонами. На площу перед школою з’їхалися пожежні бригади, з гучномовців лунає музика. Гуртки господинь, парафії та групи з ґміни Бульково одні за одними збираються перед дерев’яним храмом XVIII століття і ставлять свої вінки в ряд. Їх фотографують так, наче це справжні кінозірки. Що не дивно, адже майстерна робота викликає захоплення.

Більшість конструкцій, що виплетені із колосків та обклеєні насінням, мають релігійні мотиви. Тут є хрест, чаша, гостія. На плиті у формі серця Богородиця з Дитятком, одягнена в сині та червоні ризи, виклеєні розмальованою та дбайливо сплетеною соломою. Дрібними чорними зернятками висипано напис «Під Твій покров...». Це мак чи, може, ріпак, який вирощують на сусідніх полях?

«Чи багато часу потрібно, щоб зробити такий вінок?» – запитую я жінок з ГСГ «Влуки», одягнених в однострій – чорні блузи, великі червоні намиста та спідниці з червоними квітами. Вони несуть на площу перед костелом вінок у формі чаші з гостією під аркою з колосків. «Кілька тижнів», – відповідають вони. Але керівниця гуртка, Ванда Полевська, додає, що якщо за роботу береться велика група, то достатньо і кількох днів.

«Спочатку потрібно зварити конструкцію такого вінка. На чомусь же ці колоски мають триматися. Хто зварює? Син. Основу робимо з тирсоплити», – розповідає вона. Коли конструкція готова, її обплітають колоссям і обклеюють зернами. «Ми прив’язуємо пучки колосків по одному. Одна людина не змогла б цього зробити. Хтось в’яже, а хтось тримає. Найбільше часу займає наклеювання, тому що потрібно чекати, поки висохне клей. Цього року над підготовкою нашого вінка працювали 15 осіб», – пояснює Полевська. Жінка наголошує: автори вінка мають подумати про те, що збіжжя потрібно зрізати і висушити задовго до свята врожаю. «Якщо ви хочете мати дуже світлі колоски, то їх треба збирати з поля ще до появи зерна. Темніші теж потрібно збирати перед жнивами, поки колос не зігнувся під вагою зерен. Як я навчилася робити вінки? Мої батьки робили, і я роблю подібним чином. Колись кожне село плело свій вінок».

«Ми точно робимо ці вінки відтоді, як я вийшла заміж, а я прожила в шлюбі 45 років, – каже, приєднавшись до розмови, Ельжбета Натковська, інша господиня з ГСГ «Влуки». І запевняє, що традиція не зникне. – Моїй онучці дуже кортить нам допомагати», – жінка обіймає струнку дівчинку п’яти-шести років.

Друге життя вінка

Вінки беруть участь у конкурсі. Після того, як їх виставляють перед сценою, вони змагаються за голоси журі та звання найкрасивішого. Що відбувається з вінком після обжинок? Деякі майстри їх просто продають. В Інтернеті зустрічається чимало таких пропозицій з усієї Польщі. Залежно від розміру та складності за обжинковий вінок доведеться заплатити від кількох сотень до кількох тисяч злотих. У малопольських Балицях за 1,3 тисячі злотих можна купити вінок у вигляді ікони святого сімейства, виклеєного зернятками. У Ловичі чашу і хрест із довгих вусатих колосків пропонують за 800 злотих. Знайдеться дещо і для власників значно товстішого гаманця. У Колобжегу величезний вінок у вигляді корони, увінчаної орлом, оцінили в 3,9 тисяч злотих.

Покупець дає вінку друге життя і на наступних обжинках показує його як власний. «Якщо до такого вінка не дістануться миші і він буде добротно зроблений, то наступного року він теж красиво виглядатиме, – каже Ванда Полевська і додає, що знайшовся охочий купити минулорічний віночок, зроблений її гуртком. – Ми не виграли у минулорічному конкурсі, але знаємо, що цього року наш вінок отримав нагороду», – додає господиня.

Торгівля вінками подобається не всім. Це фінансове вливання для ГСГ чи інших організацій, які плетуть вінки, але при цьому ще й підстава для пліток. Учасники обжинок міркують, чи всі продемонстровані вінки зроблені руками тих, хто їх несе, чи, можливо, хтось обрав легкий шлях до свята врожаю і купив вінок у сусідній ґміні чи навіть воєводстві.

У давні часи ніхто не думав про те, щоб виставити на продаж обжинкові вінки. «Зерно не можна було марнувати. Повага до збіжжя була зовсім іншою, ніж зараз. Уже під час жнив ретельно збирали всі колоски. До ХІХ століття збіжжя жали серпами, завдяки чому можна було взяти всі колоски в долоню і зрізати їх. Лише в XIX столітті поля почали косити косами, бо це значно прискорювало жнива. Обжинкові вінки, освячені в церкві, дідич чи господар зберігав до наступного року і додавав зерно із них до зерна для посіву. Це символізувало продовження урожайності», – пояснює Данута Кшесняк, етнограф Музею мазовецького села у Серпці.

Найдавніші свідчення про святкування обжинок, які знайшли дослідники, датуються XVI століттям. «Таке свято врожаю після закінчення робіт влаштовували дідичі для працівників садиби та селян, які брали участь у жнивах на садибних і фільваркових полях. Закінчуючи жнива, косарі залишали на полі смугу чи латку незжатих колосків, які в різних місцях Польщі називали перепілкою, пупком або бородою. Залишені в полі колоски прикрашали квітами. Наприкінці жнив плели обжинковий вінок, до якого додавали колоски із перепілки. Косарі, женці прикрашали свої коси й серпи квітами та стрічками, і всією громадою із піснями на вустах йшли до дідича чи господаря. Вінок несла старшина, тобто жниця, яка найкраще і найшвидше жала збіжжя і зв’язувала снопи. Старшиною могла стати незаміжня незаймана дівчина. Дідич або господар дякував старшині та всім жниварям, після чого викуповував вінок і запрошував на гостину та частування, які тривали до пізньої ночі. Не бракувало їжі, у тому числі м’яса та алкоголю», – розповідає Данута Кшесняк.

Святкування обжинок супроводжувалося піснями. Деякі з них складали самі косарі та женці. «Це були радісні співи, у яких не бракувало глузувань над економами, управителями, що пильнували робітників на садибних полях. Все було подано у формі жарту і нікого ці співи не ображали», – додає Данута Кшесняк.

Були й танці. Старшина танцювала разом із дідичем або господарем. Його дружину запрошував до танцю найкращий жнець чи косар.

Зміна системи власності на селі, скасування панщини, розподіл державних, церковних і шляхетських маєтків, який розпочався у міжвоєнний період, привели до змін і у святі врожаю. «Не лише дідичі, а й заможні селяни влаштовували обжинки для своїх працівників. Під час жнив на допомогу одні одним часто приходили сусіди, а наприкінці жнив або кожен із господарів влаштовував у себе вдома обжинки і запрошував тих, хто йому допомагав у роботі, або ж свято влаштовували спільно. Після Другої світової війни обжинки почали набувати інституційного характеру і організовувалися на адміністративному рівні – від сільських до загальнодержавних. А ще механізація в сільському господарстві зробила жнива майже непомітними, тому змінився характер обжинок», – підкреслює Данута Кшесняк.

28 потягів до Спали

Загальнопольські обжинки, які організовують донині і які називають президентськими (цього року фестиваль відбудеться у Варшаві 23-24 вересня), вперше провели у 1927 році. Вони прославили Спалу, невелике село у Пілицькій пущі, де була розташована заміська резиденція президента. Її збудували для російських царів, які приїздили до Спалівських лісів на полювання. Резиденцію, яку Микола II востаннє відвідав у 1912 році, вподобали президенти Другої Речі Посполитої – Станіслав Войцеховський та Ігнацій Мосціцький. Останній завдяки наполяганню управителя резиденції президентів РП капітана Тадеуша Роплевського погодився організувати обжинки, на які мали з’їхатися делегації фермерів з усієї Польщі.

«(...) Економічні та соціальні проблеми села у період Другої Речі Посполитої належали до найбільш нагальних проблем внутрішньої політики держави. Санаційна влада за будь-яку ціну прагнула продемонструвати свою відкритість і готовність до співпраці з сільським середовищем. З точки зору пропаганди фігура президента Мосціцького ідеально підходила на роль «друга народу», – пише про мотиви ініціювання свята врожаю Міхал Слоневський у книзі «Президентська Спала» [Prezydencka Spała].

І справді, до Спали приїхали фермерські делегації з усієї Польщі. Було і богослужіння перед польовим вівтарем, і барвисті хороводи селян у національних костюмах, з граблями, ціпками, на повних сіна возах. Грали народні колективи, а президент Мосціцький зустрів різнобарвну процесію з вінками на сходах палацу. Делегації, які поклали вінки, він запросив до обіду за спільним столом. Решті гостей обжинок подали бігос та пиво.

Перші обжинки у Спалі зібрали 10 тисяч людей. Завдяки широкому висвітленню в пресі наступного року свято відвідало майже учетверо більше гостей. «З самої Варшави прибуло 28 потягів, не враховуючи автобусів та іншого транспорту. У Спальських лісах виросло справжнє наметове містечко, у різних місцях працювало 70 польових кухонь, кожна з яких готувала 400 обідів», – перелічує Міхал Слоневський, додаючи, що президентські обжинки 1928 року тривали три дні і були найбільшими у країні за все міжвоєнне двадцятиліття.

Буханка для Герека

Наступні обжинкові рекорди були зафіксовані вже після війни. У Центральних обжинках, які комуністична влада вперше організувала у 1946 році, у різні роки брали участь 100-250 тисяч осіб. Свято врожаю організували на стадіонах, а його ретельно підготовлена мистецька програма скидалася на церемонію відкриття Олімпійських ігор. Там були і хороводи у національних костюмах, і пісні, і вінки (у тому числі з мотивами серпа й молота чи заводських димарів), які несли провідні трудящі. У 1950-х роках під час святкування обжинок несли портрети Йосипа Сталіна, Болеслава Берута та Кім Ір Сена. На транспарантах писали гасла на честь СРСР або прославлення Нової Гути. Шляхтянське походження обжинок, здавалося б, не заважало партії, адже їх можна було використати в пропагандистських цілях, показуючи, як Польська об'єднана робітнича партія піклується про фермера, і вихваляючи колективізацію чи технічний прогрес.

У 1969 році Центральні обжинки відбувалися разом із сільськогосподарською виставкою. На Театральну площу у Варшаві приїхали трактори URSUS, прототип комбайну «Vistula-Bizon» та десятки інших сільськогосподарських машин. «Так звана активна борона типу ВА-3 – це, мабуть, найбільше відкриття. Вона розбиває ґрунт, виполює бур’яни, підгортає картоплю, не кажучи вже про те, що вона могла б успішно робити дірки в сирі», – розхвалював оповідач кінорепортажу під назвою «Для сільського господарства», який був знятий з нагоди свята.

У 1973 році господарем Центральних обжинок в Білостоці був Едвард Герек. Кінохроніка розповідала, як вони з Пйотром Ярошевичем відвідували заповнений свинками хлів Яна Яблоновського, старости свята врожаю. Основні урочистості влаштували на міському стадіоні. Буханку хліба Гереку вручив староста Яблоновський і старостина радгоспу Ґолдап Вєра Мартинович.

«Ви маєте все більше можливостей для розвитку завдяки великим інвестиціям харчової промисловості. Дозвольте згадати лише нову холодильну установку в Білостоці, м’ясопереробний завод, який зараз будується в Елку, цукровий завод у Лапах, нові молочні заводи та сховище для сільськогосподарської та харчової продукції. Це є прояв того, як втілюється на практиці політика партії та держави, прагнення прискорення прогресу, забезпечення зайнятості і збільшення доходів», – переконував фермерів Білосточчини Пйотр Ярошевич.

Пропаганда успіху, яка проводилася під час Центральних обжинок, була зафіксована на кіноплівку. Побачити, як виглядали первісні обжинкові звичаї, – складніше.

«Традиційні обжинки, які відбувалися в селах між XVI та ХІХ століттям, можна побачити лише в музеях під відкритим небом. У Музеї мазовецького села в Серпці щороку в першу неділю серпня ми організовуємо захід просто неба «Жнива у скансені». До нас приїжджає Регіональний ансамбль пісні і танцю «Хелмонські Бочки», який показує давні звичаї і традиції, пов’язані з жнивами та обжинками», – каже Данута Кшесняк.

Дядько з гарбузом замість голови

Та час повертатися до Бліхова. До процесії на чолі зі старостиною та обжинковим старостою, який несе буханку хліба, виходить парох. Він посвячує вінки та кошики з овочами, фруктами, насінням і квітами. Усі дари та процесійні вінки заносять до костелу, а після літургії процесія вирушає на територію школи, де відбудуться обжинкові розваги. На сцені ансамбль «Mazovia» з Плоцька в народних костюмах співає обжинкову пісню: «Несемо урожай, урожай, до дому господаря».

На стадіоні одні біля одних розташувались стенди: ґміни, школи, громадських організацій та декількох ГСГ, що діють на території ґміни. Кожен намагається заманити гостей свята. Жінки з ГСГ «Перлини Бліхова» прикрасили свій стенд гарбузами, різнокольоровими кабачками та соняшниками. На передньому плані посадили пару господарів. Зроблені з соломи ляльки – жінка в капелюсі, квітчастій хустці та спідниці, чоловік у робочому комбінезоні, гумових чоботях і кашкеті – заохочують поглянути на смаколики, від яких аж згинається стіл.

Не одного дивують кулінарні захоплення в гуртках сільських господинь. Бо як сучасній жінці після виконання щоденних обов’язків може хотітися готувати в гуртку? «Це зовсім інша кулінарія, ніж та, яку ми готуємо щодня, – пояснює Магдалена Бартковська, голова ГСГ «Перлини Бліхова». – Ми зустрічаємося, вчимося одна в одної, підглядаємо, як ті самі страви готують інші. З таких зустрічей завжди можна щось винести. Крім того, ми спілкуємося і це весело», – запевняє жінка.

Інша членкиня, Анета Тибусь, додає, що до створення гуртка їх спонукала саме потреба зустрічатися, виходити з дому, робити щось разом, зокрема для місцевої громади. «ГСГ – це відповідь на наші зусилля. Хоча ми й живемо в селі, лише деякі з нас є фермерками. Частина щодня їздять на роботу, наприклад, до Плоцька, який розташований за 30 км. Добре мати таку групу, з якою можна щось робити разом», – каже Анета Тибусь.

Підписуйтесь на наш фейсбук Не всі господині з Бліхова знали одна одну до заснування гуртка. «Не всі ми звідси родом. Я дружина сільського голови, тому часто зустрічаюся з сусідами, але бачу, що пандемія багато змінила. Дехто відвик виходити з дому, відвідувати сусідів», – додає Ева Пенхежевська. А обжинки завжди є гарною нагодою вийти з дому та повеселитися в колі рідні та сусідів — і тих, що з-за паркану, і тих, що з сусіднього села.

Окрім народної музики на сцені у Бліхові звучать і сучасні мелодії. Для найменших передбачені конкурси з призами, катання на поні та мистецькі куточки. Трохи старші дітлахи можуть спробувати сил у змаганні з перетягування канату – у якості призу переможець отримує бігос.

Не бракує на святі й освітніх акцентів. Товариство «Наше Майбутнє», яке в рамках своєї діяльності проводить заходи із профілактики залежності, на своєму стенді привертає увагу до проблеми алкоголізму спеціальною інсталяцією. Тут у головних ролях також жінка і чоловік. Перекинута тачка, розкидані качани кукурудзи, а на них сидить чоловік з гарбузом замість голови. Навколо нього розкидані порожні банки з-під пива. Жінка з палицею в руці грізно дивиться на чоловіка. «Мій чоловік сказав, що ця інсталяція є сексистською, – каже голова товариства, додаючи, що активістки її організації не мають підстав скаржитися на своїх чоловіків. – Але ми знаємо, що такі ситуації трапляються», – зазначає вона, показуючи на інсталяцію, та шукає фото з торішнього свята врожаю.

Минулого року представниці товариства поставили перед своїм стендом великий тюк соломи. У цей тюк зарився головою виготовлений господинями дядько, що їхав на велосипеді. Винуватець? Алкоголь. Із задньої кишені велосипедиста стирчала надпита пляшка спиртного. «Ця наша декорація викликала фурор, усі підходили до нас і фотографувалися», – кажуть жінки з товариства «Наше майбутнє».

Але наприкінці обжинок виявилося, що з кишені селянина зникла пляшка. І що у цьому дивного? Дядько був з соломи. Але пляшка, справжнісінька, з лікеро-горілчаного.

– Агнєшка Нєвіньска

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– переклала Марія Шевчук