Літаком, що розбився 23 серпня в Тверській області – збитим або знищеним бомбою на борту – повинен був летіти засновник Групи Вагнера Євгеній Пригожин, його права рука в групі, тобто Дмитро Уткін під псевдонімом Вагнер і кілька важливих командирів цієї формації найманців. Так що на цьому закінчується історія «кухара Путіна», як його називали в засобах масової інформації, навіть якщо теорії виявилися правдою про те, що його взагалі не було в літаку і що він з фальшивим паспортом вже десь відпочиває в теплих краях.

Чи Пригожин фактично був на борту знищеного літака? Станом на вечір четверга офіційного підтвердження не було. Останки пасажирів були взяті для аналізу, і слідчі не виключили жодної версії катастрофи, включаючи помилку пілота або аварію машини.

Але не це найголовніше. Йдеться про сам факт усунення Пригожина з публічного простору Росії. До того символічним – і це подобається Володимиру Путіну – способом, адже саме на другий місяць «бунту вагнерівців». Навіть якби це була «маскіровка», завдяки якій Пригожин так насправді досі живий, це, безсумнівно, його політичний кінець. Можливо, також кінець групи Вагнера. Тому варто задуматися, що буде зі спадщиною Пригожина. І яке значення для Росії має її усунення з громадського життя.

У пастці

Почнемо з того, що знищення літака з керівництвом Вагнера було лише ще однією, хоча і логічною, ланкою в ланцюжку подій останніх днів. Ланцюжка, що закриває справу «червневого путчу», коли підлеглі Пригожину найманці вирушили в «марш справедливості», а їх метою мала бути Москва.

Субота, 19 серпня. Державні ЗМІ повідомляють, що Путін здійснив візит до Ростова-на-Дону, до командування «спеціальної військової операції» (так офіційно називають в Росії війну з Україною), яке також є командуванням Південного Військового Округу. Саме цей штаб зайняв Пригожин 23 червня. І саме там, майже через два місяці, Путін отримав доповідь про ситуацію на фронті від генерала Валерія Герасимова, начальника Генерального Штабу, головнокомандувача українською кампанією. Той самий, чия відставка була флагманською вимогою Вагнерівців, які окупували Ростов, а потім пішли на Москву. Важко знайти більш демонстративний показ підтримки Путіна армійських командирів, яких так атакував Пригожин.

Трохи згодом відбулися ще дві події, які повинні були стати попереджувальним сигналом для Пригожина. Делегація Міністерства Оборони Росії висадилася в Лівії для того, щоб в переговорах з генералом Халіфою Хафтаром підняти питання про виведення солдатів «Вагнера», які перебували під його командуванням протягом декількох років, і заміну їх найманцями з лояльних для міністерства фірм.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    У самій Росії натомість з’явилася інформація, що геню Сергія Суровікіна зняли з посади глави Повітряно- Космічних Сил Росії. Це той генерал, якого вважали союзником Пригожина, і який зник відразу після червневого перевороту – ймовірно, опинився під домашнім арештом.

Згадані три події, що безпосередньо передували проведенню замаху на літак Пригожина, повинні стати сигналом для «кухара Путіна», що його час закінчується. Чому ж тоді він нехтував ними, до того ж мало не виставляючи себе перед ворогом, беручи на борт всіх найважливіших, вірних йому командирів Групи Вагнера?

Здається, що він дав себе зловити у пастку. Він втратив чуйність. Після білоруської кампанії «Вагнера», після того, як він полетів до Африки, де де-факто віддав данину поваги Путіну, після того, як його компанії отримали більше державних замовлень, а він сам міг сяяти в кулуарах саміту «Росія-Африка» в Санкт-Петербурзі, ймовірно він дійсно повірив, що Путін дотримає свого слова, даного 24 червня. І це була помилка.

Хто потребує Вагнерівців?

Усунення Пригожина в першу чергу змушує задати питання: а що з його бізнес-активами? Звичайно, всіх, напевно, найбільше цікавить майбутнє групи Вагнера. Але Пригожин також контролював мережу товариств, що забезпечують харчування в школах і військових частинах, фірми, що експлуатують родовища золота, алмазів і нафти в Африці і Сирії, і, нарешті, ряд засобів масової інформації, і перш за все розгалужена система ферм інтернет-тролів і команди спеціалістів - піарників, так званих політтехнологів. Питання про їхнє майбутнє доречне, оскільки вони роками служать реалізації політичних цілей російської держави. Можна припустити, що режим підготувався до їх впевненого захоплення.

Це також одна з відповідей на питання, чому Путін чекав два місяці, щоб помститися повстанцям. Судячи з усього, саме стільки часу знадобилося на підготовку сценарію захоплення як вагнерівців, так і інших важливих з точки зору Кремля активів Пригожина. Звичайно, в оточенні Путіна точилися дискусії про те, хто що повинен брати після ліквідації засновника Групи Вагнера.

Тож хто використає його усунення? Юрій Ковальчук, найближчий до Путіна олігарх, шеф Банку «Росія», який також контролює значну частину російських ЗМІ, візьме на себе цю мас-медійну частину та інтернет. Кейтеринг? На це можуть піти інші путінські олігархи. Нарешті, група Вагнера – хто візьме на себе цей елемент спадщини Пригожина?

Що стосується вагнерівців, то можливі два сценарії: розпуск і своєрідний розкол групи, або збереження всього формування і його поглинання лояльним Путіним. У першому варіанті у найманців, яким донедавна платив Пригожин, буде три варіанти на вибір. Хтось може піти в інші роти найманців, хтось може бути призваний в армію, інші просто зможуть повернутися додому. В основному це стосуватиметься тих вагнерівців, які зараз перебувають у Росії та Білорусі. Більша проблема буде з тими у Сирії, а тим більше в Судані, Центральноафриканській Республіці, Лівії та Малі. Їх не можна швидко вивезти звідти і обміняти на інших найманців, а навіть тих, що пов’язані з Міністерством оборони. Можливо, це стане однією з причин, по якій вагнерівці як формація будуть збережені. Звичайно, вже під іншим командуванням, ну і з іншим роботодавцем.

Тут виникає чергове питання: хто візьме на себе вагнерівців (або залишить назву, що закріпилася в Росії і в світі)? Один варіант – підпорядкувати їх Міністерству Оборони, інший – передати їх іншому олігарху, можливо, Ковальчуку, можливо, Геннадію Тимченку, засновнику та акціонеру інвестиційної групи «Volga Group» та Банку «Россія».

А якщо йдеться про безпосереднього командира, то тут проблем бути не повинно. На це місце вже відібраний Андрій Трошев, колись заступник Дмітрія Уткіна, який не підтримав заколот Пригожина в червні. Цього колишнього офіцера повітряно-десантних військ і полковника міліцейського спецпризначення вже в липні Путін вказав як кандидата на посаду нового командира вагнерівців.

Вступ до «великого терору Путіна»?

Усунення Пригожина і керівництва вагнерівців є знаковим для політичної ситуації в Росії. Це кінець історії червневого заколоту, але також і набагато довшого конфлікту в правоохоронних органах: Пригожина і міністра оборони Сергія Шойгу. Колись на це можна було примружити око, Путін міг вважати, що добре так – з позиції царя – розігрівати двох бояр. Але коли триває війна, немає місця для таких вертепів, як ті, які зробив Пригожин. У розпал дводенного повстання наприкінці червня.

Угода з того часу, свого роду перемир'я, справу не закрила, адже за наслідки (тоді) не відповіли ані Пригожин, ані вагнерівці. Це могло підбадьорити навіть військових, котрі їм симпатизували, а може скоріше тих, хто розділяв критику дій дуету Шойгу-Герасимова. Генерала Сергія Суровікіна швидко зняли – хоча офіційно лише через кілька тижнів. Полетіли голови і керівників великої групи генералів, котрих Валерій Герасимов, голова Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації і заступник міністра оборони вважав бунтівником. Але Пригожин не тільки вистояв, але й почав поводитися так, ніби він був важливим – і відчував себе безкарним – гравцем. У довгостроковій перспективі Путін не міг на це дозволити.

Тому ліквідація голови вагнерівців – це, перш за все, сигнал для російської еліти. Адже тоді, у червні, не бракувало голосів про те, що бунт Пригожина та угода, що цей бунт закінчила, - це поразка Путіна, котра продемонструвала його слабкість. Отже помста бунтівника, навіть ефектна страта - правильний меседж для тих, хто почав сумніватися в ефективності і нещадності глави банди, тобто президента Росії.

Авіакатастрофа від 23 серпня, таким чином, зміцнює Володимира Путіна. Послаблює його критиків, навіть прихованих. Тепер, напевно, ніхто не буде ставити під сумнів повторне балотування Путіна на президентських виборах (весна 2024 року). Диктатор в черговий раз показав, що єдине, чого він не прощає, - це зрада. І таким зрадником виявився Пригожин.

Зі смерті «кухара Путіна», мабуть, найбільше радіють Шойгу і Герасимов. Питання в тому, чи не передчасна це радість? Зникнення Пригожина не означає, що зникнуть люди у правлячій еліті, які скептично ставляться до дій нинішніх військових командирів у стислій правлячій еліті. Наприклад, губернатор Тули Алексей Дюмін, колишній офіцер охорони Путіна і його довірена особа, згаданий серед кандидатів на посаду його наступника. Те ж саме стосується і ФСБ, яка ніколи не любила військових. І котра швидше за все організувала замах на життя Пригожина. Ліквідація проблеми під назвою «вагнерівці» може виявитися першим етапом чисток путінського режиму.

–Ґжеґож Кучинський

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Олеся Ґераль