Є три великі політичні родини. Родини Караманлісів, Міцотакісів і Папандреу задають тон у грецькій політиці принаймні століття. Кожна з цих видатних династій дала кількох прем’єр-міністрів, багатьох міністрів, незліченну кількість членів парламенту, а один із Караманлісів навіть став президентом. З покоління в покоління, за принципами спадкоємності та за повного схвалення виборців.

Чи означає це, що вони правлять неподільно? Звичайно, ні. Вони безумовно домінують, але крім них є багато інших сімей, які лише трохи відстають від великої трійки. Можливо, вони менш розбудовані, можливо, їм трохи менше пощастило вловити момент, який скерував би їх на найвищі щаблі політичної ієрархії? Деякі з них також мали свої великі моменти та заслуги в минулому. І не виключено, що будуть і в майбутньому. Немає жодних ознак того, що обіцянки щодо обмеження впливу політичних династій коли-небудь будуть виконані.

У цьому питанні немає політичної волі. Новий-старий прем’єр-міністр Кіріакос Міцотакіс на початку свого попереднього терміну урочисто пообіцяв, що нікому зі своїх родичів не довірить пости в уряді. Закінчилося лишень обіцянкою, адже генеральним секретарем кабінету став один із його племінників, Григоріс Дімітріадіс. Хоча родич прем’єра не отримав жодного важливого міністерства, посада є досить значима.

Підписуйтесь на наш фейсбук А Алексіс Ціпрас, прем’єр-міністр часів кризи? Цей радикальний соціаліст, атеїст, який отримав освіту в Греції, а не, як це прийнято у великих родинах, в Оксфорді чи Гарварді, аутсайдер і рішучий критик старих систем, увійшов у світ політики без жодих родинних зв’язків. Сьогодні він їх уже має, бо тим часом його двоюрідний брат Георгіос став депутатом.

У сяйві етнарха

Протягом половини з майже 80 років, що минули після закінчення війни (сім років, з 1967 по 1974 р., режиму «чорних полковників», коли нормальні правила не діяли, а більшість грецьких політиків емігрувала) уряд очолювали сім прем’єр-міністрів з великих родин: три Папандреу, два Караманліса та два Міцотакіса. Важко уявити, щоб парламент міг обійтися без представників «великої трійки».

На виборах, які відбулися 25 червня і які були ще одним етапом травневих виборів, сім’я Міцотакіс безумовно домінувала. Не дивно, адже з неї походить прем’єр-міністр Кіріакос Міцотакіс. Його старша сестра Дора Бакоянніс, екс-міністр закордонних справ, також багато років була депутатом.

Не менш яскравого представника має сім’я Папандреу – Йоргоса (властиво, теж Георгіос, ім’я Йоргос вживається, щоб відрізнити його від діда – перекл.), колишнього прем’єр-міністра, на чиї плечі ліг тягар боротьби як з фінансовою кризою, так і з Євросоюзом.

А у представництві Караманлісів відбулися зміни. Костас Караманліс, теж колишній прем’єр-міністр, вирішив піти з політики і не балотувався. Останніми роками він був осторонь, не без зв’язку з катастрофічною спадщиною його правління в 2004-2008 роках, періоду, який безпосередньо передував колапсу економіки. Саме уряд Караманліса звинуватили у фальсифікації економічної статистики, через що було важко зрозуміти стан економіки та побачити, що Греція наближається до прірви.

Натомість балотувався його двоюрідний брат, також Костас (Константинос – дуже поширене у Греції чоловіче ім’я, тому, щоб вирізнятися, вживає подвійне ім’я – Костас Ахіллес). Схоже на те, що виграв, хоча список депутатів на сайті грецького парламенту ще не опубліковано, але Костас Ахіллес не є тією фігурою, якою сьогодні хотів би хвалитися клан Караманлісів. У попередньому уряді Міцотакіса він був міністром транспорту. Наступного дня після трагічної залізничної катастрофи, в якій у лютому цього року загинули 57 людей, він подав у відставку. Його попередники в міністерстві та всі попередні уряди несуть однакову відповідальність за халатність на залізниці, але цапом-відбувайлом зазвичай є останній. У виборчому окрузі Серрес Костас Ахіллес випередив інших кандидатів від Нової демократії, оскільки Серрес є батьківщиною Караманлісів.

Караманліси – єдині з великих династій, у яких є президент, і, хоча скоро мине вже 50 років, вони донині гріються в його блиску. Сяйво стає тим сильнішим, якщо згадаємо, що Константінос Караманліс, дядько обох Костасів, є людиною виняткових заслуг для Греції, єдиним, кого досі називають «етнархом» – лідером нації. Це прояв невмирущої поваги до людини, яка не тільки фактично покінчила з режимом «чорних полковників», але й побудувала основи нової демократичної та республіканської Греції.

Фортеця, дана Богом

Для цього потрібен був досвід, якого не бракувало Караманлісу, оскільки він тричі був прем’єр-міністром у 1950-х і 1960-х роках, рішучість, але й сміливість. Влітку 1974 року, коли правління полковників вже сипалося, слабло, але не настільки, щоб сприймати його легковажно, Караманліс був одним із перших грецьких політиків, що повернулися з еміграції. В Афінах було небезпечно, тому він створив командний центр на кораблі, пришвартованому в Піреї... Він заснував Нову Демократію, ініціював зусилля щодо приєднання до Європейського економічного співтовариства і, що не менш важливо, допильнував, щоби полковники отримали заслужене покарання.

Це була типова дорога. Родини Міцотакіс, Папандреу та багато, якщо не більшість, грецьких політиків, які були чинні до перевороту 21 квітня 1967 року, почали повертатися влітку 1974 р. Громадську діяльність вони розпочали зі створення нових партій. Консервативні праві зосередилися в Новій демократії. Андреас Папандреу, син екс-прем’єр-міністра Георгіоса Папандреу, створив партію ПАСОК – Всегрецький соціалістичний рух. Обидві партії роками змінювали одна одну в уряді аж до кризи, коли ПАСОК поступилася своїм головним місцем у лівих рядах більш радикальній СІРІЗА Алексіса Ципраса.

Може здатися, що долі «великої трійки» подібні. Це певною мірою правда. Караманліси та Міцотакіси ідеологічно спільні, оскільки обидві родини є основою правої Нової демократії. Кожна з династій також з незапам’ятних часів має підтримку в конкретних регіонах, які вони розглядають як свій природний, майже даний Богом оплот. Караманлісам належить згадана вже область Серрес на півночі Греції, клану Папандреу – Ахая на Пелопоннесі, Міцотакісам – Крит. Вірні виборці ніколи не відмовляють їм у мандаті.

Однак у деталях наголос інший, і кожна з сімей має свою причину для слави. Для Караманлісів це етнарх – планка поставлена настільки високо, що її ще нікому не вдалося подолати. Сім’я Караманлісів не дала поки що нікого, хто міг би навіть конкурувати з ним. Навпаки – інші її учасники поки що досить дрібні персонажі, але вони ефективно користуються можливостями, створеними магією великого імені.

Слідами діда, батька, дядька

Проте заслуги та досягнення можна розподілити більш рівномірно, як це чудово ілюструє випадок із кланом Папандреу. У кожному поколінні він давав прем’єр-міністрів, а це означає, що урядами керували дідусь, батько і син. Першим був Георгіос, представник ліберального центру, міністр уже в 1930-х роках в уряді Елефтеріоса Венізелоса. Син Георгіоса Андреас зробив ідеологічний поворот, заснувавши ПАСОК і створивши перший лівий уряд в історії Греції. Він правив з перервами кільканадцять років, аж до самої смерті. Вирізнявся нечуваною харизмою, мав тисячі вже навіть не прихильників, але вірних шанувальників і стільки ж ворогів, які вважали його правління, як би не було, прорадянське, справжнім нещастям для Греції. Молодший Йоргос (Георгіос), прем’єр-міністр часів кризи, не успадкував харизми своїх діда і батька.

Караманліси та Папандреу мали скромний початок у родинах православних священиків і вчителів. На цьому тлі Міцотакіси ніби з іншого світу, оскільки, хоча й з бічної лінії, походять від самого Елефтеріоса Венізелоса, якого вважають найбільшим лідером греків з часів звільнення від турецького панування. Венізелос багато разів був прем’єр-міністром, з початку 20 століття до 1930-х років, в тому числі під час Балканських війн, завдяки яким Греція значно розширила свою територію на півночі, приєднавши Македонію і Фракію.

Обидві родини походять із західної частини Криту і співпрацювали там між собою під час османського панування. Не дивно, що родинні узи пов’язували їх на різних рівнях. Найважливіший: одруження Константіноса, прадіда Кіріака, місцевого політика з Ханьї, з Катіго, сестрою Венізелоса. Коли Крит був включений до складу Греції, члени обох сімей незмінно засідали в парламенті в Афінах. Тож Міцотакісам є чим похвалитися.

Додамо, що нині мером Афін є племінник нинішнього прем’єра Костас Бакоянніс, син Дори. Тож він іде слідами своєї матері, яка також правила Афінами двадцять років тому. Чи піде він також слідами свого дядька Кіріака та свого діда, також Константіноса, прем’єр-міністра на початку 1990-х? Необов’язково, але дуже ймовірно.

Родинний союз на все життя і до смерті

Помиляється той, хто бачить у династичних угодах, що панують у грецькому політичному світі, лише інтригуючу цікавинку. Це не курйоз, а постійний прояв грецької специфіки, відмінної від домовленостей в інших європейських країнах, де також є політичні родини (особливо у Великій Британії є ті, які завжди певним чином присутні в політиці, наприклад, Черчиллі). «Велика трійка» не єдина. Її оточує вже не вінок, а цілий букет інших кланів у парламенті та поза ним. Це прояв традицій і тісних зв’язків між виборцями та політиками, але й певною мірою не безпідставне переконання, що у людей, які виросли серед депутатів та міністрів, політика в крові. Поряд з цим, природна здатність орієнтуватися на своєму непростому терені.

Грецька специфіка, однак, полягає в тому, що клани тут на життя і смерть пов’язані з конкретними районами. Виборці це сприймають нормально, а депутати настільки прив’язані до своїх округів, що не можуть собі уявити, що цей зв’язок можна розірвати. Досить анекдотичним є випадок депутата від Нової демократії Йоанніса Трагакіса, який кілька років тому, вирішивши залишити політику посередині терміну повноважень, запропонував передати мандат своєму синові без довиборів. Маневр провалився, тому що не міг не провалитися, але він чудово ілюструє стан мислення багатьох членів політичних родин.

Це також працює в іншу сторону. «Як ми можемо зробити це синові Андреаса?» – Члени ПАСОК були щиро стурбовані, коли кілька років тому на порядку денному постало питання про відсторонення від керівництва Йоргоса (Георгіоса) Папандреу. Тоді Йоргос пішов, але у світі грецької політики поразка ніколи не є остаточною, особливо коли вона стосується людини з великого клану. Георгіос пішов, перечекав, заснував нову партію – Рух змін (КІНАЛ), а перед виборами нав’язав співпрацю з ПАСОК, своєю попередньою партією. Він депутат, його перспективи невизначені, але він не зник. Його молодший брат Нікос вже кілька місяців є євродепутатом. Змінив на цьому посту Нікоса Андрулакіса, лідера ПАСОК, коли той вирішив повернутися в національну політику.

Однак найбільшу сімейну політичну команду має не клан з «великої трійки», а критська родина Кефалогіанніс, з якої походять аж чотири депутати – три в парламенті Афін і один в Страсбурзі. Останній, Маноліс, обіймав посаду міністра торговельного флоту (дуже важливого в Греції) в уряді Костаса Караманліса. Прізвище Кефалогіанніс у світі нікому нічого не говорить, але домовленості, які дають таким родинам постійне місце в політиці, говорять про грецьку політичну сцену не менше, ніж досягнення її гігантів.

–Тереcа Стилінська
–переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори