Польський Антивоєнний Рух – це ініціатива Лешка Сикульського і Себастіана Пітоня, котрий завжди на публіці з’являється у капелюсі польських гуралів. Хто вони?

Сикульський – це популярний політолог і геополітик, котрий вже якийсь час переконує, що поляки повинні зупинити будь-яку допомогу для України, бо ціною за неї може бути смерть, і це в ім’я американських інтересів, а не польських. Він називає польську східну політику агресивною.

Пітонь походить із села Косьцелисько, а за освітою – архітектор. Славу здобув завдяки акції «Гуральське Вето», під час якої вимагав повного зняття обмежень пов’язаних з COVID, оскільки не вірив у пандемію. Говорили також про його особливий погляд на те, що батько як голова родини має право вбити свою дитину. Після нападу Росії на Україну у 2022 році почав переконувати, що дружба з росіянами можлива. І не має значення, що російські офіційні особи постійно погрожують Польщі збройним нападом. На Фейсбуку колись запитав: «Росія закрутила Польщі кран з нафтою. Чому саме зараз?».

1 травня Польський Антивоєнний Рух організував у Варшаві марш, на який прибули майже всі приятелі путінської Росії, від правих по зовсім лівих.

На транспарантах видніли такі лозунги: «Це не наша війна», «Ніколи більше війни», «Не будемо йти на цю війну». Були також явно антиукраїнські постулати – спротив щодо допомоги біженцям або вимоги розрахувати за Волинь, «випадково» власне зараз, коли росіяни вбивають українців. І не вдалося знайти жодного напису, який би засуджував тих, хто розпочав цю війну, тобто путінську Росію.

Повідомлення маршу майже на 100 відсотків було таким же як пропагандистська лінія Кремля, хоч організатори відвернули увагу від справжньої проблеми. Бо вони звинувачують сторону, котра захищається від агресора, що це власне вона спричинила війну і «спровокувала Росію». Вони вважають, що навіть Польща більше винна, ніж Москва, хоча у збройному конфлікті не бере участі. Росія ніколи не виступає в ролі адресата закликів про мир і закінчення війни, не дивлячись на те, що саме у бік Кремля треба висунути вимоги припинення вбивати українців. Такого типу лицемірна риторика, що опирається на фальшивому пацифізмі, часто використовується західноєвропейськими лівими політичними силами.

Сикульський разом з Путіним скоріше за все не мають наміру обмежитися тільки організацією маршів. Їх амбіції далекосяжні. Після демонстрації Сикульський у соціальних мережах розмістив фото, на якому він подає долонь послу Російської Федерації Сергію Лаврову. Тому самому, котрий злочини у Бучі і Ірпіні назвав «інсценізаціями». Фотографія була підписана питанням: «Чи в Польщі час на політичну формацію, котра скаже: ТАК для добрих стосунків з Росією? Так для дешевого палива, електрики і газу? Так для Нового шовкового шляху (Тайвань - це Китай!)?» (оригінальний запис – прим. Б. О.). Чи марш мав би стати подією, котра покладе початок у створенні нового руху?

Сикульський свого часу був кандидатом на виборах зі списків правої Конфедерації, але зараз йому щонайбільше по дорозі із кандидатом, котрий викликає багато суперечностей – Ґжеґожем Брауном, оскільки інші лідери цього угрупування ставляться до нього досить стримано. Разом із Пітонем і істориком Люциною Куліньською Сикульський орбітує довкола сил антиурядової правиці і це там всі вони шукають публіку для оголошення своїх поглядів.

Їх об’єднує «Myśl Polska»

Їхні секунданти, що були присутні на демонстрації, - це публіцисти і читачі видання «Myśl Polska». Це газета національно-демократичного спрямування, для якої зокрема пише симпатик національно-демократичної політичної думки доктор Ян Енгельгард та головний редактор і видавець Пшемислав Піаста, котрий є головою Національного Фонду імені Романа Дмовського. Пітонь – також співпрацівник газети, і – з іншого кінця – Матеуш Піскорський, колишній депутат партії «Самооборона» і лідер прокремлівської партії «Зміна». До нього ще дійдемо.

Видання посилається на історичну традицію націонал-демократів, що домагається утриманням добрих стосунків зі Росією, а також до специфічно зрозумілого поняття «realpolitik». Однак здається, що реалізму у цьому переказі небагато, а домінують скоріше хтивість і ілюзії, що Росія колись буде трактувати Польщу як партнера.

Навіть ознайомлення з їх публіцистикою – це не така проста справа, оскільки доступ до їх інтернет-сторінки заблокувала влада в рамках боротьби з публікаціями, що розповсюджують пропаганду Кремля. Але коли відкриєте їх канал у Фейсбуці, то відразу кидаються в очі такі назви статей, як-от: «Здичавіння, тобто… Польща». Це реакція на унеможливлення членам російських дипломатичних місій вшанування солдатів Червоної Армії з нагоди відзначення в Росії 9 травня Дня Перемоги.

Гостем організованої рухом Сикульського демонстрації був також, як я вже згадував, Матеуш Піскорський, котрий у 2016 році отримав обвинувачення у шпигунстві для Росії і Китаю і майже два роки був арештований. Агентство внутрішньої безпеки стверджувало, що партія «Зміна» (котра виникла у 2015 році) була створена російськими службами. Журналісти порталу Frontstory.pl знайшли електронні листи, які підказують, що росіяни писали сценарії пікетів, організованих партією «Зміна». Один із них мас створити враження, що поляки підтримують анексію Криму (2014 рік). Зрештою нелегальний референдум, метою якого було загарбання Криму режимом Путіна, відбувся за згодою Піскорського, котрий виступив на ньому у ролі «координатора обсерваторів».

Члени партії «Зміна» погрожують «бандерівцями», подають заяви у прокуратуру на авторів інсталяції, яка нібито ображає добре ім’я Володимира Путіна, з ностальгією ставляться до часів Польської Народної Республіки і традицій «народних лівих», а також час від часу захоплюються Радянським Союзом.

І це не всі крайні ліві сліди серед польських прихильників Кремля. 1 травня пліч-о-пліч Сикульського став доктор Влодзімеж Ґоркі, котрий нещодавно оголосив створення нішевого Польського Руху Лівих, що, як сам стверджує, не випадково має асоціюватися із Польською Народною Республікою. Ґоркі колись був кандидатом до Сейму зі списків партії Союзу демократичних лівих сил, але зараз тримається подалі від лівих у парламенті з огляду на їх проукраїнський курс, і тому дуже прихильно говорить про Сикульського, Польський Антивоєнний Рух і клуби видання «Myśl Polska». Радіє з того, що члени цих всіх ініціатив прибули 1 травня до Варшави «без огляду на поділи».

Як бачимо видання «Myśl Polska», що публікує тексти кремлівського ідеолога Александра Дугіна, в цьому пазлі виступає важливим елементом, що об’єднує проросійських представників польської народно-демократичної партії із завзятими лівими.

Комуністи і одна пацифістка

На цьому фоні виступає пропагандистський портал «Sputnik Polska», котрий на кшталт «Russia Today» вірно відтворює повідомлення Кремля. Оскільки до порталу «Sputnik Polska» влада також обмежила доступ, тому редактор Ярослав Августиняк створив на YouTube свій канал під назвою «Справа для Ярослава». На ньому можна було переглянути репортаж з маршу із дотриманням, зрозуміла справа, прихильного тону.

Августиняк відомий своїм нагнітанням упередження до українців і називання їх «бандерівцями». Він сам називає себе комуністом і антифашистом. І фактично раніше був діячем групи лівих Польська Партія Праці, писав до «Щоденника Трибуна», антиклерикальної газети «Ні» Єжи Урбана і для порталу lewica.pl і що може здивувати, був заступником голови партії «Зміна».

Сьогодні гордиться тим, що брав участь у бійці з українцями після відзначення Дня Перемоги, в той момент, коли не впустили російського посла на Цвинтар Мавзолей Радянських Солдатів у Варшаві з метою покладання квітів на гробах російських солдатів.

Сикульський публічно подякував за залучення у працю під час організації маршу Генрику Мікєтину. Цей колишній член Комуністичної Партії Польщі зараз працює над створенням Польського Руху Лівих. 1 травня гордо марширував спільно з діячами антикомуністичної Корони Польської Конфедерації, котру започаткував Ґдеґож Браун.

Мікєтин на своєму рахунку також має конфлікт з правом: суд його засудив за громадський злочин, що полягав у вихвалянні початку і веденні загарбницької війни Російською Федерацією проти України.

Бестіарій лівих доповнює професорка Марія Шишковска, колишня сенаторка зі списків партії Союзу демократичних лівих сил. Сьогодні професорка в основному застерігає від «польської русофобії і мілітаризму». З’являється на багатьох конференціях, на котрих буває теж Сикульський. Росія зазвичай там не згадується як країна, відповідальна за початок війни, на відміну від НАТО і США. Це не перешкоджає професорці вважати себе лівою пацифісткою і публікувати статті у… - а як інакше – тижневику «Myśl Polska».

Це власне на його шпальтах таким чином заохочували брати участь в організованому нею Конгресі Миру: «Професор Марія Шишковска 7 березня організовує у Варшаві Конгрес Миру. Хоче об’єднати тих поляків, котрі виступають проти війни і будь-якій участі в ній Польщі». На конференції з’явилося багато представників різних сил: «від правої до лівої», у тому числі члени правого товариства «Патрія».

„Ящур” i „Людвічек”, тобто Rodacy Kamraci

Ще є два крайні праві патострімери: Войцех Ольшанський відомий як «Ящур» і Марцін «Людвічек» Осадовський, котрий, правда, не прибув на марш, але в цій мозаїці його не може забракнути.

«Ящур» і «Людвічек» - це засновники руху проросійського, антисемітського та антиукраїнського спрямування під назвою «Rodacy Kamraci». У правому проросійському всесвіті вони найбільш оригінальні, а водночас суперечливі і небезпечні персонажі.

Суд міста Бидґощ засудив Ольшанського на один рік і 8 місяців позбавлення волі і штраф за заклики під час маніфестації вбивати парламентаріїв. Тому він був змушений обмежити громадську активність під час арешту.

Лідер руху «Rodacy Kamraci» взагалі частий гість карних закладів, що й не може дивувати, оскільки список накладених на нього обвинувачень довгий, починаючи від порушення тілесної недоторканості білорусина, що протестував проти режиму Путіна, та закінчуючи зневагою осіб єврейського походження.

На каналі, котрий веде спільно з Осадовським (заблокований сервісом YouTube), не вагається ображати, засипати вульгаризмами, а навіть погрожувати одному з глядачів обезголовленням за допомогою багнета чи погрожувати зґвалтуванням одній з депутаток.

Об’єднаний табір путіністів?

Як це можливо, що люди з такими різними поглядами і біографіями є, зустрічаються на таких же маршах і конференціях, а навіть співпрацюють з собою? Чи існує ризик, що мрії Сикульського здійсняться і об’єднаний табір путіністів здобуде більшу популярність?

Є кілька пунктів зіткнення, що впливають на те, що не дивлячись на всі різниці, вони можуть діяти спільно. Це напевно симпатія до Росії, що виникає з небажання до всього, що пов’язане з Заходом. Представники Правиці віщують занепад атлантично - західного світу, а в Росії вбачають глушину здоровий цінностей. Комуністи і соціалісти у свою чергу критикують неоліберальні тенденції, які панують у західних країнах. Є і такі, котрі використовують аргументи зі сфери «realpolitik», тобто, що у Польщі не варто сперечатися із сусідом.

Росія, зрозуміла справа, - це не резервуар традиційних ідей. У цій країні масово виступають такі соціальні патології як алкоголізм, проституція чи наркоманія. Частіше, ніж в Європі батьки залишають там своїх дітей і приймають рішення про розлучення. Соціальна нерівність також вища, ніж в країнах Західної Європи. Тут олігархія править, багаті платять дуже низькі податки, а значна частина громадян, за винятком найбільших метрополій, не має доступу до туалету.

Явка на демонстраціях таких громадян на цей момент не приголомшує, а в країні, в котрій був радянський комунізм і сучасний російський імперіалізм, важко здобути промосковську симпатію. Як ми вже сказали, крім симпатії до Росії, цих людей ділить майже все - отже між ними також бувають конфлікти. Найбільший з них відбувся після закінчення маршу: Сикульський задекларував про своє бажання покласти вінок з квітами 9 травня на гробах радянських солдатів. Це, скоріше за все, мав бути жест, спрямований до лівої частини групи, так само як організація маршу в день Свята Праці. Але цього вже було занадто для правих апологетів Росії і самого Пітоня, котрий вирішив закінчити співпрацю із Сикульським.

Проте це не означає, що не варто бути уважним. У випадку такого типу рухів завжди існує ризик прямого захоплення Росією. Це вже масове явище в інших країнах. Американська газета «The Washington Post» здобула документи, з яких виникає, що Росія робила спроби дійти до союзу між німецькими крайніми лівими і крайніми правими, тобто Linke i AFD, і таким чином вплинути на німецьку громадську думку і ослабити допомогу для України.

–Бартош Ощепальскі

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклад Олеся Ґераль