Те, що раніше було авторитарною державою, стало диктатурою, де Олександр Лукашенко намагається правити за допомогою терору та страху. Сьогодні у Білорусі 1450 політичних в’язнів, а журналіста та активіста Союзу поляків у Білорусі Анджея Почобута засудили до восьми років колонії суворого режиму за нібито «розпалювання ненависті» та «реабілітацію нацизму». Нещодавно прокуратура вимагала заочно засудити до 19 років ув’язнення голову Об’єднаного перехідного кабінету Білорусі у вигнанні Святлану Ціхановську (яка живе у Вільнюсі) та її найближчого соратника Павла Латушка (який живе у Варшаві). Тим часом у Білорусі «партизани» руйнують залізничні колії та атакували російський літак.

Ситуація особлива. Після сфальсифікованих президентських виборів 2020 року та жорстокого поводження з тисячами протестувальників – багатьох побитих, заарештованих, засуджених, деякі країни Заходу не визнають Лукашенка президентом. Його головний опонент Святлана Ціхановська створила уряд у вигнанні, і в Польщі (не тільки у Польщі) її багато хто називає «пані Президент». Власне, це вже друга емігрантська влада Білорусі, бо існує емігрантський провід Білоруської Народної Республіки (проіснувала недовго наприкінці Першої світової війни) на чолі з Івонкою Сурвілою, яка живе в Канаді.
Лукашенко, який раніше намагався маневрувати між Росією та Заходом, тепер має лише одного союзника: Володимира Путіна. І фактично виконує всі його вимоги, що звело Білорусь до ролі васала Росії. Хоча білоруси не беруть участі у війні з Україною, вони надали російській армії свої бази та полігони та передали їй значну частину військової техніки.

З польської точки зору ситуація катастрофічна – наша країна для Лукашенка є ворогом, страждають поляки, які живуть над Німаном і Свіслоччю, розгромлено Спілку поляків Білорусі, ліквідовано польську освіту, заборонено польські ЗМІ.

Вирок за вірш

Лише кілька років тому в Білорусі діяли опозиційні партії та організації. Щоправда, вони мали мізерні можливості та нульові шанси виграти вибори (хіба що Лукашенко, вдаючи демократію, дав їм один-два місця в парламенті чи місцевих радах), але вони існували. Зараз старі угруповання розпорошені, а про нові важко говорити, оскільки офіційно вони не діють на території Білорусі – а відомі лише ті, що присутні в Польщі чи Литві. Бо сьогодні навіть за написання неугодного владі коментаря у соцмережах можна сісти у в’язницю. Навіть парасольку у біло-червоні кольори носити небезпечно, тому що біло-червоно-білий прапор, який вважається опозиційним, просто заборонений, а вивішувати його означає антидержавну діяльність.

Білоруська влада, звісно, не публікує інформацію про вироки у політичних справах. У всякому разі, такі вироки не називаються політичними – залежно від потреби вказується, що обвинувачений загрожував безпеці держави, стабільності суспільства чи навіть здійснював екстремістську чи терористичну діяльність. Проте достатньо переглянути твіти правозахисного центру «Вясна» (Весна). Ось деякі з останніх:

– 62-річного Алєксія Вєчєрного засуджено за написання антивоєнного вірша до 1 року 9 місяців колонії суворого режиму. Після початку обстрілу України з території Білорусі, він записав вірш на відео та виклав у TikTok. У ньому були слова, які нібито образили Лукашенка. А президента Білорусі не можна ображати.

– Мешканку Орші Алену Мірошниченко, яка виступає на захист тварин, посадили на 15 діб за жартівливий заклик зустрітися і відсвяткувати... відкриття котячого будиночка. Суддя Юлія Вершиніна звернула увагу на «характер і ступінь шкоди вчиненого злочину, спрямованого на дестабілізацію ситуації в суспільстві та державі». Виявилося, що, за версією суду, Мірошніченко хотіла організувати... незаконне зібрання.

– Андрей Раптунович був засуджений до 4 років позбавлення волі за намір вступити до Добровольчого полку ім. Костянтина Калиновського, що воюює на боці України проти Росієї.

– Вікторію Новіцьку засуджено до півтора років колонії. Причина: вона сестра Яна Мельника, добровольця, який воює в Україні в полку ім. Калиновського.

– 21-річна Данута Перадня, яку визнано «терористкою», засуджена до 6,5 років позбавлення волі за те, що у річницю російської агресії проти України повторно поширила в соцмережах пост із критикою Путіна та Лукашенка. КДБ внесло її в «список терористів», а МВС – у «список екстремістів». Підписуйтесь на наш фейсбук Також багато інформації про жахливе поводження з в’язнями. Затриманий колишній підполковник міліції, який спалив форму на знак протесту проти дій влади, сидів у Мінському СІЗО на Акрестіні. Він провів 46 днів в одиночній камері – на бетоні, взимку. Вийшов у важкому стані.

Травма за ґратами

Білоруські слідчі ізолятори, тюрми та виправні колонії – це місця, де, як правило, панують нелюдські умови. Перебування за ґратами несе важку травму. І так було роками, тільки тепер ув’язнених стало більше.

Білоруськомовний портал «Наша Ніва» опублікував статтю про «американку» – так називають СІЗО КДБ у Мінську. Варто зазначити, що «Наша Ніва» – це один із найстаріших тижневиків (і один із небагатьох білоруськомовних журналів), але і його влада закрила. У Білорусі портал недоступний, а сторінки «Нашої Ніви» в соцмережах визнано екстремістськими.

Повертаючись до «американки»: у камерах пара двоярусних металевих нар, дерев’яні табурети та стіл. Стіни запліснявіли через підвищену вологість – вентиляція дуже погана, зазвичай у кімнаті багато ув’язнених, які намагаються також випрати білизну і не мають можливості її висушити. В результаті одяг також пліснявіє. В «американці» деякі камери мають туалети, в інші щоденно приносять відро води (точніше помий), а в туалет ув’язнені ходять лише за розкладом, вранці та ввечері.

Також «Белсат» у серії матеріалів описав місця утримання білоруських полонених. Один з них був присвячений іншій тюрмі у Мінську, так званій «Володарці», де більшість в’язнів є «політичними». У більшості камер є туалети і є де помитися, але коли в одній камері більше двадцяти людей, це досить важко. Керує камерою «старший» – той, хто сидить найдовше. Це «старший» розмовляє з охоронцями.

Частину затриманих відправляють до колонії жорсткого режиму в Жодіно, про що також розповідав «Белсат», там багато місяців провів Анджей Почобут. Вся територія в’язниці оточена подвійною лінією охорони. У в’язниці є мережа підземних переходів – нею ув’язнені переходять з одного місця на інше під конвоєм охоронців.

Як розповів один із політв’язнів, їх привезли пізно ввечері: «Біля автозаку (автомобіля, в якому перевозили затриманих) стояли охоронці з кийками. Нас вишикували в два ряди і наказали бігти з опущеними головами і руками за спиною. Ми бігли, а нас били палицями (…). Все це супроводжувалося образливими словами на нашу адресу. Ми бігли коридором, сходами вгору, все ще опустивши голови. Коридори в’язниці широкі, пофарбовані брудно-червоною фарбою».

По прибутті нас запхали в «стакани» – камери метр на метр. До кожної відправляли по десять чоловік, в очікуванні обшуку в такій «камері» доводилося стояти до десяти годин. Потім усіх відправили у «звичайні» камери – кімнати довжиною 6 метрів і шириною 2-4 метри. Металеві двері з решіткою з металевих прутків перед нею; у вікні металева сітка, практично без доступу сонячних променів. У камері металевий унітаз і раковина, бетонна підлога та металеві двоярусні ліжка. У камерах перебувають до 12 арештантів (або ув’язнених після вироку).

Коли камери переповнені, ув’язненим доводиться спати по черзі. Світло горить і вдень, і вночі. Кожні 15 хвилин в камеру заглядає черговий інспектор, щоб забезпечити порядок. Карцер розташований у підвалі і являє собою приміщення розміром два з половиною на десять кроків, з бетонним «пеньком» посередині, на якому можна присісти тільки під час їжі. В інший час – з 8:00 до 22:00 потрібно стояти або ходити.

Їжа жахлива: порції дуже маленькі, а основний раціон – юшка з кільки, паштет з кільки, квашена капуста, зазвичай гнила картопля. Більш-менш пристойне харчування видається під час перевірки адміністрацією колонії: тоді ув’язнені можуть отримати кашу і навіть гороховий суп і макарони. «Я в ГУЛАГу», – написав дружині один із в’язнів, якого цитує Радіо Свобода.

Засуджених також направляють до виправних колоній. До них везуть в спеціальних спальних вагонах: коридор і ряд заґратованих купе. У купе три пари ліжок, одне над одним, як стелажі, хоча на шести полицях можуть розмістити навіть 24 засуджених. Приїзд в колонію так само травматичний, як і арешт: собаки гавкають, охоронці б’ють палками по машині. Ув’язнені виходять і повинні присісти в «присід пацана». Потім «шмон» (обшук) і «карантин», де заповнюють документи і видають тюремний одяг.

На карантині сидять до місяця, цілими днями надворі, незалежно від погоди та температури. Далі відбувається розподіл – керівники колонії вирішують, на яке відділення відправлять. Кожне відділення має свою спеціалізацію: деревообробка, виготовлення меблів, швальня, клінінгові послуги – «баландьори» (харчування по-тюремному – «баланда»). Кожний відділ складається з окремих дво- і триповерхових бараків, а також кімнати з телевізором і лавками. Не можна ходити поодинці, тільки в складі групи. Групами ходять на роботу, в їдальню чи в амбулаторію...

Партизани в диктаторській країні

Якщо ж Білорусь так виглядає сьогодні, то чи можливо, що там є якісь «білоруські партизани», тобто організовані противники Лукашенка?

Повстала організація BYPOL, об’єднання білоруських «силовиків», колишніх і, мабуть, нинішніх співробітників міліції та спецслужб. На сайті організації можна прочитати, що «йде процес створення організації, особливо серед активних співробітників [служб], які проживають у Білорусі, завдяки чому ми отримуємо актуальну та конфіденційну інформацію зсередини. Поява такої ініціативи є безпрецедентною подією за всю історію 26-річного правління А.Г. Лукашенка. Це стало можливим після незаконного захоплення влади диктатором А.Г. Лукашенком і встановлення в країні повного беззаконня. Чесні офіцери почали масово залишати службу, а найбільш компетентні та професійні з них стали ядром BYPOL».

Їх «громадські представники» – міліціонери підполковник Аляксандр Азаров, підпоручик Уладзімір Жигар, лейтенант Матвій Купрєйчик і підполковник Станіслав Лупаносов.

Саме з ініціативи BYPOL виникли «рейкові партизани». Як розповідав рік тому радіо «Свобода» Аляксандр Азаров, BYPOL звернувся до білорусів, які хочуть допомогти Україні. Основним завданням було уповільнити залізничний рух, щоб Росія не могла переправляти техніку, боєприпаси та військовий персонал через Білорусь у бік Києва, який росіяни на той момент намагалися захопити. Зголосилося 5 тисяч осіб. А ще до початку війни організація «Лелеки летять» опублікувала інструкції, як легко пошкодити залізничні колії.

Перша акція після початку війни відбулася 26 лютого. Біля Осипович невідомі пошкодили техніку. 27 лютого залізничники повідомили, що залізничні вузли в Мінську та Орші паралізовані. До кінця березня було проведено щонайменше одинадцять таких акцій. Партизани поклали на колії колоди дерев і підпалили їх, з’єднали рейки дротом, який закрив семафор (датчик показував, що по коліях рухається якийсь потяг).

27 лютого та 2 березня 2022 року вони здійснили успішні атаки на інтернет-мережу Білоруської залізниці. Купити квитки, оформити документи було неможливо, а потягами доводилося керувати вручну.

Таких заходів, мабуть, було набагато більше. Але жоден з них не мав такого розголосу, як знищення російського літака радіоелектронної розвідки А-50 у Мачулищах. За словами Азарова, партизани використовували безпілотники. Всю справу здійснили двоє білорусів, учасників плану «Перамога» (біл. Перемога), які швидко покинули країну. Білоруський опозиціонер і головний політичний радник Ціхановської Франак Вячорка написав у Twitter, що літак (один із дев’яти, які є у Росії) отримав серйозні пошкодження.

А в Україні проти росіян воює їх полк ім. Костянтина (Кастуся) Калиновського (біл. По́лк імя́ Кастуся́ Каліно́ўскага). Калиновський був одним із керівників Січневого повстання на території колишнього Великого князівства Литовського. У полку воюють майже півтори тисячі добровольців з Білорусі. Цікаво, що цей полк не визнає кабінет, сформований Святланою Ціхановською, підтримує натомість контакти з владою Білоруської Народної Республіки, зокрема з Івонкою Сурвілою.

Все залежить від війни

Нещодавно ЗМІ повідомили, що нібито існує російський план підпорядкування Білорусі. Насправді такий план існує вже дуже давно. Проблема в тому, що Лукашенко тривалий час йому протистояв – він хоче бути главою незалежної держави, а не підлеглим виконавцем російських наказів. Сьогодні білоруський диктатор вже не має можливості протестувати. Але це сталося за його власним бажанням.

Насправді все залежить від подальшого перебігу російсько-білоруської війни та долі Володимира Путіна. Парадоксально, але Путін, який слабшає, може захотіти досягти якогось успіху – наприклад, у вигляді прискорення інтеграції обох країн, які сьогодні лише формально утворюють Союз Білорусі та Росії. Результатом може стати спроба російського правителя змінити президента Білорусі та поставити туди когось більш слухняного. Але в довгостроковій перспективі поразка Росії та можливі зміни в Кремлі можуть означати також падіння Лукашенка.

У всьому цьому є один таємничий фактор: згадані білоруські «партизани». І білоруське суспільство, яке нібито й притихло, але може виявитися налаштованим на більш радикальні дії. Тому що Білорусь змінилася, чого не розуміють ні Лукашенко, ні Путін.

– Пьотр Косьцінський
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори