Ми розкладаємо на столі велику карту Фінляндії, щоб я могла бачити, про що йде мова: Гельсінкі, Лахті, Ювяскюля, Оулу та нескінченні озера. І Виборг, який залишився за кордоном. «Там небо плавно переходить у воду і навпаки, Бог забув їх розділити», – каже сестра Уршуля Козловська, сивоволоса урсулянка, зачарована країною та її мешканцями. Там вона провела кілька років свого релігійного життя, розмовляє і читає по-фінськи, і до сьогодні у неї є друзі, з якими вона обмінюється думками і які надсилають їй фінські книги та газети.

«Зараз, коли Фінляндія відкрито висловила своє бажання бути членом НАТО, – каже сестра Уршуля, – вони говорять зі мною трохи по-іншому, називають речі своїми іменами, хоча й раніше, у 1980-х роках, вони заявляли про своє захоплення Польщею та бажання бути більш незалежними від Росії, але лише в стислому сімейному колі і лише в найінтимнішій розмові. Але зараз, починаючи з 24 лютого, вони говорять зовсім по-іншому, вони прямо говорять про напад і окупацію, у своїй історії теж».

Вітаю Господа

«З деякими я дружу, – наголошує с.Уршуля, – понад сорок років, але там люди не кидають слів на вітер і постійно дзвонять поговорити, хоча б для того, «щоб не забула фінську». І це не зовсім про католиків, оскільки я католицька черниця. В «мої» роки в нашому дитячому садку в Ювяскюля не було жодної дитини-католика, але батьки були впевнені в нашому вихованні у зрозумілій і для них системі цінностей».

Фондом дитячого садка керував лютеранин, батько двох дітей, і сестра Уршуля досі підтримує зв’язки з цією родиною.

Підписуйтесь на наш фейсбук Фінляндія – переважно протестантська країна. Католиків тут менше, ніж мусульман; одні і другі в статистиці підпадають під рубрику: інші релігії, які визнають 1,7%. суспільства. Понад 60 відсотків жителів належать до Фінської євангелічно-лютеранської церкви, яка разом з Фінською православною церквою (1,1%) мають статус національних церков. Однак відсоток людей, які вірять у Бога і визнають основні істини християнської релігії, тут вищий, ніж в інших північних країнах; приватні релігійні практики також більш поширені.

Сестра Уршуля Козловська добре пам’ятає свій приїзд у 1976 році не лише тому, що після кількох років, проведених у теплому Римі (де отримала два дипломи – з педагогіки та теології) це був великий досвід. Там, у Центральній Фінляндії, перед костелом двох урсулянок (і їхню настоятельку с. Анджею Ґурську, яка сама відвезла їх на північний край світу), чекав натовп усміхнених людей з красиво оформленим банером «Вітаємо Господа».

«І йшлося не про Бога, а про нас, трьох жінок, – з легкою посмішкою згадує сьогодні сестра, тоді ж вона дуже старалася не розсміятися над цією милою помилкою. – Люди тиснули нам руки і казали: вітаю Господа».

Її все ще дуже вражає відданість, надійність і скромність мирян. Тому що саме миряни призвели до будівництва католицьких храмів у Фінляндії, починаючи з собору св. Генрі в Гельсінкі.

«Це також надзвичайний приклад складної історії зв’язаної з Польщею: 1863 рік, часи царя Олександра ІІ, повстання у Варшаві криваво придушене, а в Гельсінкі родини поляків, військових, інженерів та лікарів, що перебувають у царській службі, просять у того ж царя дозволу на костел і... отримують!» – каже сестра.

Другий приклад – костел св. Олафа в Ювяскюля, який у 1962 році випросили католики на чолі з біженцями з Карелії, в тому числі родина пана Леопольда Старчевського – місцевий єпископ сказав, що якщо вони знайдуть десять осіб, отримають дозвіл на будівництво. І костел стоїть, а з ним будинок священника, гуртожиток і дитячий садочок.

А найновіший приклад – це костел св. Уршулі Ледуховської в Коуволі. Тут, у свою чергу, італійська сім’я з десятьма дітьми приїхала на місію, щоб у звичайному житті показувати, що таке католицька віра – син став священиком, його католицьке висвячення відбулося в лютеранській церкві, католиків у місті стало більше, в Римі Папа беатифікував Уршулю Ледуховську, тож люди вирішили збудувати костел і обрали її святою покровителькою. І оскільки пізніше її оголошено святою, то це костел святої Уршулі Ледуховської.

Мерентяхті означає морська зірка

Вона була першою урсулянкою, яка говорила польською мовою в країні тисячі – хоча насправді набагато більше тисячі – озер. Уршуля Ледуховська, надзвичайна особа з надзвичайної родини, засновниця ордеру сірих урсулянок, які сьогодні працюють у багатьох країнах світу, у 1907 р. після 21 року монашого життя у Кракові від’їжджає до Петербурга. Там, офіційно як світська особа з австрійським громадянством, вона керує інтернатом для польських дівчат, учениць при католицькій парафії св. Катерини. В таємниці вона не лише веде релігійне життя, а й засновує новий монастир і приймає нових кандидаток до чину.

У 1908 році Ледуховська провела з дівчатами щорічні канікули над Фінською затокою і «безмірно закохалася у краєвид». Швидко вирішує купити там ділянку землі і побудувати будинок. Фінансово її підтримує сестра, також черниця, тепер також свята, у свою чергу віддана місіям. У діяльності Уршулі вона також бачить місію.

Пізніше біограф Уршулі напише: «Її не збентежило те, що до найближчої залізничної станції було 35 верст, що найближче людське поселення – фінське рибацьке село Сортавала було за одну версту, що тут ти практично відрізаний від світу, особливо протягом тривалої зими.

«Тут простір, море, світло і спокій», – сказала вона і не відмінила свого рішення, переконана у правильності цього вибору.

Це місце без назви мати Уршуля назвала красиво – Мерентяхті, що в перекладі з фінської означає: морська зірка».

Побудували красиву, простору віллу, дерев’яну, на фундаменті з фінського мармуру – з каплицею, яку відвідують і місцеві жителі, не тільки католики, що приїздять сюди на відпочинок. Улітку 1910 року прямо на березі моря поставили статую Матері Божої. Уршуля Ледуховська засновує гімназію для польських дівчат і охочих вчитися тут не бракує, хоч багато хто дивується, чому в такій глухій місцевості, де півроку зима. Але мати Уршуля знала, що робила.

У 1911 році у Петербурзі загострюється ставлення царської влади до будь-яких проявів католицизму, і Уршуля Ледуховська з рештою сестер переїжджає до Мерентяхті. Бо хоч це теж Російська імперія, але все ж Карелія. Фінляндія. Інші люди, інші погляди, інші можливості.

«Фінські люди, приваблені тим, що я вивчаю фінську мову і запровадила фінський спів у каплиці, масово відвідують щонедільні ранкові та післяобідні служби. Вони охоче співають пісні до Матері Божої, моляться, у захваті від наших богослужінь», – зазначає вона у своєму щоденнику, усвідомлюючи, що часто вони не католики і не лютерани, а місцеві жителі, які все ще прив’язані до своїх старих вірувань. Тож вона з ентузіазмом береться за просвітницьку роботу – перекладає катехізис на фінську мову, друкує його в Римі й роздає.

«Під дверима каплиці ще тривали довгі балачки з друзями-фінами, і нічого не розділяло, тільки багато спільних інтересів і радощів», – пише біограф. «На 25 верст не було жодного лікаря, тож мати Уршуля привезла з Петербурга знайому медсестру, щоб допомагала. Ходила по фінських хатах і приймала хворих у домашніх амбулаторіях. Часто за нею посилали здалеку коней. Вона здобула велике визнання у фінів. Зросла і вдячність добрій «Kreiwiter», як називали настоятельку».

Коли наблизилася «європейська війна», як спочатку називали Першу світову, Уршуля Ледуховська, що мала австрійський паспорт (і була родичкою відомого кардинала Ледуховського, який царській владі запам’ятався таким, що сильно підтримував польськість) стає персоною нон грата в Російській імперії. Тому вона залишає сестер і переїжджає до Швеції, не далеко, але в іншу країну. Пропагує Польщу, ще не незалежну, у широкій дипломатії, читає десятки лекцій у Швеції, Данії та Норвегії, залучає до Комітету допомоги Польщі видатних митців і духовенство, рабинів також.

«Sisar Ursula»

У лексиконі «Finlandia Catholica», опублікованому в 1989 році, який висвітлює історію католицької церкви у Фінляндії в 1700-1980 роках, ми знаходимо опис каплиці в Терійокі (сьогодні у Росії), побудованої в 1904 році, і фотографії – у ній багато, багато людей.

«А католиків там було небагато, тобто й інші проходили», – пояснює сестра Уршуля. Так само, як у Мерентяхті. Територія, де діяла св. Уршуля Ледуховська, це Карелія. Ми разом тужимо за Карелією, бурхлива доля якої так мало відома і так тісно пов’язана з поляками. Фінляндія здобула незалежність після Першої світової війни, і коли на неї напав Радянський Союз у 1939 році, вона відповіла Зимовою війною, яка закінчилася втратою як суверенітету, так і деяких територій, включаючи Карелію.

«А тепер там знову Росія», – коментує заплутану історію с.Уршуля Козловська. На фінській землі вона не раз зустрічала людей, родинне коріння яких було там, в околицях Виборга чи Терійоки, і які втекли звідти, від радянської влади.

У 1976 році її відвідала вже немолода пані Гельвіг Контро, мати якої Агата походила з сім’ї Мачуковських, і вона завжди вірила, що приїдуть сюди колись поляки і помоляться на її могилі. І це збулося. Донька вже не розмовляла польською, але записала голос мами, яка співає «Сердечна матко» і любила слухати ці «дивні» звуки та гарну мелодію. Саме від неї с. Уршуля Козловська отримала Біблію в шкіряній палітурці та незвичайну закладку – з вив’язаним крючком хрестом.

На запитання, чи збереглися сліди діяльності святої Уршулі Ледуховської, її тезка прямо не відповідає. Але дістає «Uskontokirja 6», підручник з релігії для шостого класу, і відкриває його на сторінці 81. А там розділ про «Sisar Ursula», навіть перекладати не потрібно. У Фінляндії всіх дітей навчають релігії, за конфесією, а їх багато.

«Кожен у своїй школі забезпечений релігійним навчанням, – пояснює урсулянка. – Одна наша сестра в Гельсінкі об’їжджає 17 шкіл. Їздять з катехизацією для дітей також до Коуволи та Лахті, коли там є католицька меса. Так само, як сестра Козловська їхала, навіть далеко на північ, коли католицькі сім’ї, які жили там, майже під Полярним колом, час від часу з’їжджалися на візит священика чи єпископа, Святу Месу, таїнства і катехизи – навіть до православного чи лютеранського храму».

Але повернімося до слідів: ось, наприклад, у газеті «Keskisuomalainen» (що означає: мешканець центральної Фінляндії) читаємо дуже гарну статтю про урсулянок з Ювяскюля. Зараз дитсадок, за рішенням єпархіальної ради, на деякий час закритий, але є надія, що це ненадовго. Про це нагадує чудове фото в альбомі, виданому з нагоди 50-річчя присутності католицьких сестер у Фінляндії.

Коли у 1976 році там почала працювати с. Уршуля Козловська, їх було дві, у 2001 році – шістнадцять, а зараз – семеро сестер. Будинок урсулянок стоїть навпроти величезного будинку російського посольства! А от католиків у Фінляндії вдвічі більше, ніж у 1976 році, коли почали працювати польські сестри – їх тоді було близько 5 тис. У нещодавно надісланій газеті «Fides» – тримовній, бо фінською, шведською та англійською, ми переглядаємо список католицьких церков: окрім вже згаданих є тут костел Матері Божої в Гельсінкі, св. Бригіди в Турку (куди повернулися сестри бригідки), св. Хреста в Тампере, св. Сімейства з Назарету в Оулу та св. Йосифа в Куопіо. Добре, що на столі ще лежить карта! І до речі: монахині-урсулянки з Санкт-Петербурга знову їздять на Фінську затоку відпочити, вони знайшли залишки фундаменту Мерентяхті і знову поставили там статую Богоматері «Stella Maris». Як бачимо з католицьких статей у фінській пресі, на що наголошує сестра Козловська, фіни ніколи не переставали вірити, що Морська Зірка ще накриє їх своїм плащем.

– Барбара Сулек-Ковальська
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Для написання статті я скористалася книгою с. Юзефи Ледуховської «Життя і діяльність Юлії Уршулі Ледуховської»