Емансипація жінок у спорті обмежена. Особливо для змагань зі спідвею та гонок Формули 1. Хоча одна з польок отримала ліцензію на спідвей, а дві жінки стартували на трасі Формули 1. І це все. Тобто повної рівності немає.

Люди, зворушені цим фактом, напевно, погодяться з тим, що однієї «спідвейки», «спідвеїстки», «спідвейчині» недостатньо для створення ліги чи організації чемпіонатів, а двох жінок «водійок» – для створення жіночої формули Формули-1. Тому що ні.

Невеликою втіхою може бути інформація про те, що всіма іншими видами спорту жінки займаються чудово, але не знаю, чи можна чимось заспокоїти тих, хто завжди незадоволені.

Проте прогрес у напрямку рівності жінок у спорті очевидний. Від стародавніх Олімпійських ігор, недоступних для жінок, до їх сучасної зміненої формули, відкритої для рівної участі жінок і чоловіків, відбулися помітні зміни.

Завжди знайдеться хтось, хто згадає грекам їх крайній патріархалізм, не кажучи вже про мізогінію, чоловічу гордість і зарозумілість. Це звичайна неправда. Еволюція суспільств відбувається етапами, і рівність – це один із них.

В історії людства вона була хвилеподібною, мала припливи і відпливи. Нагадаю, що в первісні часи існував матріархат. Годувальниками родових общин вважалися і чоловіки, і жінки, але жінки цінувалися вище, тому що на те були причини.

Про це свідчать знайдені археологами артефакти епохи неоліту. Знайдено тридцять тисяч жіночих фігурок і лише тисяча чоловічих. Чоловіки полювали, жінки обробляли землю, і це вони винайшли перші сільськогосподарські знаряддя, так стверджує наука.

Повертаючись до греків, дарма що вони виключили жінок зі стадіонів, компенсували це в інших сферах. Піфагорійці, включаючи Плутарха з Херонеї, заохочували жінок вчитися у філософських школах так само, як і чоловіків.

У середньовічній Фінляндії рівність суворо дотримувалася. Польська знать у шістнадцятому та сімнадцятому століттях визнавала шлюб як угоду про партнерство, а не як угоду, засновану на підпорядкуванні. Звичайно, це не була та емансипація, яку ми знаємо сьогодні. Хоча нинішня теж не така, яка би всіх задовольняла.

Цей процес не плавний, швидше ривковий. Однак все ще прогресує, незважаючи на опір консервативних кіл або політичні рішення, які є результатом цих поглядів. Хід речей ілюструють, серед іншого, виборчі права. На початку вони надаються лише територіально.

У 1869 році це було зроблено в американському графстві Вайомінг. У 1881 році на Британському острові Мен. У 1893 році право голосу було надане жінкам у Новій Зеландії, пасивне виборче право – лише після Першої світової війни, у 1919 році. У Другій Речі Посполитій жінки їх отримали одразу після відновлення незалежності, у 1918 році.

В інших справах було схоже. Першою жінкою, якій дозволили читати лекції в Сорбонні в Парижі, була Марія Склодовська-Кюрі у 1906 році. На цьому тлі спорт виділяється принципово. Не тільки послідовною, але майже повною рівністю.

Сексистський барон?

Все почалося з жорсткого спротиву. Не будь-кого, а батька сучасних Олімпійських ігор барона П’єра де Кубертена. Цей яскравий, добре освічений інтелектуал кардинально виключав участь жінок в Іграх.

Він не просто виключав, він робив це так, що сучасні феміністки розтерзали б його на шматки, бо сказав: «жінки потрібні на Олімпіаді лише для того, щоб стадіон огортав приємний запах і щоб утішати переможених».

Я вважаю, що барон не мав наміру образити жінок. Він не намагався звести дам до ролі папоротей, радше до троянд. Адже ці слова скеровані не до нас, а до його сучасників, які навряд чи бачили в ньому сексиста.

Не знаю, чи мав він на думці стриманість жінок у питаннях спорту, яку стосували стародавні греки, чи неприємний запах спітнілих хлопців і не хотів наражати жінок на подібні обставини, але жінкам від самого початку саме через його погляди було тяжко стартувати.

Хоча не довго, всього 4 роки. Уже у другій Олімпіаді в Парижі в 1900 році взяли участь 22 жінки, а першою олімпійською чемпіонкою з гольфу стала американка Маргарет Айвз Ебботт. І так все почалося, хоча гладко не було.

Формула-1 і спідвей не впливають негативно на високу насиченість спорту жіночими дисциплінами, це очевидно. Насправді в жодній іншій сфері людської діяльності рівність жінок і чоловіків не досягає такого балансу.

Більше немає виключнонго поділу між чоловічим і жіночим спортом. Є відокремлення обох полів на аренах безпосередніх змагань, хоча стають моднимим так звані міксти (наприклад, змішана естафета), трохи для різноманітності, а трохи для правильного оформлення.

Фактично тема спортивної емансипації була закрита, коли жінки почали займатися боксом і важкою атлетикою. До речі, відбулася корекція поглядів на тендітну і слабку стать, до того ж сильно надуманих, що підтверджено навіть буденністю наших мам.

Жіночі кулачні бої відбувалися ще у 18 ст. На Олімпіаді 1904 року жіночий бокс був навіть показовою дисципліною, але тоді він не викликав ентузіазму, тому не прижився. Повернувся на Олімпіаду аж у 2012 році в Лондоні.

Однак жіночий бокс довгий час не сприймався ні чоловіками, ні жінками. Донині він викликає крайні емоції та суперечливі думки. Але дівчата, які обрали таку кар’єру, набувають впевненості у собі, яка часом межує з бравадою.

Наприклад, світова зірка жіночого професійного боксу Клареса Шилдс хоче битися з чоловіками. Вона навіть назвала конкретні імена – Геннадій Головкін чи Кіт Турман. Ну що ж, якщо вже емансипація – то цілковита...

Просто між жіночим і чоловічим боксом є величезний фінансовий розрив. Різниця в доходах є головним аргументом для підриву думки про рівність у спорті, а це тому, що вона не є результатом нижчої привабливості видовищ або інтересу вболівальників.

Гізер Харді, багаторазова чемпіонка світу в напівлегкій вазі, навела власний приклад. Вона билася на показному виступі у Нью-Йорку з Шеллі Вінсент. Перед цим відбувся поєдинок між Деніелом Джейкобсом і Сергієм Дерваняченком. Трансляцію вів телеканал HBO. Бюджет чоловічої частини шоу склав 3 мільйони доларів. Жіночої – 10 тисяч.

Стандартне пояснення організаторів, що жіночі поєдинки менше дивляться, тому їх менше оплачують, од разу було відкинуте. За поєдинком чловіків спостерігали 554 тисячі глядачів. За поєдинком жінок – 527 тисяч. Не дивно, що Харді обурилася.

У цій ситуації 50 000 доларів, які отримує Шилдс, здаються астрономічною сумою. Незалежно від вашого ставлення до жіночого боксу, варто визнати, що найкращі боксерки вміють запалювати публіку іноді краще, ніж чоловіки. Причому не тільки в цій дисципліні.

Емоційні жінки

Деякі види спорту, що практикують жінки, у їх виконанні, як правило, більш цікаві та захоплюючі, ніж чоловічі версії. На приклад, лижні перегони. Ми могли це бачити на прикладі Священної війни між Маріт Бйорген і Юстиною Ковальчик.

Національна тема та успіхи Юстини значно посилили інтерес. Але теж проявилися відмінності у способах бігу. І саме ці відмінності викликають сильні емоції, набагато більші саме у жіночих забігах.

Чоловіча манера бігу розрахована, холодна і прагматична. Жіноча – навпаки. Маріт і Юстина, як і решта їхніх товаришок, бігли серцем від старту до фінішу сто на сто. Іноді забуваючи про тактику, ніби забігаючи одна проти одної.

Але ці раптові кризи і прориви додавали шоу лише плюсів. У Кубку світу під час Тур де Скі глядачі гойдалися на гойдалках емоцій. Це відбилося на високих телевізійних рейтингах. У долю героїнь цього серіалу втягнулися мільйони глядачів.

Найбільш цікаве відбулося на зимовій Олімпіаді у Ванкувері. Майже 10 мільйонів глядачів спостерігали за боротьбою за золото на 30 км між Бьорген і Ковальчик. Лижні перегони в Польщі ніколи не мали такої глядацької аудиторії.

Жінки більш емоційні, ніж чоловіки, це так. Це чітко відчувається у кожній спортивній дисципліні. Це справляє враження на вболівальників, тим більше, що жінки не намагаються нічого приховати. Пристрасть, стовідсоткова відданість передається кожній аудиторії. І це змінюється.

Сила звички

За даними ФІФА, матчі останнього Чемпіонату світу з футболу серед жінок у Франції подивилися понад мільярд глядачів. Аудиторія глядачів футбольного фіналу склала 260 мільйонів чоловік, а середня аудиторія всіх матчів була вдвічі більшою, ніж на попередніх чемпіонатах.

А найважливіші матчі Чемпіонату світу серед чоловіків у Росії подивилися на 190 мільйонів людей менше, ніж у Бразилії. Звісно, це ніяк не позначилося на заробітках гравців, які вже віддавна непристойно високі. Повернулася тема фінансів.

Медіа-успіх жіночого чемпіонату світу не вплинув на заробітки гравців. Вони були й залишаються однозначно, а навіть значно нижчими від заробітків чоловіків. Середня зарплата хорошої футболістки становить близько 300 000 євро на рік.

У 2019 році найбагатшою футболісткою стала норвежка Ада Хегерберг із 400 тисячами євро. Нині лідером є американка Карлі Ллойд, але її дохід, щоправда, не перевищує 1 мільйона доларів, тому порівняння з чоловічим сектором футболу були б чистим садизмом.

Жіночий Тур де Франс такий же довгий і майже такий же складний, як і чоловічий. Тому оцінки зусиль мають бути подібними. Однак нічого з цього не виникає. Сума призів чоловічої частини склала 2 мільйони 257 тисяч євро. Жіночої – 247 тисячі 530 євро.

Лише близько 11% бюджету чоловічих винагород є справедливими інакше, якби справедливість взагалі мала до цього якесь відношення. Але це ще не все. Чоловік-переможець отримав 500 000 євро, а жінка-переможець у 10 разів менше, бо лише 50 тисяч. Так само було з поетапними виплатами.

Для жінок немає жодних перешкод займатися боксом, футболом чи велоспортом. Але не мають шансу заробляти так само як чоловіки. Це можна було б списати на чоловічий шовінізм спортивних бюрократів, якби сума виплат залежала виключно від кількості глядачів чи телеглядачів.

Однак це не працює так механічно. Бюджет заходу або клубу складається з коштів спонсорів, рекламодавців і телевізійних прав. Організатор шоу або власник клубу вкладає тільки в те, за що отримує гроші.

Ніхто не вкидає лопатою готівку за принципом «маєте тут, і робіть що хочете!». Спортивні партнери виділяють цільові кошти. Зазвичай більше в чоловічому секторі. І не тому, що інвестори шовіністи. А тому, що вони бізнесмени. Вони рахують гроші і розраховують на прибуток.

Віддача є вищою та надійнішою в усіх дисциплінах, у яких беруть участь чоловіки, тому що діє сила звички. Не обов’язково інвесторів, а й глядачів, тобто ринку. Наприклад, чоловічому Тур де Франс вже понад 100 років. Жіноча прем’єра стала історичною. Вона ще не вкоренилася у суспільній свідомості, а це має свої наслідки.

Саме тому чоловіча частина спорту безпечніша для бізнесу. Щоправда, емансипація вносить поправки, але їхні наслідки, особливо у «молодих» жіночих дисциплінах – це все ще своєрідний експеримент, ризикований для бізнесу.

Звідси й різниця у бюджетах, а отже й у заробітках спортсменок і спортсменів, а доступ обох статей до стадіонів майже збалансований. Майже – тому що чоловіки не займаються ні художньою гімнастикою, ні синхронним плаванням. Поки що...

Неоднозначна номенклатура

Емансипація жінок у спорті пройшла довгий шлях: від сотень років еволюції до революційних змін у 20 столітті. Проте різні проблеми все одно виникають, наприклад, фінансова, яка вимагає зміни звичок. Як і проблема мовна.

Як відомо, звичка – це друга натура, легше виробити нові звички, ніж відмовлятися від старих, це, звичайно, стосується і мовних звичок. Фемінативи повинні розповісти, як це робиться. Проте прийняття жіночих замінників не відбувалося легко.

Такі терміни, як «гостя», «магістриня», «міністерка» чи «прем’єр-міністерка» викликають опір. І до біса, що чоловікам, але багатьом жінкам вони не подобаються головним чином тому, що звучать дивно. Більш того, вносять словесну плутанину в усталену, начебто очевидну мову.

Наприклад, часом лікаря називаємо доктором. Але як назвемо лікарку, яка отримала титул доктора медицини? Напевно не «докторова», бо польською ми так назвали би дружину лікаря. З цієї ж причини складно також вживати слово «професорова». Натомість слово «професорка» віддає легковажністю. А «професора» ще більш нестосовне.

Фемінативи у спорті не завжди такі, якими здаються. Тут є стара, часто неоднозначна номенклатура, створена для потреб спортивних журналістів, телекоментаторів і глядачів. Але насправді більш розбірлива і зрозуміла, що не означає, що принципово правильна.

Є терміни, прийняті без застережень, бо вони здавна закріпилися в мовленні та на письмі, наприклад спринтер і спринтерка, волейболіст і волейболістка, останнім часом поряд зі стрибуном з’явилася стрибунка. Але деякі, хоч і загальновизнані, містять численні смислові пастки.

Жінок на велосипедах називають велосипедистками, польською – «колярка». Але у розмовній польській мові «колярка» – це давня назва гоночного мотоцикла, а не людини. Жінок, що біжать марафон, називають марафонками. Але польською «марафонки» – це взуття для бігу по асфальту, тому ця назва не дуже відповідна, щоб не сказати принизлива.

Щоби бути до дуже правильними, напевно, довелося б замінити ці слова іншими. Не думаю, що велосипедистка більше почувається жінкою, ніж «колярка».

Якби це не окупалося, цього б не було

Емансипація жінок у спорті, що розуміється як рівний доступ до всіх дисциплін, не прискорилася через ідеологічні чи політичні причини, як в інших сферах. І це точно не зробили фемінативи.

Зусилля лівих кіл, незадоволення консерваторів чи полум’яні демонстрації феміністок могли б тривати до кінця світу й ще один день, якби не один стимул, який задав темп змін. А це, як завжди, гроші.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Оскільки спорт перестав бути місією і став бізнесом, інакше й бути не могло. Повне відкриття арен для жінок означає збільшення прибутку вдвічі. Кожна дисципліна для чоловіків і жінок спрямована на подвоєння доходу та розширення ринку праці для маси людей.

Переваги очевидні, починаючи від глобальних федерацій до менеджерів, агентів, тренерів, рекламодавців і ЗМІ. Нові дисципліни, якими займаються жінки, приносять добрі зиски. Старші, як-от легка атлетика, ще кращі.

З’явився новий сегмент спортивного ринку, нові робочі місця та заробіток у вимірі, якого не було раніше. Також для тих гравчинь, які заробляють менше, ніж гравці. Просто причина не в чоловічому шовінізмі, а в законах ринку, і це не зміниться.

Чим більше грошей від спонсорів, рекламодавців і медіа можна залучити з ринку на дисципліни, якими займаються жінки, скажімо, організатори заходів, тим більше вони зароблять, бо так діють закони ринку.

Саме гроші спонукали спорт відкритися для жінок, а не погляди. Якби це не окупалося, цього б не було. Навіть затяті феміністки не будуть помирати за доступ жінок до рингу чи кліток.

І саме гроші визначають розподіл грошей незалежно від статі. Одні футболісти заробляють більше, інші менше, хоча всі вони чоловіки. Причина дуже очевидна. Перші приносять більше прибутку, ніж другі.

Сучасний спорт – це капіталізм. Сегмент послуг вільної ринкової економіки. Той краще заробляє, хто краще продається. У маркетингу спортсмен – це комерційний продукт. Має свій бренд і ціну. Для обох цих речей працює наполегливо і довго. А врешті-решт важливий результат, як у спортивному, так і в торговому плані. І це указом не змінити.

– Марек Юзьвік
– Переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори