– Охочих так багато, що треба передзвонити в тир і переконатися, чи не всі траси заброньовані, тому що якась фірма влаштувала для своїх співробітників вечірку, або й справжній тренінг, – розповідає любитель цієї дисципліни, професор Варшавського технологічного університету на пенсії, який був моїм гуру у цій справі, коли торік я вперше писала про посилення в країні пристрасті до стрільби.

Відтоді інтерес до зброї та стрільби неухильно зростав. Тим більше, що під час пандемії це був вид спорту, доступний майже без обмежень, тому що у тирі, передусім відкритому, практично не було контакту з іншими людьми. З іншого боку, саме через пандемію виникли проблеми з постачанням боєприпасів і можливістю швидкого придбання нової зброї, наприклад, популярних серед любителів зіг зауера, беретти, вальтера, кольта чи глока – все подорожчало, але ціни називати не буду, бо по-перше, ми не магазин, а по-друге, навіщо хвилювати тих, хто все одно нічого не купить, а понарікати можуть.

Але є також вагомі й важкі причини для посилення зацікавлення. Російське вторгнення в Україну та запекла чудова оборона наших сусідів-українців вчинили, що стрільба стала не лише захопленням і спортом, а й потроху справжньою підготовкою до важких випробувань, які можуть виникнути. І тоді вміння користуватися зброєю може бути настільки ж важливим, як уміння керувати автомобілем чи дроном.

WAR IN UKRAINE

Проблема, звісно, у ціні, що не є тривіальним з огляду на інфляцію.

– Але вона не повинна бути відразу страшенно високою, – каже суддя зі стрільби і наводить приклад простих змагань зі стрільби, які він готував для молоді з добровольчих кавалерійських загонів. Кожен учасник перебуває на 25-метровій доріжці близько півгодини – за трасу з інструктором (це необхідно, якщо у вас немає ліцензії на вогнепальну зброю) ви платите 60 злотих. Рахуємо: набої для пістолета 9х19 прарабеллум коштують 4,5 – 5 злотих (один набій, звісно), набої кільцевого запалення 22LR – 1,50 злотих. Отже, якщо учасник використовує два види вогнепальної зброї для п’яти пострілів і у наступних змаганнях п’ять, яким передують три пробних, за боєприпаси він сплачує 59,50 злотих. Якщо його клуб чи асоціація покриває частину витрат, юнак повинен заплатити кількадесять злотих. – А яка користь, виховання та задоволення! – наголошує суддя.

У змаганнях зі стрільби суддя має дещо інше значення, ніж у будь-яких інших спортивних змаганнях. Йдеться не про зайняття кращих місць, а про регулярне, щомісячне підтвердження навичок, на якому суддя має бути присутнім. Той, якого я згадувала, постійно співпрацює з добровольчими кавалерійськими загонами, але наводить приклади таких звичайних, повсякденних професій для всіх інших соціальних груп: студентських, шкільних, скаутських, об’єднань самооборони, трудових колективів. І як, всі витягують гаманці і платять? Суддя не сумнівається, що спонсорів можна знайти, якщо трохи постаратися.

Пожежники, поліцейські та... університет

Тирів не бракує, а навіть більшає. Ви також можете зробити тир на власному подвір’ї, він лише повинен відповідати вимогам безпеки. Ті закриті, у великих містах, дійсно дорогі, але відкриті тири, розташовані в сільській місцевості, подалі від будівель, теж добрі, а у найближчі місяці до кінця осені навіть найкращі.

– Практично кожен район може подбати про це – любитель стрільби з Варшавського технологічного університету має дещо ідеалістичне бачення. Тому що культура поводження зі зброєю має зростати, включаючи знання про загрози, які вона створює. Каже, що справа не в тому, щоб у кожного вдома була зброя, а в тому, щоб кожен отримав базові знання про неї.

Він уже багатьох переконав тренуватися, здобув тренерську кваліфікацію, щоб мати можливість спокійно тренувати друзів і власних онуків. В університеті він зіткнувся з цікавими викликами, на які поки що немає відповіді. Зацікавлення стрільбою та оборонною підготовкою проявляють молоді вчені, і не лише зовсім молоді. Але хто б їх навчав, де і яким коштом?

Інша справа – студенти. Для них є Академічний легіон (він був створений лише чотири роки тому!), якщо університет його запрошує і призначає свого представника, а, до речі, не всі це роблять. Раз на навчальний рік Академічний легіон пропонує бажаючим студентам військову підготовку – також у військовій частині, де студент може стріляти, аж до моменту, коли він прийме присягу та отримає статус солдата, пропонує навчання підофіцерів та отримання звання молодшого офіцера, а після здобуття диплома – офіцерську підготовку та офіцерське звання після складання відповідних іспитів. Волонтерів не бракує, хоча – підкреслюю – Академічну легію «прийняв» не кожний університет. Але студент будь-якого університету може записатися на таке навчання в будь-якому іншому університеті і отримати вузькоспеціалізовану підготовку, наприклад з кібербезпеки.

– Але що робити з працівниками, які бажають тренуватися, але не мають жодного уявлення про стріляння, адже вони не мали жодної підготовки ні в середній школі, ні в коледжі, а саме в такій ситуації зараз є сорокарічні та трохи молодші? – риторично запитує професор.

Здається, військо втратило їх з поля зору і тепер не знає, як повернути. А за все треба платити, кожна куля коштує грошей і година з інструктором теж. Певною пропозицією можуть бути підрозділи військ територіальної оборони, але чи ходять туди молоді ад’юнкти та професори? Якщо ні, то, можливо, варто спробувати самому пройти навчання і заплатити за це, якщо є позитивне ставлення до власної країни та її оборони?

Стрілянина у ліцеї

Останніми тижнями від Міністерства освіти вийшла пропозиція залучити до оборонної підготовки також молодь старшого віку. Чи школярі можуть, повинні навчитися користуватися зброєю, стріляти, пройти навчання з надання першої допомоги та поведінки в надзвичайних ситуаціях? Бо, до речі, хто з нас знає, що треба робити у разі теракту? Авіаційної бомби? Ядерної атаки? Старші читачі напевно пам’ятають безглузді жарти про те, що треба накритися білим простирадлом і повзти на цвинтар, але від глузування знань не більшає. А нібито обов’язкові на кожному робочому місці тренування в цій сфері чомусь не займають належного місця в планах співробітників.

Далеко нам до Швейцарії, де кожен дорослий чоловік має вдома зброю і зобов’язаний тримати її напоготові, тобто в справному стані, чистити та перевіряти. Тим більше, що це не його зброя, її йому довірила держава чи спільнота, щоб він міг стати на захист країни, якщо буде потрібно. І кожен повнолітній громадянин має уніформу і зобов’язаний її провітрювати та утримувати в такому стані, щоб можна було її вдягнути у будь-яку мить. Я знаю кілька чудових швейцарських жартів з цього приводу, але що ж – ми не Швейцарія навіть у цьому плані.

Я не маю наміру в цій колонці посилатися на абсолютно нечувані маніпуляції, якими ЗМІ – не лише в соцмережах – розкритикували пропозицію відділу освіти, яка була розумною та своєчасною не лише з огляду на російську агресію проти України та війну, а також через зростаючу зацікавленість суспільства стрільбою. «Як жахливо» – намагалися розпалити атмосферу ЗМІ та дехто з їхніх фаворитів, – що молоді люди хочуть стріляти. Додамо, що у тирі. Тому що молодь насправді дуже цього хоче, а не тому, що це «як у США» чи «як у кіно». Питання, чи можна – треба – навчитися користуватися зброєю школярам, мабуть, безпідставне.

А тим часом навіть молодь, що вихована в скаутингу, не мала жодної підготовки у стрільбі! В нашій країні немає підстав, щоб виховувати у молоді почуття фальшивого пацифізму, оскільки Польща мала, має і буде мати за сусіда агресивну російську державу, яка не має звички жити в злагоді та мирі з іншими.

– І це підвищення зацікавлення – це просто повернення до традиції, яка завжди була у вільному світі. І зараз саме час, – сказав мені рік тому Кшиштоф Шустер, видатний фахівець з цієї теми. – Нам потрібні були відповідні законодавчі положення, зняття бар’єрів, що регулюють доступ до цієї дисципліни, і поволі все почало вкладатися, тому що нормування ніколи не сприяє розвитку, – додав він.

Торік, коли нинішня військова ситуація нікому ще навіть не снилася, моя робота над статтею про плюси і мінуси стріляння була просто цікавою. Про прибуток і збитки від стрільби. – Які втрати? – пророче здивувався тоді Кшиштоф Шустер. – Втрати маємо за останні роки, коли після 1989 року вважалося, що всю оборонну роботу зроблять за нас армія, поліція та НАТО.

Але тепер ситуація змінилася – йде війна в Україні, раніше були драматичні тижні на кордоні, коли допомога угруповань територіальної оборони виявилася необхідною. Навички та знання про все, що пов’язане із загрозами, перестали бути «іграми з переслідуванням», як дехто намагався заперечити стрілецьким пристрастям. До того ж вони ніколи такими не були, бо навіть скаути скаржилися, що їх ніхто не вчить стріляти (задля справедливості, треба зазначити, що винятком є скаути Європи).

Умови є. Є достатньо організацій оборони, не лише історичних об’єднань, не лише реконструкційних та звичайних спортивних команд, щоб запропонувати змагання зі стрільби, які, зрештою, вимагають базових знань і навичок, навчають дисципліні, балансу, формують стосунки. Ми не повинні годинами їздити в пошуках доступного тиру. Ми не повинні переплачувати. І ми не повинні погоджуватися з думкою, що «це» не приносить користі.

– Барбара Сулек-Ковальська
– Переклад: Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори