Американське Міністерство Фінансів в рамках т. зв. Глобального Акту Магнітського у грудні вписало на «чорний список» і заблокувало активи в Сполучених Штатах кількох закордонних чиновників і політиків високого рангу, підозрюваних у широкомасштабній корупції. Магнітський – це російський юрист і аудитор. Відкрив схему, за якою представники тамтешніх силових установ розкрадають фірми, в які інвестував закордонний капітал, в тому числі і зі Сполучених Штатів. Натомість його заарештували за фіктивними обвинуваченнями і помістили під варту, де він і помер у підозрілих обставинах, ставши міжнародним символом боротьби зі корумпованими чиновниками.

Тоді у список осіб, котрих стосувалися американські санкції, потрапило двоє високих урядовців із Венесуели, бізнесмен із Камбоджі і Аіварс Лембергс з Латвії – підприємець і міський голова в одній особі (від 1988 року п’ять разів вигравав вибори) портового міста Вентспілс (Ventspils) і зараз найпопулярніший латвійський політик.

Портовий олігарх зі списку «стипендіатів»

Лембергс і його фірми контролюють не тільки міський порт, де він є очільником, але й значно більший у столиці Латвії – Ризі. Загалом його «бізнес» - це порти і транзит товарів, передусім масових, оскільки Рига є головним перевантажувальним портом між іншими для російського вугілля, що експортується до Європи.

Мас-медіа у Латвії віднедавна публікують також фотокопію сторінок з його записника, на яких є списки «стипендіатів» Лембергса: політиків різних формацій із фігуруючими біля їх прізвищ номерами. Ці номери частина коментаторів інтерпретує як грошові суми, котрі виплатив латвійський олігарх цим політикам.

Сьогодні він очолює створену собою регіоналу партію Для Латвії і Вентспілс, котра домінує на локальній політичній сцені, але на думку журналістів російської секції ВВС його впливи сягають значно глибше. Він вважається таким «сірим кардиналом» латвійського Союзу Зелених і Аграрників, формації, котра майже 20 років (заснована в 2002 році) входить в склад усіх правлячих Латвією коаліцій.

Лембергс при цьому є рішучим критиком політики сучасного уряду Латвії, прихильником більшого відкриття на Росію, поглиблення економічної співпраці зі східним сусідом і відходу від популяризації урядом латвійської мови у навчальних закладах коштом російської мови. Латвія вже роками бореться з проблемою добре організованої проросійської і великої (40 % мешканців країни) російськомовної національної меншини, лояльність якої до держави багатьом видається сумнівною.

Проф. Оярс Скудра з Факультету Суспільних Наук Латвійського Університету повідомив засобам масової інформації, що «у Латвії ніхто не розуміє чому американці помітили Лембергса саме зараз. Ми пишемо про нього вже щонайменше 15 років».

Те, що сталося у Латвії видається однак елементом більшої мозаїки. Можливо власне починається гра, ціною якої є незалежність Латвії і сусідів та їх позиція в американських планах оборони Східного флангу НАТО. Держава вже забрала у свої руки управління портами у Ризі і Вентспілс, однак є велика ймовірність того, то це тільки початок розіграшу хто буде контролювати стратегічну інфраструктуру у балтійських країнах.

Росіяни збільшують натиск

Балти роками жили з транзиту як російських товарів, так і сировини експортованої з країн Спільноти Незалежних Держав на ринки західних країн. Цьому сприяли також комунікаційні мережі, котрі перейшли в спадщину з радянських часів (наприклад колія, трубопроводи чи дороги) і розвинена портова інфраструктура. Але багато що свідчить про те, що зараз Москва дійшла до висновку, що слід «закрутити кран» і пересунути свої експортні струмені до власних портів, позбавляючи таким чином невеликі балтійські країни вагомого джерела доходів.

У випадку Латвії, бюджет якої аж в одній третині складається з субвенцій Європейського Союзу, а в зв’язку з виходом Великої Британії з ЄС і проблемам зі збалансуванням бюджету Європейського Союзу вони мають бути скорочені у новій фінансовій перспективі, додаткові страти 600 мільйонів доларів США щороку, бо на стільки вираховується прибуток з транзиту масових російських товарів, - це суттєвий удар. Як для стабілізації економіки так і для можливості підвищення наприклад більших військових видатків.

Згідно з офіційними даними кремлівського міністерства транспорту, імпорт до Росії за посередництвом балтійських портів становив у 2018 році 3 млн тонн товарів, з чого більшість становило 200 тис. контейнерів. Російський експорт за посередництвом портів у прибалтійських країнах становив 33 млн тонн вантажів. Оплати за перевезення товарів і оплати портові принесли тамтешнім підприємствам, на думку російських спеціалістів, близько 30 мільярдів рублів, тобто якісь 480 млн доларів.

Москва навіть спеціально не приховує, що почала реалізовувати підготовлений план. На початку грудня аналітик американського видання Jamestown Foundation Пол А. Гобл писав, що Кремль свідомо спрямовує потоки імпортованих та експортованих товарів із портів балтійських країн, які вважаються ворожими Росії, у прибалтійські порти, які вона розвиває. Наприклад, Усть-Луга або Петербург. Вона не тільки витрачає величезні ресурси на розширення власної інфраструктури, але й здійснює адміністративний тиск на власні компанії, щоб змусити їх відмовитися від послуг балтійських країн.

У ході цьогорічних переговорів про поглиблення економічної інтеграції між Росією та Білоруссю московські чиновники також вимагали від Мінська припинити експорт та імпорт через місто Литви - Клайпеду та «переїхати» до портів Калінінградської області. Ці вимоги були відхилені, але це не відлякує Кремль, який постійно позбавляє країни Балтії значного джерела доходу.

Перші результати вже відзначені. Як повідомив ЗМІ директор латвійської залізниці від Міністерства Транспорту Юріс Іесальніекс, російські експортери, які користуються їхніми послугами під тиском російського уряду, підписують угоди про скорочення перевезень, які спрямовуються в порти балтійських краї. Внаслідок такої політики як у Литві, так і в сусідніх Латвії та Естонії рух вантажів зменшується – за перше півріччя цього року перевантаження в їхніх портах скоротилося на 12,4%, а в Росії зросло. Хоча бувають і винятки, адже російська політика «нагородження союзників» має специфічний, фінансовий вимір – порт Вентспілс, підконтрольний компанії Лембергса, на той час збільшив перевантаж на 7%.

В результаті, як уже пишуть російськомовні портали, Rail Baltica - залізнична лінія, співфінансована Євросоюзом, яка є елементом транс’європейського транспортного коридору, і проходить через балтійські країни та Польщу, тобто єднає Варшаву, Каунас, Ригy, Таллінн і Гельсінкі з нормальною колією – це проект, який постійно залишається дефіцитний. Це допоможе переконати чиновників Брюсселя, що субсидування інвестицій у регіон – це просто марна витрата грошей.

Незалежність від Кремля дуже дорого коштує

І це лише початок російського економічного тиску в регіоні. Про це свідчить прийняте на початку липня рішення Володимира Путіна про будівництво морського порту в місті Янтар Калінінградської області з перевантаженням 48 млн тонн. Цей проект тривав майже 20 років, але зараз все прискорилося. Передбачається, що будівництво нового порту буде коштувати не менше ніж 200 мільярдів рублів (близько 3 мільярдів євро), з яких лише 50 мільярдів буде виділено з російського бюджету, а решту мають сплатити приватні інвестори.

Отже проект роками не реалізовували, бо він не мав сенсу з економічної точки зору, особливо з огляду на сусідній порт у литовській Клайпеді. Але зараз це стало стратегічно актуальним. Влада Москви вже тиснула на «Уралхім» Дмитра Мазепіна, щоб він перемістив експорт з Клайпеди до нового порту та вклав значні кошти в його будівництво. Російський паливний гігант «Транснефть» нещодавно також похвалився, що відмовився від експорту через балтійські порти.

Але в цій ситуації йдеться не лише про портову та залізничну інфраструктуру. Російський «Газпром» щойно оголосив про намір продати пакет акцій, що належить Газовій Компанії Латвії (Latvijas Gāze), оператору місцевої транспортної інфраструктури та підземних складів. Раніше про бажання вийти з проекту повідомив партнер росіян німецький E.ON. Ruhrgas. Не виключено, що уряд Латвії скористається своїм переважним правом першої купівлі та отримає право власності на тамтешні інсталяції. Чергові витрати, чергові проблеми і, можливо, менше грошей на військові цілі, і чіткий сигнал латвійському суспільству та партії, що політика незалежності щодо Росії коштує грошей, і не мало.

Але така політика економічного тиску має інший, набагато важливіший вимір. Роки після вступу країн Балтії до Європейського Союзу показали, що у пошуках кращого життя в Європі корінні латвійці, литовці та естонці частіше емігрують, ніж росіяни, які живуть у їхніх країнах. Особливо яскраво це явище спостерігається в Латвії – тут проживає велика російськомовна національна меншина, яка з часом може перетворитися на більшість. Економічна криза може лише прискорити це явище.

Є багато ознак того, що Росія дещо змінила свою політику і тепер зосереджується на економічному тиску та пропаганді, а не на військових загрозах. Недарма нещодавно Володимир Путін заявив, що лише через кілька років країни Центральної Європи, коли перестануть отримувати щедрі субсидії з ЄС, можуть серйозно замислюватися над сенсом свого подальшого членства в Європейському Союзі.

Російськомовна національна меншина як «Євреї під час війни»?

Згідно зі звітом литовської розвідки про основні загрози для країни у 2018 році, Росія - яка досі вважалася ревізіоністською державою, яка прагне зберегти свій вплив у регіоні, - зараз зосереджується на втручанні в політичне життя балтійських країн, насамперед через кампанії дезінформації, спрямовані на «антагонізування суспільств і зниження рівня довіри як до демократичного процесу, так і до державних інституцій та адміністрації».

Одним із проявів такого типу діяльності є акція російської делегації на конференції ООН у Женеві в грудні щодо прав національних меншин. Це акція звинувачення балтійських країн переважно Литви та Латвії у проведенні дискримінаційної політики щодо російської національної меншини в галузі освіти та мовних питаннях. Це продовження дій, які в травні минулого року привели до ухвалення спеціальної резолюції в Європейському Парламенті, яка засуджує Латвію за сприяння викладанню латвійською мовою, представлену як дискримінаційну діяльність російської нацменшини в цій країні.

Проект резолюції подали двоє євродепутатів від Латвії: один від соціалістичного клубу (представник Союзу Латвійських Росіян), а другий від фракції Зелених, який походить з партії, з якою дружив Лембергс. І варто зазначити, що її підтримали 115 членів парламенту з усіх, як гордо заявляли організатори протесту, країн Союзу, а отже і з Польщі. Конференції, організовані в Європарламенті євродепутатами від латвійського Союзу Росіян, є одним із елементів політики дискредитації країн Балтії, які, на думку російських політиків, які там виступають, звели своїх російськомовних співгромадян до ролі євреїв під час Другої світової війни.

Усе це відбувається тоді, коли американські військові експерти закликають країни регіону докладати більше зусиль, аби адаптувати свою інфраструктуру до потреб швидкого розгортання військ НАТО. Річард Гукер Молодший - ветеран боїв в тому числі в Руанді, Косово, Іраку та Афганістані, колишній доцент Вест-Пойнт, декан Академії оборони НАТО в Римі, спеціальний радник президента США і директор з питань Європи та Росії в Раді Національної Безпеки (National Security Council) написав спеціальну доповідь про обороноздатність військ НАТО балтійських країн. Він навіть зазначив, що без збільшення витрат Вільнюса, Риги та Таллінна як на власні збройні сили, так і на інвестиції в мости, дороги та склади, немає жодної гарантії безпеки. Тому що сьогодні Альянс набагато слабший перед Росією.

Таким чином, економічний тиск, який Москва здійснює на економіки регіону, має досить відчутний військовий ефект. Цей вимір російської політики здається більш помітним з точки зору Вашингтона, ніж з Берліна чи Парижа. І, можливо, тому випробуваний друг Москви, олігарх Лембергс потрапив в американський чорний список, а в Європі, яка також бореться з корупцією, почувається дуже добре.

– Марек Будзіш, грудень 2019
– Переклад Олеся Гераль/Olesya Gieral