Кількість світових допінгових скандалів останнім часом помітно зменшилася. І це лякає. Як мінімум, це мало б занепокоїти прихильників чесної гри. Професійні спортсмени до них не належать. Бо якби було інакше, то такого явища як допінг в спорті не існувало б.

Звичайно, бувають скандали, навіть за участю олімпійських медалістів або світових рекордсменів, але масштаб проблеми не відповідає тому, що діялося наприкінці XX і початку XXІ століть. Цунамі минуло, багато води стекло.

Останнім світової слави чемпіоном вплутаним в допінговий скандал був Ленс Армстронг. Останньою країною, яка на державному рівні використовувала допінг, була Росія. Але це не означає, що проблема вирішена. Навпаки – її лише краще почали приховувати.

Цьому сприяли три фактори. По-перше, розвиток фармакології, де чільне місце посідає генетичний допінг. По-друге, корумпованість вищого керівництва міжнародних федерацій (президент Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (далі — ІААФ) за хабар покривав росіян). По-третє, байдужість громадської думки.

Сьогодні мало кого дивує чи обурює наявність допінгу в спорті. Його було так багато, про нього так часто сурмили в ЗМІ, так голосно каялися спортивні діячі, а спіймані спортсмени так вправно брехали, що люди втомилися та, на жаль, просто до цього всього звикли.

Зрештою, на цьому й полягав їх хитрий план. Спортивні чиновники швидко зрозуміли, що допінг не можливо перемогти. І в цій ситуації єдине, що залишається – надалі виголошувати на офіційному рівні осудливі заяви, водночас фактично даючи мовчазну згоду на брудну гру. Мова йде про гроші, а вони люблять тишу.

Від самого початку використовувався простий маніпуляційний прийом, який мав на меті призвести до втоми громадської думки. Починаючи з Бена Джонсона в Сеулі, на поталу раз у раз вкидали велику зірку. Меріон Джонс-Томпсон, Хав'єр Сотомайор, Дієго Марадона Альберто Контадор Веласко, Марія Шарапова, список довжелезний, а вишенькою на торті став вищезгаданий Армстронг.

Головна мета цього була очевидна. Оскільки навіть легенди не можуть розраховувати на поблажки, то ніхто не може. І що з того? Спортивний світ жорстко та безжально бореться з допінгом. Що ж, браво, на біс! Але не обов'язково. Бо саме тоді виникла думка, що вживають всі, а ловлять поодиноких.

У справах щодо вживання допінгу принцип презумпції невинуватості є дуже корисним. Тільки він не полегшує виявлення, а навпаки – дозволяє приховати обман. Так було з мафією, якої нібито не існувало. Так було з корупцією у футболі, якої нібито не існувало. Загальновідомість того чи іншого не мала значення. Вину необхідно спочатку довести.

Лише коли Аль Капоне потрапив до в'язниці за несплату податків, італійський прем'єр-міністр виявився людиною Каза Ностри, а одна «чорна вівця», що літала по полю зі свистом, вмить перетворилася на грізну отару. Зрештою з'ясувалося, що те, чого існувати не мало, існує.

Ніхто і ніколи по справжньому не боровся з допінгом у спорті. Він був і залишається частиною глобальної брехні. Можливо, причиною цього є низька соціальна шкода цього явища. Якби хтось захотів створити допінгову карту світу, навряд чи на ній знайшлася хоча б одна біла пляма.

Хитра корупційна стратегія

Відколи кенійські бігуни ввійшли в еліту світового спорту, вони й надалі не перестають зачаровувати своїми талантами та спортивним потенціалом. І це не дивно, вони перемагали своїх суперників з легкістю метеликів. Лише зрідка на перепоні їм ставали спортсмени з Ефіопії або Еритреї.

Головною причиною, на думку фахівці, безсумнівно були генетичні фактори. Проте саме особа звідти зуміла відкрити їм очі. Його звуть Давід Лекута Рудіша, і він є світовим рекордсменом з бігу на 800 метрів.

В одному з інтерв'ю він розповів, що серед бігунів його країни чорна фармакологія поширюється немов пандемія. Вона охоплює навіть наймолодші вікові категорії. Головним чином тому, що кенійські хлопці хочуть вигравати в ефіопських юніорів. Й вони не вірять, що це можливо досягти без хімії, бо знають і бачать, що роблять старші.

Проте на ці слова ніхто не звернув уваги, тож караван йшов далі. Через деякий час новини почали просочуватися. У квітні 2022 року Athletics Integrity Unit (AIU), агентство, яке займається дотриманням правил чесної гри, рекомендувало продовжити кенійцям категорію «А», тобто спеціальний контроль Всесвітнього антидопінгового агентства (ВАДА) за їхніми спортсменами.

Розслідування доручили Антидопінговому агентству Кенії (далі – АДАК), яке в інформації для місцевих ЗМІ розповіло про 23 випадки шахрайства та дев'ять розслідувань.

Однак імена цих спортсменів АДАК надав лише місцевим спортивним чиновникам та зацікавленим сторонам. Питання їх оприлюднення залишено на розсуд спортсменів, що виглядало як постріл в ногу, але виявилося хитрою корупційною стратегією.

Відсторонені бігуни публічно оголосили, що мають травми, і саме тому їм необхідно взяти паузу. Тоді як відсторонені бігунки, які, до речі, перебували на піу своєї форми, заявили, що йдуть у декретну відпустку, тому й припинили участь у змаганнях. І саме вони мали розплачуватися.

З ким? Звичайно ж, з людьми з АДАК. Ноа Бусіней, колишній спортсмен, а нині тренер, зізнався, що від деяких спортсменів вимагали від 7 до 8 мільйонів кенійських шилінгів (260-300 тисяч злотих) за нерозголошення їхніх імен. Ось і по справі...

Однак найбільше мене розвеселила інформація про нібито експертів. Так от, ці псевдоексперти одноголосно заявляють, що явище допінгу в Кенії не відбувається за мовчазної згоди державної влади, як це діялося в Росії.

Але ж чим є АДАК, як не інституцією кенійської держави, що утримується на гроші платників податків? Мало того, і це найгірше, ця агенція є субпідрядником рішень ВАДА, яке так успішно бореться з допінгом по всьому світу й, не менш успішно, програє цю війну.

На жаль Геракла, який міг би відрубати голову цій гідрі, сьогодні не існує. Бракує навіть охочих на цю роль. Ні в спорті, ні в його оточенні. Така ампутація коштувала б надто дорого. Не тільки кенійські контролери живуть за рахунок того, що допінг існує. Список бенефіціарів довжелезний. І їх пожирає не сором, а жадібність.

Як святий Ґрааль

Кенійські діти більше не вірять у чистий спорт, навіть якщо вони перебувають на старті своєї кар'єри. Це сумно. А що вже говорити про загальну ситуацію, яка призводить до того, що навряд чи хтось у самому спорті вірить у чистий спорт?

Видатні таланти, великі гроші, передові технології, феноменальна організація спортивної структури не заважають людям з цієї індустрії вдаватися до використання додаткового елементу, без якого майже неможливо уявити сучасний спорт – хімії.

Допінг став чимось на кшталт Святого Ґрааля. Різниця в тому, що його ніхто не шукає, бо доступ до нього легкий, але без нього падає мотивація і віра в успіх. Не тільки у гравців, але й у тренерів та спортивних можновладців.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Сьогодні жоден спортсмен не довіряє супернику. Він або точно знає, або здогадується, що його конкурент вживає хімію. А тому не має сенсу опиратися. Для нього стати на місце суперника – це необхідний вибір. Бо чому він має програти тому, хто менш талановитий, але краще наколотий? Власне такі використовуються аргументи й воно працює.

Перемоги та медалі приносять конкретні дивіденди. Хороші результати окупаються більше, ніж посередні. Це породжує своєрідний парадокс. Сучасний спорт – це, мабуть, єдина з небагатьох сфер життя, в якій словосполучення «позитивний результат» звучить негативно.

Цей Святий Ґрааль має непереборний вплив на збірні світу. Норвегія – яскравий тому приклад. У цій мальовничій країні з дзеркально чистою природою і чистим повітрям важко знайти спортсмена, який не страждає на астму.

Якби цього бракувало. Докази вказують, що вони навіть повинні мати астму, щоб займатися професійним спортом. Астма потребує лікування, а ліки можуть мати різні речовини. У тому числі й заборонені, без яких неможливо ефективно лікувати хворобу.

Якось норвежці відправили юніорську команду з лижних перегонів в Італію на чемпіонат. Всі діти хворіли на астму і приймали ліки. Коли преса натиснула на керівників команди, тренери пояснили, що астматикам шкодить холод, тому це потрібно для їх здоров'я. От тільки в той час температура на італійських трасах становила плюс 15 градусів за Цельсієм.

У Норвегії живе 5 мільйонів людей. Щоб мати сильний спорт, а вони його мають, їм не можна покладатися на випадковості. Досконалість у підготовці та точність у тренуваннях становить запоруку успіху. Саме тому вони створили організацію під назвою «Olimpiatoppen», яка централізовано готує елітних спортсменів.

Спортсмени, які там тренуються, входять до складу національної збірної у багатьох дисциплінах, не лише в лижному спорті. З ними працюють найкращі тренери, лікарі, фізіотерапевти, які у своїй роботі використовують найсучасніші технології. Коротко кажучи, вони створили там головну фабрику спортивних талантів.

І що їм це дає? Звичайно багато позитивних результатів на багатьох аренах і ще більше «позитивних результатів» у лабораторіях, що викликало відповідну реакцію ВАДА, яка пригрозила призупинити акредитацію норвезького антидопінгового агентства.

Основною причиною стали внутрішні правила допінг-контролю. А так насправді – хитромудре обходження міжнародних правил. Згідно з норвезьким законодавством, неповнолітніх спортсменів не можна тестувати без згоди батьків.

Заборона стосується спортсменів віком від 15 до 18 років. Іншими словами, добре, коли несповна 18-річний «бугайчик» прийде на огляд за ручку з татом. Погано, коли не субординований інспектор зайде туди, де тренується молода зірка, щоб його перевірити.

Це явно перевертає з ніг на голову всі правила контролю, головним з яких є візит співробітника агентства без попередження. Крім того, це зводить нанівець мету всього контролю. Що цікаво, багато стрибунів з трампліна досягли найбільше успіхів у своїй кар’єрі ще до досягнення повноліття.

Мораль Кейла

Норвезьке ноу-хау дивує, а американське – ще більше. Тамтешній Сенат ухвалив законопроєкт, який надає можливість США переслідувати іноземних спортсменів за вживання допінгу. Водночас він звільняє значну частину американського спорту від його суворості. Ось і стало ще веселіше.

Закон отримав назву «Акт Родченкова» (на честь колишнього керівника московської лабораторії, який переховується в США). Його автори дуже задоволені, адже «у боротьбі за чистий спорт (...) він покращить умови для тих, хто не шахраює».

Добре, добре, але не так вже й добре, як каже мій друг. І ВАДА сприймає це так само, тому й бурчить. Вона в принципі не «проти», хоча сказати, що «за», теж не можна. Хоча б тому, що турбота про всіх чесних спортсменів світу повинна поширюватися і на всіх чесних спортсменів США.

З іншого боку, пункт про екстериторіальність – це ящик Пандори, з якого політичні демони обов'язково вискочать у реваншистському рефлексі: раз дядько Сем робить нам ведмежу послугу, то ми влаштуємо йому осінь середньовіччя... Відверто кажучи, цей законопроєкт не вписується в жодні рамки, тим паче їх нав’язує лицемір.

У справах допінгу американці мають на сумлінні не менше, ніж радянські чи східнонімецькі товариші. Владзьо Комар, який полюбляв комах, висповідав з цього приводу як американських, так і німецьких метальників. Він знав чимало.

На той час НДР мала статус «чорного народу». У всьому світі її вважали імперією зла, хоча три чверті земної кулі вже були отруєні допінгом, а будь-яка корисна інформація передавалася, як вірус, в неофіційному обігу.

Проте саме в Каліфорнії була заснована лабораторія «BALCo». Теоретично – центр спортивного харчування, а на практиці – мегадопінговий завод. І що з того, що він був поза контролем уряду США, коли його послугами користувалися спортсмени з усієї країни та глобальна клієнтура іноземних зірок.

У питаннях харчування персонал закладу був відкритий до потреб клієнтури. Прості анаболіки відійшли на другий план, натомість з'явилися розроблені там вишукані гормональні препарати. Спектр дисциплін включав легкоатлетів, баскетболістів, футболістів, велосипедистів, футболістів і т.д. і т.п.

Що стосується Армстронга, то його випадок теж кидає тінь на Антидопінгове агентство США. Вони нібито кілька років знали про все, проте замовчували ці факти, дозволяючи йому перемагати на славу США. Й зреклися його, коли він постарів і більше не прогнозував видатних успіхів. Крім того, ЗМІ весь час «дивилися їм на руки».

Мораль Кейла об'єднує спортивний світ у так званій боротьбі з допінгом. Американський законопроєкт це добре ілюструє. Незрозуміло, що про допінг знають сенатори. Але зважаючи на силу, з якою вони кричать: «Лови злодія!..», але за кордоном, звісно. І це не може не турбувати.

Бабуся вже вдома...

Кожна країна – це окремий вид допінг-маскараду. Однак скрізь йдеться про одне й те саме. Мова йде про те, щоб ловити, але не впіймати зайця. Чим рідше його ловлять, чим менше галасу навколо нього, тим гірше для справи. Відносна тиша лише підкреслює масштаби біди.

В атмосфері лицемірства виростають нові покоління спортсменів. Діти не бачать нічого поганого в допінгу. Не тільки в Кенії вони колють хімію в неймовірній кількості. Можливо, вони сприймають це як гру в хованки чи салки. У будь-якому випадку, проблема загострюється.

Нещодавно французи з жахом виявили, що діти, які займаються спортом, вживають наркотики та типові допінги, щоб досягти кращих результатів. Проведені дослідження показують, що молодь вважає такі стимулятори цілком природним явищем.

В анонімному опитуванні, проведеному Французькою академією медицини, близько 15 відсотків опитаних зізналися, що регулярно вживають допінг. Опитування охоплювало вікову групу від 9 до 15 років. Джерелом заборонених речовин були домашні аптечки, батьки, клубні тренери, лікарі або колеги.

Не потрібно багато уяви, щоб передбачити, що може статися через 5 чи 10 років, коли юні спортсмени стануть дорослими. Не варто покладатися на медикаментозну терапію. З компульсивним допінгом це дещо схоже на відвикання від наркотиків. Але лише дещо схоже.

Вся різниця в тому, що вживаючи наркотики людина втрачає гроші, а вживаючи допінгу – заробляє. Обидві галузі працюють по замкненому колу: виробник, дистриб'ютор, дилер, клієнтура. Обидві індустрії працюють таємно, ними керують люди, яким довіряють і яким добре платять.

Наркоторговці, які діють підпільно, не турбуються про здоров'я наркоманів. Натомість покровителі допінгу, які також тримають все у секреті, повинні хоча б робити видимість. Декларувати рішуче вето, вдавати стурбованість, одним словом – грати дурня.

Допінг-залежність неможливо ефективно вилікувати, оскільки ціле лікування є симптоматичним. Виявлені випадки – це мізер у порівнянні з кількістю нерозкритих справ. Насправді спортивний світ не має проблеми з допінгом. У нього є проблема з конфабуляцією. У нього є проблема з постійним винайденням нових хитрощів. Різні країни використовують різні трюки.

Китайці справляються з цим просто і по-солдатськи – за витік інформації про допінг вони кидають до в'язниці інформатора. Китай виграв 100 медалей на літніх іграх у Пекіні. І це завдяки братній допомозі колишніх східнонімецьких тренерів, яких вони охоче взяли на роботу напередодні ігор.

Фахівці з Німеччини також поділилися з ними кількома перевіреними способами, як зробити так, щоб спортсмен був чистий. Звісно, після ретельного «прання» та «полоскання». Без обов'язкового відвідування пральні жоден китайський спортсмен не має права вийти на спортивну арену. Так це робилося роками в НДР і в усіх країнах Східного блоку, в тому числі й у Польській Народній Республіці.

Доктор Сюе Іньсянь розповіла про це на телеканалі «ARD». Вона все життя лікувала китайських спортсменів і на той час вона мала 79 років, тож їй не було що втрачати. За її оцінками, допінг у Китаї вживало 10 000 спортсменів. І не просто вживало, це був патріотичний обов'язок за принципом «хто не вживає допінг, той шкодить батьківщині».

Щоб уникнути плутанини та непорозумінь, кожен спортсмен отримував повідомлення від інспектора Китайського антидопінгового агентства про те, що він може їхати на змагання, оскільки є чистий. А кодовими словом була фраза: «Бабуся вже вдома».

Густий дим повсюдної хімії

Список країн, інфікованих цим вірусом, без перебільшення збігається з кількістю членів МОК. Пропустити когось майже неможливо. Заражених територій набагато більше, ніж перераховано вище. В Африці, окрім Кенії, в списку є Ефіопія, Еритрея, Гана, Того, Марокко, Алжир і так можна перелічувати до нескінченності.

Не так давно весь легкоатлетичний бізнес тримався на одній людині – майже цілу декаду. Його звали Усейн Болт, і він ніколи не попадався на вживанні допінгу. Хоча б тому, що був опорою дисципліни. Натомість його товариші по команді та кілька ямайських спринтерок мали з цим серйозні проблеми.

Німці є найбільш вразливими до допінгу в Європі, але їхня демократія також поглинула велику кількість східнонімецьких тренерів. Польща також не стояла осторонь за часів комуністичного режиму, і навіть зараз буває всяке. Росія, зрозуміло, але ніхто не безгрішний.

Допінг – явище настільки ж поширене, наскільки поширений спорт. Густий дим повсюдної хімії висить над аматорськими марафонами. Ніхто не тестує бігунів, тому що контроль коштує грошей, а організатори не мають достатньо грошей.

Чи зміниться ця тенденція коли-небудь? Безумовно, так, але, безперечно, в гірший бік. Щоб перемогти допінг, потрібно було б закрити стадіони та викинути ключі в Маріанську западину. Протягом останніх років виявити генетичний допінг було неможливо, тоді як технологічний допінг швидко мутує.

На арену виходять нові покоління, яких готують та виховують в «культурі» допінгу. Чи можна розраховувати на те, що щось покращиться? Безумовно, так, а конкретніше – ефективність фармакологічних засобів, технологічних гаджетів і методів маскування допінгу.

Як повинен реагувати затятий спортивний вболівальник на такий стан речей? Так само як і будь-який водій на дорозі: з обмеженою довірою. Як до високопосадовців, так і до самих спортсменів.

Не оплакувати хворих, яким треба приймати ліки. Не вірити золотоустам, які кажуть, що люблять чистий спорт тим більше, чим краще їх вичистили. Це, звісно, нічого не змінить, зате наша психіка буде здоровіша.

–Марек Юзвік

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклав Юрій Ткачук