Кожен хоче вбити дракона. Лицарі у Варшаві
31.05.2023
З кожної тисячі людей «був обраний один чоловік, найдобріший, наймудріший, найсправедливіший, найсильніший і найшляхетніший духом, найдосконаліший і найкраще вихований серед усіх». З-поміж усіх тварин обрано коня, бо «він найкрасивіший і найшвидший у бігу, і найбільші труднощі зносить». І віддали його обранцеві, якого з цієї причини називають лицарем. Відновлює світ чесності й добра.
Не тільки Кетлінґ, Володийовський, Заґлоба – і не тільки дзвін бойової зброї, середньовічні костюми, відважні коні та доблесні воїни, а також хороший сценарій роблять комп’ютерні лицарські ігри дуже популярними. Особливо серед молодих і зовсім молодих. Багатовікова модель життя Захисника Великої Справи досі популярна, нехай і у віртуальному світі. Тому маємо для вас незвичайну пропозицію до Дня захисту дітей.
«А я хотів би показати їм, що це не тільки комп’ютерні ігри і не тільки емоції», – заявляє д-р Пьотр Копшак, директор Музею Варшавської архідієцезії (МВА), який запрошує на незвичайну, але цілком реальну виставку «Księga Stanu Rycerskiego» (Книга лицарства).
Майже від самого входу на виставку впадають у око намальовані батальні сцени, наче знайомі, бо викликають асоціації з відомими картинами – цікаво, чи для найменших теж? Асоціація не випадкова, але автор є цілком сучасним художником. Це Маріуш Козік, який закінчив Академію образотворчого мистецтва у Вроцлаві, майже невідомий у Польщі, але відомий всесвітньо! Хоча, можливо, й відомий, бо одну його картину «Гусари» можна бачити чи не скрізь, навіть на незліченних татуюваннях, не кажучи вже про планшети, кухлі, шкатулки та інші аксесуари. Роботи Козіка є на обкладинках історичних журналів і у шкільних підручниках.
«Це видатний творець, пов’язаний з найкращими розробниками ігор, відомий своєю увагою до історичних деталей. З його традиційних і комп’ютерних зображень можна багато чому навчитися», – підкреслює доктор Копшак.
Зовсім поруч – родоначальник лицарського коміксу, якщо так можна назвати «Турнірну книгу» 16 століття (хоча тут ручна репродукція 19 століття), на жаль, у вітрині і, також, на жаль, відкрита лише з одного боку. У ній в кольорових малюнках задокументовано лицарські поєдинки при дворі Вільгельма IV Баварського з датами та записами боїв. Книга відкрита на сторінці боротьби Вольфа фон Шельтенберга, і на неї справді варто подивитися.
Для юного любителя лицарських ігор цей простір не буде чужим. З чорно-білого портрета дивиться суворим поглядом... так, Стефан Баторій із коміксу Губерта Чайковського, випускника Варшавської академії образотворчого мистецтва. Його заслуги для популяризації історії та лицарського етосу, мабуть, також, як і Маріуша Козіка, недооцінені, але для куратора виставки вони очевидні: «Ми починаємо з того, з чим молода людина має справу щодня, з того, що вона бачить на своєму екрані, і хочемо, щоб завдяки виставці він намагався глибше проникнути в те, що означає бути лицарем».
Зверни увагу, зброєносцю, на те, що робиш, отримавши лицарське звання, бо як лицар ти приймаєш і почесті, і обов’язки, належні друзям лицарства. А через те, що у тебе найблагородніші початки, ти також зобов’язаний бути добрим і приємним Богові та людям. Але якщо ти підлий, ти стаєш найбільшим ворогом лицарства в найбільшій суперечності з його походженням і почестями – текст з Книги лицарства.
На цю виставку варто привести синів і дочок, скаутів і вівтарників чи просто підлітків не тільки з нагоди Дня захисту дітей. Хоча б для тих, хоч застарілих, але чудових, глибоких цитат про лицарство, що зворушують сучасне серце, які виринають із-поміж зображень і змушують задуматися.
«Це уривки з унікального середньовічного твору Раймунда Луллія «Книга лицарства», – з гордістю розповідає директор музею, – досі невідомого в польському перекладі, і який ми зараз представляємо на виставці у чудовому перекладі з каталонського оригіналу. Авторка перекладу – Розалія Сасор».
Раймунд Луллій (бл. 1232 – бл. 1315) був світським письменником, пов’язаним із орденом францисканців, мав надзвичайно широкі інтереси. Він був лікарем, юристом, філософом, поетом, логіком і теологом, математиком і місіонером. Написав понад 250 книг, у тому числі посібник з навігації. Він здійснював паломництва, вивчав іслам, а також євангелізував, головним чином послідовників ісламу. Його почали називати Доктор Ілюмінатус після того, як у 1274 році він отримав одкровення, як можна прочитати в його праці, «інтелектуального характеру, що дозволяє об’єднати в одну послідовну філософську систему елементи, досі між собою слабо пов’язані».
Його «Книга лицарства» супроводжує відвідувачів протягом всієї виставки і, певним чином, підводить юного глядача до особистих висновків: що «лицарство – це не тільки історія. Це перш за все шляхетність і вірне служіння Господу. Боротьба відбувається в серці людини, яка знає, кому вона служить. І тут кожен може досягти справжніх перемог, знайшовши радість життя і гідність лицарського служіння». Ми знаходимо ці слова на обкладинці «Лицарського кодексу», який складається з 33 розширених максим Раймунда Луллія. Його підготував і видав о. д-р Анджей Зайонц, монах-францисканець, також куратор цієї виставки, фахівець у справах францисканців, любитель лицарських справ. І творів Люллія.
Раймунд Луллій вважав, що коли у світі бракує «милосердя, чесності, справедливості та правди» і «настав час ворожнечі, нечесності, зла та брехні», необхідно відновити «повагу до справедливості через страх». Тому народ був поділений, щоб з кожної тисячі «обрати одного чоловіка, найдобрішого, наймудрішого, найчеснішого, найсильнішого і найблагороднішого духом, найвитонченішого і найкраще вихованого серед усіх». З-поміж усіх тварин обрали коня, бо «з-поміж усіх звірів він найкрасивіший і найшвидший у бігу, і найбільші труднощі зносить». І віддали його обраному чоловікові, який з цієї причини називає себе лицарем [тут починається гра слів, яка пов’язує каталонське слово лицар – cavaller зі словом кінь – cavall; така сама гра слів іспанською (кастильською) та французькою мовами: кінь – cheval, лицар – chevalier].
«Тому вся виставка – це подорож до сенсу лицарства, – наголошує директор і звертає увагу на крихітну деталь обладунків короля Стефана Баторія: на грудях короля видно розп’ятого Христа. – Це саме те, що я хотів показати, що повинні помітити молоді «лицарі», які приходять сюди, щоб дізнатися більше, більше, ніж у коміксі чи грі».
Недаремно до експозиції увійшла фоторобота Магдалени Худзіцької «Чеснотну жінку хто ж знайде». Францисканський журнал «Rycerz Niepokalanej» (Лицар Непорочної) помістив її на обкладинку у 2019 році, що викликало бурхливе обговорення. Бо що ж це таке, – кричали експерти, – дівчинка тримає гвинтівку, а на додаток, спирається на образ Матері Божої? Що це означає? – А подумай, чоловіче, – запрошує директор.
І це та «деталь», яка так сильно присутня у великому лицарському мистецтві: на виставці з’являється Жанна д’Арк, насамперед у невідомій і прекрасній графіці Вікторії Горинської (1902–1945). Її робіт тут більше, вони вражають делікатністю, як, наприклад, незвичайний у своїй тонкості силует маршала Юзефа Пілсудського.
Ця довоєнна мисткиня є додатковим прикладом лицарства. Вона займалася фехтуванням, була видатною рапіристкою і популяризувала це в пресі та на радіо. Присягнувши на службу в Армії Крайовій, вона спочатку була зв’язковою в Головному штабі АК, потім членом редакції «Інформаційного бюлетеня», що друкувався у підпільній друкарні. Взяла участь у Варшавському повстанні, звідки потрапила до пересильного табору, а в результаті до концтабору Равенсбрюк, де й загинула. Вона є зразком мистецьки реалізованої жінки, прекрасної патріотки, яка щодня практикувала релігійні чесноти. «Зразковий лицар», – каже д-р Пьотр Копшак.
«У міжвоєнний період, – зазначає він, – лицарський етос повертається в мистецтво і постійно присутній у ньому, що можна побачити і на нашій виставці. Адже тоді була велика потреба розбудови польської державності, а відтак – таких суспільних настроїв, які могли б її захистити».
І із задоволенням показує чудові знахідки з незбагненних шаф Національного музею у Варшаві: гравюри на дереві до «Парсифаля» Стефана Мрожевського, видатного графіка, який після війни оселився в Каліфорнії, зовсім недооцінений у Польщі. Роздивляємося «Святого Архистратига Михаїла, покровителя воїнів» Яніни Конарської, дружини Антонія Слонімського – це ж справжнє відкриття! Ще одна знахідка – майже загальновідомий, також зі шкільних підручників, малюнок Міхала Ельвіро Андріоллі під назвою «Смерть Конрада Валленрода». Оскільки він мав шалену популярність у публіки, копії свого вдалого малюнку Андріоллі виконував сам. Виявилося, що цей екземпляр з Національного музею у Варшаві – підмальований фотовідбиток. Браво, Андріоллі, за використання нових технік!
І браво Станіславу Виспянському, Яну Матейку, Леону Вичулковському, Яцеку Мальчевському та багатьом іншим до них і після них. Лицарський мотив завжди присутній у їхніх творах, хоча, можливо, не спочатку. Наприклад, молодий Виспянський. Тут на виставці його малюнки 1896 року – і орнамент зі щитом, і деталі лицарського спорядження. І ось ще одна знахідка: конкурсний проект Матейка на вітраж з Остробрамською іконою Божої Матері 1893 року з деталями геральдики. А ще Вичулковський і його «Скам’янілий друїд», з якого, можливо, народилися «сплячі лицарі». І стільки гарних робіт, про які я не буду писати, бо треба йти і на них дивитися.
ODWIEDŹ I POLUB NAS
Д-р Пйотр Копшак зізнається, що колись давно ідею виставки йому підказала Марія Патиновська, з якою він раніше співпрацював у Середньовічній галереї Національного музею у Варшаві. Вже тоді він подумав про свого покійного друга з руху «Віра і світло», який опікувався «мумі-тролями», тобто дітьми з розумовими вадами. Цей друг, Павел Краузе, загинув у будинку престарілих під час пожежі, рятуючи підопічних.
