Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, як вкотре виявилося, – незнищенний. Перший тур президентських виборів змусив усвідомити це дуже чітко. Усі передвиборчі опитування ясно показували, що Ердоган з результатом близько 45 відсотків голосів, посяде друге місце після Кемаля Киличдароглу, єдиного кандидата від опозиції, який мав отримати 49 відсотків. Тим часом сталося навпаки. Майже половина виборців – 49,51 відсотка – підтримала Ердогана, а значить, він підійшов впритул до перемоги вже у першому турі. Це неймовірний успіх, зважаючи на обставини, за яких відбувалося голосування.

Кемаль Киличдароглу набрав 44,9% голосів, і важко сказати, чи у другому турі виборів 28 травня він зможе компенсувати цю різницю. Ставки величезні, і не лише з точки зору поточної політики. KK, як його називають у Туреччині, очолює Республіканську народну партію (РНП), найстарішу з нині діючих турецьких партій, засновану самим Мустафою Кемалем Ататюрком, батьком республіки. Через п'ять місяців, 29 жовтня, Турецька Республіка святкуватиме своє 100-річчя. Було б дуже гіркою іронією долі, якби святкування проходило не під патронатом президента, який продовжує справу Кемаля-паші, а того, хто поставив її під сумнів і, значною мірою, навіть зруйнував її.

Президент знає краще за всіх

Перемога опозиції на чолі з КК вважалася неминучою до такої міри, що протягом кількох місяців світові ЗМІ рясніли текстами про те, у якому напрямку піде Туреччина в постердоганівську епоху. Питання було не в тому, чи це станеться, а в тому, наскільки швидко і у якій формі. Назагал вважалося, що президент Ердоган наткнувся на стіну, і хоча він завжди виходив переможцем із усіх клопотів, цього разу йому це не вдасться. Він не зможе розібратися із низкою природних факторів, міжнародною обстановкою і численними помилками, які він зробив. Це справді гримуча суміш. Якщо говорити конкретно, то це означає наслідки потужного землетрусу на сході Туреччини, війни в Україні та інфляції, яка сьогодні становить «лише» 60 відсотків, а півроку тому перевищувала 80 відсотків.

Саме через гіперінфляцію та різке зростання вартості життя, особливо цін на основні продукти харчування та оренди житла, рік тому Реджеп Ердоган опинився на межі падіння. Масла у вогонь підливала його впертість. Президент вирішив, що буде боротися з інфляцією по-своєму, а не йти шляхом, який вважається найефективнішим, тобто підвищувати відсоткові ставки. Ердоган виступав за зниження відсоткових ставок і вимагав цього від одного за одним керівників Центрального банку Турецької Республіки, а у разі відмови – очевидної, звісно – звільняв їх з посад. Це не сприяло економічній стабільності, але президент знав краще за всіх.

Великі помилки та упущення влади проявилися після землетрусу, який сколихнув східні провінції на початку лютого. По-перше, рятувальна операція – запізніла, хаотична, неефективна. Раніше організацією допомоги займалися військові частини, які діяли більш ефективно та злагоджено. Річ у тім, що Реджеп Ердоган, ще будучи прем’єр-міністром, докладав зусиль, щоб, так би мовити, утихомирити армію, обмежити можливості її діяльності. Несподівані наслідки цього відчули на собі мешканці постраждалих провінцій.

По-друге, стан будівель. Навіть нові будинки розвалювалися, хоронячи людей під уламками, хоча якби вони були побудовані згідно з будівельними нормами, прийнятими після попереднього сильного землетрусу 1999 року, вони мали б витримати поштовхи. Виявилося, що норми йшли окремо, а бізнес окремо, і це стосувалося як підприємців, які економили на матеріалах і будівництві, так і будівельного нагляду, який закривав очі на недозволені практики.

Корупція в Туреччині не є новиною, але той факт, що спеціальний фонд, призначений на асейсмічне будівництво, на якому було зібрано 4,5 мільярда доларів (це також наслідки попереднього землетрусу), виявився порожнім, глибоко вразив турків. Багато хто вважав, що Ердоган більше не підніметься.

Від парку Гезі до землетрусу

Усі ці обставини (залишимо українську війну, бо політика Ердогана, який маневрує між Україною та Росією, не викликає особливого спротиву у Туреччині) змели б з посади не одного лідера. Накопичений людський гнів проявляється всюди однаково. Але не в Туреччині. У Туреччині гнів непостійний, він легко минає, і цьому є багато доказів, старих і зовсім свіжих.

Здавалося б, де-де, а в постраждалих від землетрусу провінціях ні президенту, ні його партії нема на що розраховувати. Озлоблені люди, які втратили своїх близьких і майно через недбалість влади та повсюдну корупцію, не скупилися на нещадну критику для влади, і здавалося очевидним, що вони підтримають Кемаля Киличдароглу та опозиційний блок із шести партій. У той же час, якби вибори проходили лише на сході, то другого туру взагалі не було б, бо в першому переміг би Ердоган. Дуже чітко: у місті Газіантеп, де зафіксовано його найгірший результат, він отримав 59 відсотків голосів, в інших містах регіону він скрізь набрав понад 60 відсотків.

Це дивує, хоча насправді не повинно, адже таке трапляється не вперше. Реджеп Ердоган, який керує Туреччиною вже понад двадцять років – з березня 2003 року як прем'єр-міністр, а з серпня 2014 року як президент, – неодноразово втрачав свою популярність і підтримку, але завжди повертав її собі під час голосування. Першу таку перевірку за участю громадськості (ми не говоримо тут про боротьбу Ердогана з армією у перший період його правління) він пройшов навесні 2013 року в Стамбулі. Тоді жителі міста вийшли на вулиці, щоб протестувати проти планової ліквідації парку Гезі, зеленого анклаву в центрі мегаполісу, де збиралися збудувати мечеть. Жорстокі зіткнення з силовиками тривали кілька днів, не обійшлось без поранених, і хоча суспільство програло цю битву, парк Гезі став символом опору.

Через рік, навесні 2014 року, репутація Ердогана сильно постраждала через катастрофу на вугільній шахті в Сомі, де в результаті пожежі загинув 301 гірник. Прем'єр-міністр не виявив ані крихти співчуття сім'ям і, як вважалося у суспільстві, діяв бездушно. У тому ж році спалахнув корупційний скандал, до якого були причетні кілька міністрів та їхні сім’ї. Завдяки оприлюдненим записам підслуханих розмов громадськість дізналася, що серед підозрюваних є сам прем'єр-міністр, який разом із сином обмірковує, як приховати 30 мільйонів доларів...

Провини, які відійшли у небуття

У сукупності це призвело до того, що позиція Партії справедливості та розвитку (ПСР) вперше серйозно похитнулася. На весняних парламентських виборах 2015 року партія Ердогана зазнала великих втрат. Але ненадовго, бо через півроку, на наступних, дострокових виборах, ПСР повернула собі все. Турки забули провини партії та її лідера в ім'я, як вони вважали, миру, комфорту та стабілізації.

Чим вони керувалися? Перший період правління ПСР був часом пожвавлення та швидкого економічного зростання, а згодом і покращення рівня життя. Багато пересічних громадян, а не лише великий бізнес, пов’язаний з ПСР, мали підстави бути задоволеними й не хотіли цим ризикувати. Були й ті, для кого важливою була релігія та відновлення її місця в суспільному житті. Усе це Ердоган їм забезпечував.

Чи означає це, що турецьке суспільство є мало передбачуваним і нестабільним? Певною мірою так, і це підтверджується результатами нинішніх виборів. Мінливість політичних настроїв було видно як на долоні з кінця 1980-х років, коли після періоду військового панування було відновлено цивільне правління. На наступних виборах партії-переможниці змінювалися, як у калейдоскопі, і та, яка була першою, на наступних виборах ставала останньою.

У 2002 році вперше перемогла ПСР, і відтоді маятник хитнувся в інший бік: при владі залишається все та ж партія, а нестабільність настроїв виражається у протестах без наслідків. Хіба не громадяни врятували правління Ердогана влітку 2016 року, хоча роком раніше позбавили його партію частини мандатів, висловлюючи своє невдоволення його правлінням? Військовий переворот провалився завдяки простим людям.

Молитва перед походом

У суботу, 13 травня, за день до голосування, Реджеп Ердоган вирушив до Стамбула. Там, у візантійському храмі Ая-Софія, який завдяки йому вже три роки як знову став мечеттю, він звершив молитву. Це не була звичайна молитва. Ердоган молився про успіх словами, якими османські султани зверталися до Бога перед походом на війну. Президент, якого прихильники з великим перебільшенням називали «султаном», хоча при султанському дворі він міг би бути максимум великим візиром, ставився до голосування як до поля бою. І слушно.

Чи був він сам здивований несподівано хорошим результатом? Навіть якщо, так, то будучи досвідченим (це таки мусимо визнати) політиком, він цього не показав. Він сприйняв успіх як очевидність, як завжди, присвятив кілька слів демократії та зазначив, що якщо він не переможе, бо такою буде воля нації, він, звичайно, підкориться їй. Але тим, хто знає про його дії та амбіції, трохи важко буде у це повірити.

Молитва молитвою, та Реджеп Ердоган не нехтує земними, більш відчутними формами завоювання підтримки. Напередодні виборів він оголосив про значне підвищення зарплат у державному секторі аж на 45%, нові соціальні пільги та безкоштовну енергію, а також будівництво нових будинків у постраждалому від землетрусу регіоні. Він поставив високу планку, адже початкова цифра 200 тисяч будинків зросла до 650 тисяч. Звісно ж, стільки і не потрібно, бо 200 тисяч це теж занадто, але розмах завжди справляє враження.

Підписуйтесь на наш фейсбук Час перед другим туром голосування сповнений гарячкових зусиль і пошуку підтримки. Ключовою фігурою став третій кандидат у президенти Сінан Оган, який неочікувано набрав понад 5 відсотків голосів і завдяки цьому став чимось на зразок стрілки терезів. Економіста та викладача Огана називають націоналістом (раніше він належав до Партії національного руху, ПНР), що в устах західних коментаторів є, безперечно, критикою. Але гляньмо правді у вічі: хто з турецьких політиків не є націоналістом, не обов’язково в поганому сенсі цього слова, особливо коли йдеться про курдське питання, Кіпр чи відносини з Грецією? Саме прем’єр-міністр Республіканської народної партії Бюлент Еджевіт багато років тому відіслав війська на Кіпр, а Реджеп Ердоган відновив боротьбу проти курдських сепаратистів і відправив армію до Сирії.

У великій тіні президентських виборів залишились парламентські вибори, на яких перемогла ПСР і згуртований навколо неї блок угруповань. Разом вони забезпечили 325 мандатів, більшість у парламенті з 600 депутатів, що, очевидно, працює на користь Ердогана. Вони залишилися в тіні, тому що сьогодні повну владу в Туреччині має президент. Парламент мало що може, його думку не враховують, тож не дивно, що він не викликає ні емоцій, ні інтересу. Президент Киличдароглу, якщо він ним стане, хотів би це змінити. Ціною своєї влади.

– Тереса Стиліньска
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори