«У всіх культурах церемонії мають значення. Дослідження показують, що вони торкаються почуттів, глибоко вкорінених у свідомості людей. Навіть якщо не мають прямого впливу на світ, вони виконують важливі функції, оскільки надають значення, приносячи мир і відчуття причетності. Колективні церемонії виступають як соціальний сполучник. Завдяки почуттю єдності люди стають спільнотою».

Дімітріс Ксіґалатас, професор антропології Університету Коннектикуту та автор книги «Ritual: How Seemingly Senseless Acts Make Life Worth Living» (Ритуал: як начебто безглузді вчинки роблять життя вартим життя), вважає, що ритуали, включаючи всі церемонії та публічні святкування, дуже важливі для суспільства. Як пояснює сайт BBC News, вони створюють відчуття зв'язку та спільності. Ритуали – як віхи, як для людей, так і для суспільства. Без ритуального оформлення важливі моменти втрачають колорит. Тому, пише він, студенти, які закінчили навчання під час пандемії, не відчули повної радості, бо були позбавлені випускного.

Подписывайтесь на наш фейсбук Коронація Чарльза III, менш ніж за рік третя можливість, коли британці можуть перевірити силу ритуалів, породжує такі міркування. У червні минулого року відзначався платиновий ювілей 70-річчя правління королеви, у вересні з нею попрощалися. На думку британських республіканців, небагатьох, але голосних, це викидання грошей на вітер, крім того, на інститут, який вони вважають нефункціональним та зайвим.

Доказ безперервності

Чи потрібна коронація? Ні. Королю не потрібна коронація, щоб бути королем. У спадковій монархії правитель сходить на престол після смерті свого попередника. Тому Чарльз III став королем 8 вересня 2022 року, коли померла його мати. Коронація – це лише своєрідна прикраса, барвиста крапка над «і», вияв поваги до британських традицій, вияв спадкоємності чи, зрештою, той замковий камінь, про який пише проф. Ксіґалатас.

У суботу, 6 травня, у Вестмінстерському абатстві архієпископ Джастін Уелбі, духовний глава англіканської церкви, помазав Чарльза на короля та поклав на його голову корону св. Едуарда, яка використовується для корононацій з 17 ст. Це відбулося за давнім ритуалом, у якому все має своє місце – сказане слово, клятва, співи, віддавання почестей. У присутності двох тисяч запрошених гостей і на очах у мільйонів глядачів з усього світу. Вони бачили все, крім одного найважливішого моменту: коли архієпископ Уелбі помазує чоло, груди та руки короля святою олією. У цей момент короля і архієпископа закривав параван.

Однак на прохання Чарльза та архієпископа до старого ритуалу були внесені зміни. Найбільш значущою була участь духовенства інших конфесій, крім англіканської. Чарльз, як відомо, завжди глибоко цікавився питаннями релігії, екуменізму та співпраці конфесій і церков. Тому для участі в церемонії було запрошено єврейське, мусульманське, буддистське, індуїстське та сикхське духовенство. Вони в один голос привітали короля і подарували йому символи своїх релігій. Їхня присутність також є формою підкреслення того, що сьогоднішня Велика Британія є зовсім іншою країною, ніж та, в якій майже 70 років тому була коронована Єлизавета II. Тому регалії королю вручали чотири члени Палати лордів: мусульманин, єврей, індус і сикх.

Було запрошено і католицьке духовенство. І це справжня сенсація, адже востаннє вони брали участь у коронації 470 років тому, у 1553 році, коли королевою Англії була коронована дочка Генріха VIII Мері, яку назвали Кривавою. Сенсація тим більша, що, як зазначив британський домініканець Тімоті Редкліфф, «антикатолицтво було частиною британської ідентичності протягом кількох століть». Однак, це не було і не є притаманне королю Чарльзу, який кілька разів відвідував Ватикан, між іншим, у 2019 році на церемонії канонізації Джона Генрі Ньюмана, кардинала, який навернувся з англіканства на католицизм.

Єпископат Англії представляв його голова кардинал Вінсент Ніколс, але був також гість із Ватикану – кардинал П'єтро Паролін, державний секретар. Католицьке духовенство разом з архієпископом Уелбі та представниками інших християнських конфесій, від православних до протестантських, спільно дали своє благословення королю. Як цікавинку, відзначимо той факт, що фрагмент Біблії прочитав прем'єр-міністр Ріші Сунак, практикуючий індус.

Спів чотирма мовами: англійською, шотландською, гельською та валлійською – це, у свою чергу, жест на адресу корінних жителів Британських островів. І архієпископ Джастін Уелбі запропонував, щоб присягу на вірність королю складали не лише пери Англії, присутні в абатстві, як того вимагає традиція, але й усі його піддані одночасно – спостерігаючи за церемонією на вулицях, удома перед телевізорами, у далеких державах Співдружності націй.

Додамо, що Чарльза помазано освяченою в Єрусалимі олією, яка не містить тваринних добавок, бо це для нього важливо; що крісло св. Едуарда, на якому король сидів під час коронації, було відремонтовано, оскільки після 700 років воно вже було в дуже поганому стані, і що Камінь Долі – масивна (152 кг) кам'яна брила, на якій королі Шотландії стояли під час коронацій, згідно з традицією, була покладена під крісло. Після церемонії вона повернеться до Единбурга. Камінь має бурхливе минуле: король Едуард I, який перевіз його з Шотландії в 1296 році, наказав сконструювати коронаційне крісло так, щоб було місце для цього каменю. У 1950 році четверо молодих шотландців викрали камінь і вивезли його в Шотландію, через рік він повернувся в абатство, а в 1996 році за рішенням Єлизавети II був знову переданий шотландцям.

Волею народу

Велика Британія єдина. У Європі залишилося десять країн з конституційними монархіями, але в жодній з них правитель не проходить церемонію коронації. Скрізь, від Норвегії до Іспанії та Ліхтенштейну, достатньо скромної церемонії інавгурації або присяги, зазвичай у парламенті, але іноді лише перед членами уряду, з додаванням більш чи менш розбудованих релігійних елементів, з аудиторією чи без неї.

У цій групі є країни, де в далекому минулому коронували королів, але з часом з різних причин це було припинено, але є й країни, де коронації ніколи не було. Це Бельгія та Нідерланди. Правитель старої Голландії протягом кількох століть носив офіційний титул штатгольдера, тобто намісника, тому не було підстав надягати йому на голову корону. Коли у 1816 році було створено Королівство Нідерландів, виявилося, що не дуже зрозуміло, хто буде здійснювати коронацію в національно та релігійно різноманітній країні: бельгійський католицький ієрарх чи голландський протестантський священик? Тож залишилися при присязі.

За останні десять років три європейські правителі зреклися престолу, і в кожному випадку їхні наступники починали дуже скромно. Початок правління кожного з них викликав інтерес, але фактично лише в їхніх країнах – Нідерландах, Бельгії та Іспанії.

У квітні 2013 року королева Нідерландів Беатрікс зріклася з престолу на користь свого сина Віллема-Олександра. Під час інавгурації, яка, як завжди, відбулася в «Nieuwe Kerk» в Амстердамі, король, який сидів на троні, присягнув захищати країну та її закони, а також прийняв присягу на вірність від депутатів Генеральних штатів, парламенту Нідерландів.

Через три місяці після зречення Альберта, присягу короля Бельгії склав його син Філіп I. Проїзд вулицями Брюсселя та вітання своїх підданих з балкона королівського палацу – це єдині барвистіші акценти, призначені для широкого загалу.

Така ж скромна церемонія відбулася в 2014 році в Мадриді після зречення короля Хуана Карлоса, вимушеного обставинами (моральні та фінансові скандали). Його наступник Філіп VI склав присягу в Кортесах, парламенті Іспанії. Ні меси, ні проїзду вулицями не було.

Найскромніше виглядають початки правління у Швеції та Данії. Король Швеції Карл XVI Ґустав, який перебуває на престолі з 1973 року, склав присягу в присутності членів уряду, і лише потім церемонія відбулася в тронній залі королівського палацу. Це видимий прояв принципу, введеного в шведську конституцію, що «король править волею народу», вже не волею Бога. У Данії не було навіть цього: у 1972 році з балкона королівського палацу Крістіансборг повідомили, що Маргрете II зійшла на престол. Цікавим елементом у Данії є крик «ура!», повторений зібраними підданими дев'ять разів.

Лише Норвегія дотримується традицій певним, хоча й скромним чином; цінує їх, мабуть, тому, що протягом кількох сотень років, на відміну від Швеції та Данії, була позбавлена власної державності. Король їде з Осло до Тронхейма, де отримує благословення в соборі Нідарос, місці коронації правителів Норвегії в Середньовіччі. Так у 1991 році почав своє правління Харальд V.

На подушці або на труні

Чи піддані європейських королів хоч трохи заздрять англійцям? Чи хотіли б вони, щоб до їхніх правителів світ виявляв такий самий палкий інтерес? Дімітріс Ксіґалатас правий, коли пише про важливість емоцій у побудові почуття зв'язку – чи спостерігач нещодавніх лондонських церемоній трохи не відчуває себе хорошим знайомим британської королівської родини?

Відповісти на це запитання зовсім непросто. Жителі скандинавських королівств, Іспанії та Нідерландів ставляться до своїх монархів з великою симпатією та повагою, але без великих емоцій, які збуджує саме через свій унікальний характер британська монархія, про яку всі знають усе. Адже весь світ дивиться трансляції весіль і похоронів у родині Віндзорів, а тепер і коронації. А скільки людей захочуть дивитися трансляцію присяги, що відбувається в уряді чи парламенті? Без усієї колоритної обстановки, відсилань до традицій, проїзду в кареті, зворушливого співу та іменитих гостей, одним словом – без справжньої королівської пишноти?

І, мабуть, перш за все – без корони. Корона є важливим елементом не тільки дитячих уявлень про те, як мають виглядати королі та принцеси. У Вестмінстерському абатстві архієпископ Джастін Уелбі поклав корону спочатку на голову Чарльза, а потім на голову Камілли, яка, згідно із заповітом Єлизавети, має стати справжньою королевою, а не просто принцесою-консортом, як колись вважалося. Корона, яку бачать усі в абатстві, на великому екрані чи перед екраном удома, зіграла свою роль, як і протягом століть.

Тим часом в інших монархіях корона є, але трохи ніби її не було. Іноді вона присутня під час інавгурації, але не на голові монарха, а на оксамитовій подушечці, покладеній поруч з королем або біля його ніг. Це не завжди корона, яку носили королі у давнину – щире золото, важка, всипана коштовним камінням, з хрестом і багатою символікою. Голландська корона, наприклад, виготовлена з позолоченого срібла, прикрашена штучними перлами та прикрасами з кольорового скла. У ній немає жодного дорогоцінного каменю.

Тільки на королівських похоронах завжди присутня корона. Її кладуть на труну покійного правителя. Зазвичай корони, як і інші регалії, чекають свого дня в національних скарбницях і музеях.

Британські королі мають у своєму розпорядженні кілька корон. Окрім корони св. Едуарда є корона королеви Вікторії та імператорська корона, виготовлена для Георга VI у 1937 році. Додамо, однак, правди заради, що у Великій Британії корона, так би мовити, залишилася лише для особливих випадків. Навіть Єлизавета II в останні роки з'являлася в парламенті не в короні, а в капелюшку. А Чарльз III не хотів, щоб його зображували на нових марках і монетах в короні. Так робив свого часу і його дід Георг VI, але тоді зображення корони хоч поставили поруч.

Не мій король

Серед друзів, у кріслі, поклавши витягнуті ноги на низький столик – так, за описом у «The Independent», 2 червня 1953 року телевізійну трансляцію коронації його племінниці Єлизавети дивився Едуард, герцог Віндзорський. Що він тоді думав і відчував? Можливо, гіркоту, тому що його не запросили на церемонію і це було рішення самої Єлизавети, яка не бажала присутності дядька. Але, може, ще й нотку жалю?

Едуард VIII був єдиним британським королем, у якого не було коронації. Вона була запланована на 12 травня 1937 року, але півроку раніше, після одинадцяти місяців перебування на троні, Едуард зрікся престолу. Церемонія відбулася за планом, у призначений день, тільки корону поклали не на голову Едуарда, а на голову його молодшого брата Георга VI. Те, що Едварда не запросять, було надто очевидним. Він не тільки зрікся престолу, але й зробив це після великого морального та конституційного скандалу.

«Це не мій король» – під таким гаслом виступає антимонархічна група «Republic», яка закликає виступати проти церемонії та монархії в цілому. Коронація, як охоче й широко говорять її учасники та прихильні їм ЗМІ, є дорогою церемонією, застарілою, абсолютно непотрібною, як і сама монархія. Але республіканці нічого не можуть зробити, тому що їх лише жменька. Навіть якщо монархія суттєво втратила свою популярність за останні роки, а смерть улюбленої нацією Єлизавети II призвела до того, що вже не можна уникати питань про її майбутнє та необхідність змін.

– Тереза Стилінська
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори