Остання зупинка багатьох автобусних ліній на північній околиці міста Лас-Пальмас-де-Ґран-Канарія – «Пуерто», тобто порт. Туристи їдуть туди, щоб побачити старий Кастильо-де-ла-Лус, але далі не ходять. Там портовий район, з не дуже красивими майстернями і складами. Серед них – територія, оточена старим, товстим муром, з вицвілими написами «Zona Militar» – «Військова зона», казарми. За стіною стирчать дахи величезних білих наметів, одного з центрів для біженців на Канарських островах.

У сезон в аеропортах Ґран-Канарії, Тенеріфе, Лансароте і Фуертевентури приземляються чартерні літаки, повні туристів. Потім вони розїжджаються на «курорти», щоб скористатися гарною, не надто спекотною погодою та чудовим теплим морем. Тим часом до берегів островів намагаються дістатися нелегали з Африки. Вони пливуть у маленьких, нікчемних човнах із, здавалося б, зовсім недалекого континенту.

Підписуйтесь на наш фейсбук «Цього тижня у нас було два таких випадки: 400 прибули в середу і 150 у четвер», – розповідає Франсіско Суарес Аламо, директор «Informaciones Canarias SA», видавець газети «Canarias7». З вікон редакції місцевої газети видно значну частину портового району та казарми з величезними білими наметами всередині. «Зараз там небагато людей, а раніше ці намети були повні», – каже він.

Човни-привиди

Нещодавно агентство AP (The Associated Press) описало драматичну історію дворічної давності. У Карибському морі, на березі Тобаго, знайшли човен з тілами десятка темношкірих чоловіків. Виявилося, що човен покинув Мавританію з 43 людьми на борту, а пунктом призначення були Канарські острови. На жаль; замість того, щоб доплисти до місця призначення, човен два місяці дрейфував, врешті дістався другого кінця Атлантичного океану. Автори описували, що могло бути на цьому шляху: відчай, страх, голод, зневоднення, переохолодження...

Лише у 2021 році сім «човнів-привидів» з’явилися в Карибському морі та біля узбережжя Бразилії, початковою метою яких, безперечно, були Канарські острови. Скільки взагалі не допливло?.. «Canarias7», коментуючи цю історію, підкреслює, що умови в Атлантиці надзвичайно складні, а жителі Африки пливуть на неякісних надувних понтонах з підвісними моторами, беручи з собою дуже мало їжі та води. Вони наражаються на ризик відмови двигуна або вибору неправильного курсу.

За даними громадської організації «Caminando Fronteras», лише у 2021 році на т.зв. міграційному шляху на Канарські острови загинуло 4 тисячі людей.

Найближче від Марокко знаходиться Фуертевентура – всього близько 90 кілометрів. Але човен, описаний AP, вирушив із Навазібу, а це приблизно за тисячу кілометрів на південний захід. Це означає, що до Канарських островів треба було плисти більше чотирьох діб. Тільки лиховісний човен поплинув на північний захід, а не на північний схід. У травні 2021 року його помітили біля Тобаго. AP цитує місцевого рибалку Ленса Біґґарта, який описав, як побачив на човні мертвого чоловіка.

Човен відбуксирували на берег, витягли трактором. У ньому знайдено чотирнадцять тіл, частково висушених сонцем, частково згнилих. Також були знайдені одяг, тисяча франків CFA (валюта колишніх французьких колоній в Африці, еквівалент 7 злотих) і кілька євро, а також пара мобільних телефонів із SIM-картами з Малі та Мавританії. Поліція Тринідаду і Тобаго надала номери карток Міністерству закордонних справ, яке спробувало зв’язатися з урядом Мавританії. Так і не отримало відповіді.

До 2023 року вдалося встановити деякі подробиці, про це писала «PBS News». Журналісти AP зателефонували за номерами телефонів, написаними на SIM-картах, знайдених на човні. Виявилося, що з Навазібу вирушив човен з молодими чоловіками з Мавританії, Малі та Сенегалу. Журналісти зв’язалися з їхніми родинами, які навіть не підозрювали, що сталося з їхніми близькими…

У пошуках шляху

У 2023 році нелегальна імміграція на Канарські острови дещо знизилася. У січні 2022 року туди прибули 3194 переселенці. За цей же період 2023 року прибуло «лише» 566 осіб. Однак чи збережеться ця тенденція, сказати важко. Попередні роки показували зовсім інше. Якщо у 2019 році туди прибуло близько 2700 осіб, то у 2020 році – 23 тисячі, у 2021 році – 22 тисячі, а у 2022 році – 16 тисяч.

«У нас величезна проблема з матеріально-технічним забезпеченням, – розповідає Франсіско Суарес Аламо. – Що робити з цими людьми? Мало хто приїжджає з Марокко, переважно з Африки на південь від Сахари, з колишніх французьких колоній. У них є родини та друзі у Франції, і вони хочуть туди потрапити, а наші острови мають бути лише «зупинкою» в дорозі до місця призначення. Але їх треба розмістити, нагодувати…» – додає.

Особливо багато іммігрантів приїжджає з Малі, країни, в якій вирує громадянська війна. У 2020 році там стався державний переворот, у 2021 році ще один. Нова влада на чолі з тимчасовим президентом полковником Ассімі Ґойта припинила співпрацю з Францією і встановила тісні контакти з Росією. До країни прийшли найманці з російської групи Вагнера. У березні 2022 року вагнерівці, як повідомляється, вбили 300 мирних жителів. У лютому цього року глава МЗС Росії Сергій Лавров відвідав столицю Малі Бамако. Малі була однією з семи країн, які проголосували в ООН проти резолюції про виведення російських військ з України.

Мінімальна зарплата в Малі становить 40 тис. малавійських квач, тобто 163 злотих; 200 тисяч, тобто 818 злотих, вважається хорошою зарплатою… Біженцям доводиться йти через Мавританію, щоб дістатися до моря. У Мавританії вони сідають на човни і намагаються дістатися Європи. А найближча частина Євросоюзу – Канарські острови.

Але є й інші способи. Деякий час тому на танкері «Alithini II» під прапором Мальти було виявлено трьох безбілетних пасажирів. Вони ховалися над днищем корабля, відразу за штурвалом. У Лас-Пальмасі їх госпіталізували, оскільки у них були ознаки зневоднення та гіпотермії. Корабель вирушив з нігерійського Лагоса і проплив 2800 морських миль. За останні роки було кілька подібних випадків. У 2020 році 14-річний нігерієць розповів іспанській газеті «El País» про свою двотижневу подорож з Лагоса, яку він здійснив у тісній кімнаті за штурвалом корабля.

Біженці, яким вдалося потрапити на один із Канарських островів, намагаються дістатися до порту – чи то в Лас-Пальмас, чи в Санта-Крус-де-Тенеріфе, щоб сісти на корабель, що прямує на материк. Деякі намагаються проникнути у вантажівки чи контейнери, які мають бути завантажені на одне з суден. Якщо їм це не вдається, проводять ночі у сусідніх смітниках, готові до нової спроби наступного дня. Коли їх ловить поліція, опиняються в одному з таборів. Але вони намагаються уникнути цього будь-якою ціною.

«Спочатку нелегали здавалися нам цікавими та новими. Але тепер ми втомилися від них», – каже Феліпе, студент одного з університетів Ґран-Канарії. Це й не дивно: біля портів і центрах для нелегалів неспокійно, з'являються наркоділки, виникають бійки.

Спроби допомогти біженцям не приносять результатів, адже Канарські острови – особливе місце. На 70 відсотків місцева економіка пов'язана з туризмом; будь-яка інша діяльність розглядається як побічний заробіток. На островах виробляють вино, а також ловлять кальмарів і восьминогів, в основному в протоці між островами і материком, передусім на експорт.

Тому не дивно, що основним проектом Іспанської комісії з допомоги біженцям на Канарських островах є проект, спрямований на навчання нелегальних іммігрантів професії кухаря. Вони також мають вивчати іспанську мову та, серед іншого, роботу на комп'ютері. Вартість: понад сто тисяч євро з європейських фондів. Мало? Що ж, але кількість людей, яким надали таку допомогу, мізерна: її отримали лише п’ятнадцять прибульців із сусіднього, охопленого війною континенту...

На вулицях більш великих канарських міст можна побачити вихідців з Африки. Можливо, їх небагато, але вони помітні навіть на приморських набережних, де намагаються продати плахти з різнокольорової тканини, що нагадують великі шарфи, які розстеляють на пляжі, і охапки підроблених фірмових годинників.

Латання, не вирішення

Є на Канарах і біженці з України, але зі зрозумілих причин їх дуже мало. За даними місцевого телеканалу «Canaria», їх кількість оцінюється приблизно в 4 тисячі (це так, якби у Польщі 80 тис.). Голова місцевої української організації Олеся Лилак у зв’язку з річницею російської агресії зазначила, що її співвітчизників зустріли дуже гостинно, а суспільство на островах «виклалося по максимуму».

Але проблема не в українцях. У коментарі для газети «Canarias7» Сільвія Фернандес написала, що минуло тридцять років з моменту прибуття на острови першого човна з нелегальними іммігрантами з Африки. І наголосила, що те, що робить влада – місцева, іспанська чи європейська, лише «латає» гігантські проблеми. «Потрібна довгострокова стратегія, яка б вказувала, що і як робити, щоб міграція відбувалася впорядковано, і в той же час, щоб були якісь розумні межі приймання мігрантів», – підкреслила вона.

Франциско Суарес Аламо каже те саме: «Так, ми допомагаємо українцям, ми повинні цьому радіти. До Європейського Союзу, в тому числі і до нас приїжджають люди з країни, яка перебуває у стані війни. Але є війни і в інших місцях, наприклад у Малі. А цього ніхто не помічає». І з точки зору жителів Канарських островів Україна дуже далеко (понад 5 тисяч кілометрів!), а Малі – близько.

Варто зазначити, що на острови також прибувають легальні мігранти – з Латинської Америки. Це абсолютно протилежна тенденція від той, що була сто чи більше років тому. Раніше саме жителі Канарських островів їздили на Кубу чи у Венесуелу в пошуках роботи в цукровій чи тютюновій промисловості. Міграція на Кубу остаточно припинилася в 1959 році із захопленням влади Фіделем Кастро. Прихід до влади комуністів і націоналізація економіки призвели до того, що багато нащадків прибульців з островів поспішно повернулися на Канари. Венесуела в середині 20 століття відкривала можливості для заробітку завдяки розвитку нафтової промисловості. Близько 100 тисяч людей з Канарських островів там поїхало. Але з 1990-х років тенденція повністю змінилася.

Все це відпочиваючі на пляжах туристи не помічають. Тому що вони і не повинні помічати: острови повинні асоціюватися з усім, що добре і приємне. Інакше вони могли б і не захотіти сюди їхати, а було достатньо однієї катастрофи, пов’язаної з пандемією Covid-19. Без допомоги іспанської держави економіка Канарських островів просто збанкрутувала б. Для біженців з Африки острови також не є місцем призначення; вони повинні бути лише короткою зупинкою на шляху до раю, яким є континентальна Європа.

– Пйотр Косьцінські
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори