Не вщухає буря після коментаря Барбари Енгелькінг. Нагадаймо: йдеться про думку, що за часів німецької окупації поляки «просто на просто обманули» євреїв. Її слова аналізували під час розмови на одному з комерційних каналів у 80-у річницю вибуху повстання у Варшавському гетто.

Щоб усвідомити наскільки серйозним було оскарження, треба процитувати те, що у Twitter написав Якуб Бєжинський - підприємець і публіцист, пов’язаний із середовищем лівих і лібералів. Погоджуючись з Енгелькінг, він ще більше підкрутив її доповідь, тобто написав, що поляки «масово здавали євреїв німцям, робили погроми, масово були шмальцовниками і масово грабували жертви».

Після прочитання тих скандальних слів, важко опиратися враженню, що маємо справу з добре організованою провокацією, мета якої – це виклик гострих реакцій. Це щось типу ревізіоністського перформансу. Він розрахований на порушення табу і в результаті доведення до того, що польський «темноград», визволивши свій гнів у відплаті, буде дискредитований в очах усього світу.

Антисемітське блюзнірство як відповідь на антипольський чорний піар можна було б розглядати як доказ того, що поляки – це народ жидоїдів. Але ж є багато людей і середовищ, що зацікавлені – з різних причин – в наданні польському суспільству власне такого обличчя.

З польської перспективи пастка знаходиться все – таки і в симетричних контраргументах. Якщо хтось, відповідаючи на аргументи Барбари Енгелькінг, ствердив би, що було абсолютно інакше - що поляки масово допомагали євреям, то такі сфальсифіковані узагальнення можна було б легко спростувати, тому для захисників доброго імені Польщі це було б проблемою.

Суспільна реальність – як відомо – завжди складна. Постава поляків була різною, проте одне явище було дуже поширеним – страх перед німецьким терором. І цей страх передусім, а не антисемітизм, був вирішальним чинникому поведінці щодо євреїв. Ці справи треба вияснити без героїзації і романтизації історії.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
    Водночас при обговоренні авантури про слова Барбари Енгелькінг, варто звернути увагу на міф, що стосується причин, які спонукали поляків входити в акти співпраці з німцями проти євреїв. Цей міф голосно звучить хоча б у тексті політолога Пьотра Форецького, який нещодавно опубліковано на інтернет-порталі журналу «Критика Політична».

Автор висунув тезу про те, що польський антисемітизм, про який стало відомо під час німецької окупації, у своєму зародженні не був проявом характерного для польського простолюду упередження, тільки став наслідком дій польських еліт у міжвоєнний період. За словами Форецького, ще до того, як Третій Рейх напав на Другу Польську Республіку, частина інтелігенції, пов’язаної з Націонал-Демократією, піддала польський народ соціалізації, нагнітаючи їм у голови антисемітський зміст, і відбувалося це у величезних масштабах.

Якщо все-таки прийметься ця теза, то допомога, яку євреям надавали поляки, пов’язані із соціал-демократами, чи – у ширшому значенні – переконані в тому, що єврейська національна меншина шкодить Польщі, буде чимось незрозумілим. Але факти - незаперечні.

Перерахуємо хоча б тільки три приклади: Зофія Коссак, Ян Добрачинський, отець Марцелі Ґодлєвський. Їх біографії доводять, що сприйняття євреїв як політично ворожого для поляків елементу не стало визначником їхнього ставлення до Голокосту. Всіх трьох Інститут Яд Вашем нагородив медалями Праведник Народів Світу.

Особливо інтригує історія Зофії Коссак. Ще у 1942 році у гучному заклику «Протест!» вона не пропустила можливості назвати євреїв політичними ворогами Польщі. А водночас, як римо-католичка, вона побачила в них ближніх, яким загрожує знищення і залучилася в рятування євреїв. Отже, якщо для когось політика – це поле зіткнення (і часом навіть брутального) національних інтересів, то це не означає, що він обирає екстермінацію політичного ворога.

При цьому, щоб дійти висновку, що між польською національною демократією і шмальцовництвом немає причинно-наслідкового зв’язку, не треба бути симпатиком польської Правиці. Давайте візьмемо Зигмунта Баумана.

Цей лівий науковець єврейського походження, березневий емігрант (оселився у Великій Британії), у сталінські часи служив політичним офіцером у Корпусі Внутрішньої Безпеки і Агентом Військової Інформації. Ніколи в житті з цього приводу не каявся. Крім того, дуже різко оцінював політику Ізраїлю щодо палестинців. Він порівняв її з політикою Третього Рейху щодо євреїв, яка була операцією і нерозумною, і непристойною.

ку Проте це не означає, що на його рахунку виключно справи, які його дискредитують. Бауман вдався до цікавих роздумів про темні сторони сучасності. Він розмірковував зокрема над тим, як Голокост міг статися під час такої розвиненої фази цивілізаційного розвитку Європи.

У 1999 році на шпальтах вже неіснуючого щомісячного журналу «Мідраш» опубліковано есе Баумана «Привид Голокосту». В ньому звернув увагу на те, що слід «прийняти це і пам’ятати, що багато задекларованих антисемітів рішуче відмовлялися співпрацювати із винуватцями Голокосту, натомість серед виконавців кишіло законослухняними громадянами та дисциплінованими чиновниками, які не мали жодних особливих упереджень щодо євреїв».

Зрозуміла справа, що сьогодні в Польщі це влучне спостереження Баумана небажане для перформерів історіографії, які своїми ревізіоністськими теоріями про Голокост намагаються надати полякам жорстоке обличчя і зробити польський патріотизм огидним. Але це, по суті, спроба перенести схему американських культурних конфліктів на польський ґрунт.

Ліві інтелектуали з кола нової польської школи дослідження Голокосту ставлять євреїв в один ряд із такими групами, як гомосексуалісти та «біженці». У такому наративі це все – жертви жорстокого польського патріархату. Таким чином, знову ідеологія ставиться вище правди.

– Філіп Мемхес

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад Олеся Ґераль