Цивілізація

Чи припинить Ізраїль своє існування? Покинутий союзниками, оточений ворогами

Світські нащадки сіоністів, які вибороли єврейську державу, це інші люди. Сьогодні, коли їх запитують, як вони святкують Песах, вони відповідають, що люблять це свято, бо люблять добре поїсти.

Грег Росшандлер – це знаний австралійський бізнесмен єврейського походження. На сайтах багатьох ізраїльських некомерційних організацій можна зустріти його ім'я і те, що він є їхнім спонсором, а також речення про те, що «Росшандлер є палким прихильником збереження Держави Ізраїль».

Серед низки аналітичних центрів, які він підтримує, є Єрусалимський інститут стратегії та безпеки (JISS), який кілька днів тому опублікував на своєму сайті банер з тривожним змістом: "Ізраїль повинен готуватися до війни, а політики повинні схаменутися. Попередження від JISS". Під банером містилася коротка стаття, що закінчувалася посиланням на латинську максиму «Si vis pacem, para bellum» (лат. «якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни»).

Можна припустити, що Росшандлер схвалив цей драматичний заклик. А якщо так, то можна також припустити, що напередодні 75-річчя заснування держави у свідомості багатьох людей, нащадків тих, хто її вибороли, «збереження держави» тепер не є такою вже й очевидною справою. Як це могло трапитися?

Краще, щоб це був арабський терорист...

Це зумовило поєднання зовнішніх і внутрішніх чинників, серед яких найважливішим був конфлікт навколо судової реформи, що триває майже з самого початку правління Беньяміна Нетаньягу. Майкл Орен, американський єврей, який народився в Нью-Йорку, переїхав до Ізраїлю і дослужився до посади посла в США, почав свою статтю про цей конфлікт з ризикованої риторичної фігури, коли, описуючи, як його розбудили тривожні сирени, він зізнався, що його першою думкою було «Боже, краще, щоб це був терорист!».

Ізраїль десятиліттями звик до терористичних атак. Найбільше Орен і його сім'я боялися внутрішнього протистояння. Він писав цей текст на початку березня, коли напруженість в країні досягла свого апогею і багато хто очікував, що цього разу насправді дійде до запеклого конфлікту, коли ізраїльтяни почнуть вбивати ізраїльтян.

Я не збираюся вдаватися в деталі суперечки навколо судової реформи в Ізраїлі, скажу лише, що протягом останніх трьох десятиліть тамтешній верховний суд поступово розширював свої повноваження впливаючи на світ політики, а тому серед багатьох політиків зростало відчуття, що цьому слід поставити край. Зрештою, коли до влади прийшов чинний уряд Нетаньяху, партнери його партії по коаліції, які належать до крайніх правих кіл, поставили умову проведення реформи, яка б зменшила самовладдя голови Верховного суду саме зараз.

Бурхливі протести, що послідували за цим, були частково викликані загальною неприязню до цього уряду і до самого Нетаньяху, не кажучи вже про його релігійних і консервативних партнерів по коаліції, навіть сама згадка про яких викликає майже фізичну огиду у ліберально налаштованих виборців, а частково – справжніми побоюваннями, що запланована реформа зайде надто далеко і, замість того, щоб поставити розумні рамки, вдягне суду намордник і зробить його залежним від політиків.

Важливо також, що світська частина суспільства, яку можна дещо спрощено назвати духовними спадкоємцями засновників Держави Ізраїль, побачила у Верховному суді союзника у протистоянні з релігійною ортодоксією, що з року на рік набирає на силі. До питання про розкол держави доведеться ще повернутися.

Все це зумовило, що суперечка, яку, здавалося б, можна було вирішити в ході рутинної парламентської роботи, вилилася на вулиці й виявила драматичний суспільний розкол. Нетаньяху був змушений поступитися, але поки що не зрозуміло, назавжди чи тимчасово, оскільки конфлікт дійшов до військових і загрожував безпеці країни.

Саме тому, прокинувшись зі сну, колишній ізраїльський посол і людина, яку «Jerusalem Post» назвав одним з десяти найвпливовіших євреїв світу, просив Бога, щоб нічна тривога була викликана таким звичним багатьом нападом арабського терориста, а не інформацію про те, що євреї почали стріляти в євреїв.

Близький Схід відходить на другий план

За перебігом цього конфлікту з великою стурбованістю спостерігали в найважливішій, з точки зору Ізраїлю, країні світу – Сполучених Штатах. Звинувачення в тому, що панівні групи хочуть демонтувати усталену судову систему – тобто, по замовчуванню, демонтувати демократичну систему – було сприйнято у Вашингтоні вкрай серйозно. Адміністрацію Джо Байдена, яка поставила на просування демократії у світі флагманом своєї політики, не могло не хвилювати, що Ізраїль, який раніше вважався острівцем демократії в морі арабських автократій, раптом почав розглядатися як такий, що рухається до квазідиктатури.

Занепокоєння серед політичних еліт, як завжди, мало стриманий характер і прем'єр-міністр Нетаньяху врешті-решт був запрошений на Всесвітній саміт демократії, де він навіть взяв участь в одній з головних дискусійних панелей. Проте чимало слів було сказано з боку американських аналітиків, які й визначатимуть рамки діалогу між двома країнами в майбутньому.

Буде нелегко повернутися до гармонійних відносин, коли з американської сторони пролунали слова про те, що, хоча «відносини з Ізраїлем є особливими, проте й вони можуть закінчитися». Їх автор, Пол Пост, пов'язаний з серйозним аналітичним центром «Chicago Council», яким керує колишній американський посол в НАТО Іво Далдер, вказав на два ключові моменти, які можуть змусити Америку вважати, що відносини з Ізраїлем втратили свою «особливість». Перший – якщо «Ізраїль перестане бути демократією».
Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньягу з дружиною Сарою під час свята Мімуна (кінець Песаху, який святкують євреї – вихідці з Північної Африки) 12 квітня 2023 року. Фото: POOL / Reuters / Forum
Це був явний натяк на конфлікт щодо судової системи, коли частина американської еліти підхопила риторику ізраїльтян, які протестували проти судової реформи та ототожнювали позицію Верховного суду з існуванням демократії в цій країні.

Пост також виділив другий ключовий момент, а саме, що Ізраїль не може підривати політичну стабільність в регіоні. Важливою частиною у розбудові цієї стабільності є досягнення політичного рішення, яке дозволить створити окрему та життєздатну палестинську державу.

   Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Пост вказує на зростання симпатій до палестинців серед американської громадськості, особливо серед молодого покоління, і на той факт, що серед усіх опитаних найбільша кількість респондентів висловилася саме за таке рішення, яке б передбачало існування двох держав. Це, своєю чергою, означає, що в майбутньому все більше американців не будуть готові давати уряду в Єрусалимі карт-бланш на будь-яку політику, а тому потенційний кінець «особливих відносин» може отримати суспільне схвалення.

В інших текстах наводилися додаткові аргументи щодо того, чому немає сенсу продовжувати ці відносини в нинішній формі. Їхні автори писали, що Ізраїль – це багата країна, а тому фінансова підтримка його втратила сенс. Щобільше, це країна з ядерною зброєю й сильною та боєздатною армією, а тому військова підтримка також не потрібна. Тим більше коли на кону можлива криза навколо Тайваню, яка залучить американські сили та ресурси в такому обсязі, який важко собі уявити та прогнозувати.

Це підводить нас до ще однієї причини, чому буде нелегко повернутися до гармонійних відносин між Єрусалимом і Вашингтоном. Йдеться про фундаментальні зміни в американській політиці. Стає все більш очевидним, що Близький Схід втрачає першочергове значення, яке він мав для США протягом багатьох десятиліть. Це значною мірою зумовлено поступовою втратою значення нафти, яка протягом так довгого часу була кров'ю світової економіки.

Величезні кошти, які адміністрація Байдена вкладає в енергетичну трансформацію, призведуть до того, що в найближчі десятиліття близькосхідна нафта перестане відігравати ту життєво важливу роль, яку вона відігравала, наприклад, у 1970-х роках, коли ОПЕК перекрила кран, що спричинило світову кризу. Зараз еквівалентом нафти все частіше стають мінерали, необхідні для виробництва електричних батарей і сонячних панелей, а вони знаходяться зовсім в інших місцях, і доступ до них контролюють інші країни.

Можливо, саме тому Вашингтон так спокійно відреагував на іранську угоду з Саудівською Аравією, укладену за підтримки Китаю. Можливо, саме тому президент Байден міг дозволити собі так відверто вороже ставитися до саудівського правителя, якого – ще до обрання президентом – він називав парією.

Для США найважливішим став Китай і щодо цього в Конгресі існує міжпартійний консенсус. Частиною суперництва з Китаєм є протистояння з Росією в Україні, що й зумовило відновлення своїх впливів у Європі.

Таким чином, відбувається двосторонній процес: Америка з найвірнішого союзника Ізраїлю перетворюється на його звичайного союзника, а Ізраїль – з незамінного союзника Америки в ключовому регіоні світу перетворюється на звичайного важливого союзника в регіоні, який також поступово переходить в категорію просто важливих регіонів.

Проте не лише американці висловили своє занепокоєння станом демократії в Ізраїлі. Заклики підтримати протести лунали й у Європі. Зокрема, на сайті аналітичного центру «European Policy Center» з'явився текст, в якому доволі лаконічно стверджується, що «підтримка демократичних цінностей не є втручанням у внутрішні справи держави».

Однак найважливішим був не сам заклик, оскільки за своєю суттю він нічим не відрізнялося від багатьох подібних про збереження демократії, які з'явилися в багатьох місцях на початку року, а слова в кінці тексту. Звернення закінчувалося, зокрема, відозвою до Європейського Союзу перестати грати роль глядача в цій суперечці. При цьому автори тексту використали слово bystander (англ. «свідок»), яке зазвичай вживається в контексті досліджень Голокосту, коли, згідно з однією з дослідницьких шкіл, учасники подій поділяються на три категорії: «perpetrators, victims and bystanders» або «винуватці, жертви та свідки».

Не можна позбутися відчуття, що автори імпліцитно мали намір додати більше драматизму до нинішньої ситуації та підштовхнути Європу до дій також шляхом створення морального важеля, пов'язаного зі ставленням політиків до того, що сталося в минулому. Це звучить дещо фальшиво, й в будь-якому випадку дуже тривожно.

Ліберали люблять добре попоїсти

Найбільшу загрозу для Ізраїлю становить, безумовно, Іран. Риторика його лідерів, які десятиліттями говорять про знищення Ізраїлю, тобто «собаки на ланцюгу великого сатани – Америки», останнім часом набула тривожної правдивості. Адже одне, коли про знищення Ізраїлю кричали іранські політики, у яких були лише танки та гармати, що, як правило, викликало посмішку жалю, але зовсім інше, коли це саме говорять політики, чия країна реально наближається до створення власної ядерної зброї.

Я не збираюся гратися в пророка та оцінювати, чи є прагнення Ірану до створення ядерної зброї просто бажанням убезпечити свою країну від можливого нападу, як стверджують багато спостерігачів. Для мене важливо те, що це прагнення є фактом. Ядерна угода 2015 року лише відтермінувала процес отримання збагаченого урану, а не запобігла цьому. Рано чи пізно Іран буде здатний самотужки виробляти боєголовки, тоді як ракетні технології він вже має. Тої миті на Єрусалим і Тель-Авів чекає знищення.

Про це, власне, і йшлося у заклику «готуватися до війни», процитованому на початку статті. Одного разу Ізраїлю успішно вдалося зупинити ядерну програму у ворожій країні, у 1981 році, атакувавши реактор за допомогою авіації. Тоді це був Ірак. Не виключено, що подібну операцію зараз планують у військовому штабі в Тель-Авіві, хоча технологічний розрив між ізраїльською армією та арміями країн регіону з того часу значно скоротився і ризики проведення такої операції значно збільшилися.

Дедалі сильнішими стають голоси, які закликають здійснити атаку ще до того, як Іран отримає можливість завдати удару, і керівництво країни може опинитися перед дилемою, подібною до тієї, що стояла перед Шестиденною війною 1967 року.

Але тоді, менш ніж через 20 років після створення держави, соціальна згуртованість Ізраїлю і готовність його народу діяти на захист незалежності були на зовсім іншому рівні. Зараз доречно повернутися до фундаментального розколу, який виявив конфлікт навколо судової реформи на початку цього року. Розколу, який Майкл Орен, вже цитований вище, назвав «тектонічним».

Суть його в тому, що світські нащадки сіоністів, які вибороли державу, це інші люди. Це ті, хто на питання, як вони святкують Песах, відповідають, що їм подобається це свято, тому що вони люблять добре попоїсти.

Такий підхід викликає жах у релігійних євреїв. Обидва табори називають себе євреями, мають однакове походження і громадянство, але все частіше ставляться один до одного як до чужих. Перші служать в армії, захищаючи всю країну, в той час, як другі звільнені від військової служби.

Ортодоксальні не воюють

У книзі «Єрусалим», на сторінках, що містять опис військової ситуації в місяці, що передували проголошенню заснування Ізраїлю, її автор Симон Себаг Монтефіоре пише, що «на початку 1948 року єврейський квартал Старого міста перебував в облозі, а оборона ускладнювалася великою кількістю ортодоксальних євреїв, які відмовлялися брати участь в бойових діях». Місто Давида захищали 213 бійців Хагани, Іргуна і Палмаха. Як скрупульозно повідомляє Монтефіоре, 39 з них були вбиті, а 134 поранені. З 27 синагог 22 були зруйновані.

Євреї та араби. Непроста історія

Ігор Янке та Пьотр Семка розмовляють про Ізраїль.

побачити більше
У мемуарах командира Арабського легіону генерала Ґлабба, який захопив місто, міститься лише згадка про те, що білий прапор йому принесли «два старі рабини з похилими від віку спинами», однак він ані словом не згадує про те, як на поразку відреагували ортодоксальні євреї. Дев'ятнадцять років потому, після Шестиденної війни, євреї знову отримали доступ до Стіни Плачу і змогли почати відбудову синагог навколо площі Хурва.

Сьогодні в традиційному єврейському кварталі Старого міста знову можна зустріти традиційно одягнених чоловіків і хлопчиків, які поспішають вивчати Тору, а в шабат – святково вбрані сім'ї з безліччю бешкетних дітей. І знову, як і тоді, коли Арабський легіон короля Абдулли I штурмував Єрусалим, чоловіки не хочуть воювати.

Окрім того, їхня частка в суспільстві збільшується та продовжуватиме зростати. За даними Центру Тауба, частка учнів, які здобувають освіту в приватних релігійних школах, зросла з 11% у 2000 році до 19% у 2020 році, тоді як частка учнів, які відвідують світські школи, впала з 52% до 43% за той самий період. Ця тенденція погіршуватиметься, оскільки народжуваність серед ультраортодоксальних євреїв, яких в Ізраїлі та поза його межими називають “харедім”, набагато вища, ніж серед решти населення. Прогнозується, що до 2040 року вони становитимуть 25% від загальної чисельності єврейської спільноти в країні.

Якщо додати до цього той факт, що арабське населення вже становить приблизно ¼ населення країни, то цілком можливо, що не тільки потенційні захисники країни опиняться в меншості, але й ті, кого вони захищатимуть, будуть байдужими або в кращому випадку неохочими.

Підготувати поле для маневру

Через 75 років після проголошення Держави Ізраїль країна вступає в період серйозної соціальної, демографічної та міжнародної кризи. Конфлікт навколо судової системи лише виявив його гостроту. Заклик єрусалимських аналітиків готуватися до війни має великий сенс, адже зовнішню загрозу може відбити лише країна, здатна утримувати боєздатну армію, тоді як подолання всіх внутрішніх криз, головними серед яких є залагодження питань арабського населення і з громадою харедім, вимагає набагато більшого, ніж військова майстерність.

Принагідно варто зазначити, що в цьому ключі варто розглядати нещодавню угоду з Польщею про припинення суперечок щодо історичних турів. Ізраїлю не потрібні зайві фронти. Цей фронт дедалі сильніше демонстрував свою абсурдність.

Ми живемо в час, коли конфлікт між великими державами, Китаєм і Сполученими Штатами, може призвести до того, що в тіні великої війни менші країни цього світу захочуть вирішити свої регіональні справи. Це може стосуватися Ізраїлю. Але це також може торкнутися і Польщі. В цій ситуації завжди добре мати поле для маневру щодо можливого поглиблення співпраці.

– Роберт Богданський

 TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклав Юрій Ткачук

Джерела:
https://www.pewresearch.org/religion/2022/05/26/modest-warming-in-u-s-views-on-israel-and-palestinians/
Основна світлина: День незалежності в Тель-Авіві 26 квітня 2023 року. Фото: CORINNA KERN / Reuters / Forum
побачити більше
Цивілізація випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
До Сибіру та України
Запоріжжя. У бункері солдат попросив у священика вервечку і навчив його, як молитися.
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Шейхи клімату. Активісти в ролі маріонеток
Можуть покричати, за що будуть винагороджені оплесками
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Літак розлетівся на чотири мільйони шматків
Американці вже 35 років розслідують теракт над Локербі.
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Німецький експеримент: педофіл – найкращий друг дитини
За «опіку» над хлопчиками педофіли отримували фінансування від влади Берліна.
Цивілізація випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чемпіонський ген
Дитина – це не верховий кінь.