Перехід Ісуса з місця суду до місця страти описано в стаціях II-IX Хресної дороги: три падіння, зустріч із Матір’ю, Веронікою та плачучими жінками, допомога від Симеона з Киринеї. Розп'яття на Голготі і покладення до гробу в саду на території колишньої єрусалимської каменоломні. Будівельники відмовились від крихкої породи як будівельного матеріалу, та вона стала наріжним каменем християнства. Це можна прийняти як догму і не збурювати святу землю, не уточняти локації, ткнувшись носом у мапу, не нюхати і не гладити каміння у підземеллях, не розглядати крізь лупу питання віри. Проте, ecce homo iustus, ось просто людина, яка по-людськи хоче знати, як все було.

Ми благословенні

Хресна дорога позначена круглими емблемами з римськими цифрами на стінах будівель старого Єрусалиму. Скромний декор доповнює металева мініатюра біблійної чи апокрифічної події. Крім того, на світлій бруківці виділено чорне півколо з каміння. Але перш ніж дійти через ворота св. Стефана, з боку Гетсиманського саду, до початку Віа Долороза, ми зустрічаємо менш відоме місце страти: меморіальну дошку на честь Хаїма Кермана, жертви терористичного нападу, який загинув тут 6 червня 1998 року від рук головоріза. Трохи далі видніє табличка з цитатою св. Марка: «Тоді Ісус сказав своїм учням: коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за мною» (Мр. 8:34). І я йду. Як і тисячі віруючих кожного дня. Довжина маршруту від мусульманського до християнського району міста становить 600 метрів, перехід займає пів години.

Ми починаємо дорогу на Другій стації, коли Ісус взяв хрест на свої плечі. Емблема прикріплена до зовнішньої стіни Церкви засудження, скромної каплиці на території францисканській Кустодії Святої Землі, де лежить розбита фігура Ісуса в терновому вінку. На початку лютого 2023 року надто запальний єврей одним ударом мачете стяв її з ніг, після чого його знешкодив охоронець. Дерев’яну скульптуру збираються відремонтувати, францисканці вже зв’язалися з іспанською компанією, яка виготовила скульптуру сто років тому і взялася за реставрацію, але роботи розпочнуться лише після Великодня. До того часу Ісус, що лежить без ніг, ще красномовніше нагадує нам про страждання, які Він пережив.

Ідемо далі Шляхом Скорботи. Біля номера стації висить клітка з канаркою та ткані килими. Може, хтось спокуситься їх придбати? У сувенірній крамниці продають шолом римського легіонера, короткий меч і шкіряні сандалі, якщо ви хочете піти іншим боком, або терновий вінець за 20 шекелів (25 злотих). Їх продають по кілька на день, іноді люди надягають їх на голову. В оренду здаються великі дерев’яні хрести за 200 шекелів (250 злотих), з якими групи паломників прямують до Храму Гробу Господнього. Вірні приїжджають з усього світу, є багато прибулих з Польщі. «Радуйся, Маріє» і «Претерпівий за нас страсті» лунає над слизькою бруківкою, бо в Єрусалимі йде дощ.

Ідучи, можна спиратися на металеві поручні на стіні. Ми проходимо повз будинок, який вважається домом Марії, та в’язницю Ісуса, що належить східним церквам, де гвинтові сходи спускаються значно нижче рівня вулиці, що може вказувати на автентичність цих місць. Сьогоднішня бруківка здіймається на 2-3 метри над старим трактом, про що свідчили розкопки, проведені під час встановлення каналізації, тож, якщо хтось запитує, то люди тут не ходять по тих же каменях, що й Ісус. Ніхто не запитує, але багато хто вірить. Однак у підвалі церкви Ecce Homo, що належить сестрам-сіоністкам, зберігся особливий камінь: він походить із двору римської фортеці Антонія і має на собі сліди ігор солдатів часів Ісуса. Вважається, що це частина літостротону, мощеного бруківкою місця, про яке згадує св. Іван: «Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назовні Ісуса, і засів на суддеве сидіння, на місці, що зветься літостротон, по гебрейському ж гаввата» (Ів. 19:13).

Навпроти входу в Базиліку Ecce Homo, прямо під аркою часів імператора Тита, яку більш охоче фотографують туристи, розташована школа Корану. Там роздають примірники Корану багатьма мовами: польські щойно закінчились, але є листівка про іслам нашою мовою. Можливо, мені варто трохи поговорити і випити чашку чаю? Але ні, наступного разу. Ще одна пам’ятна табличка на стіні: Еліягу Амаді загинув 16 листопада 1987 року в результаті нападу озброєного ножем злочинця. Перша ділянка Віа Долороза закінчується: біля поліцейської дільниці потрібно повернути ліворуч у пасаж Ель-Вад. Поруч знаходиться Третя стація, де Ісус падає вперше. Ворота були прикрашені мотивом шипів, колючого дроту чи єврейських літер – важко сказати, і в цьому вся суть.

Над входом напис: Armenian Catholic Patriarchate, третя «а» у слові «патріархат» відлетіла. На порталі видніє барельєф із зображенням падіння Ісуса, дрібним шрифтом італійською мовою написано: Vittoria Gismondi pellegrina in T.S. a ricordo dei suoi genitori, тобто паломниця хотіла вшанувати пам’ять своїх батьків, та згадала лише себе. Милий жест, але каплиця була споруджена з ініціативи отця Стефана Пєтрушки-Яблоновського, який після служіння капеланом Офіцерського Легіону у 1942 році став вікарієм латинського патріарха Єрусалиму з питань польського душпастирства і багато років очолював Польську католицьку місію на Святій Землі. Він переконав солдатів 2-го армійського корпусу генерала Андерса, які дислокувалися в Палестині під час Другої світової війни, побудувати каплицю. Ось звідки взялися польські сліди: орел на куполі та пророча «Хресна дорога поляків», на вівтарі білий Ісус, що згинається під мармуровим хрестом, за що з неба Йому співчувають сонми святих, і це виглядає, наче урочисте оголошення імен полеглих. Путівники пишуть, що автором роботи є Тадеуш Зелінський, а під скульптурою бачимо підпис – А. Мінгеллі.

Каплицею опікується вірмено-католицька церква. Кожнісінького дня усередині сидить літня вірменка, яка у закутках приміщення тримає мітлу та швабру, а ще там у неї заховані сині пакети з Ікеї. За долар можна купити маленьку свічку або велику за сім. Дорого у порівнянні з базаром, що розташувався навколо. «Ми благословенні, дощ припинився», – каже гід. Тут усе близько: Четверта стація, коли Ісус зустрічає Марію, знаходиться зовсім поруч. Вона позначена біля воріт у двір. На порталі є барельєф Матері, яка втішає свого Сина, також авторства Тадеуша Зелінського. У каплиці XV століття, яка також перебуває під опікою вірменських уніатів, є монстранція гданського митця Маріуша Драпіковського «Небесний Єрусалим». Поки що вона закрита від відвідувачів, як підказує жестами вірменка. Те саме підтверджує офіціант із вірменського ресторану з місцевими делікатесами та алкоголем, який розташувався на подвір’ї. Через дорогу працюють конкуренти – арабське кафе Basti, яке існує з 1927 року та подає халяльне м’ясо та чай без електрики. Поруч прилавки з фініками і першими полуницями. Бабусі хвалять свіжу зелень і родзинки. Від часів Ісуса майже нічого не змінилося.

П'ята стація, коли Симеон Киринейський допомагає Ісусові нести хрест. У цьому є сенс, тому що в цьому місці Віа Долороза починає здійматися вгору у напрямку західної частини старого міста. Від монастиря францисканців залишилася лише маленька капличка ХІХ століття. Люди торкаються каменю на стіні, на якому, мовляв, Ісус чи Богородиця залишили відбиток своєї руки, та вони не впевнені, позують один за одним. Навпроти арабська крамниця: молитовні килимки, головні убори, чадри для жінок, подушки з вишивкою з Мекки, футболки зі смішними написами Guns'n'Moses або JerUSAlem. Зранку під стіною з емблемою стації височіє купа сміття: картонні коробки, уламки шафки, зламаний вентилятор. Вузькою вуличкою Віа Долорза їде мотоцикл з причепом – такий собі місцевий сміттєвоз, бо автомобіль тут не поміститься. За великими подвійними дверима крамниця, де арабський фонд продає щітки, зроблені незрячими. Віа Долороза – це також про вміння бачити людей у потребі.

No photos

Друга ділянка вузька. Розпростерши руки, можна одночасно торкнутися протилежних стін. Посередині Шоста стація, на якій св. Вероніка витирає обличчя Ісуса. Невелика каплиця має крипту, яка сягає рівня старих вулиць Єрусалиму. Археологи також знайшли тут залишки монастиря святих Косми і Даміана VI століття. Це місце належить Малим сестрам Ісуса Шарля де Фуко, які за блакитними дверима організували майстерню іконопису. Образ Вероніки та Ісуса можна купити за 20 шекелів, сьогодні акція, тому пропонуються багато інших персонажів та сцен з Біблії на вибір. На іншому боці вулиці арабська крамниця з ще багатшою пропозицією: намальований Ісус, виліплений Ісус, тканий Ісус, пластмасовий Ісус. Я запитую про хустку, на зразок тієї, яку подала Вероніка. Вони були, але зараз нема. Коли вони знову будуть у продажу? Скільки я хочу? Одну. Продавець навіть не припиняє розмовляти по телефону, бо що ж це за бізнес?

Біля пасажу Сук ще одна табличка: тут 11 жовтня 1987 року загинув від кулі Іґаль Шагаф. Вуличний торговець вичавлює гранатовий, апельсиновий і морквяний соки, а також продає охолоджені напої, адже зараз Рамадан і віруючі після виходу з мечеті хочуть пити. Головна алея, тому тут людно: паломники моляться, туристи оглядають пам'ятки – і ті, і інші знімають на телефони, мешканці тихенько прокрадаються повз них. Це Сьома стація, коли Ісус падає вдруге. Вхід до каплиці охороняє гвардієць Кустодії Святої Землі. Вівтар був створений наприкінці ХІХ століття за кошти жертводавців із Франції, інтер’єр десять років тому оновив Олександр Пйотровський, власник реставраційної фірми AC Konserwacja Zabytków з Кракова, про що нагадує спонсорська табличка. Екскурсовод розповідає, що в цьому місці був вихід з міста, біля якого вивішували смертні вироки, звідси й назва Ворота Вироку. Чи варто йому вірити, якщо через деякий час він оголошує групі, що наступну стацію ми пропускаємо: навіщо повертати в бічну вулицю і одразу повертатися, ніби ці кілька десятків метрів нас врятують, – арабський гід поспішає виконати програму.

Восьму стацію, коли Ісус зустрічає заплаканих жінок, постійно забруднюють голуби, бо замість даху базару знову видно клаптик неба. Стація позначена фрагментом ранньохристиянської таблиці, вбудованої в стіну грецького монастиря: хрест із христограмою IC XC NIKA, Ісус Христос Переможець. Навпроти сидить старий Авраам, бедуїн з Беер-Шеви, якого дратують паломники, що заступають вхід на блошиний ринок. «No photos» – закипає від люті він, коли люди хочуть зняти на камеру живописного старця, приймаючи добрі і погані його риси. Він мусульманин, але наспівує під ніс польські релігійні пісні, коли наближається наступна група. Я запитую про портрети жінок у народних костюмах з різних куточків Палестини, може, саме вони оплакували Ісуса. Купити їх можна за 100 шекелів, сфотографувати за 30.

Дев'ята стація, коли Ісус падає втретє, розташована біля Коптського патріархату на даху Храму Гробу Господнього, куди з базару – без жодних вказівок, за прилавком зі свіжовитисненими соками, відразу поруч біля смітників – потрібно різко повернути праворуч. Далі сходами стрімко вгору, поблизу пральні дорога повертає назад, далі через пасаж і ліворуч біля останнього магазину з духовними сувенірами. Під емблемою з цифрою IX стоять хрести, залишені паломниками. До стіни притулений матрац, бо тут спить Джеймс з Америки. Він приїхав до Єрусалиму 15 років тому і залишився назавжди. Він живе як Ісус, ходить одягнений у білу туніку та вовняний плащ, тримаючи в руках дерев’яну палицю та Святе Письмо у шкіряній палітурці. Він роками не носить взуття. Сміється, що в Ісуса, який ходив по воді, теж його не було, але він ніколи не вдавав із себе Ісуса, хоча люди вперто його так називають. Він сперечався, але тут важко когось переконати. «Я Джеймс, і я хочу жити, як Ісус, якого я люблю. Навіть коли я кажу це дітям, вони кивають головами і говорять: «Добре, Ісусе». Але якщо люди бачать у мені Ісуса, це чудово, тому що Він говорить через мене», – каже Джеймс.

Останні п'ять стацій, що ведуть Ісуса до смерті на хресті, знаходяться на території Храмі Гробу Господнього, де можна доторкнутися до Голготи і стати на коліна біля Гробу. Згідно з римським і єврейським правом, страчувати засуджених можна було лише за межами міста. «…і, несучи для себе хрест, вийшов Він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, де його і розіп’яли», – пише св. Іван (Ів. 17-20). «Поруч із місцем, де розіп'яли Ісуса, був сад, а в саду тому була нова могила, в якій нікого не було поховано» (Ів. 19, 41). Це сад у колишній єрусалимській каменоломні, що оточувала Голготу і належала Йосифу з Ариматеї. Серед зеленої трави майоріло біле каміння, як і сьогодні навколо міста.

Від Анни до Каяфи

У 125 році священне місце засипали, а поверх нього спорудили храм Венери і Юпітера. У IV столітті ділянку купила і розкопала св. Олена, щоб збудувати Храм Гробу Господнього. Уже у візантійський період у ніч на Великий четвер вірні йшли процесією від вершини Оливної гори до Голготи, долаючи схожий шлях, що й ми сьогодні. У VIII столітті стацій було вісім, але дорога вела з Гетсиманії на південь навколо міста, від дому Каяфи на горі Сіон, де все ще є сходи, якими Ісуса, можливо, вели на Голготу. У середньовіччі християни розділилися на дві групи: одні вважали, що суд над Ісусом відбувався на горі Сіон, інші – що на північ від храму, тож у результаті було обрано два абсолютно різні маршрути хресної дороги. «Суть конфлікту була проста: одна група мала церкви на західному пагорбі, інша – на східному», – пише у чудовому «Путівнику по Святій Землі» Джером Мерфі-О’Коннор, ірландський домініканець і професор École Biblique в Єрусалимі, який помер там десять років тому.

Остаточний вигляд нинішнього маршруту сягає XIV століття, коли Хресну дорогу вшановували хрестоносці з францисканцями та дедалі більша кількість віруючих. Увага – відправною точкою був Гріб Господній, а процесія зупинялася на восьми стаціях (остання – нинішня сьома). Тим часом багато паломників, які не могли дозволити собі далеке паломництво до Святої Землі, організовували подібні переживання Страстей Христових у своїх країнах в Європі, але у їхній традиції розвинулись чотирнадцять стацій. Виховані в цьому дусі вірні, які згодом прибували до Єрусалиму, сподівалися знайти на місці те, до чого вони звикли, і європейська традиція врешті решт перемогла – до Хресної дороги було додано стації, розташовані у базиліці. Остаточний маршрут сформувався у XVIII столітті, кілька стацій – перша, четверта, п'ята і восьма – отримали своє нинішнє розташування лише у XIX столітті.

Але це лише традиція, а не історія, бо Мерфі-О’Коннор пише, що Хресна дорога не базувалася на історичних доказах і не відповідає дійсності. Але що таке правда? Тим паче, що історик вживає в цій історії ключове слово – ймовірно. Згідно з його словами, Пилат засудив Ісуса не у фортеці Антонія, де за францисканською традицією розташовувався преторій, а в західній частині міста, у палаці Ірода Антипи або в цитаделі неподалік. У процитованому фрагменті святий Іван писав про літостротон, мощене бруківкою місце, яке на івриті називається Габбата – підвищення (Ів. 19:13), що відповідає рельєфу західної частини міста на пагорбі. «Коли римський намісник прибув до Кесарії, він жив у палаці Ірода», – повідомляв Філон. Флавій писав, що така процедура діяла у 66 році нашої ери («Єврейська війна»). «Якщо Ісуса дорогою до місця розп’яття вели через місто, що здається ймовірним, передбачуваний маршрут пролягав би на схід вулицею Давида, на північ від Потрійного Суку, потім у західному напрямку до Голготи», — підсумовує Мерфі-О’Коннор, що означає шлях із заходу, а не зі сходу.

Ісуса відсилали від Каяфи до Анни, від Ірода до Пилата («Від Каяфи взяли Ісуса до преторію» – Ів. 18:28). Принципове питання: де був преторій? Відповідь неконкретна: там, де на той момент був прокурор. Резиденція Пилата була в Кесарії на березі моря, а до Єрусалиму він приїздив лише в екстрених випадках, як тоді на свято Пасхи, бо місто завжди було вибухонебезпечним, тим часом він став причиною першого Великодня. Тут у нього не було резиденції. Францисканська традиція перейняла звичаї віруючих і хрестоносців, які розмістили преторій у фортеці Антонія, розташованій на північ від Єрусалимського храму, побудованого римлянами для контролю над містом.

Його фрагментом вважається камінь літостротону з базиліки Ecce Homo: імператор Адріан, укладаючи бруківку в Елії Капітоліні, як він називав Єрусалим, використовував плити з двору фортеці Антонія, зруйнованої у 70 році імператором Титом Флавієм. «З фортеці Пилат мав легкий доступ до храму. Домініканська школа вважає, що місцем суду над Ісусом був палац Ірода. Я визнаю, що Пилат, можливо, жив там, але на Песах він переїздив у фортецю Антонія. То був небезпечний період, як зараз Рамадан, коли всі сили Ізраїлю збираються у Святому Місці. Римський намісник хотів контролювати ситуацію», – каже отець Єжи Край, францисканець, який живе в Єрусалимі вже 40 років і очолює Християнський інформаційний центр у старому місті. Отець Єжи знайомий із книгою Мерфі-О’Коннора, зокрема, її науковим консультантом – отцем професором Вальдемаром Хростовським, який є авторитетом у біблійних питаннях, але не погоджується з ними. Про альтернативний маршрут Хресної дороги він говорить як про спробу відкрити історію Єрусалиму, побудовану на сенсаціях, на що вчені мають право і це не є єрессю, але чи варта ця гра свічок у храмі? Він звертає увагу, що традиція ніколи не вшановувала зворотного шляху, із заходу на схід, який з’явився лише у ХХ столітті й стосується дуже короткого відрізку походу на Голготу. Ось чому він підтримує старий маршрут, заснований на безперервності традиції і паломницької побожності, а також свій Християнський інформаційний центр, куди він запрошує вас на чудову мультимедійну презентацію про архітектуру старого Єрусалиму з його тривимірною моделлю. Різнокольорові вогники показують місця, важливі для містерії Страстей Господніх. Там же можна побачити фортецю Антонія, де все почалося.

Для отця Єлеазара (20 років на Святій Землі) це історичні нюанси: скільки метрів завширшки була каменоломня, з якої постала Голгота, чи Ісус обійшов її зліва чи справа? Сам він також виступає за маршрут, який був створений багато століть тому і обріс традиціями, хоча розглядає можливість розташування преторію в цитаделі. Він визнає, що тоді Ісус мусив би йти до одного об’єкта та пересуватись на коротку відстань, а Він вже ледве йшов. З іншого боку, Пилат та Ірод не любили один одного, чи могли б вони жити разом? «Недостатньо джерел, щоб схилити шальку терезів на якийсь бік», – каже отець. На його думку, питання нового маршруту Хресної дороги має на меті встановити факт наукового існування, поставити під сумнів відому істину, і це потрібно дослідити, але водночас не жертвувати чимось важливішим. У старому місті немає місця для маршруту з протилежного боку. Логістично це неможливо.

З цим погоджується домініканець отець Лукаш Попко (15 років у Єрусалимі), професор місцевої École Biblique, розташованої за кілька кроків від Дамаських воріт. «Хресна дорога існує вже 800 років і є частиною життя Церкви. Встановлювати новий маршрут неможливо, та й не потрібно цього робити. Деякі стації теж не біблійні, але ніхто не збирається їх каструвати. Коли я сам іду Хресною дорогою, мені не потрібно виходити зі схеми традиції. Страсті Господні мають набагато глибшу мету, і точна локалізація тут не потрібна», – каже отець Попко.

Він погоджується з гіпотезою, що Пилат зупинявся в палаці Ірода Антипи, сина Ірода Великого, який набагато краще підходив у ролі житла намісника Цезаря, ніж фортеця Антонія, яка була радше казармою при храмі, ніж достойною резиденцією. Поблизу палацу містилася цитадель, і це, можливо, був преторій, де Пилат засудив Ісуса на смерть. Археологічні розкопки виявили, що це місце було мощене бруківкою. «Це дедуктивна робота, і я не дозволю, щоб мене за це побили», – сміється отець Лукаш.

І запитує: «Чи генерал мусить бути на лінії фронту і жити у фортеці? У палаці Ірода він міг показати, хто править містом і займає символічне місце влади. Це політичний крок. Римляни були господарями в Єрусалимі. Вони скасували владу царя, і Ірод Антипа не мав права голосу. Він був не королем, а кроликом. А, може, шлях до Голготи був навіть коротшим, ніж в описі Мерфі-О'Коннора? З Цитаделі через ворота, де зупинили Киринейця, який повертався з поля? Для цих міркувань потрібно знати топографію місця: вулиці, пасажі, площі, ворота. У 2022 році École Biblique опублікувала публікацію «Топографія стародавнього Єрусалиму» (від 200 років до Христа по 200 років після Христа) авторства домініканського монаха Домініка-Марі Кабаре, в якій автор змалює сітку вулиць міста. Храмова площа була природною агорою, займаючи до п’ятої частини площі міста, тому Ісус проповідував там. Ми досі вчимося.

У Єрусалимі я бачив домініканців із Франції, які відправляли Хресну дорогу у зворотному напрямку – вони йшли з цитаделі через людний базар, зупиняючись дорогою на вільних місцях для роздумування, бо там немає жодної стації. Я запитую про це отця Попка, але він посміхається і каже, що ходить традиційним маршрутом. Отець Єлеазар навмисно згадує Хресну дорогу, яка відправляється в Каплиці Бичування біля Першої стації або на даху Храму Гробу Господнього на Дев’ятій стації. Шляхів може бути багато, і всі вони ведуть до одного пункту: Храму Гробу Господнього, місце розташування якого не викликає сумнівів.

Свічки гаснуть

Цього року збігаються у часі свята трьох великих релігій: Великдень, Песах і Рамадан. Вибуховий коктейль, як і личить священному місту. Великдень припадає на 9 квітня, Песах – на 6 квітня. Рамадан почався вже 23 березня, про що в старому Єрусалимі сповіщали залпи петард і ліс мерехтливих ліхтарів на арабських будинках. Армію приведено в бойову готовність, патрулів стало значно більше, ніж зазвичай, пальці на гачках пістолетів, нервозність. У першу п'ятницю священного місяця з мечеті на скелі вийшли 100 000 людей, які на дві години заблокували вузькі вулички, проте все було мирно. Дивовижним чином на цей час хрести та вервиці поступилися місцем молитовним килимкам, холодним напоям та солодощам для святкового вечора. Ще дивовижнішим чином мусульманський натовп рідшає незадовго до 15:00, щоб францисканці могли провести Хресну дорогу, інакше перетнути «чорне море» католикам було б непросто.

На подвір’ї мусульманської школи для хлопців Омарія (у середні віки тут була каплиця, у XIV столітті побудували медресе) ми шукаємо тінь під апельсиновими деревами – погода чудова. Нас близько сотні, порівняно з натовпом у мечеті це лише жменька людей. Зазвичай приходить набагато більше, але сьогодні ввечері переводили годинники і люди могли заплутатися. Японці, італійці, німці, поляки, черниці та 20 францисканців. Ми починаємо молитися кількома мовами на подвір'ї. Це символічна перша стація, десь під землею мав бути преторій, хоча емблема з номером через необхідність висить на зовнішній стіні шкільного будинку. Процесія не йде, а мчить. Немає ні польської орнаментики, ні роздумів: ніхто не стає навколішки, нема навіть хреста. Ніби на зло лунає голос муедзина, який ефектно заглушує гучномовець процесії, хоча трансляція йде в прямому ефірі на інформаційному каналі францисканців. Віряни губляться дорогою, до базиліки доходять найвитриваліші.

Підписуйтесь на наш фейсбук Ніщо не втрачено: щодня о 16:00 через територію храму марширує францисканська процесія, розповідаючи про Страсті Христові. Про цей звичай згадує у щоденнику паломниця Егерія, яка перебувала в Єрусалимі наприкінці IV століття. У 1431 році паломник Маріан із Сієни уточнює, що францисканці відправляють процесію незалежно від інших спільнот у базиліці. Деякі стації були роздумами над епізодами Страстей Господніх. Кожна з них складалася з антифону, вірша та молитви, іноді гімнів. Процесійна версія була затверджена кустодіаном Святої Землі Томасом Обічіні в Ordo Processionalis 1623 року і залишалася в ужитку до 1925 року, коли в гімни були внесені зміни, щоб привести їх у відповідність до Римського антифонарію.

Сто років тому було визначено кількість стацій – чотирнадцять. Вони не відповідають звичаєвим і пов’язані з місцями у храмі: вівтар Пресвятих Дарів, Колона Бичування, В’язниця Христова, вівтар поділу риз, печера віднайдення Святого Хреста, каплиця святої Олени, каплиця Вкладення Тернового Вінка та Наруги, місце Розп'яття на Голготі, місце, де Христос помер на Хресті, вівтар Скорботної Матері, Камінь Помазання, Найсвятіший Гріб Господа нашого Ісуса Христа, місце явлення Ісуса Марії Магдалині та каплиця явлення Воскреслого Ісуса Його Матері. У молитвах наголошується, що все сталося в цьому місці, біля цієї колони, на цій горі, в цій печері.

Процесія францисканців територією базиліки мчить у такому ж швидкому темпі, як і по Віа Долороза – мабуть, члени ордену мають ходіння у крові. Отець Влодзімєж, який живе в Єрусалимі вже три роки (він саме сповідає біля захристії, але ми можемо тут поговорити, бо у сповідальні найтихіше), жартує, що у процесії треба іноді бігти, при чому по дорозі на підлозі базиліки є сходинки і діри, тому у людей на швидкості гаснуть свічки і вони запалюють їх від свічок сусідів. У францисканців є свої способи. Отець Влодзімєж навчився різних технік, хоча, зізнається, що два місяці не знав, про що йде мова під час процесії. Латинські тексти були написані поетичною мовою, і потрібно було уважно вчитуватись. Лише згодом він почав по-справжньому молитися.

Сьогодні за 20 монахами-францисканцями йде стільки ж вірних, які раніше в захристії отримали свічки та молитовники, бо не всі знають латину. Це чудове відчуття, коли всі поступаються нам дорогою. Гамірна базиліка трохи тихішає і належить нам. Лише маршрут трохи урізаний, іде вічний ремонт, тож ми починаємо з четвертої стації біля вівтаря розділення риз. Молитовник польською мовою, але важко зосередитися на ньому, бо потрібно встигати за францисканським ритуалом. На сторінках видно плями воску від розтоплених свічок моїх попередників, після процесії я віддаю свій примірник. Свічка залишається у мене назавжди.

Мереживо вулиць

Імпріматур не є гарантією явленої істини, але, можливо, мала рацію містичка Катерина Еммеріх, якій було об’явлено у видінні Страсті Христові. З її слів можна зробити багато висновків про місце Хресної дороги. «Ісуса повели вуличкою завширшки лише кілька кроків, яка пролягала через провулки, повні сміття та нечистот. Тут на Ісуса чекали нові муки. Посіпакам тепер доводилося йти близько до Нього, і, звичайно, вони не втрачали нагоди докучати Йому. З вікон і отворів у стінах звучали глузування й висміювання, слуги й раби, що працювали у домах, закидали Його грязюкою й кухонним сміттям, а якісь негідники виливали Йому на голову смердючі помиї. Навіть підбурені діти збирали каміння в поділ свого вбрання і, вибігаючи на середину дороги, висипали його під ноги Ісуса, ображаючи Його і богохульствуючи при цьому». Можливо, це означає, що мова йде більше про бідну східну частину міста, ніж про багату західну, такий собі єрусалимський Вест-Енд?

«Так серед посилених мук Ісус, хитаючись, ішов вулицею, яка у цьому місці була вже ширшою і трохи здіймалася вгору. У кінці вулиця знову повернула ліворуч, розширилася і трохи піднялася вгору. (…) Продовжуючи іти цією вулицею, процесія дійшла до склепінчастої брами, розташованої в старих внутрішніх мурах міста. Перед воротами розкинулася широка площа, до якої сходилися три вулиці. (…) Тепер процесія рухалася довгою вулицею, що трохи повертала ліворуч, а її перетинали багато бічних вуличок. (…)

Далі дорога стала крутішою, вона вела до брами, до якої було ще досить далеко. Сама брама була міцно збудована і досить довга; спочатку потрібно було пройти під арковим склепінням, потім через місток, а далі під другим склепінням вийти за мури. Брама виходила на південний захід. Ліворуч від брами на кілька хвилин маршу у південному напрямку простягається стіна, потім вона повертає на захід, далі знов йде на південь і огинає гору Сіон. Праворуч від воріт мур веде на північ до кутових воріт, а звідти повертає на схід уздовж північного боку міста. (…) Дивлячись від брами, через яку вивели Ісуса, ліворуч на південний захід, можна побачити Віфлеємську браму; ці дві брами є єрусалимськими воротами, що розміщені найближче одні до одних. Перед брамою, посеред дороги, в тому місці, де повертає дорога на гору Кальварію, стояв вкопаний стовп із прикріпленою до нього дошкою, на якій великими білими, наче наклеєними, літерами, був написаний смертний вирок Спасителю» (…)

«Після короткого перепочинку процесія рушила далі важкою, дикою дорогою між міськими мурами та Кальварією у північному напрямку. Посіпаки, незважаючи ні на що, гнали Ісуса на гору, тягали за мотузки, били і штовхали. В одному місці дорога знову повернула на південь. Тут Ісус ушосте впав під тягарем хреста, але найманці з ще більшою жорстокістю змусили Його піднятися і гнали без перепочинку на саму гору до місця страти, де Ісус майже бездиханно впав на землю з хрестом сьомий раз». А далі відомо вже Все.

– Якуб Ковальскі з Єрусалиму
– Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори