Історія

Слідами вбивці та «Черниці»

Чи в ПНР діяв серійний вбивця колекціонерів мистецтва? Факт, що роками столицю потрясали загадкові вбивства і трагічні події, пов’язані з любителями старовини.

Це був резонансний випадок: 8 березня 1967 року не з’явився на роботі Мар’ян Т. – художник, живописець і колекціонер, людина з досвідом. Стурбована колега по роботі повідомила про це його сина. Вони разом пішли до художника. Його знайшли на підлозі з великими ранами голови. Негайно повідомили міліцію.

Виявилося, що колекціонера спочатку оглушили пострілом з дробовика, а потім вбили важким предметом в голову. Знаряддям вбивства була красива статуетка.

Під час обшуку правоохоронці виявили, що з квартири, заставленої антикваріатом, творами мистецтва та коштовною порцеляною, зникли календарик і картина «Черниця». Твір міг походити з майстерні Альбрехта Дюрера, одного з найважливіших художників рубежу Середньовіччя та Відродження. Донині він значиться в національному списку викрадених або незаконно вивезених пам’яток.

Підписуйтесь на наш фейсбук Не виключено, що з квартири також викрали інші цінні речі, картини та валюту. Однак слідство припустило, що мотивом злочину було бажання заволодіти цінним витвором мистецтва. Тож шукали і вбивцю, і «Черницю».

Ретельно перевірили родину та професійні контакти померлого. Це була надзвичайно напружена робота, тому що пан Т. мав не тільки велику родину, але й був людиною товариською, а крім того, ще з часів війни колекціонував цінні речі – мабуть тому, що тоді вони були безпечним інвестуванням капіталу, як золото. Він знав дуже багато людей з різних кіл і різного походження.

Оскільки правоохоронці підозрювали, що картина могла бути вивезена за кордон, вони опублікували повідомлення в західній пресі. Потім прийшло кілька листів, але в жодному не було інформації про те, що портрет десь з’явився. Незважаючи на великі зусилля, розслідування не дало результатів. Врешті решт справа про вбивство та пограбування Мар’яна Т. була закрита за давністю злочину, але доля зниклої картини досі цікавить кримінальні служби.
Втрачена картина, але чи справді її написав Альбрехт Дюрер? Фото Karta 24, PA0002 – принтскрін
Історія «Черниці» дуже цікава ще й тим, що про її походження нічого не відомо. У літературі, присвяченій творчості художника, її немає. Мистецтвознавці не змогли визначити, ким була жінка, зображена на портреті. Крім того, не тільки не видно монограми, характерної для робіт Дюрера, але й фрагменти зображеної фігури, наприклад руки та витонченість їх виконання, викликають сумніви.

Але треба бути обережним в оцінці. У Польщі вже є робота Дюрера суперечливого походження – «Портрет молодої венеціанки», що належала до родини Ваньковичів. Це теж цікава історія, але з іншої причини: у 1920-х роках власники опинилися у скрутному фінансовому становищі й вирішили продати картину. Польські експерти визнали її підробкою. Але звістка про портрет облетіла всю Європу. У 1923 році її за безцінь купив якийсь міланський антиквар польського походження, Райкевич, а потім продав у Відні до берлінського музею... але вже за величезні гроші.

Рафаель із маленької кімнати

Доля Мар’яна Т. нагадує історію іншої трагічної смерті, що сталася 3 лютого 1960 року – довоєнного полковника Ґжеґожа Б.

Чоловіка знайшли в агонії. Він лежав біля залізничної колії, в центральній Польщі, на Мазовії. Документів при собі не мав. Його доставили до лікарні, де він помер.

Правоохоронцям вдалося встановити його особу, але не причину смерті. Розглядали різні гіпотези – від самогубства (чоловік був самотнім, арендував кімнату в будинку родича) до вбивства. Швидко з’ясувалося, що померлий був відомим у суспільстві колекціонером, вважався фахівцем з нумізматики та історичних стародавніх книг. Більше того, у нього були дуже цінні речі: каталоги, присвячені нумізматиці, медалі та стародруки вартістю до 2 тис. злотих за штуку.

Контрабандне ельдорадо. З ПНР зникали картини, коштовності, старовинні меблі.

Чи це можливо, щоб служби безпеки нічого не знали про махінації, що тривали понад 20 років?

побачити більше
Його знайомі стверджували, що пан Б. був власником картин Генрика Родаковського та Теодора Аксентовича, а також іспанських майстрів (зокрема Хусепе де Рібера). Крім того, показав їм картину «Мадонна з немовлям», яку він приписував Рафаелю і вартість якої оцінював у кілька десятків тисяч злотих. Розповідають, що Б. купив картину у священнослужителя зі Львова і мав картку з описом походження твору.

Інформацію про нібито Рафаеля, який прикрашає кімнату полковника, також можна вважати сенсаційною. Тому до цього з обережністю підійшли не лише прокурор і слідчі 1960-х років, а й сучасні експерти.

Роботи Рафаеля Санті зазвичай прикрашають великі колекції, наприклад, колекції Музею Чарторийських у Кракові. З початку ХІХ століття перлиною цієї колекції стала так звана «Велика трійка»: «Портрет юнака» Рафаеля, «Дама з горностаєм» Леонардо да Вінчі та «Пейзаж із добрим самарянином» Рембрандта. У 1939 році родина Чарторийських намагалася сховати колекцію від німців, але нацисти перехопили скриню, в якій перевозили «Велику трійку», і відправили її до Третього рейху.

Через суперечки між фракціями Германа Ґьорінга та Адольфа Гітлера роботи були передані Гансу Франку як тимчасовий депозит і потрапили на Вавель. Наприкінці війни генерал-губернатор вирішив евакуювати їх з-під радянської влади до Морав під Стшеґомом. Колекція прибула туди 20 січня 1945 р. Через два дні генерал-губернатор залишив Нижню Сілезію з 20 картинами, серед яких «Дама з горностаєм» і «Пейзаж з добрим самарянином». Через свої громіздкі розміри «Портрет юнака» залишився в Моравії. І саме тут його слід обривається.

Польща повернула Леонардо да Вінчі та Рембрандта, але картина Рафаеля досі залишається на чолі списку польських втрат війни.
«Лайконік» відвідували художники, архітектори, письменники. Стіни кав’ярні прикрашали малюнки Збіґнєва Ленгрена, Еріка Ліпєньської, Єжи Флісака та Анни Ґославської-Ліпінської. Фото PAP/Andrzej Chmielewski
Справа в тому, що полковник Б. був досвідченим колекціонером. До ліквідації приватної торгівлі на початку 1950-х років колекціонер у Варшаві регулярно відвідував місця, пов’язані з мистецтвом: «Будинок книги» на вул. Сьвєнтокшиській, антикварний магазин на перехресті вулиць Хмєльна та Нови Сьвят (імовірно, «Home» – комісійний, що належав Станіславу Жезьницькому, де продавалися предмети мистецтва) і, що додає пікантності цій історії, Салон живопису Евгеніуша Мая, перший післявоєнний, серйозний антикварний салон у лівобережній Варшаві, який, зауважмо, також пережив багато трагедій.

Партнерка антиквара, пані Фричова, загинула по дорозі з роботи – вона впала з пошкодженого мосту Понятовського і вмерла на місці. У травні 1948 року магазин майже повністю згорів.

Зі слів відомого антиквара та криміналіста Тадеуша Вєжейського та проф. Д-ра Єжи Сєнкєвича, куратора і керівника Галереї польського живопису Національного музею у Варшаві, відомо, що антикварний магазин Мая пропонував роботи польських майстрів (зокрема Коссаків, Геримських, Ольги Бознанської), голландський живопис XVIII ст., а також італійських та німецьких художників.

У 1950-х рр. пан Б. також відвідував салони «Desa» і перевіряв можливість встановлення контактів з Національним музеєм у Варшаві. Був частим гостем у легендарному «Лайконіку» – улюбленій кав’ярні вершків суспільства Варшави того часу, де гостей обслуговувала чудової краси офіціантка.

Тут бували художники, архітектори та письменники: Отто Аксер, Генрик Томашевський, Антоній Слонімський, Юліан Тувім та Єжи Гриневецький. Сюди заїжджали представники влади, такі як Люціан Мотика чи Міхал Качоровський, а також професор Станіслав Лоренц. Стіни кав’ярні прикрашали дотепні фрески Ерика Ліпінського та Єжи Заруби.
Регулярно з’являвся там і Леопольд Тирманд, який описав «Лайконік» у своєму культовому романі про Варшаву «Zły» (укр. Злий): «Кав’ярня була маленька, заходили до неї просто з вулиці; що краще б підійшло для крамниці з колоніальними товарами. На прилавку стояла блискуча нікельована кавоварка, а зі стелі звисала огидна люстра, що нагадувала пейзаж місячної поверхні; у малому приміщенні тіснилися маленькі столики й табуретки. […] Тіснота, вхід прямо з вулиці та низькі табуретки, на яких сиділося, як на кухні у сусідів, створювали тут надзвичайно балакучу атмосферу, тож не дивно, що «Лайконік» був найпотужнішою кузнею пліток у Варшаві…».

Усі мої друзі стверджували, що Б. розбирається у мистецтві, то чи міг він так помилятися щодо Рафаеля?

Проте помічено, що перед самою смертю зазвичай розважливий і передбачливий полковник почав поводитися дивно: підозрював, що за ним хтось стежить, боявся вівторків. Залишив також дивовижного прощального листа, в якому пояснював, що він невинний, «а зібрані докази є результатом підступності».

У серпні 1960 року розслідування у справі про його смерть було припинено через «вичерпання можливостей знайти додаткові докази та недостатність доказів провини». Але потиху шукали можливого Рафаеля, що зник, як камінь у воді.

Скарби на свинофермі

Загадкові смерті Маріана Т. і Ґжеґожа Б. є сенсаційними ще й тому, що, як виявилося, вбивства, мотивовані бажанням здобуття витвору мистецтва, надзвичайно рідкісні. Зазвичай гинуть твори, але не люди. У літературі на цю тему я знайшла лише три подібні випадки у світі – у тому числі лише один у Польщі.

Йдеться про справу вбитого Пьотра К. З його квартири зникла лише одна річ – картина Едуарда Грютцера, на якій Фальстаф сидить за столом. Залишилися гроші, коштовності, високоякісна електронна техніка. Про цю трагедію написали в 1986 році. Ніяких додаткових подробиць, навіть приблизної дати смерті власника «Фальстафа», не повідомлялося.

За кордоном жертвами були в основному охоронці музеїв, і найчастіше випадково. 24 липня 1969 року на Археологічний музей в Ізмірі було скоєно напад. Зловмисники зв’язали охоронця, завдали йому багато ударів ножем, а потім забили до смерті ломом. Вони викрали 128 артефактів вартістю на той час п’ять мільйонів доларів. Деяким із викрадених скарбів було три тисячі років!

За пограбуванням стояла міжнародна банда, яка спеціалізувалася на крадіжках антикваріату. Організатором операції був чоловік із паспортом на ім’я Джозеф Макс Гофмейстер. Незабаром виявилося, що його справжнє ім’я Максиміліан Кронедер і він був мюнхенським купцем.

У серпні 1969 року його спіймали після драматичної погоні. Частину викраденого знайшли в його автомобілі. Також заарештовано двох з трьох спільників німця – турка Іхсана Аріеля і болгарина Сва Бойовія. Прокурор, який проводив слідство, запив успіх... чаєм.
Злодій був охоплений непереборним бажанням мати картину Поля Ґогена й викрав «Задумливу жінку». Фото httpsworcester.emuseum.comcollections
18 травня 1972 року двоє озброєних чоловіків у масках увірвалися до Музею образотворчих мистецтв у Вустері, штат Массачусетс. Зловмисники застрелили охоронця та викрали чотири картини, які на той час оцінювалися в мільйон доларів. Ними були «Св. Варфоломій» із майстерні Рембрандта, «Задумлива жінка» («The Brooding Woman») 1891 року, одна з найвідоміших картин раннього Поля Ґоґена його тайського періоду; «Жіноча голова» того ж художника та «Мати і дитя» Пабло Пікассо.

Найціннішою з них була робота Рембрандта, найбільша цінність провінційного музею. Свідки кажуть, що нападники мали спільників і втекли на білому «Oldsmobile». Річард Тейц, директор музею, стверджував, що зловмисники наосліп не діяли.

Через багато років він виявився правим. Після кількох тижнів розслідування ФБР вийшло на слід грабіжників. Встановлено, що один із них втік до Канади. Федеральні агенти заарештували всіх злочинців і вилучили викрадені роботи. Нападникам дали по кілька років позбавлення волі.

У 2011 році натхненник банди Флоріан Мондей дав інтерв’ю виданню «Globe». Він зізнався, що був завзятим колекціонером і йому дуже сильно захотілося мати роботу Рембрандта. Обрав цей провінційний музей через погану охорону. Але оскільки він вирішив, що красти лише одну картину невигідно, то вибрав кілька інших артефактів. Він не працював на замовлення, не мав узгодженого покупця, не мав міжнародних контактів. Сховав свої скарби на свинофермі в Род-Айленді.

– Малґожата Борковська
– Переклала Аліна Возіян


TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Джерела:

IPN BU 01255/253/D (paginacja na aktach: 1047-1054);
IPN BU 383_577_t2 (paginacja naniesiona ołówkiem: 353-359);
IPN BU 383_577_t1 (str 123-127; 129-132; 137-141; 143-146; 155-158; 305-310);
Stanisław Bołdok „Antykwariaty artystyczna salony i domy aukcyjne. Historia warszawskiego rynku sztuki w latach 1800-1950”;
Jan Świeczyński „Grabieżcy kultury i fałszerze sztuki”;
„Dürer z Polski i szpilka od krawata” – Mariusz Pilus, Art Sherlock, 09.10.2017;
„Portet młodzieńca – losy zaginionego obrazu” J. Robert Kudelski, http://dzielautracone.gov.pl/artykuly/100-portret-mlodzienca-losy-zaginionego-obrazu;
Neues Deutschland „Museumsräuber gestellt” 07.08.1969 r.;
Telegram&Gazette „Photos: 50 years afer Worcester Art Museum Heist” 4 05 2022 r. (https://eu.telegram.com/picture-gallery/news/2022/05/04/photos-50-years-after-worcester-art-museum-heist/9648241002/);
Telegram&Gazette „50 years later Doherty High students recall being caught in armed heist at Worcester Art Museum” 04. 05. 2022 r. ,(https://www.worcesterart.org/news/pdf/Doherty-High-students-recall-1972-armed-heist-at-Worcester-Art-Museum.pdf);
Boston.com „Crime of the art” 19.01.2011 http://archive.boston.com/lifestyle/articles/2011/06/19/botched_worcester_art_museum_heist_influenced_thieves/;

Основна світлина: Кав’ярня «Лайконік» у кам’яниці на площі Трьох хрестів (plac Trzech Krzyży), 16 у Варшаві була культовою у 1960-х роках. Фото PAP/Andrzej Chmielewski
побачити більше
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Поморський злочин
З вересня по грудень 1939 року було вбито 30 тисяч людей у 400 населених пунктах Помор’я. 
Історія випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Втеча зі Шталагу – різдвяна історія 1944
Ув’язнені жінки шукали прихистку в німецькій церкві... Але це була помилка.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Нова Москва в Сомалі
Російська преса називала його новим Колумбом.
Історія випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Анонімний рапорт Пілєцького
Друг, з яким вони втекли з концтабору «Аушвіц», загинув 5 серпня. Перед смертю встиг сказати: за Польщу.
Історія випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чистки серед журналістів мали на меті відновити монополію на...
До роботи допускалися лише «довірені», а понад сто працівників було інтерновано.