ТИЖНЕВИК TVP: Ким був таємничий і харизматичний засновник підпільної організації «Мушкетери» Стефан Вітковський?

АДРІАН САНДАК:Він справді був харизматичною людиною, міг переконати оточуючих у своїй правоті та завжди мав готову відповідь на все. Але відповідь на ваше запитання, як і на інші питання, пов’язані з діяльністю «Мушкетерів», не буде простою чи однозначною. Керівник і творець розвідувальної організації з екзотичною, як для польської дійсності, назвою «Мушкетери» з’явився на сцені окупованої Польщі на початку жовтня 1939 року. На той час він керував диверсійним підрозділом з кількох десятків вояків в околицях Коцка. За словами самого Вітковського та полковника Адама Еплера, командира 60-ї піхотної дивізії, яка воювала під командуванням генерала Францішека Клеєберга в Самостійній операційній групі «Полісся», підрозділ мав працювати проти німців і радянських військ. Тут з’являється перша загадка.

Яка?

Про обставини, за яких невідомий раніше цивільний мав стати командиром диверсійного підрозділу, додатково оснащеного секретною зброєю польської піхоти – знаменитою протитанковою рушницею зразка 35, відомою також як «kb Ur». Вітковський не був професійним військовим, нам не вдалося знайти інформацію про те, що він був у запасі, чи мав якесь військове звання. Але це не кінець таємниць і загадок. У свідомості загалу Вітковського вважають здібним винахідником і всемогутнім агентом.

Це переконання не відповідає фактам?

Важко знайти ефектний винахід Вітковського, скоріше ми знайдемо інформацію про утопічні ідеї, які закінчилися провалом, наприклад, знамениті «промені смерті», які нібито були прототипом лазера, електростанції розміром з баскетбольний м’яч, який повинен був освітлювати все місто, або акваплан, про який широко писала довоєнна преса, який мав допливти з Європи до США. Вигладає на те, що пізніший голова «Мушкетерів» мав контакти з британською розвідкою до війни. З післявоєнних джерел ми знаємо, що Вітковський був тісно пов’язаний з маршалом Едвардом Ридзом-Сміглим, який у 1939 році доручив йому підготувати меморіал про військові сили та можливості Румунії та Угорщини. Відомо також, що маршал був щедрим спонсором «винахідницької діяльності» «Інженера», як звучав один з псевдонімів Вітковського під час окупації.

Якою була співпраця «Мушкетерів» з маршалом Ридзом-Сміглим після його повернення до Польщі у 1941 році?

27 жовтня 1941 року маршал таємно повернувся з Угорщини до Польщі. У Кракові його зустрів не хто інший, як Стефан Вітковський, який через два дні після прибуття маршала до Варшави призначив своїх людей для його охорони. Досі ніхто не може відповісти на питання, які плани мав маршал: чи мав він намір приєднатися до вже існуючої конспірації, чи планував створити щось під своїм патронатом. Особисто я б схилявся до другої версії. Людина такого масштабу, з явними політичними амбіціями, мислить лідерськими категоріями. Варто додати, що в цей же час у Варшаві перебував довоєнний прем’єр-міністр Леон Козловський, який за дивних обставин пройшов через лінію німецько-більшовицького фронту, від армії генерала Владислава Андерса. У підпільній пресі, але також у колаборантській пресі з’явилася інформація про плани створення колабораціоністського польського уряду на чолі з прем’єр-міністром Леоном Козловським. Ці чутки поширювали й німці. Без джерел чи достовірних спогадів ми ніколи не дізнаємося, чи насправді Козловський і маршал мали намір сформувати окремий уряд і чи саме «Мушкетери» мали становити його військову та розвідувальну базу.

У чому полягав феномен мушкетерів як конспіраційної організації?

Треба вважати успіхом сам факт створення організації практично з нуля, без підтримки будь-якої політичної партії, що було частим явищем для інших підпільних організацій, або без опори на військових кадрах, як це було з Командуванням захисників Польщі, яке було створене на базі Корпусу охорони кордону. Згадана харизма Вітковського та його енергія як магніт притягували людей, готових боротися з окупантом. Зібрати вцілілих з вересня 1939 р. і зробити організацію на початковому етапі окупації дієвою машиною, не поступаючись досягненням ZWZ, – це великою мірою особиста заслуга Вітковського. Ще одним аргументом на користь позитивного сприйняття організації було те, що і її керівник, і більшість у ній задіяних людей були дилетантами і мало обізнані в розвідувальній роботі. Завдяки своєму розуму, зв’язкам і підприємливості вона змогла діяти в суворих умовах окупації майже три роки.

Як це було можливо, що агенти цієї організації діяли чи не по всій Європі?

Я не згоден з вашим твердженням, що організація діяла по всій Європі. Розвідники діяли переважно на території Польщі. У невеликій і не дуже точно підтвердженій мірі – в Німеччині. Через кур’єрів вони дісталися до Угорщини, ймовірно, до Ватикану, а за допомогою абверу – до Лондона та Бузулука, де дислокувався генерал Владислав Андерс.

З організацією «Мушкетери» пов’язано багато таємниць. Які найбільш загадкові?

Найбільшою таємницею організації був її керівник Стефан Вітковський, який з’явився, як метеор, на польській сцені часів окупації і, як метеор, з неї зник. Сама організація займалася розвідувальною діяльністю, подібною до діяльності інших організацій. Вона здобувала інформацію, яку потім надсилала польській владі в еміграції, конкурувала в цьому контексті з ZWZ/AK, не хотіла підкорятися генералу Стефану Ґрот-Ровецькому, який за наказом головнокомандувача ген. Владислава Сікорського мав стати головою всієї польської конспірації. Вітковський самостійно, без згоди польської військової влади, зв’язався з британською розвідкою, спробував те саме з радянською розвідкою. Він не хотів розкривати свою мережу в Німеччині, якої, ймовірно, не існувало, а інформацію з Німеччини отримував від випадкових людей та з офіційної німецької преси. Вищезазначені звинувачення, а також великі амбіції Вітковського та інші його грішки призвели до того, що більшість бійців перейшли до ZWZ/AK, не в змозі зрозуміти двоколійність дій двох практично конкуруючих організацій. Під час обговорення теми «Мушкетерів» часто постає питання їх співпраці з маршалом Смігли-Ридзом і неоднозначні контакти Вітковського з абвером. Це розпалює уяву і сприяє створенню різноманітних теорій змови.

Чому була можлива розвідувальна місія «Мушкетерів» до генерала Владислава Андерса, дислокованого в радянському Бузулуку?

Ще одне запитання, на яке, на жаль, немає вичерпної та задовільної відповіді. Зв’язок із «Мушкетерами» через капітана Ліпінського з «Му» (кодове ім’я «Мушкетерів») і німецького агента Тадеуша Дембніцького встановили двоє білих росіян, які працювали в Абвері – Борис Смисловський-Голмстон і Володимир Бондоровський. Ми не знаємо, з чиєї сторони вийшла ініціатива налагодити контакти. Смисловський запропонував «Мушкетерам» вислати кількох бійців за лінію німецько-більшовицького фронту, щоб отримати розвідувальні дані. Дембніцький переконував поляків, що Смисловський і Бондоровський – російські патріоти, вороги комунізму, і що «Мушкетери» мають великі перспективи не лише в розвідувальній, але й у фінансовій площині.

Чого хотів досягти Вітковський завдяки цим контактам?

Можливості створення каналу перекидання з Польщі до армії генерала Андреса через лінію фронту. І тут ми підходимо до однієї з найбільших таємниць не лише «Мушкетерів», а й усієї конспірації. Тому що польська незалежницька організація за допомогою білих росіян, які працювали на німецьку військову розвідку, перекинула чотирьох своїх бійців до Бузулука в СРСР, до армії генерала Андерса. Після багатьох перипетій вони прибули до генерала, де їх зустріли з почестями. А незабаром спалахнув великий скандал, оскільки в милі, яке привезли мушкетери, був захований «лист», який закликав генерала Андерса атакувати тил радянських військ. Швидше за все, росіяни, коли затримали чотирьох мушкетерів і тримали їх кілька днів, дізналися зміст листа. Генерал Андерс, перебуваючи в дуже незручній перед російськими господарями ситуації, наказав заарештувати бійців «Му» і віддати їх під суд.

Які вироки винесено?

Командир групи капітан Чеслав Шадковський був засуджений військовим судом до смертної кари, яку згодом замінили на 10 років, інших трьох «Мушкетерів» виправдали. Відсидів 3 роки і в 1945 році був звільнений за наказом генерала Мар’яна Кукєля, в 1952 році повернувся до Польщі, провів кілька років у в’язниці і помер у 1970 році.

Пройшли десятиліття, але суперечки на цю тему тривають і досі.

Про те, якими насправді були наміри Вітковського, коли відправляв своїх бійців, і хто був автором згаданого листа про наступ у тилу радянських військ, є багато запитань і мало відповідей. Чи міг це бути маршал Смігли-Ридз, адже ж не маловідомий Стефан Вітковський? Чого хотіли досягти німці, виславши погано підготовлену групу поляків, з яких лише Шадковський говорив російською?

А якою була мета співпраці абверу з «Мушкетерами»?

У німців були свої плани, і вони нічого не отримали від цієї поїздки. Вітковський дискредитував себе, а його акції у Варшаві дуже впали. У своїх післявоєнних мемуарах генерал Рудніцький стверджував, що скандал не був ані шпигунським, ані пронімецьким, а радше непередбачуваним і безвідповідальним вчинком Вітковського, який хотів блиснути своєю всемогутністю конспіратора. Не маючи письмових джерел, я схиляюся до пояснень ген. Рудніцького, звичайно, щодо польської сторони.

Чи виправдано в цьому контексті звинувачувати «Мушкетерів» у співпраці з німцями?

Не знаю, звідки взялася чорна легенда про те, що «Мушкетери» співпрацювали з німцями. Підтвердження цьому у джерелах я не знайшов. Були лише безпідставні звинувачення комуністів після війни деяких бійців організації. Як я вже зазначав, контакти «Мушкетерів» з абвером були неоднозначними, але не можна сказати, що вони співпрацювали з німцями. У всякому разі, багато вояків Армії Крайової та інших самостійницьких організацій були звинувачені за такими ж звинуваченнями, що, як відомо, було судовим злочином, який у більшості випадків закінчувався процесами реабілітації. Контррозвідка Армії Крайової ніколи не звинувачувала ні самого Вітковського, ні когось із організації у співпраці в напрямку державної зради, принаймні я не чув про такі випадки. Бернард Закржевський, керівник відділу безпеки та контррозвідки 2-го відділу Генерального штабу ZWZ-AK, згадував після війни, що Стефан Вітковський не був німецьким агентом, його не звинувачували у державній зраді.

Можливо, конспіратори Вітковського співпрацювали з радянською розвідкою?

Щоб покращити фінансування організації та підкреслити свою незалежність, Вітковський на початку 1940 року зв’язався з радянською розвідкою. В одному з підпільних приміщень організації відбулася зустріч із таким собі Олександром Бенішем, завербованим НКВД громадянином Польщі. «Мушкетери» очікували від цих контактів можливості вільного переходу на радянську сторону та фінансової вигоди. Поляки мали надати совітам інформацію про німецькі війська. Через короткий час радянська сторона контакт розірвала. Додамо, що польська влада, яка тоді ще перебувала у Франції, заборонила Вітковському такі контакти з іноземною розвідкою.

«Мушкетери» були розпущені за наказом генерала Стефана Ґрот-Ровецького, а ліквідаційний осередок Армії Крайової розстріляв Стефана Вітковського. Чому це сталося? Чи це лише результат конкуренції за вплив у польському підпіллі та за золото і гроші, які надходили до конспіраторів із Великої Британії в обмін на розвідувальні дані?

Співпраця «Мушкетерів» із ZWZ-AK не була успішною з самого початку. Як я вже згадував, Вітковський не хотів підкорятися генералові Ровецькому, навпаки – з його поведінки можна прочитати, що він хотів керувати всією підпільною роботою. Була інформація, що Вітковський часто відправляв на Захід підроблені та навіть вигадані звіти. Його звинуватили, зокрема, у перехопленні звітів ZWZ, ліквідації його кур’єра Влодзімєжа Шица, якого він звинуватив у привласненні доларів на організаційну діяльність з Будапешта, що виявилося неправдою, підтримці заборонених контактів з іноземними спецслужбами, пограбуваннях у приміщеннях Урядової делегації. У середині 1941 року бойовики «Му» встановили, що Вітковський обмінювався звітами з англійцями, що було суворо заборонено. Місія на Схід за допомогою Абверу була одним із останніх елементів, які посприяли розпуску організації генералом Ровецьким у серпні 1942 року та остаточному засудженню його до страти Військовим спеціальним судом. Вітковський був ліквідований 18 вересня 1942 року на сходах однієї зі своїх підпільних квартир у Варшаві на вул. Варецька, 9. Вирок виконав ліквідаційний осередок Армії Крайової в німецьких одностроях, акцією безпосередньо керував заступник голови контррозвідки Стефан Рись.

Вітковський знав агента Кристину Скарбек – чи справді вона була прототипом дівчини агента 007 Джеймса Бонда?

Через своє бурхливе життя, військову діяльність, романи стала вона дуже модною в публічному просторі. У жовтні 2022 року у Варшаві почали знімати художній фільм про неї. Скарбківна була британським агентом, через довоєнне знайомство зі Стефаном Вітковським вона була зв’язковим Інтелідженс Сервіс з «Му», але «Мушкетером» не була. Твердження про те, що була прототипом дівчини Джеймса Бонда, і гасло про те, що була «улюбленим агентом Черчілля», я вважаю казкою для широкої аудиторії.

Чому?

Я не чув про жодні посилання на джерела, які б могли підтвердити цю інформацію. Не думаю, що Черчилль знав рядових співробітників своєї розвідки, а сюжет із дівчиною Бонда цілком вписується в очікування тих, хто шукає сенсації. Я сприймаю це як повторювані чутки, як у випадку з Адольфом Гітлером, який нібито втік із палаючого Берліна й опинився в Аргентині.

За трагічних і нез’ясованих обставин загинули найкращі агентки «Мушкетерів», а також пов’язані з ними люди, як-от Кристина Скарбек. Чому Клементина Маньковська вижила?

Для мене єдине, що досі залишається загадковим і нез’ясованим, – це смерть Терези Лубєнської, близької соратниці Вітковського, яка була заколота ножем на станції лондонського метро в 1957 році. Незважаючи на ретельне розслідування та опитування кількох тисяч свідків , зловмисника встановити не вдалося. Пограбування у справі виключено. Смерть Кристини Скарбек, проаналізувавши її біографію, наявні матеріали та мемуари, видається смертю морально-романтичної природи, а не сенсаційно-інтелектуальної, бо її зарізав відсунутий коханець. Звичайно, я усвідомлюю, що другий варіант більше приваблює глядача як більш цікавий і стимулює уяву, але я виключаю його як нелогічний. Клементина Маньковська – ще одна нерозгадана головоломка для мене. Її, як і чотирьох вищезгаданих кур’єрів «Му» до армії Андерса, Вітковський майже одночасно відправив до Лондона. Її офіційно завербували до абверу, але з відома головної організації.

Що ми знаємо про це на основі наявних документів?

На нинішньому етапі дослідження та при закритих (можна сказати жартома: «назавжди») архівах британської розвідки неможливо відповісти, якою була справжня мета місії Маньковської до Лондона, як для Абверу, так і для керівника «Му». Від німців вона отримувала розвідувальні завдання дуже загального характеру, включаючи, наприклад, опис можливості подорожі з Лісабона до Великої Британії, опис труднощів, які можуть виникнути під час поїздки до Англії, або встановлення соціальних зв’язків з дипломатичними колами. Я схиляюся до гіпотези, що адмірал Вільям Канаріс намагався встановити контакт з англійцями. З боку «Мушкетерів» завдання Маньковської полягало в тому, щоб дістатися до головнокомандувача генерала Сікорського та встановити з ним прямий контакт, минаючи опіку Армії Крайової. Для мене дуже загадковими є слова генерала Казімєжа Соснковського, з яким Маньковська розмовляла після того, як дісталася Лондона (її не пустили до генерала Сікорського), і я цитую спогади самої Маньковської: «Зустрічала [Пані] так багато добрих німців, що іноді складається враження, що доля зводила вас тільки з такими». У 1942-1948 роках Маньковська перебувала в Шотландії. Там в Единбурзі вона працювала у лікарні секретарем і перекладачем. У 1949 році вона спокійно виїхала до Конго, звідки повернулася до Європи в 1967 році, оселилася у Франції і померла природною смертю в 2003 році. Я нічого не знаю про нібито загадкові смерті інших жінок, активних у «Му».

Підписуйтесь на наш фейсбук Чому ви зосередилися на темі «Мушкетерів»?

Назву цієї організації я вперше зустрів кілька років тому, коли читав книгу Зиґмунта Калужинського під назвою «Do czytania pod prysznicem» (Що читати в душі). Там був підрозділ «Як помирають польські графині», про вбивство Кристини Скарбек. Це було задовго до того, як вона увійшла у моду. Від неї я потрапив на тему «Мушкетерів», і так почалася моя пригода з ними, яка триває донині. Прямим поштовхом до написання книги стали різноманітні публікації, псевдонаукові статті, особливо книга одного покійного вже автора. Я не хочу називати його ім’я, тому що він уже не може захищатися, але в цій книжці таке нагромадження абсурдів, помилок і перекручених, голослівних висновків, що я вирішив написати книгу на підставі джерел, а не домислів і дешевої сенсації. Я взявся за тему ще й тому, що цим не займався жоден професійний польський історик, тільки Роман Бучек – історик-емігрант з Канади.

Цією книгою ви закінчите захоплюючу тему розвідувальної організації інженера Вітковського?

Мабуть, майже кожен автор може сказати, що його книга незавершена. Я постійно шукаю нові матеріали, джерела, все, що стосується організації «Мушкетерів». Це трохи нескінченна історія. Не знаю, чи зможу я розгадати більшість загадок, зрештою, я рухаюся у світі інтриг спецслужб, але мені подобається ця тема. Я радий кожному, навіть маленькому пазлу, який розсвітлить туманний образ «Мушкетерів». Щодо наступної публікації, то я на стадії збору матеріалів, але поки не хотів би розкривати подробиці.

– розмовляв Томаш Пласкота
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори