У день смерті Бенедикта XVI латвійський режисер і драматург Алвіс Германіс оголосив у фейсбуці про завершення роботи над своїм художнім фільмом «Білий вертоліт». Митця зацікавили події 2013 року – останні дні понтифікату Папи Римського, який помер тиждень тому.

«Білий вертоліт» – це екранізація однойменної п’єси, поставленої восени 2019 року в ризькому Новому театрі. Його автором і режисером також є Германіс. Цей митець не приховує свого захоплення постаттю та ідеєю Бенедикта XVI.

Звісно, тема, яку розглядає «Білий вертоліт», стосується проблем, які хвилюють людей у всьому світі. Йдеться про дослідження причин рішення Бенедикта XVI зректися престолу, але не тільки.

Германіс вважається провідним новатором театру 21 століття. У 2012 році швейцарський журнал «Du» включив його до десятки найвпливовіших театральних діячів першого десятиліття цього століття. Глядачі у Польщі також не раз мали змогу побачити його мистецький доробок.

Можливість побачити «Білий вертоліт» все ж таки була обмежена. Єдиним варіантом було відвідання Нового театру в Ризі. Крім того, спектаклів було мало. У 2020 році спалахнула пандемія COVID-19 і запроваджені через неї локдауни призвели до того, що театральне життя в Латвії теж зупинилося.

Саме складна пандемічна ситуація спонукала Германіса зняти «Білий вертоліт». У репертуарі Нового театру в Ризі цієї вистави вже немає. Тим часом фільм можна розповсюдити по всьому світу. Захоплені відгуки про виставу – це реклама для нього.

Тож які висновки з них можна зробити? У постановці Германіса не бракує гіркої іронії. Це буде притча про світ, у якому сяють інфантильні й невігласи. Саме вони роблять Європу беззахисною перед зовнішніми загрозами. Тому західна цивілізація переживає кризу. Доходить вона також і до Католицької Церкви. Що робити з авторитетом Папи Римського, коли віряни сприймають Римського єпископа як зірку поп-культури, а остаточне вирішення спірних питань шукають у Вікіпедії?

Росіянин і латиш, але все ж таки земляки

Роль Бенедикта XVI у «Білому вертольоті» (і в театральній, і в кіноверсії) зіграв відомий російський танцівник Михайло Баришніков.

На рубежі 1960-1970-х років Радянський Союз ставився до нього як до гордості своєї культури. Так було до певного часу. У 1974 році в Канаді відбулися гастролі ленінградської балетної трупи, солістом якої був Баришніков. Саме тоді він її покинув, щоб попросити в американської влади політичного притулку. Клопотання Баришнікова було задоволено.

Подальшу кар’єру він зробив у США, також як актор, знімаючись у голлівудських фільмах. Серед них «Переломний момент» (за участь у ньому росіянина навіть номінували на «Оскар» у категорії «Кращий актор другого плану») і «Білі ночі». У СРСР Баришнікова записали у зрадники. Показово й те, що після розпаду тієї імперії, коли змінилася політична ситуація, він не захотів повертатися до Росії.

Для Баришнікова і Германіса спільною є Рига. Обидва митці родом із цього міста. От тільки росіянин народився у 1948 році у сім’ї офіцера радянської армії. Таким чином, якби Латвія не була завойована Радянським Союзом під час Другої світової війни і не стала однією з його республік, батько Баришнікова, як радянський окупант, не оселився б у Ризі. А танцівник і молодший за нього на 17 років режисер не були б земляками.

Вийшло інакше, і, незважаючи на це, співпраця росіянина і латвійця розвивається плідно. Хоча слід зазначити, що обидва творці перебувають на різних світоглядних позиціях, що в контексті запрошення Баришнікова на роль Бенедикта XVI набуває додаткового колориту.

Російський танцівник є громадянином США з 1986 року і громадянином Латвії з 2017 року. Широко відоме його негативне ставлення до СРСР. Сьогодні він, у свою чергу, засуджує політику Володимира Путіна. У 2022 році, після вторгнення Росії в Україну, він став одним із засновників фонду «True Russia» (Справжня Росія), який займається допомогою біженцям з України.

Водночас у Баришнікова різноманітні забобони та упередження, характерні для прогресивної еліти американської культури. Він ворог «гомофобії» та союзник «ЛГБТ-спільноти». У 2016 році він офіційно підтримав Гілларі Клінтон проти Дональда Трампа у боротьбі за Білий дім. Майбутнього президента США він порівнював з радянським апаратчиком.

Ліцензія на трансляцію. Справа каналу «Дождь»

В оцінці режиму Путіна Баришніков і Германіс нічим не відрізняються. Але режисер має інші причини, ніж танцівник. Германіс просто декларує себе як латиський націоналіст. За його словами, Росія загрожує Латвії не лише у військовому, а й культурному плані. Це включає питання, що стосуються історичної політики.

Тут варто звернути увагу на справу російського телеканалу «Дождь». Це опозиційний ЗМІ до Путіна. Незабаром після вторгнення Росії в Україну роботу станції заблокувала російська влада. В результаті «Дождь» переїхав до Латвії, де отримав ліцензію на мовлення і відновив свою діяльність. І слід зазначити, що після 24 лютого 2022 року Рига стала одним із головних центрів антипутінської еміграції з Росії.

Проте в серпні минулого року латвійська громадськість була обурена інтерв’ю «Дождя» з мером Риги Мартіншем Стакісом. Журналістка каналу Катерина Котрікадзе взяла на себе роль прес-секретаря росіян, які проживають у Латвії. Вона поцікавилася у латвійського політика, чому було прийнято рішення знести пам’ятник воїнам Радянської армії в його місті. І хоча сам Стакіс сказав, що розмова була «коректною», «Дождь» викликав обурення латишів.

У Латвії ставлення до радянського минулого є полем конфлікту між корінним населенням і російською меншиною. Значна частина росіян, які проживають у цій країні, не бажають інтегруватися в латвійське суспільство. Це проявляється у небажанні вивчати латиську мову та зарозумілому неприйнятті позиції, що Латвія була під окупацією в радянські часи. Звичайно, серйозною проблемою є й те, що російська меншина над Двіною використовується російською державою як п’ята колона.

Після інтерв’ю Стакіса Германіс почав вимагати позбавити телеканал «Дождь» права мовлення у Латвії. Одначе, канал врешті зруйновала подія на початку грудня. В одному зі своїх прямих ефірів журналіст телеканалу Олексій Коростельов закликав російських глядачів надсилати власну інформацію про те, що відбувається з росіянами, мобілізованими на війну з Україною. Водночас він припустив, що ця інформація може допомогти покращити умови, в яких перебувають російські солдати. Хоча й втратив Коростельов роботу після цієї заяви, саме його слова сприяли тому, що латвійська влада відібрала у «Дождя» ліцензію на мовлення.

Несхвалення «Willkommenskultur»

Показово, що до того, як Росія вторглася в Україну, Германіс співпрацював з російськими митцями (Баришніков, хоч і не має російського громадянства, також тому приклад) і займався російською літературою. Але у 2014 році, коли російські «зелені чоловічки» висадилися в Криму та на Донбасі, режисер однозначно став на бік української держави, відмовившись від постановки у Великому театрі в Москві опери «Єнуфа» чеського композитора Леоша Яначека. І за це йому заборонили в’їзд до Росії. Але Германіс тоді ще точно не був антиросійським яструбом.

Однак після російського вторгнення в Україну в ньому щось змінилося. І справа з телебаченням «Дождь» теж мала в цьому свою частку. Германіс певним чином радикалізувався. До російських опозиціонерів він ставиться з підозрою. Припускає, що не всі вони є союзниками України. Він зазначає, що недостатньо бути росіянином для того, щоб бути проти Путіна, треба ще й позбутися імперських апетитів. І варто згадати, що «Дождь», вже працюючи у Латвії, показав карту, на якій Крим був намальований у складі Російської Федерації. За це влада Латвії наклала на канал штраф у розмірі 10 тис. євро.

Підписуйтесь на наш фейсбук Проте, коли йдеться про ідеологічні розбіжності між Германісом і Баришніковим, то в контексті п’єси «Білий вертоліт» та її екранізації варто зазначити, що латвійський режисер, на відміну від російського танцівника, дивиться на західну цивілізацію критичним оком консерватора. І займаючи неполіткоректну позицію, не зупиняється на словах.

У 2015 році це викликало скандал. Це сталося під час міграційної кризи. Германіс тоді співпрацював з театром «Thalia» в Гамбурзі. Цей заклад займався допомогою переселенцям з-за меж Європи. Водночас латвійський режисер не схвалював «Willkommenskultur» (культуру гостинності, яка є основою німецької міграційної політики), стверджуючи, що серед мас, які стікалися на Старий континент, були й терористи. У результаті, бажаючи висловити свій протест, він розірвав співпрацю з гамбурзьким театром.

Свої думки про біди сучасності Германіс виклав у щоденнику, який писав у 2015-2016 роках. У ньому, серед іншого, він атакував спадщину нових лівих, які вийшли на арену історії в 1960-х роках. Саме цей регіон, що характеризується розмитістю кордонів і норм, режисер звинуватив у послабленні Європи, яка постраждала від таких подій, як теракти, здійснені джихадистами у Франції в 2015 році. Тому не дивно, що у 2016 році Германіс поставив ризькому у Новому театрі «Покору» за романом Мішеля Уельбека. Нагадаємо, це антиутопія про те, як мусульмани підкорюють Францію.

У випадку з Германісом ми маємо справу з безкомпромісним митцем. І хоча сам він не католик, Бенедикт XVI зацікавив його як людина, яка йшла проти течії сучасних тенденцій і через це була звинувачена у відсталості. Тому можна очікувати, що фільм «Білий вертоліт» викличе суперечки та дискусії.

– Філіп Мемхес
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори