Сто років тому в Долині Царів було відкрито наповнену скарбами гробницю єгипетського фараона Тутанхамона. Знайдена там золота посмертна маска правителя відтоді стала беззаперечним, найбільш упізнаваним у світі символом давнини, а може, навіть і всього творчого доробку людства. Проте за блиском, що відбивається від неї й п’яти тисяч інших скарбів Тутанхамона, ховається сумна історія самого фараона, гробниці й сучасних перепитій, пов’язаних із її наповненням.

Гробниця поруч із гробницею

Після шести років безрезультатних пошуків у Долині Царів 4 листопада 1922 року британський археолог Говард Картер побачив поруч із гробницею фараона Рамзеса VI першу сходинку кам’яних сходів, які могли вести до якоїсь іншої, невідомої гробниці. Наступного дня, після того як було винесено завали каміння, виявилося, що дванадцять сходинок ведуть до замурованого входу, опечатаного печатками Королівського Некрополя із зображенням на них Анубіса, бога потойбічного життя.

«Я відкрив гробницю поруч із гробницею Рамзеса VI. Оглянув вхід і знайшов незачеплені печатки», – записав того дня Картер у своєму нотатнику. Але всупереч поширеній думці, Картер тоді ще не мав ні найменшого уявлення про те, що тут його чекає гробниця Тутанхамона. Зрештою, сам ще мав великі сумніви щодо цього. «Печатки дають змогу припустити, що гробниця належить комусь із високим статусом, але я не зміг встановити кому. Мене здивував невеликий за розміром вхід у порівнянні з іншими королівськими похованнями в Долині. Невже це гробниця когось високопоставленого й похованого тут за згодою фараона? А може, усе ж це королівське поховання?» – занотовував Картер.

Так чи інакше, піднесений археолог того ж дня надіслав до Англії телеграму своєму спонсорові лорду Карнарвону: «Нарешті я зробив у Долині надзвичайне відкриття прекрасної гробниці із незачепленими печатками. Чекаю приїзду. Мої вітання».

Протягом наступних двох тижнів розчищався завалений вхід й у Картера з’являлося ще більше сумнівів. Він був уже майже впевнений, що це могила якогось родича одного з правителів XVIII династії, але не фараона. Ще гірше спало йому на думку після витесання отвору в першому вході, за яким у коридорі, що вів до другого замурованого входу, валялося безліч розбитих предметів з алебастру, кераміки тощо. Те, який вигляд вони мали, вказувало на XVIII династію, але їх наявність свідчила про те, що гробниця була пограбована, як і всі інші в Долині Царів.

Тільки 26 листопада (уже в присутності лорда Карнарвона) усі сумніви були розвіяні, і Картер став головним героєм найдивовижнішого на той час археологічного відкриття в історії людства. На другому замурованому вході виднілася незачеплена печатка з картушем Тутанхамона, що свідчило про те, що це гробниця фараона й розбійники, імовірно, не могли її повністю розграбувати. У вході було прорубано невеликий отвір, і тоді прозвучали незабутні слова. «Чи ти бачиш там що-небудь?», – запитав Карнарвон. Підсвічуючи собі ліхтариком і свічкою, Картер зазирнув в отвір і відповів: «Так, це неймовірно».

Після цього отвір було збільшено, щоб обидва могли заглянути всередину. «Це було видовище, незрівнянне ні з чим іншим, про яке ми навіть не могли мріяти. Краса та вишуканість цих об’єктів перевершували всі наші уявлення, враження були нереальні», – зазначив Картер.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Через три дні в присутності місцевої знаті відбулося «офіційне відкриття» гробниці, і гонець поспішив у Луксор із текстом депеші до лондонського часопису «The Times», щоб увесь світ міг дізнатися про Тутанхамона, його гробницю та скарби.

Три труни в третій камері

Дійсно, те, що знаходилося в гробниці, перевершило всі очікування. Незвичайні фігури, трони, ложа, колісниці, посуд, оздоблення – усе це було зроблене надзвичайно майстерно й просто сяяло від позолоти.

На щастя, Картер був надзвичайно систематичним, методичним археологом. Тому одразу, незважаючи на ейфорію ЗМІ та туристичне паломництво, що тягнулося до гробниці, він вирішив ретельно задокументувати кожен об’єкт, перш ніж його не винесли з гробниці та не відправили до Єгипетського музею в Каїрі. Тут вирішальну роль відіграв англійський єгиптолог і фотограф Гаррі Бартон, який зафіксував на тисячах світлин не тільки дослідження гробниці Тутанхамона, але насамперед інвентаризацію всіх п’яти тисяч знайдених у ній предметів. Усього йому знадобилося на це вісім років.

Сьогодні аж складно повірити, що Картер ще дуже довго після відкриття гробниці не знав, що тільки в третій, власне похоронній камері заховані скарби над скарбами – три труни, зокрема одна лита з чистого золота вагою 110 кг, а також неймовірні прикраси (намиста, амулети та) та, звичайно ж, знакова для світу золота маска.

Лорд Карнарвон, завдяки коштам якого взагалі відбулося відкриття, ніколи не побачив цих скарбів, тому що він помер уже 5 квітня 1923 року в Каїрі від інфекції, після того, як порізався бритвою під час гоління.

Натомість Картер мусив докласти чимало зусиль, бо для того, аби дістатися до мумії фараона й маски, що зберігала його голову, потрібно було спочатку розібрати в тісній похоронній камері чотири похоронні скрині із золотої бляхи (починаючи від найбільшої розміром 5 × 3,3 × 2,73 м), відкрити саркофаг із кварциту, а потім відкрити по черзі три труни, зокрема дві, оббиті золотою бляхою, і одну, останню, із чистого золота.

І тільки 29 жовтня 1925 року, тобто майже через три роки після відкриття гробниці, Картер уперше побачив маску й мумію фараона. Це було не дуже приємне видовище: нашвидкуруч забальзамовані останки Тутанхамона були майже обвуглені в результаті самозаймання бинтів із касторовою олією, яку використовували для муміфікації. Отже, золоту труну заповнювали майже два відра брудної, твердої мазі, що обліпила мумію. Золота маска, покрита саваном, не була пошкоджена, але, намагаючись вийняти її з труни, Картер змушений був таки відірвати від тулуба голову фараона, яка була майже втоплена в маску.

Дев’ятнадцять років страждань

Відкриття гробниці зробило Тутанхамона найвідомішим «золотим» фараоном стародавнього Єгипту, однією з ікон поп-культури. Варто ж зазначити, що в порівнянні з більшістю інших фараонів, це був незначущий правитель, маргінальний, і навіть, можливо, за його життя ніхто про нього в Єгипті не чув.

Найновіші дослідження його мумії показали, що під дивовижною золотою маскою лежать останки потворного, деформованого, хворого каліки. Його коротке (народився бл.1342-1339 р. до н.е., помер 1323 р. до н. е.) дев’ятнадцятирічне життя, мабуть, було смугою постійного фізичного болю. Тутанхамон мав епілепсію, сколіоз, клишоногість, розщеплене піднебіння, кістковий некроз і малярію, а вже перед смертю якесь падіння (можливо, при приступі епілепсії чи малярії) спричинило перелом ноги в коліні. Навіть у могилу йому поклали більше ста тридцяти ціпків і купу трав’яних ліків, ніби в потойбічному світі він мав би бути швидше за все пацієнтом відділення інтенсивної терапії, ніж могутнім божеством.

Імовірно, Тутанхамон був плодом інбридингу – інцестуального зв’язку єретичного фараона Ехнатона з власною сестрою, мумію якої було названо «Молодшою Дамою». Тутанхамона одружили зі зведеною сестрою, дочкою Ехнатона й Нефертіті. Дві дівчинки, зачаті в цьому союзі, народилися мертвими.

Названий ЗМІ «золотим хлопцем», Тутанхамон, безумовно, не мав золотого життя. Що гірше, його батько Ехнатон довів Єгипет на межу занепаду, розв’язавши релігійну революцію, спрямовану на введення монотеїстичної релігії, заснованої на культі бога Атона (символом якого був сонячний диск). Ехнатон, у якому деякі вбачають навіть прототип Мойсея, наказав зачинити храми інших богів, влаштував відкриту війну з її жерцями та з групою прихильників піднявся зі столичних Фів на безлюдну землю з метою звести нову столицю Ахетатон (нині Самарна). Там більшість її будівельників померли від голоду.

Відразу після смерті 30-річного Ехнатона жерці повернули стару релігію, і його ім’я було стерто з усіх написів, усі зображення було знищені, а нову столицю перетворено на руїни – єретик повинен був припинити своє існування. Його синові Тутанхатону було змінено ім’я на дозволене Тутанхамон, і все вказує на те, що хлопець-каліка володів тільки формальною владою, а де-факто він, імовірно, був безвольним заручником у руках могутніх жерців старої віри, які жадали помсти, і прихильних до них візирів.

Тому не дивно, що й після смерті Тутанхамона до нього поставилися вкрай некрасиво. Його останки забальзамували поспішно й недбало. У мумії, можливо, навіть навмисне, не залишили серця, яке, за повір’ями того часу, було необхідним для досягнення безсмертя. Надлишок погано підібраних смол і масел, покликаних забезпечити мумії вічність, викликав у термічній реакції з бинтами майже обвуглення й розплавлення рештків.

Вони були поміщені в якусь тісну недобудовану гробницю, можливо, спочатку призначену для якогось королівського родича або видовбану для головної дружини Ехнатона Нефертіті, яка після смерті чоловіка нетривалий час намагалася правити Єгиптом, видаючи себе за чоловіка.

Нашвидкуруч виконані тільки в одній із чотирьох камер гробниці, простенькі фрески відразу вкрилися пліснявою. На основі досліджень предметів, знайдених у гробниці, можна припустити, що більшість із них були призначені для поховання Нефертіті, чиї картуші та зображення були досить недбало перероблені чи перефарбовані в картуші й зображення її пасинка Тутанхамона. Сліди таких переробок можна побачити навіть на саркофазі з кварциту, золотих трунах і золотій масці.

Імовірно, відразу після похорону гробницю намагалися пограбувати, але якимось дивом працівники некрополя помітили це й знову замурували вхід. А потім сталося ще одне диво. Типові для району Долини Царів осінні зливи, які часто навіть затоплювали некрополь, призвели до зсувів скельних уламків прямо біля входу в гробницю, що зробило її єдиним невідкритим подібним об’єктом, у якому міститься первинно похована мумія фараона.

Невичерпні скарби

Те, що відразу після смерті мало принести Тутанхамонові ганьбу й перешкодити йому досягти безсмертя, парадоксально виявилося благословенням як для нього, так і для нас. Протягом наступних трьох тисяч років із численними пограбуваннями хто б там коли шукав крихітну гробницю нікому не відомого фараона, коли водночас були в десять разів більші гробниці видатних правителів, похованих у Долині, зокрема Рамзеса II, званого Великим, або ж гробниця його синів, що складалася аж зі ста тридцяти камер…

Завдяки наповненню гробниці Тутанхамона, хоча й значною мірою отриманої з «переробленого матеріалу», ми можемо хоча б уявити собі, які невичерпні скарби, буквально тонни золота й коштовностей, а також шедеври мистецтва й художнього ремесла мали б знаходитися в гробницях набагато більш могутніших і багатших фараонів, ніж Тутанхамон.

Хоча, можливо, ще нічого не втрачено. Витівка природи, яка успішно захистила вхід у гробницю від грабіжників, у поєднанні з упертістю Говарда Картера, який у принципі вже збирався відмовитися від пошуків у Долині Царів через брак коштів, поза всяким сумнівом підказують, що копати далі варто! Варто зазначити, що те, що вже побачило світ, ретельно підраховано й становить лише близько десяти відсотків від усього, що приховують ще піски єгипетських пустель, скелясті безлюддя й підземні комори тощо.

Утім, це стосується не тільки Єгипту. Ми досі не знаємо, чи існує де-небудь гробниця померлого у Вавилоні Александра Македонського або ж чи монструозний могильний курган першого імператора Китаю Цінь Ши Хуан-ді в передмісті Сіаню дійсно містить скарби, яких ще не бачило людське око. Не кажучи вже про скарби інків, тамплієрів або карибських піратів.

Колоніальне пограбування

Чому піраміди стоять у Єгипті? Тому що вони були занадто важкими, аби їх можна було перевезти до Британського музею в Лондоні. Цей банальний анекдот переносить нас у світ колоніальної політики на зламі XIX i XX століть, у контексті якої варто поглянути на долю скарбів з гробниці Тутанхамона.

Як відомо, колоніальні держави на чолі з Великобританією і Францією мало чим відрізнялися від стародавніх грабіжників гробниць фараонів: вони плюндрували й грабували все, що потрапляло їхнім археологам, мандрівникам, колекціонерам або ж генералам у руки. Музеї Лондона, Парижа, Берліна або Риму по вінця наповнені не тільки статуями, мозаїкою, фресками, ювелірними виробами або керамікою, а й цілими вівтарями, храмами, воротами й стінами зі Стародавньої Греції, Месопотамії, Палестини, Анатолії, Китаю, Центральної Азії, Латинської Америки й, звичайно ж, з Єгипту.

Площі колись колоніальних столиць прикрашені єгипетськими обелісками, і, дійсно, якби це тільки було можливим, то піраміди зі сфінксом теж, імовірно, приземлилися б або в Лондоні, або в Парижі. Безцінний камінь із Розетти (порт поблизу Александрії), відкриття якого мало переломне значення для прочитання єгипетських ієрогліфів, належить Британському музею. В одному тільки Луврі предметів, вивезених із Єгипту, більше 55 тисяч, а настільки ж знаковий предмет, як маска Тутанхамона, погруддя його мачухи Нефертіті привласнив Єгипетський музей у Берліні.

Англійці, французи та німці безцеремонно грабували пам’ятки в Єгипті, який, хоч формально став незалежним королівством у 1922 році, проте фактично залишався під британським протекторатом до 1951 року. Доходило до такого безглуздя, що з Єгипту масово вивозили в Англію стародавні мумії, які або перемелювали в добриво для удобрення полів, або навіть продавали у вигляді порошку в таблетках як ліки.

За часів Говарда Картера, тобто вже тоді, коли британські впливи слабли, археологи купували собі в Єгипті ліцензії на розкопки і, зазвичай, частину знахідок могли собі привласнити. На щастя, єгипетська влада, яка прихильніше ставилася радше до французів (ворог мого ворога – мій друг), зберегла розпочату ще в середині XIX ст. традицію доручати посаду директора так званої Єгипетської служби старожитностей комусь із видатних французьких єгиптологів. Вони після створення Єгипетського музею в Каїрі намагалися вимагати від британських, але також і французьких археологів передачі хоча б частини цінних знахідок до Каїрського музею. Вони також викуповували їх у грабіжників на каїрських базарах.
< br> Утім, це не змінює того факту, що навіть у Єгипетському музеї регулярно проводилися аукціони з продажу менш цінних предметів іноземним колекціонерам.

Вето французького директора

У момент відкриття Картером гробниці Тутанхамона директором Єгипетської служби старожитностей також був француз П’єр Лако. Обидва джентльмени відверто не терпіли один одного аж до такої міри, що коли в 1924 році Лако заборонив дружинам членів команди Картер входити в гробницю, той взагалі замкнув її, відмовившись видати ключі, та на кілька місяців смертельно образився.

У будь-якому випадку саме Лако вимагав у Картера під час перемовин і ряду скандалів, які тривали до 1929 року, зробити так, аби жоден із предметів із гробниці Тутанхамона не покинув Єгипет й не потрапив у жоден британський, французький або американський музей, а тим більше до будь-якої приватної колекції. І так дійсно сталося: скарби Тутанхамона були доставлені в Єгипетський музей у Каїрі. Картерові та спадкоємцям лорда Карнарвона довелося задовольнятися «тільки» надзвичайно прибутковим ексклюзивним контрактом на публікацію світлин Гаррі Бертона й репортажів Картера в лондонському «The Times», через що з Лако також точилися постійні сварки.

Також, до речі, варто згадати, що перші світлини з гробниці з’явилися на сторінках цього часопису тільки 30 січня 1923 року, тому що Бертон прибув у Долину Царів на Різдво 1922 року. Звичайно, вони відразу ж викликали світову сенсацію. Мало хто знає, що знамениті фотографії Картера з «відкриття гробниці» аж ніяк не були зроблені в листопаді 1922 року, тому що Бертона тоді ще не було. Задум фото було реалізовано тільки в січні 1924 року, після того, як були завезені досить потужні електричні рефлектори. Картер, який, здавалося б, мав би дивитися на них, якщо не на золоте обличчя фараона, то хоча б на щось безцінне, золоте й блискуче, насправді споглядав спеціально освітлену стіну могильної скрині.

Сьогодні ці унікальні світлини та замітки Картера належать Оксфордському університету, тому що Картер навіть не допускав думки про те, аби передати їх Єгипту, так як під час інвентаризації гробниці, що тривала до 1933 року, він жодного разу не допустив присутності жодного єгипетського журналіста.

Надірвана борода, зниклий пеніс

Ще до недавнього часу відвідування каїрського Єгипетського музею могло викликати в аматорів справи захоплення скарбами з гробниці Тутанхамона й довести до серцевого нападу. По-перше, у ньому була виставлена лише п’ята частина привезених із гробниці предметів. По-друге, їх було розcтавлено жахливо – розміщено у старих вітринах, погано освітлених і завжди брудних від рук туристів і їхніх носів, що прилипали до скла. Із лаконічними описами – іноді написаними від руки сто років тому або навіть без них. При тому практично жоден із об’єктів ніколи не піддавався професійній реставрації, за винятком досить аматорських дій команди Картера, які полягали у швидкому очищенні.

Важко повірити, що навіть хрестоматійна та знакова маска Тутанхамона, виставлена в тісній скляній вітрині, яка не дає можливості зробити жодного якісного фото, теж зовсім недавно стала жертвою халатності співробітників музею. У серпні 2014 року співробітники замінювали освітлення у вітрині, і, ніби під час спроби «пропилососити» маску, один із них відірвав від неї церемоніальну бороду. Намагаючись приховати пошкодження, бороду було поспішно приклеєно до маски звичайною епоксидною смолою, що залишило видимий слід надлишку клею. Так вчинили з найвідомішим у світі витвором мистецтва, номінально застрахованим на шість мільярдів доларів.

Про цю справу стало відомо тільки через тривалий час. Вісім співробітників музею були покарані, а видатний німецький реставратор Крістіан Екман трудився цілих два місяці, аби відклеїти бороду, видалити смолу й знову приклеїти її спеціальним воском, створеним за стародавніми рецептами.

Тим часом в одній із каїрських лікарень серед купи коробок були виявлені крихітні мумії ненароджених дочок Тутанхамона. Кілька десятиліть тому лікарня ніби мала їх оглянути, але «забула» повернути до музею. Десь також загубився і пеніс фараона, який, імовірно, був на згадку відірваний від мумії невідомо ким. Тощо...

По-третє, будівля Єгипетського музею, побудована в 1902 році, уже давно не відповідає основним вимогам, аби приймати мільйони туристів. У ній немає кондиціонера, достатньої кількості туалетів або можливості хоча б напитися води в постійно пануваючій там духоті. Через дві-три години відвідування цього явно занедбаного музею, у якому, як би там не було, зібрано понад 160 тисяч безцінних стародавніх експонатів, перетворюється на тортури.

Тут автоматично виникає питання: де гроші? Адже саме скарби Тутанхамона, Долина Царів із його гробницею й піраміди притягували, притягують і будуть притягувати до Єгипту десятки мільйонів туристів, які залишають тут у середньому двадцять мільярдів доларів на рік, що становить більше 10 відсотків ВВП країни. Єгипет не є вкрай бідною країною і зараз будує нову адміністративну столицю вартістю 60 мільярдів доларів, однак на пам’ятки грошей все ще не вистачає. Від стін у Каїрському музеї вже відпадає фарба, і зручна під’їзна автомагістраль, призначена для того, аби допровадити мандрівників до пірамід, уже багато років розрита.

Причина, на жаль, типова для автократичних країн, які «розвиваються», а саме – корупція й системне злодійство. Під цим кутом зору, Єгипет знаходиться лише на трохи кращому щаблі, ніж Росія, Пакистан або Узбекистан. Найбільший музей світу

Усвідомлюючи привабливість скарбів Тутанхамона, влада Єгипту зводить поруч із пірамідами в Гізі новий Великий Єгипетський музей (Grand Egyptian Museum). Його будівництво розпочалося ще 2002 року, тобто двадцять років тому, але поки завершення й не видно. Єгипетський аналог Центрального антикорупційного бюро, безумовно, мав би там купу роботи, але чомусь цього бюро там немає. Музей мав був бути побудованим у 2013 році, потім – у 2018 році, потім – у 2020 році, і тепер це буде дивом, якщо він усе ж відкриється у 2023 році. На цей момент на його будівництво пішло вже понад півмільярда доларів, а в кінцевому підсумку буде мінімум мільярд.

GEM стане найбільшим археологічним музеєм у світі з понад 80 тис. кв. м виставкової площі. У ньому має бути презентовано близько 20 тисяч експонатів, зокрема вперше з моменту відкриття гробниці Тутанхамона – усі п’ять тисяч знайдених у ній предметів, які вже почали вивозити з музею в Каїрі. Ще одним великим плюсом цієї події є той факт, що кожен із цих предметів до появи в експозиції повинен бути нарешті ґрунтовно відреставрований і збережений відповідно до найвищих світових стандартів.

Запланована у Великому Єгипетському музеї виставка скарбів Тутанхамона має покласти край жахливим враженням туристів від старого Каїрського музею і постійним скаргам від позбавлених доступу до повної колекції вчених, а також посприяти занепалому потенціалу Єгипту у світі як переспективного туристичного напрямку.

Аналогічну, зрештою, цілком успішну акцію з використанням маски Тутанхамона та інших предметів із його гробниці Єгипет проводив і раніше, у 60-х і 70-х роках ХХ ст., адже після першої ейфорії, викликаної ще відкриттям гробниці, інтерес до цієї теми майже повністю згас до кінця 30-х років разом зі смертю Говарда Картера в 1939 році.

Недооцінений срібний фараон

У тому ж році вибухнула Друга світова війна, яка повністю затьмарила інше епохальне відкриття – незачеплену гробницю фараона Псусеннеса І в Танісі. Його здійснив у лютому 1940 року французький єгиптолог П’єр Монте.

Псусеннес І був фараоном XXI династії (правив, імовірно, у 1039-991 рр. до н. е.). Він був похований у гранітному саркофазі, у якому поміщено труну з рожевого граніту. У ній, зокрема, була закрита винятково вишукана антропоїдна труна з чистого срібла вагою 90 кг, єдина така, знайдена в Єгипті.

У стародавні часи срібло, привезене здалеку, цінувалося в Єгипті набагато вище, ніж золото місцевого виробництва. Оскільки золото вважалося «плоттю», срібло ототожнювалося з «кістками» богів. Отже, номінальна вартість срібної труни Псусеннеса І, тепер званого «срібним фараоном», у кілька разів перевищувала вартість «лише» золотих трун Тутанхамона.

У цій срібній труні мумія Псусеннеса І зовсім розпалася, але Монте, як і Картер, теж міг подивитися в обличчя фараону, адже збереглася чудова золота посмертна маска. Багато єгиптологів вважають цю маску значно красивішою та ціннішою за маску Тутанхамона. Вона художньо витонченіша, гармонійніша й виразніша.

У гробниці також було знайдено безліч безцінних прикрас, оздоб і предметів, але туристи, які сьогодні женуться до вітрини з маскою Тутанхамона через Каїрський музей, найчастіше навіть не заглядають до сусідньої зали, де виставлені скарби з гробниці «срібного фараона».

Гранд тур маски

Ще тривалий час після Другої світової війни ніхто не мав жодних справ до єгипетських старожитностей. Тільки в 1960 році, коли почалося будівництво високої Асуанської греблі на Нілі, влада Єгипту вирішила вдатися до культурної дипломатії й нагадати світові про скарби Тутанхамона.

Ішлося про те, що поява перед греблею великої водойми, названої озером Насера, загрожувала затопленням багатьох пам’яток Стародавнього Єгипту. Під тиском археологів з усього світу Єгипту вдалося переконати ЮНЕСКО провести безпрецедентну й дуже дорогу операцію щодо порятунку цих пам’яток. У результаті 24 найбільші об’єкти були переміщені у вищі місця (найвідоміший приклад – храмовий комплекс Абу-Сімбел) або ж передані країнам, які брали участь у цій операції.

Поштовхом для мобілізації ЮНЕСКО до дії була підтримка Сполучених Штатів, Франції, Японії, Великобританії, Радянського Союзу та Західної Німеччини.

Скарби Тутанхамона вирушили у світову подорож. Спочатку, у 1961 році, у Вашингтоні було показано 34 невеликі предмети з гробниці, а виставку відкривала дружина президента Жаклін Кеннеді.

Перший сильний ефект відбувся в 1967 році, коли золота маска Тутанхамона приїхала до Парижа й викликала справжню сенсацію. Потім вона була показана разом із багатьма іншими скарбами з гробниці в Токіо та Лондоні, а згодом, із листопада 1976 року по квітень 1979 року, маскою захоплювалися мільйони американців у шести різних містах США, починаючи від Національної галереї у Вашингтоні. Маску разом з іншими скарбами було перетранспортовано з Єгипту на борту американських військових кораблів «Мілуокі» (USS Milwaukee) і «Сильванія» (USS Sylvania).

Першу виставку відкрив президент Джиммі Картер. На ній була присутня також і незабутня кінематографічна Клеопатра, тобто Елізабет Тейлор та інші голлівудські зірки на чолі з Робертом Редфордом і Рексом Харрісоном. Король поп-арту Енді Воргол теж туди завітав. У чергах за квитками стояли годинами, і тільки у Вашингтоні маску побачили майже мільйон людей. У Нью-Йорку – 1,2 млн. осіб.

Виставка «Скарби Тутанхамона» в США стала такою сенсацією, що вважається першим у цій країні «блокбастером», тобто культурною подією, що має вражаючий касовий успіх (сьогодні цей термін використовується в основному до фільмів). Потім маска поїхала до Канади, Радянського Союзу та Західної Німеччини, започаткувавши нове й збережене донині глобальне захоплення скарбами з гробниці Тутанхамона. Відкриття Великого Єгипетського музею в Гізі має й надалі його підживлювати.

– Кшиштоф Даревич  

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклад Оксана Усатенко