Неправда, що Чемпіонат світу з футболу в Катарі – це велике непорозуміння. Те, ще змагання проходять у цій країні немає жодної помилки. І є одна річ, в якій ФІФА є послідовною: неважливо, з ким триматися за руки, аби він дав заробити грошей.

І в цьому прекрасному світі авторитарні режими мають найбільше грошей, тому що їхні лідери мають найбільшу владу. Але те, як вони нею користуються, вже не стосується футбольних чиновників. Чому? Ну, тому що спорт залишається поза політикою...

На цьому лицемірстві побудований календар світових футбольних видовищ. Тепер це трапляється все частіше, ніж багато років тому, оскільки кожний наступний чемпіонат коштує все дорожче і дорожче. Демократичні країни не в захваті від таких заходів, що видно на прикладі Олімпійських ігор.

Звичайно, є причини, чому явні або замасковані диктатори так прагнуть приєднатися до престижних змагань. Вони прагнуть здобути більшу міжнародну популярність. Покращити власний імідж, часто коштом своїх громадян, чого б це не коштувало.

Спортивні змагання для цього підходять якнайкраще. Ними цікавляться мільярди людей, що гарантує всесвітній розголос. Вони є інструментом м’якої політики, адже спорт сам по собі має позитивну конотацію. На відміну від політичної пропаганди.

Володимир Путін підпадає під цю категорію правителів. Він теж багато років вибілював свій імідж спортом. І це йому успішно вдавалося, аж до моменту з допінговим скандалом на державному рівні, який безпосередньо вдарив по його реноме. А війною в Україні він його просто заморозив, тому зараз його імідж більше нагадує вмерзлого в лід мамонта.

При цьому ціна не грає жодної ролі та всі методи хороші. Не тільки хороші, але й прийнятні для спортивних корпорацій на кшталт ФІФА. Рішення про проведення чемпіонатів світу з футболу в Росії та в Катарі були прийняті за хабарі. Ну і що: перший відбувся, другий відбудеться, а ЗМІ й далі можуть писати свою писанину.

Катар – це найменша держава на Аравійському півострові. Формально емірат з абсолютною монархією. У шейхів є гроші, тому ФІФА їх любить. І їм дали трамплін, щоб вони змогли високо стрибнути. Тільки це буде не безплатний політ. Скоріше культурне протистояння – західного і мусульманського світів.

Псевдомусульманин

Населення Катару становить трохи менше ніж 3 мільйони, але корінних катарців налічується лише 300 тисяч. Скільки з них займаються спортом заради здоров'я – невідомо. Невідомо також, чи корисні для здоров'я фізичні навантаження при плюс 45 градусах за Цельсієм. Натомість відомо, що у них там є кілька конкурентоспроможних видів спорту.

Якщо бути точним, то дев'ять: футзал, легка атлетика, гандбол, волейбол, водне поло, теніс, вільна боротьба, регбі та футбол. Вони виставляють національні збірні на світових змаганнях та проводять внутрішні чемпіонати. В обох випадках важливу частку в збірній займають переважно легіонери.

Спортсмени з багатьох країн і різних національностей бігають на бігових доріжках, копають, кидають і відбивають м'яч. Деякі навіть змінюють громадянство і беруть мусульманські імена, лише щоб заробити гроші. До прикладу, так часто роблять кенійці, але іноді виникають проблеми.

Кенієць Сефен Чероно погодився змінити національність. Він офіційно став катарцем, отримавши нове ім'я Саїф Саїд Шахін. Він був талановитим спортсменом, тому покращив світовий рекорд з бігу з перешкодами. Одного разу, після чергової перемоги, він зробив хресне знамення на грудях.

Катарські можновладці відреагували дуже нервово. Хресне знамення не свідчить про те, що людина є послідовником ісламу. Але це ще не все. Виступаючи перед журналістами, кенієць забув своє нове ім'я. Він представився Чероно, що його роботодавці розцінили як скандал.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  Можна змінити громадянство, можна змінити ім'я, але важко відмовитися від віри, прищепленої від народження. Легко переконати спортсмена представляти Катар, але набагато складніше навернути спортсмена бути мусульманином або навіть псевдомусульманином. Спорт має бути вільним і відкритим простором для всіх. Його сутність – це рівність можливостей. Саме тому релігійний фундаменталізм іноді може викликати проблеми.

Плавчині в пелеринках

Принципам мусульманського віровчення відповідає прийняття особистої участі у спорті, але от вболівання сприймається неохоче. А раз так, то і великі заходи не вітаються. Так само, іслам має викривлений погляд на будь-які ознаки поклоніння спортивним ідолам чи клубам.

Цікавим фактом є те, що Катар, Бахрейн чи Саудівська Аравія в цьому плані діють проти релігії. Перш за все, вони хочуть проводити й проводять спортивні змагання світового рівня. Запрошують зірок спорту, які мають мільярди прихильників. Деяких з них вони купують за мільйони.

З іншого боку, вони намагаються зберегти хоча б мінімальну видимість дотримання принципів ісламу. Хоча б у питаннях жіночого одягу, що зустрічає опір з боку федерацій, які відповідають за такі види спорту, як пляжний волейбол і плавання.

Оскільки мусульманським жінкам не дозволяється оголювати своє тіло на публіці, особливо сідниці, було винайдено буркіні (похідна назва від бурки та бікіні), який прикриває те, що потрібно прикривати, але не допомагає плавати, особливо з пелеринкою, що доповнює деякі моделі.

На змаганнях з волейболу буває по-різному. За межами цього регіону європейські, бразильські та американські дівчата грають в бікіні. Натомість представниці Катару одягнені повністю з ніг до голови, навіть з хустками на волоссі. На пляжних турнірах у Катарі все виглядає інакше.

Це західним спортсменкам доводиться пристосовуватися. Вони мають одягати відповідну форму та шорти. При температурі +40 і більше неможливо провести матч, не поливаючись водою. Проте до мокрої форми прилипає пісок, робишся як мушля, тож це нелегко.

Релігійні обмеження не заважають шейхам мати власні спортивні команди, які колись не поступатимуться західним. Окрім іноземних тренерів, які тренують їх вихованців, вони впроваджують стандартні процедури, відомі та перевірені у міжнародному спорті.

Відбирають талантів, організовують збори, в тому числі в Європі, щоб ознайомити своїх гравців з іншою культурою і підготувати їх до міждержавної конкуренції за тими нормами і правилами, які там діють.

Чемпіонат світу з футболу має стати тестом прийнятої концепції. В невеликому бельгійському клубі KAS Eupen тренуються та грають катарці, які виступатимуть на чемпіонаті світу. Цьому була підпорядкована і організація клубу, що було неважко, оскільки власником клубу є емір Катару.

Поки що єдиною майже корінною катарською суперзіркою є Мутаз Есса Баршим. Майже корінною, бо його батьки з Судану, хоча народився він у Катарі. Олімпійський чемпіон в Токіо, триразовий чемпіон світу зі стрибків у висоту, тренером якого є поляк Станіслав Щирба.

Мутаз грав у баскетбол, доплигуючи до кільця з легкістю метелика. Так Щирба його й помітив. Спортивна кар'єра часто робиться випадково, так було і цього разу. Люди, які мають талант, не завжди знають, що він у них є, поки хтось не вкаже їм на це.

Якби катарці не запросили поляка на консультацію для перегляду групи молодих талантів, якби він не побачив цього хлопця «з крилами», якби не переконав його тренуватися і якби це був не Сташек, а хтось інший, у Катарі, напевно, не було б Баршима.

Однак обставини склалися сприятливо. З хлопця виріс чемпіон, який ставиться до свого тренера, як до другого батька, точно знає, чим йому зобов'язаний, а також відповідно оцінені успіхи гравця, за що Станіслава Щирбу визнано тренером року в Катарі.

А хто багатому заборонить?

В аравійських пустелях не росте трава, але під піском ростуть статки, які відчиняють шейхам усі двері, що співпрацюють з платіжними картками. І мало у світі є дверей, які не хочуть взаємодіяти з цими картками.

Оренда іноземців, включаючи натуралізацію та зміну їх імен, не кажучи вже про створення національного спорту, в тому числі за підтримки іноземних тренерів, є недостатнім для досягнення головної мети – підняття міжнародного престижу мусульманських монархій.

Це лише частина політичного маркетингу, помітна у ЗМІ, але не основна. Головним інструментом впливу на світову громадську думку та, відповідно, збільшення значущості Катару, Бахрейну чи Саудівської Аравії є проведення престижних спортивних змагань світового рівня.

Такі події, природно, привертають увагу всієї планети, до конкретного місця проведення протягом місяців до і після них, а також під час їх проведення. Інвестувати в цей вид просування варто тому, що він просто найбільш рентабельний.

У плані проведення спортивних змагань найвищого рівня Катар став не просто регіональним, а світовим лідером. За останні роки він приймав чемпіонати світу з гандболу, легкої атлетики, готується до проведення чемпіонату світу з футболу та подав заявку на проведення літніх Олімпійських ігор.

Його фінансова ситуація на це дозволяє. Це надійний платник, а тому вже нікого особливо не дивує, що така крихітна країна з таким несприятливим для спорту кліматом перебирає на себе великі спортивні шоу. А хто багатому заборонить?

Цей зарозумілий вислів надихає і засліплює спортивних чиновників, які вже давно дотримуються принципу: у кого гроші, той і править, як йому заманеться. Бос ФІФА Джанні Інфантіно розвалив футбольні ліги, щоб дати шейхам те, що вони купили. Тому що на банкнотах немає напису «корупція».

Люди гинули, караван йшов далі

Але корупція чи зміни в календарі турніру – це «Міккі Маус» в даному випадку. Чемпіонат світу з футболу в Катарі дорівнює смерть. Понад 6,5 тисяч південноазійських робітників загинули під час будівництва стадіонів, хоча ця цифра може бути й вищою.

У середньому за день гинуло 12 осіб з Індії, Непалу, Пакистану, Бангладеш і Шрі-Ланки, пише «The Guardian». Вони працювали на висоті без будь-якої страховки. Сім місяців без заробітної плати. У спеку, яка вбивала, зазнаючи численних утисків.

Про це повідомляли ЗМІ, але караван пройшов далі. Шейхи проносилися футбольними салонами в обіймах Інфантіно та друзів, які не мали наміру змінювати курс. Вони погоджувалися на цей стан речей. Тим самим здійснюючи спеціальне облагороджування нелюдського режиму.

Західна цивілізація винайшла такі поняття, як маркетинг, просування та імідж як інструменти цивілізованого бізнесу. Але маркетинг по трупах – це жахлива карикатура і на цивілізацію, і на бізнес. Проте ФІФА цим не переймається.

Для цього воно проповідує принципове відокремлення політики від спорту. У цьому дусі ФІФА звернулося з листом до футбольних федерацій із закликом зосередитися на спорті. Це вже було занадто навіть для футбольних кіл, які роками звикли ковтати лицемірство.

Футбольний світ прокинувся за п'ять хвилин до дванадцятої і почав протестувати. Дванадцять років після того, як Катар отримав право на проведення Чемпіонату світу з футболу. Можна сказати – краще пізно, ніж ніколи. Але так не скажеш, бо протести трохи смішні, а тому навряд чи щирі.

На знак протесту проти порушення прав людини, цього разу їхні дружини не поїдуть з футболістами на Чемпіонат світу. Кілька спонсорів відмовляються світити своїми логотипами. Але решту справи вони виконають, щоб про них почули, бо хтось скаже чи напише.

У деяких країнах фан-зони не будуть відкриті через болісну втрату шанувальників сосисок і пива, тож два мільярди людей розваляться на домашніх диванах з чаркою, щоб відсвяткувати глобальне футбольне свято в далекому Катарі та насолодитися видовищем.

Так звана «хвиля протестів» відображає скоріше коректність, яка характеризує західні демократії, ніж справжнє обурення. На цьому тлі виникає кілька запитань: на чиєму боці сьогодні весь спортивний світ? На світлій чи на темній стороні?

Власне, в чиїх інтересах діють такі організації, як ФІФА чи МОК? Питання риторичне, бо неозброєним оком видно, що у них своя чітка філософія. Не має значення, хто ви і звідки прийшли до нашого столу. Головне, щоб ви прийшли і заплатили за наш обід. І на цьому все.

– Марек Юзвік

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклав Юрій Ткачук