ТИЖНЕВИК TVP: Ваш батько, капітан Владислав Ґнись, був першим польським пілотом-винищувачем, який здобув повітряну перемогу в боротьбі проти Німеччини у вересні 1939 року. Як він згадував ті події?

СТЕФАН ҐНИСЬ:У дитинстві ми з моїм старшим братом Гайдном інколи запитували його: «Як то було на війні, тату?». Ми ставили йому це питання дуже рідко, бо знали, що він не любить розповідати про свій військовий досвід. Війна була для нього кошмаром і він неохоче розповідав про неї, особливо маленьким дітям.

Коли ви дізналися про героїчні подвиги вашого батька?

Коли мені було шість років, моя мати Барбара розповіла мені про його участь у війні. Але тоді я був ще надто малий, щоб зрозуміти переживання мого батька. Ми з моїм іншим братом Ешлі приміряли його пальто з часів його служби у RAF (Королівські ВПС), кепку, бомбер і чоботи, які явно були нам завеликі. Але всі, особливо мама, казали, що ми файно виглядаємо. Лише в підлітковому віці я зрозумів історію свого батька і значення слова «герой». Пізніше у своїй пісні під назвою «Daddy’s Uniform» [Татів однострій] я намагався передати його думки словами: «Героями не народжуються, вони куються з вогню. Я ніколи не намагався бути героєм, я просто хотів вижити». Це речення – підсумок моїх і братових розмов з татом про його героїчні подвиги.Батько знав, що йому пощастило, бо він пережив війну.

Як ваш батько згадував про початок Другої світової війни?

31 серпня 1939 року він прибув на аеродром у Баліце біля Кракова. Вранці 1 вересня його розбудили вибухи і ревіння авіамоторів. Визирнув у вікно і побачив червоне небо над Краковом. Він не сумнівався, що війна почалася. Одразу ж одягнув льотний костюм і побіг до свого літака. У своїй книзі я докладніше описую цей день, а також участь мого батька у битвах за Англію та Францію.

Важким може бути життя солдатів, які повертаються до мирного життя після бурхливих часів на фронті. Як твій батько давав собі з тим раду? Яким було його життя після закінчення Другої світової війни?

27 серпня 1944 року він, як командир ескадрильї 317, виконував розвідку з метою виявлення німців, що відступали за Сену. Був збитий, поранений і потрапив у полон. Йому вдалося втекти та повернутися до Великої Британії. Мав кулю в печінці, тому не мав шансів продовжити кар’єру льотчика-винищувача. Потрапив у дуже неприємну ситуацію, а мав 34 роки. Вперше з 1931 року, тобто з моменту вступу до Війська Польського, його майбутнє було невизначеним. Він не знав, як буде утримувати дружину і сина. Не вмів нічого, окрім як літати. На щастя, Королівські ВПС не залишили його, як і інших пілотів, які ризикували своїм життям і отримали поранення під час виконання службових обов’язків. У наступні три з половиною роки навчався в авіаційному коледжі, працював офіцером зв’язку в штабі командування винищувачів у Стенморі, записався на дворічний курс торгівлі та економіки в Лондонській політехніці, працював офіцером у загальному відділі польського Корпусу адаптації та розміщення. Кінець кінцем він, його дружина Барбара та її родина прийняли важке рішення емігрувати до Онтаріо.

Підписуйтесь на наш фейсбук Для колишнього пілота винищувача капітана Владислава Ґнися у Канаді почалося абсолютно нове життя.

Наприкінці березня 1948 року колишній офіцер військово-повітряних сил, який нічого не розумів у тваринництві та рільництві, почав працювати фермером на 100-гектарному господарстві. Але він впорався.

Закінчення війни викликало загальну радість, але для поляків вона була неповною – ми опинилися під іншим окупантом, цього разу совітів. Як ваш батько сприймав тодішню ситуацію в Польщі?

Тато знав, що після війни Польща була окупована комуністичною Росією, яка встановила маріонетковий уряд, щоб через нього керувати. Він знав, що повертатися до коханої родини, більшість з якої пережила німецьку агресію, для нього небезпечно. Він також знав, що комуністичні спецслужби арештовували всіх колишніх борців за свободу, таких як він, які могли становити загрозу для нового крихкого комуністичного уряду. Тато вважав, що комуністам вірити не можна, і хоча дуже хотів повернутися в рідний Сарнув до рідних, але не повернувся.

Він перестерігав своїх колег-пілотів, щоб ті не поверталися до Польщі?

Так. Проте були й ті, хто не послухався його, як, наприклад, відомий пілот Станіслав Скальський, який повернувся у 1947 році і тоді його заарештовали, фальшиво звинуватили у шпигунстві та засудили до страти. Пізніше вирок йому замінили на довічне ув’язнення, з якого він відбув вісім років. На початку 1950-х років полковник Юзеф Юнґрав повернувся до Польщі. Він також був заарештований і засуджений за фальшивими звинуваченнями в шпигунстві – страчений у 1952 році. Таких випадків багато.

Ваш батько все ж таки вирішив відвідати Польщу через 20 років після війни, у 1965 році. Які були його спостереження?

Незважаючи на те, що комуністичний режим усе ще панував, тоді було досить безпечно, міг навіть відвідати родину. Агенти СБ стежили за ним, але його ніколи не допитували і не заарештовували. У 1965 році, вперше за більш ніж чверть століття, він зміг зустрітися зі своїми шістьма сестрами, братом та іншими членами родини. На жаль, його батьки тоді вже померли. Другий раз він приїхав у 1976 році, наша мама була з ним. Вона раніше не була в Польщі, але багато чула про неї від батька. Нарешті вона познайомилася з великою родиною свого чоловіка та його батьківщиною – Сарнувом. Вона була здивована їхньою теплотою і незвичайною добротою.

Ви разом з батьком і братом відвідали Сарнув?

Ми були там з нашим 80-річним батьком у 1996 і 1998 роках. Батько, розмовляючи з родиною, повертався в минуле. Вони розмовляли, сміялися і плакали. Вони згадували щасливе життя в Сарнуві, біля старого млина і ставів з карпами, що належали його батькові Яну і дядьку Антонію. Але найчастіше він згадував про свого величезного собаку Асика і красивого коня Каштанку. Коли він розповідав про них, його очі наповнювалися сльозами. Ми з братом любимо відвідувати цю місцевість. Завжди туди заїжджаємо, коли є така можливість. У Сарнуві останній раз ми були з нашими сім’ями у травні 2022 року на відкритті пам’ятника нашому батькові. Кожна поїздка до Польщі – це прекрасна можливість дізнатися більше про наші коріння.

У квітні 1989 року колишній пілот німецького Ju 87 Франк Нойберт зв’язався з Владиславом Ґнисьом. 1 вересня 1939 року він збив літак командира ескадрильї, в якій летів ваш батько, капітан Мечислав Медвецький. Чи можете ви розповісти про це незвичне знайомство між польським і німецьким пілотами?

Мій батько та Франк Нойберт зустрілися напередодні 50-ї річниці початку Другої світової війни, 30 серпня 1989 року, у нашому домі в Онтаріо. Вони вибачилися один перед одним і залишилися друзями до самої смерті. Батько помер у 2000 році у віці 89 років, Нойберт у 2003 році у віці 88 років. Я листувався з Франком до його смерті. Зберігаю всі його листи. Спілкування з двома дорослими дітьми Франка дуже обмежене, вони пацифісти і не хочуть повертатися до воєнного минулого свого батька.

Які цінності були найважливішими для вашого батька?

Він був побожним і практикуючим католиком усе своє життя. Він був дуже чесною та етичною людиною, для якої честь була надзвичайно важливою. Він мав глибоке почуття порядності. Завжди говорив: «будь турботливий і дбай про інших, і вони будуть такими ж для тебе». Однак він не був добрим до нечесних і неприємних людей. Ніколи не кидав слів на вітер. Він передав ці цінності мені і моєму братові Ешлі і це позитивно вплинуло на нашу поведінку і спосіб життя.

– розмовляв Томаш Пласкота
– переклала Аліна Возіян

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори