Публіцистика

Homo sovieticus сидить у лібералах, вихованих у Польській Народній Республіці

Олександр Зінов’єв (1922-2006) вважав, що «homo sovieticus» – це опортуніст, який пристосовується до будь-яких обставин. І що це явище, яке присутнє в різних політичних устроях та в різних країнах. Тому варто задуматись, чи немає його зараз у Польщі. Але поняттю «гомососа» необхідно дати правильне визначення.

На початку існування ІІІ Речі Посполитої отець Юзеф Тішнер ввів у польську публічну дискусію термін «homo sovieticus». Сталося це під час славнозвісної «війни на горі». Нагадаємо, що це була суперечка, яка розгорілася в постсолідаристських колах і стосувалася процесу трансформації державного устрою.

Отець Тішнер займав у той час ліберальну позицію. Він підтримав суспільно вартісні капіталістичні реформи і засудив ставлення багатьох поляків, які, на його думку, виявляли пасивність і претензійність, очікуючи, що держава, як і в попередню епоху, вирішуватиме їхні проблеми. Саме цих людей мав на увазі отець Тішнер, коли на шпальтах видання «Tygodnik Powszechny» 1990 року писав про «homo sovieticus».

Підписуйтесь на наш фейсбук Проте не він є автором цього поняття. Крім того, можна замислитись, чи значення, яке він йому надав, не відрізняється від його оригінального змісту.

Дисидент – улюбленець путінської Росії

Спочатку термін «homo sovieticus» сформулював Олександр Зінов’єв, який, на відміну від отця Тішнера, аж ніяк не симпатизував лібералізму. 29 жовтня 2022 року виповнюється сто років від дня народження цього російського письменника, логіка і соціолога.

У Росії ювілярові присвоєно державне звання. Вшанування 100-річчя від дня народження Зінов’єва триває протягом усього поточного року, а його слова процитував минулого тижня під час засідання Валдайського клубу Володимир Путін. Чому ж тоді цей мислитель здобув в Росії визнання самого її диктатора?

Варто почати з того, що за часів СРСР Зінов’єв був дисидентом. Хоча він довго будував наукову кар’єру і навіть належав до Комуністичної партії Радянського Союзу, з якої був виключений у 1976 році, він критикував радянську дійсність. По-перше, філософ не поважав ідеологічних догм режиму. Радянська влада ставилася до Зінов’єва як до ненадійного елемента і з цієї причини відмовляла йому в участі у закордонних конференціях.
Олександр Зінов’єв у Парижі, листопад 1986 року. Фото: Ulf Andersen/Getty Images
У 1970-х роках письменник почав практикувати літературний жанр, який став його фірмовим знаком. Йдеться про соціологічний роман. Сюжет, що часто складався з анекдотичних ситуацій, був для Зінов’єва фоном для роздумів про політичні та соціальні явища.

Відомим його зробили «Зяючі висоти». Книга була опублікована у Швейцарії 1976 року. Через два роки у цій же країні вийшло «Світле майбутнє». У цьому творі перепало самому тодішньому генсекові КПРС – Леоніду Брежнєву. Через антирадянську риторику у своїй творчості Зінов’єв потрапив у немилість радянських сановників. Наслідки не забарилися. У 1978 році філософа та його родину видворили з СРСР. До 1999 року він жив у Мюнхені.

Однак, слід зауважити, що ворожість Зінов’єва до радянської системи була складною і неочевидною. Письменник саркастично змалював суспільство Країни Рад. Але націлювався він не на керівництво держави, а деморалізовані маси, які, як він вважав, організовували радянський порядок (у тому числі репресивний апарат), тому жаліти їх не було жодних причин.

У романах Зінов’єва радянське суспільство складається з численних менших і більших колективів. Вони структуровані за ієрархією, в якій можна піднятися на вершину, проявляючи наймерзенніші людські якості.

У 1982 році вийшов роман Зінов’єва «Homo sovieticus». Це сатира на емігрантське середовище – групи людей, які, приїхавши з СРСР на Захід, зберегли свої звички, наприклад конформізм. Але показово, що автор не ставиться до них з почуттям зверхності. Згаданий у назві тип людини (скорочено «гомосос») також насмішливо відноситься до нього самого.

Сталін – могутній лідер, Горбачов – нещасний бюрократ

Широкій телевізійній аудиторії Заходу Зінов’єв заявив про себе 9 березня 1990 року. Саме тоді він знявся у відомій циклічній програмі «Apostrophes», що транслювалася на каналі France 2. Її ведучим був відомий французький літературний критик і журналіст Бернар Піво. Зінов’єв зустрівся у дуелі з Борисом Єльциним. Останній на той час був лідером реформаторського крила КПРС та перебував у внутрішньопартійній опозиції до генсека Михайла Горбачова, якого звинувачував у тому, що ініційована ним перебудова нічого суттєвого не змінила.

Тим часом Зінов’єв атакував їх обох. Коли у студії говорили про реалізацію свободи слова в СРСР, він висміював це і звертав увагу, що в Радянському Союзі досі не друкуються його книжки.

Марксист позбувається мотлоху лібералізму

У колі часопису «Критика Політична» з’являлися твердження про те, що Польща потребує перевиховання.

побачити більше
Проте французьку публіку могло шокувати дещо інше. Коли Зінов’єва запитали, як він відреагував на смерть Йосипа Сталіна у 1953 році, він відповів, що ця подія призвела до психічного зриву і він навіть розглядав намір покінчити життя самогубством. Письменник пояснив, що тоді він втратив сенс життя. Він аргументував, що боротися можна лише з живими людьми, а якщо ворог мертвий, протистояти йому більше немає можливості.

Однак у той же час він вихваляв Сталіна як могутнього лідера, що стояв на чолі держави, з якою рахувався світ і в якій багато людей зуміли досягти соціального підвищення (адже Зінов’єв, який походив із селянської сім’ї, з російської «глибинки», також був у цій категорії). Хоча при цьому він визнав, що ці «досягнення» були оплачені брутально високою ціною. Одночасно він протиставляв Сталіна Горбачову, якого, у свою чергу, сприймав як нещасного бюрократа.

Так Зінов’єв виправдовував свою негативну оцінку зведення порахунків зі сталінізмом, проведених в СРСР під час перебудови. Мислитель зайняв у дискусії позицію вічного опозиціонера, борючись лише з тими політиками, які зараз мають значення. Тому, як він стверджував, за своє життя він боровся зі Сталіним, Микитою Хрущовим, Брежнєвим і ось нарешті настав час Горбачова.

Проте одним із головних яблук розбрату між Зінов’євим і Єльциним було його ставлення до ліберальної демократії. Виявилося, що на відміну від майбутнього президента Росії письменник заперечував проти того, щоб цю політичну модель подавати радянським політикам як приклад для наслідування. Бо Зінов’єв дійшов висновку, що головною небезпекою для його співвітчизників є розпад радянської держави. Тому він вважав, всупереч очікуванням західних політичних еліт, що владу в СРСР краще зміцнювати, а не послаблювати.

Панування глобальної фінансової олігархії та проблема з Китаєм

Перебудова в очах Зінов’єва принесла катастрофічні наслідки (тому він назвав її «катастройкою»). Я пам’ятаю свою розмову з ним на початку 2006 року для журналу «Europa» (який тоді виходив по середах як додаток до газети «Fakt»). Це було за кілька місяців до смерті філософа. Тоді він висловив переконання, що після краху СРСР Росія перетворюється на колонію західних держав. Навіть не стільки країн Заходу, як – на його думку – правлячої глобальної фінансової олігархії, відомої як «суперсуспільство». Водночас він зазначив, що і Європа, поступаючись у багатьох питаннях США, перебуває під загрозою. Він пророкував, що разом з глобалізацією великими кроками надходить «постдемократична епоха».

За словами Зінов’єва, функцію «суперсуспільства» можна порівняти з функцією комуністичної партії в радянській системі. Теоретично влада в СРСР належала Верховній Раді, але на практиці державою керувала КПРС. Так само механізми глобалізації призводять до того, що хоча всі країни світу, включно зі США, формально залишаються більшою чи меншою мірою суверенними, фактично вони все більше підпорядковуються «суперсуспільству».
Польське видання роману. З російської переклав Станіслава Дея, видавництво «Polonia», 1984 рік.
Що стосується прогнозів Зінов’єва, то в 2002 році на російському телеканалі НТВ в інтерв'ю з Олександром Гордоном філософ заявив, що головним викликом для Заходу в першій половині XXI століття буде Китайська Народна Республіка. Нагадаємо, що тоді увага громадської думки західних країн була прикута до протистояння Америки та джихадистів. Після атак на Всесвітній торговий центр і Пентагон у 2001 році побоювання, що світ може запалати, викликали Аль-Каїда і Талібан, а не Китай. З теперішньої перспективи можна сказати, що письменник не помилявся.

У 1999 році Зінов’єв повернувся на батьківщину. Це було демонстративне розставання із Заходом. Тоді філософ виступав проти втручання військ НАТО в Югославію, яке мало покласти край конфлікту в Косово.

Таким чином, за Зінов’євим закріпився імідж союзника комуністів і всього спектру націоналістів, тобто тих політичних сил у Росії, які паразитують на ностальгії за СРСР. Це питання я також піднімав у розмові з письменником. Сам він заперечував, що стоїть по той чи інший бік барикад. Він підкреслив, що не ототожнює себе з жодним політичним табором і прямує індивідуальним, незалежним шляхом.

А варто зазначити, що навіть під час еміграції йому було не по дорозі з іншими радянськими дисидентами. Тут можна згадати, наприклад, Олександра Солженіцина. Зінов’єв сказав мені, що його роман «Архіпелаг ГУЛАГ» – це «підробка історії». Він наполягав на тому, що Солженіцин демонстрував репресивний характер радянської держави, ігноруючи хоча б те, що СРСР зумів дати освіту багатьом мільйонам людей. При цьому філософ декларував, що він не є апологетом сталінізму.

Що б він сказав зараз?

Зінов’єв помер у 2006 році, тож був свідком перших шести років президентства Путіна. І що характерно – цього політика, як і Єльцина, він вважав слугою Заходу. Імперський маневр, який виконав Путін, був би для Зінов’єва заграванням, яке нічого не значить.

Тому інтригує, як письменник тепер поставився б до політики Кремля. Його вдова Ольга Зінов'єва, яку вважають берегинею його інтелектуальної спадщини, висловлює думки, які свідчать про те, що вона підтримує великоросійський реваншизм, зокрема напад Росії на Україну. З іншого боку, утвердження могутності радянської держави під диктатурою Сталіна та антизахідні меседжі, викладені у книгах і публіцистиці філософа, безсумнівно, можуть подобатися Путіну та іншим людям із кремлівського істеблішменту. Тому цьогорічні державні урочистості з нагоди ювілею в Росії не повинні нікого дивувати.

Однак привласнення доробку Олександра Зінов’єва російськими політичними елітами означає, що вони витягують із його творів лише те, що підходить їм з пропагандистських міркувань. Між тим, цей письменник обожнював провокувати. Характерною рисою його творчості є передусім непокірність.

Кошмар для Брюсселя. Не ті партії виграють вибори

Що правління правих в Італії та Швеції принесе Європі?

побачити більше
Якщо говорити, наприклад, про нинішні зв’язки Кремля з московською церквою, то можна припустити, що Зінов’єв не залишив би на них сухої нитки. Від нього перепало б тим політикам, які були атеїстами за радянських часів, а сьогодні ставлять свічки в православних храмах. Письменник вважав, що саме так, зокрема, проявляється «homo sovieticus» – це опортуніст, який пристосовується до будь-яких обставин. Інша справа, що Зінов’єв загалом дивився на релігію з точки зору вольтеріанського інтелектуала.

Соціологічні романи Зінов’єва виходили польською мовою до 1989 року у підпільних та еміграційних видавництвах. У ІІІ Речі Посполитій вони не перевидавалися. Звичайно, можна припустити, що оскільки СРСР відійшов у минуле, вони втратили свою актуальність.

Але Зінов’єв був переконаний, що «гомосос» – це явище, яке присутнє в різних політичних устроях та в різних країнах. Тому варто замислитись, чи немає його зараз у Польщі. Але поняттю «гомососа» необхідно дати правильне визначення, або принаймні не таке, яке йому приписують ті польські ліберали, які були виховані в ПНР. Бо вони не в змозі визнати, що «гомосос» сидить і в них.

– Філіп Мемхес

–Переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Основна світлина: «Гомосос» – це явище, яке присутнє в різних політичних устроях та в різних країнах. На фото – «Братство народів», 1927 р., знайдене у фондах Російської державної бібліотеки в Москві. Фото: Fine Art Images/Heritage Images/Getty Images
побачити більше
Публіцистика випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Нами правлять ідіоти
Вони впевнені, що вони герої правильного роману і діють у правильному сюжеті та роблять все правильно та якнайкраще.
Публіцистика випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
„Папі” нових правих виповнюється 80 років
Його не обмежують світоглядні „бульбашки”.
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Зимова гібридна війна. Мігранти на російсько-фінському кордоні
Велосипедний наступ Кремля
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Що може таксі без водія таксі
Автономні автомобілі спаралізували місто. 
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Йдеться про різноманіття чи про занепад моралі і лібертинізм?
Складається враження, що напад на архієпископа Ґондецького – це якась масштабна акція.