– Я цієї книги не планувала, їй би краще не було, але я мусіла її написати – каже Агата і підкреслює, що все у її книжці правда. – Навіть монашка на обкладинці не є анонімною людиною з Інтернету, але це сестра Малгожата Станкевич, капуцинка з Красилова, віолончелістка та логопед.
Три капуцинки з Красилова, від разу після початку війни, незалежно одна від другої, сказали «залишаємося». Вони шукають біженців зі сходу, доглядають дітей переселенців, готують та розділяють харчі та одяг, шукають лікарів, ведуть молитви та біблійні зустрічі. – А сестра Малгося заграла з вчителями музичної школи, які дали концерт патріотичної народної музики та їм бракувало віолончелістки – розповідає авторка. Сестра віолончелістка не доїхала на пресконференцію, але її можна зустріти у блозі.
Зате зявилася сестра Тереса Матия з салезіянської громади, для якої це вже друга війна, якої досвідчує працюючи на сході. Перша була в Грузії, де сестра Тереса потрапила у липні 2008 рокі, опісля роботи в Одесі та навчання у Римі. Пам’ятає страх – свій та людей навколо, невпевненість, проблеми з отриманням харчів. Та жахливе положення безпорадних дітей, від яких треба було «прикрити» війну, відвернути їхню увагу. Це все зараз пригодиться в Україні.
Також чотири роки досвіду із Москви, куди громада послала сестру в 2014 році. Вона вела захристію у московській кафедрі, приготовувала доростих до хрещення та інших таїнств, також православних, що хотіли стати католиками. – Зараз той досвід я сприцмаю як благословення – говорить сестра Тереса. – Їхні листи стримують мене від поганої оцінки всієї нації, перед венавистю. Не всі підтримують війну, хоча терор, який там присутній, відбирає можливість стротиву та відвертого протесту.
В Одесу сестра Тереса повернулася у 2018 році. Три сестри салезіянки, дві з Польщі та словачка, вели гуртожиток для студентів. Їх відносинин зараз приносять багато користі: серед випусників є наприклад лікарки, які завжди готові допомагати. Коли почалася війна, роботи стало набагато більше: приготування їжі для більшої кількості людей, щоденна праця у пункті Caritas, робота з переселенцями, поділ допомоги з закордону, господарські праці, переклад. Щоденна молитва та поклін Пресвятому Таїнству. А сон не завжди можливий, адже тривоги не бракує. – Не можна піддаватися страху, безнадії, розчаруванні та втомі. Не можна сидіти і чекати поки вернется мир – говорять сестри.
– Одеса це місце, яке завжди всіх приймає, любить, пригощує – каже сестра Тереса. – Місто багатонаціональне та міжнародне, дай Боже щоб після війни таким залишилося, але від 24 лютого зявився страх, недовіра, дистанція. Ти не знаєш хто підтримує Росіян. Але треба тривати при людях та допомагати їм, не сперечатися без глузду.
На конференції сестри Тереса і Йонаша нагадують, щоб не забувати про допомогу українським сім’ям, дітям та людям похилого віку, тому що йде зима, а склади стають порожніми. – Не пишіть про нас – промовляють до присутніх на конференції журналістів. – Пишіть про наших українських друзів та підопічних.
– Барбара Сулек-Ковальска
-Переклад Ірена Подгаєцька
TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори