Публіцистика

Війна перевіряє російську версію «кінця історії»

Сьогодні це виключно привілей тих росіян, яких не охопила військова мобілізація або які її уникнули. Для тих, кого вислали на фронт або які готується до нього, «кінець історії» — це одна велика нісенітниця.

27 жовтня 2022 року 70-річчя святкує Френсіс Фукуяма.

Російське суспільство зараз сприймається у світі, як великий моноліт. Цьому сприяє поширене переконання, що всі росіяни підтримують політику Кремля щодо України. Просто серед них можна знайти й тих, хто має зовсім іншу думку з цього приводу, хоча публічно не висловлює свою позицію.

До них відносяться жителі мегаполісів європейської частини Росії – люди з космополітичним менталітетом. Ця група віддає перевагу західній попкультурі, а не расистським настроям.

Звичайно, мешканців Москви і Санкт-Петербурга – жменька порівняно з усім населенням Росії. Усе ж таки, ще десяток років тому можна було мати ілюзію, що вони стануть законодавцями моди в російському суспільстві. І справа не в опозиційній діяльності, а в просуванні – в умовах авторитарної системи – звичаїв споживачів, задоволених своїм життям. Цьому сприяла економічна ситуація, оскільки Росія економічно розбагатіла на продажу сировини після декади жорстокої трансформації за президентства Бориса Єльцина.

Тобто був такий період, коли росіяни стали на шлях «кінця історії». Про що насправді йдеться? Отже, коли реальний соціалізм у Польщі наближався до кінця, відомий американський мислитель Френсіс Фукуяма оголосив, що історія закінчилася. Просто навколо цієї знаменитої тези, сформульованої 33 роки тому, виникли різноманітні непорозуміння. Тому, коли з’являється така можливість, варто цю тезу пояснити.
Володимир Путін доводить, що російського «кінця історії» ніколи не було. Великоміські росіяни раділи споживанню, але їхні війська напали на Україну. На фото маленький українець, який рятується від війни. Фото: Maja Hitij/Getty Images
Всупереч поширеній думці, в 1989 році Фукуяма не мав на увазі, що з падінням комуністичної ідеології та з початками розпаду Радянського Союзу світ увійшов в епоху загального щастя. Проте мислитель стверджував, що самосвідомість людства досягла своєї межі – тобто, хоч світ розхитують і розхитуватимуть різноманітні турбулентності, однак вдалося виокремити загальну модель політичного та соціального устрою.

   Підписуйтесь на наш фейсбук   
    Цією взірцевою моделлю, на думку Фукуями, є західна ліберальна демократія, яка в ім'я ідеалів Французької революції – свободи, рівності, братерства – руйнує одвічний антагоністичний поділ на панів і рабів. «Кінець історії» означає, що при загальному задоволенні потреби у визнанні відбувається перехід від історичного існування (боротьби) до біологічного буття (споживання).

Безальтернативність західної ліберальної демократії стала догмою в країнах колишнього східного блоку на початку 1990-х років. Цьому сприяли політичні еліти, які запровадили пам’ятні реформи. Так було і в Росії. Ті, хто заперечував парадигму Фукуями в російській політиці, опинилися в антиєльцинській опозиції. Це були представники «великодержавного патріотизму» – комуністи та націоналісти різного ґатунку.

Хоча сам Єльцин у 90-х роках відійшов від проєкту ліберальної демократії в Росії, гайки були міцно закручені саме під час президентства Володимира Путіна. Власне тоді могло здаватися, що Росія ввійшла у свій специфічний «кінець історії», який, щоправда, відрізняється від моделі, окресленої Фукуямою.

У випадку цієї країни йшлося б про подолання суперечностей і конфліктів, які роздирали її не лише в перше десятиліття після краху комуністичної ідеології та розпаду СРСР, а й у набагато ширшій часовій перспективі. У такому розумінні «кінець історії» знаменував би діалектичну кульмінацію драми, якою була б історія Росії. Для цього самосвідомість російського суспільства мала б укласти вічну згоду між царизмом і «диктатурою пролетаріату», Європою та Азією, традиціоналізмом московського православ’я та секулярною модерністю тощо.

Горбачов ще до Путіна старався відокремити Крим від України

Проф. Maрчіняк: Наслідки його реформ виявились фатальними.

побачити більше
І так слово мали б взяти «постісторичні» росіяни (їхнє представництво можна знайти передусім серед згаданих городян із великих російських метрополій). Це ті, хто повільно змінює колективне історичне існування на індивідуальне біологічне існування. Їх характеризує цинізм. На відміну від «історичних» росіян – наприклад, тих, хто пам’ятає Велику Вітчизняну війну – вони стійкі до пафосу великих наративів ХХ століття. З іншого боку, якщо вони підтримують авторитаризм Путіна, то лише тою мірою, за якої він забезпечує їм безпеку мирного, безтурботного життя без необхідності займатися громадянськими справами.

Кілька років тому можна було розмірковувати про те, як в умовах такого режиму російське суспільство стане «постісторичним». Зараз ситуація зовсім інша.

Привид участі у війні проти України різко підтверджує російську версію «кінця історії». Сьогодні це виключно привілей тих росіян, яких не охопила військова мобілізація або які її уникнули. Для тих, кого вислали на фронт або які готується до нього, «кінець історії» — це одна велика нісенітниця.

–Філіп Мемхес

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

–Переклала Олена Ковалевська

Основна світлина: Під Харковом після відведення військ Володимира Путіна знайшли пошкоджену російську машину та військові черевики, 14 вересня 2022 року. Фото: Metin Aktas/Anadolu Agency via Getty Images
побачити більше
Публіцистика випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Нами правлять ідіоти
Вони впевнені, що вони герої правильного роману і діють у правильному сюжеті та роблять все правильно та якнайкраще.
Публіцистика випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
„Папі” нових правих виповнюється 80 років
Його не обмежують світоглядні „бульбашки”.
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Зимова гібридна війна. Мігранти на російсько-фінському кордоні
Велосипедний наступ Кремля
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Що може таксі без водія таксі
Автономні автомобілі спаралізували місто. 
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Йдеться про різноманіття чи про занепад моралі і лібертинізм?
Складається враження, що напад на архієпископа Ґондецького – це якась масштабна акція.