ТИЖНЕВИК TVP: Мисливство викликає масу емоцій. Багато людей вважають, що полювання потрібно заборонити, а вбивати тварин неетично. Що Ви відповісте на такі звинувачення?

ЗЕНОБІУШ ЗДУНЯК: Не кожен виїзд на полювання повинен закінчуватися отриманням дичини. Я не тільки для цього ходжу до лісу. Я люблю спостерігати за гоном оленів у шлюбний період, коли з’являється лань і кандидати, які борються за її прихильність. Сходи сонця у вкритому туманом лісі прекрасні.

Але у тварин, якими Ви захоплюєтеся, Ви також стріляєте. Одне іншому не заважає? Як ви це поєднуєте?

Ми поводимося трохи як діти. Коли ми запитуємо у них, звідки береться молоко, дехто каже, що з полиці магазину, а не від корови. Для мене полювання, окрім захоплення та можливості спілкування з природою, це як похід до магазину. Я йду на полювання, щоб отримати свіже м'ясо для власного використання. Ми разом із дружиною використовуємо його для своїх потреб. Я вважаю, що це найздоровіше м'ясо, яке існує. Достатньо порівняти: 3-місячна свиня важить 120 кілограмів, а дикий кабан річного віку – 40 кілограмів. Яке м'ясо корисніше і не нашпиговане препаратами, що прискорюють ріст? Відповідь проста. Тим часом у Польщі досі мало хто хоче їсти дичину. Немає ніякої освітньої роботи, ніяких розмов на цю тему. А якщо говорити про мисливство, то більшу частину отриманої таким чином дичини ми продаємо на Захід.

Підписуйтесь на наш фейсбук Звідки у Вас взялася ідея полювати? Це сімейна традиція?

Я дуже хотів стати лісником. Не знаю, чи знаєте Ви, але багато людей цієї професії є мисливцями. У мене є багато колег у Вармії та в мисливському товаристві, які є одночасно і лісниками, і мисливцями.

Однак лісником Ви не стали.

На жаль, ні. Я подав документи в лісничу школу в Гайнівці, але не потрапив туди. На мій подив, на 50 місць припадало понад 400 охочих вступити. Набір проходив за конкурсом атестатів і, на жаль, я не зміг потрапити в цю школу. 20 років тому, коли я почав приїжджати у Вармію до родини моєї дружини, я дізнався, що двоє двоюрідних братів стали мисливцями і вступили до мисливського товариства. Я почав цим цікавитися, спілкуватися з ними та складати їм компанію під час індивідуальних полювань. Ось тоді я підсів на цю справу. Ви запитали, чи це сімейна традиція. Так, мій дід, прадід і прапрадід були мисливцями. Цю традицію порушив лише мій батько. Коли закінчилася ІІ світова війна, тато був 16-річним юнаком, але в ті часи, щоб бути мисливцем, потрібно було належати до певних організацій. Також складно було потрапити на курси, купити потрібну зброю тощо.

Якщо ми вже про це заговорили – у ПНР полювання було для обраних, партійних чиновників або, як Ви кажете, треба було належати до «певних» організацій. А сьогодні?

Це правда, що колись це була галузь, зарезервована майже виключно для партійної еліти. Я пам’ятаю, як у холостяцькі часи я зустрівся з чоловіком, який був директором радгоспу. Він був мисливцем, але не входив до партії. Йому завжди ускладнювали життя. Не давали дозволу на відстріл, поліція перевіряла, чи не був він часом під впливом алкоголю. Ніхто, у кого на той час не було партійного квитка, не належав до мисливського товариства. А сьогодні? Я вважаю, що полювання – це для всіх, хто «фанатіє» від спілкування з природою та екології. На жаль, воно приваблює все менше людей. Може тому, що людина так глибоко хоче втручатися в природу? У Німеччині, Франції чи Іспанії полювання перебуває на дуже високому рівні. Добре, що багато процедур, які використовуються у нас, було скопійовано із Заходу.

Кажете, мисливці «фанатіють» від природи та екології? Але що екологічного у вбивстві тварин?

А як щодо масового забою фермерських тварин? Я маю право добувати здорову їжу в лісі.

Багато хто вважає, що стати мисливцем так само легко, як і рибалкою.

Стати рибалкою однозначно легше, ніж мисливцем. Коли я по-справжньому захопився мисливством, вирішив піти на курси. При першій нагоді я записався на курси, склав іспити і став мисливцем. Але перед тим, як складати іспити на мисливця, необхідно пройти цикл лекцій і певні практичні заняття на стрільбищі.

Іспит був складний?

Він складається з трьох етапів. Перший – це 50 запитань із трьома відповідями, у яких потрібно вибрати правильну. Наступний – зустріч із психологом. Це дуже цікавий етап, адже лікар, який проводить бесіду, здатний відсіяти тих, хто не повинен ставати мисливцем і мати дозвіл на зброю. Задають різні запитання, просять намалювати різні малюнки. Після цього обстеження проводиться практичний тест зі стрільби з вогнепальної зброї – по фігурці зайця на так званій осі, тобто по металевому зайцю, який рухається на відстані 50 метрів туди і назад. Наступний іспит – питання від комісії. Ви випадковим чином витягуєте кілька питань і відповідаєте на них.

Чи пам’ятаєте питання, на які Ви відповідали?

В основному вони стосувалися безпеки під час полювання, але одне з них залишилося у пам’яті. Я мусив пояснити, що таке «листоріз». Це молоді пагони дерев і чагарників, які зрізають, посипають сіллю або розсолом, висушують і розкладають у провітрюваному, затіненому місці для оленів під час дефіциту їжі. Крім цих тестів, я також повинен був надати довідку про несудимість.

Де Ви вчитеся стріляти? На стрільбищі чи під час полювання?

Влучність стрільби тренується у першу чергу на стрільбищі, а не на полюванні. Професійне мисливське стрільбище розташоване у Сухому Долі і там можна потренуватися: вісь з тарілками, кабан, заєць або 100-метрова мішень. Я говорю про це тому, що тут не лише варто, а просто необхідно бувати, якщо ви збираєтеся полювати. Найгірше, що може трапитися, це піти на полювання і не бути впевненим, чи ти зробиш смертельний постріл. Мисливська практика говорить, що я стріляю так, щоб застрелити тварину, щоб вона впала намертво і не мучилася. Якщо людина не займається на стрільбищі і не тренується, то вона не повинна ходити до лісу зі зброєю. Ні я, ні будь-який етичний мисливець не погоджується калічити дичину й покидати її саму у такому стані. Мисливська етика говорить, що потрібно бути готовим до такого варіанту, коли ви не вб'єте тварину одним пострілом. Тоді потрібно йти, продовжувати шукати, поки не знайдете підстреленого звіра. Якщо мисливець вчинить неетично один, другий чи третій раз, він повинен враховувати, що його відстріл буде обмежений або він отримає догану.

Чи достатньо складених іспитів, щоб піти на перше полювання?

Ні. Це лише половина шляху. Після того, як ви складете іспити, ви отримаєте документи, які дозволять вам подати їх до відповідного Відділу адміністративних послуг для отримання дозволу зброю. Відповідь надається протягом кількох тижнів, у цей час потрібно сплатити відповідні гербові збори. Отримавши цей дозвіл, ви можете завантажити спеціальний документ – так звану обіцянку придбати одиницю зброї. Для реєстрації зброї у вас є п’ять календарних днів. Як бачите, вимоги дуже жорсткі. Коли Ви вже маєте куплену та зареєстровану одиницю зброї, посвідчення члена Польського мисливського союзу, тоді Ви стаєте повноцінним мисливцем, але все ще без можливості полювати.

Як це?

Лише після виконання цих формальностей або паралельно з ними відбувається стажування в обраному мисливському товаристві під пильним оком «німрода», тобто досвідченого мисливця, який вводить новачків у курс справи. Мисливець-стажер спостерігає за тим, як проходить полювання, допомагає складати та експлуатувати приладдя для мисливців, розбирати та поправляти його, бере участь у колективних полюваннях як загонич. Лише після проходження стажування та оформлення всіх необхідних документів він звертається до мисливського товариства з проханням прийняти його у коло дійсних членів. Якщо керівництво товариства вирішує прийняти кандидата, він повинен сплатити вступний внесок, який зазвичай становить 10-кратний розмір річного внеску до Польського мисливського союзу. Будучи учасником товариства, він отримає так званий «відстріл» і лише тоді зможе вперше записатися та вирушити на своє перше полювання. Єгер товариства призначає відповідну кількість звірини на відстріл для адептів, які починають свою пригоду з полюванням. До прикладу, це один кабан і одна лисиця. Кількість відстрелених тварин обмежена, і її суворо дотримуються.

Кожне товариство має свою зону відстрілу?

Так. Кожне товариство має свою територію, яка строго визначена та межі якої не можна порушувати. У минулому, коли не було Інтернету та комп’ютерів, велися книги для запису індивідуальних полювань. Вони зберігалися в закритих місцях. У кожного уповноваженого мисливця був ключ або код від скриньки, щоб відкрити її, дістати книгу і записати в ній, що він буде полювати в цей день, в цей час на певній території у певному периметрі. Сьогодні все трохи інакше. У нас є електронна книга, до якої має доступ кожен мисливець у вигляді логіна і пароля, після логування ми входимо в книгу конкретного мисливського товариства і надаємо всю необхідну інформацію. Існує правило: якщо я полюю в певній місцевості, жоден інший мисливець не може туди записатися і з’явитися там.

Чому?

Перш за все, з міркувань безпеки, і щоб знати, що якщо хтось стріляв у тому чи іншому районі, то він несе повну відповідальність за наслідки.

Що роблять із впольованою дичиною?

Кожна впольована тварина повинна бути внесена у «відстріл» відповідно до присвоєного номера, часу і місця, де вона була впольована. Тушу необхідно відвезти до приймального пункту і повідомити там, що вона призначається для особистого користування, або записати її на певне мисливське товариство та залишити в холодильній камері. У приймальному пункті також вносять в журнал обліку час, місце забою та домашню адресу мисливця.

Багато правил.

Так, це правда. Той, хто почує, скільки треба возитися з формальностями, може схопитися за голову. Також варто згадати про плату. Кожне мисливське товариство орендує територію. Є лісові території, луки чи приватні землі, за які товариство платить орендну плату. Якщо мисливець заходить на ту чи іншу ділянку і це комусь не подобається, він може припинити використання ділянки мисливського угіддя товариством. Але якщо звірі завдадуть шкоди посівам, він не зможе вимагати компенсацію. У кожному мисливському товаристві є визначені особи, які оцінюють збитки. Що стосується Вармії, то їх зараз значно менше, бо африканська чума свиней скосила кабанів. Повертаючись до плати, кожне товариство сплачує «оренду» ґмінам і Держлісові. Якщо товариство, як, наприклад, те, до якого я належу, має два райони, то оренда значно перевищує надходження від членських внесків.

Як дізнатися, скільки голів звірини можна відстріляти за певний сезон?

Ніколи не буває так, що мисливці у певному районі відстрілюють довільну кількість голів. Щороку перед сезоном полювання проводиться оцінка кількості тварин, які підлягають відстрілу. Обліковці Держлісу, пов’язані з певним надлісництвом, підраховують кількість оленів, козуль, кабанів і лосів на певній території та визначають відповідний відсоток, який можна відстріляти. Як правило, це близько 20 відсотків популяції дичини в певній місцевості. Наприклад, ми отримуємо інформацію, що товариство має виконати план на даний мисливський рік у певній кількості для кожного виду, наприклад, 20 оленів-самців, 25 оленів-самиць, 10 оленят тощо.

Якщо в товаристві є 60 мисливців, а оленів на відстріл лише 20, чи правильно я розумію, що, не кожному дістанеться така здобич?

Так. Тут діє правило: хто перший, той кращий. Якщо 20 мисливців підстрелили цих 20 оленів, то баланс закривається, а решта 40 залишаються без такої можливості. Це працює і у зворотному напрямку. Ми повинні відстріляти тих оленів, тому що якщо ми цього не зробимо, накладаються штрафи за невиконання плану.

Чи є тварини, яких заборонено відстрілювати?

Так. Вже 22 роки не можна стріляти у лосів. У 2000 році набув чинності 10-річний меморандум про заборону відстрілу цього виду. Після закінчення цього періоду до сьогодні жодного рішення з цього приводу не було прийнято. На них не можна було полювати, оскільки вони були під загрозою зникнення. В даний час поголів'я лося дуже велике. У мене, в Марках, я побачив зграю з восьми тварин, яка підходила до будинків. Через те, що їх так багато, у Держлісу виникають проблеми. Усі насадження, висаджені після чистки лісу, вирубки, засаджують молодими саджанцями. Лось може обгризти 5-8 річний сосновий чи ялиновий ліс за одну ніч. Він без проблем руйнує огорожу і з’їдає все, що було посаджено. Друга проблема – це ДТП за участю лосів, більшість з яких трагічні. Наприклад, в околицях Кампіноса чи Зегжинської затоки. У Польщі також не можна полювати на вовків.

Як змінювався цей вид спорту? І чи можна взагалі сказати, що це спорт?

Я не ставлюся до цього як до спорту. Так, проводяться змагання зі стрільби на великих стрільбищах, де зустрічаються чемпіони того чи іншого округу. Я ставлюся до цього більше як до хобі, тому що буваю у тих місцях, де можна сісти, подихати на повні груди, подивитися на природу, послухати. Коли ви займаєтесь, скажімо, катанням на лижах, вам потрібне відповідне спорядження – лижі, окуляри, взуття чи одяг, який час від часу слід оновлювати. Схожа ситуація і з полюванням. Колись потреби обмежувалися рушницею. Пам'ятаю, коли я складав іспити на мисливця, батько дав мені гроші на дриллінг (переломна мисливська зброя із трьома стволами – прим. ред.) Тоді це було щось. Дуже ексклюзивна річ, яка мало в кого була. Зазвичай для полювання брали двостволки для стрільби дробом чи кулями Бреннеке (важкі монолітні набої – прим. ред.). Зараз одиниць зброї є дуже багато. Кардинально змінилася оптика. Це дозволяє краще розпізнавати звіра. Приціл високого класу може коштувати до 20-30 тисяч злотих. Щодо зброї, то кожну треба пристріляти перед сезоном. Без отримання сертифікату про пристрілку зброї мисливець не отримає дозволу на відстріл. Також є багато варіантів, скопійованих з армії, наприклад, нічне бачення або теплобачення, але особисто я не є фанатом таких рішень.

Чому?

Я вважаю, що стріляти з приладами нічного бачення чи тепловізорами неетично. Тут важливо перехитрити цю тварину і вполювати її власними зусиллями. Коли стемніє, на мою думку, полювання закінчується.

Скільки коштує зброя для мисливців?

Діапазон цін величезний. Від 500 злотих до 80 тисяч злотих. Все залежить від товщини гаманця. У мене є п'ять одиниць зброї. Одна з них радше демонстративна, ніж функціональна, двостволка 1906 року відомого бельгійського виробника Solberg. Її зібрали в Аргентині. Я купив її у дуже знищеному стані, але після реставрації вона знову засяяла. Крім неї у мене є ще один старовинний штуцер, призначений для пернатих, тобто качок або припутнів, і зброя, якою я користуюся для стрільби по тарілках на стрільбищі, малокаліберний штуцер 222 на лисицю або сарну, а також комбінована двостволка, з якої я можу стріляти дробом та кулями. Окрім зброї, ми тепер маємо широкий вибір одягу для мисливців. Велика перевага цього «модного дефіле» в тому, що велике значення у цьому одязі надається безпеці та світловідбивачам. Це дуже стає у пригоді під час групових полювань, «загонів», яких я не люблю, бо вони не цілком безпечні. Зброя та набої повинні зберігатися в спеціальному сертифікованому сейфі.

Чому Ви не любите групових полювань?

Тому що в такому полюванні дуже багато емоцій, звір рухається дуже швидко і до нещасного випадку небагато бракує.

І вони викликають суперечливі думки.

Це правда, але слід пам'ятати, що колективні полювання не відбуваються раптово. Кожне з них планується наприкінці попереднього сезону полювання. Усі товариства зобов’язані підготувати такі полювання: погодити їх з міською та районною владою, поліцією, староством, надлісництвом та сільськими головами. Перед кожним полюванням вивішують попередження, забороняють в'їзд тощо. Ці полювання тривають не місяці чи тижні, а лише кілька годин. Люди нервуються через те, що вони проводяться у вихідні, але мисливці теж люди, які працюють, як і марафонці чи велосипедисти, які мають свої масові заходи.

А які полювання любите Ви?

Зі шведських вишок, де є двометрові підвищення. Мисливців підвозять до місць, пронумерованих і позначених на карті району. Під час полювання ніхто не рухається, окрім загоничів, що підвищує рівень безпеки.

Що Ви думаєте про участь дітей у полюванні? Це також дискусійна тема.

Тут я б звернувся до трудового законодавства, яке говорить, що молода людина з 15 років може працювати шість годин. То чому б така людина не могла брати участь у полюванні? Сьогодні молодь не виявляє бажання полювати. Може, якби вони мали можливість спостерігати за полюванням, брати в ньому участь, спілкуватися, вони б передумали? Також не бачу нічого поганого в тому, що діти беруть участь в індивідуальних полюваннях разом з батьками чи уповноваженим опікуном. Я сам брав свого сина на лабаз, коли йому було 10 років, щоб він подивився, як це виглядає. На жаль, він не пішов моїми стопами, але я сподіваюся, що мисливські гени ще у ньому відгукнуться. Набагато суперечливіше питання про участь дітей у колективних полюваннях. Я сам 10-12-річним хлопчиком брав участь у загоні. Сьогодні ніхто б не допустив цього з міркувань безпеки, але в ті часи це було нормально як форма певного заробітку.



Чи є ще серед сучасних мисливців послідовники старої школи? Без техніки, суперобладнання?

Так. Часто мисливці старожили віком понад 70 років не можуть зайти в систему, тож треба їм допомагати, а вони все одно хочуть полювати, сидіти на лабазі. Їм часто важко ходити, але вони так люблять підніматися по 4-метровій драбині, що це їх окриляє і вони не мають з цим проблем. Напевно, це трохи схоже на вітрильний спорт, якщо хтось має цю пристрасть, захоплення, він хоче практикувати це якомога довше.

– розмовляла Марта Кавчинська
– переклала Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори