Публіцистика

Насмішники, зрадники та лиходії ніколи цього не зрозуміють

Його жалюгідна, щоб не сказати нікчемна, похоронна церемонія припадає на час, коли ми згадуємо двох чудових великих священнослужителів нашого часу, водночас двох найбільш обпльованих Урбаном.

Коли я пишу цей фейлетон, ЗМІ висвітлюють сцени з похорону Єжи Урбана, однієї з найжахливіших, патологічних і найзліших постатей Польської Народної Республіки та Третьої Республіки Польща. Оскільки слово «ганьба» давно знецінив головний редактор «Газети Виборчої» Адам Міхнік у той час, коли він братався з Войцехом Ярузельським, ні це, ні будь-яке інше подібне слово для опису цього стану вжити не можливо. Sapienti sat.

Нашу честь на похороні врятували прості люди, молоді й старі: перед видатними бенефіціарами часів комуністичних перетворень, стояла група з портретами жертв воєнного стану та пізніших років: священників Єжи Попелушка, Стефана Недзеляка, Сильвестра Жиха, Станіслава Суховольця. Були фотографії Ґжеся Пшемика та Еміля Барханського.

Підписуйтесь на наш фейсбук Колишній президент Александр Квасневський, Адам Міхнік та інші скорботні, мабуть, знають їхні обличчя та прізвища, бо брали активну участь у політичному житті минулої епохи. Оскільки вони були на його похороні, то вони явно цінують внесок Єжи Урбана, який тоді, сорок років тому, тридцять вісім чи тридцять три, на посаді речника комуністичного уряду Польщі, на своїх пресконференціях влаштовував справжні шоу ненависті та брехні про смерть цих людей, своїми зневажливими словами ображав їхню гідність і знову вбивав їх презирством і неправдою. Він був режисером і актором цих огидних інсценізацій. Інсценізацій, тому що в тих сценах не було нічого справжнього, окрім зла і брехні, які йшли від Єжи Урбана. Він був співтворцем системи, службовці якої позбавляли життя людей із цих фотографій, за що – у переважній більшості – не названі та не покарані до сьогодні – у нашій вільній і незалежній державі.

Героям з Варшавою не щастить

Можливо, у столиці знайдеться кілька сміливих послів, які спробують перейменувати вулиці на честь обох Фелінських.

побачити більше
Справді, отець Єжи Попелушко є святим нашої Церкви, парафії з усього світу просять про його мощі, у Варшаві засновується парафія його імені – але вся правда про його смерть у 1984 році до кінця не досліджена. Генерали Цястонь і Платек, не кажучи вже про Ярузельського та Кіщака, ніколи не були судимі за участь у цьому злочині, і ця причетність ніколи не була розслідувана та вияснена. Не кажучи вже про смерть трьох останніх священників, жертв повоєнного часу: усі троє – о. Недзеляк, о. Суховолець та о. Зих – померли в 1989 році. О. Суховолець, так би мовити, на початок Круглого Столу, останній, майже на початку нової Польщі. Усіх їх змішував з болотом щойно похований Єжи Урбан, з яким не дуже елегантно попрощався колишній президент Республіки Польща.

Його жалюгідна, щоб не сказати нікчемна, похоронна церемонія припадає на час, коли ми згадуємо двох чудових великих священнослужителів нашого часу, водночас двох найбільш ним обпльованих. Маємо Папський день пам’яті Івана Павла ІІ і річницю смерті о. Єжи. Пам’ять про них не знищить жоден урбанівський план, бо справжню святість знищити неможливо.

Такі сценарії може написати тільки саме життя. За кілька днів, 19 жовтня, ще одна зустріч з отцем Єжи: на його могилі в костелі св. Станіслава Костки у Варшаві, в Жолібожі, в чергову річницю його страшної смерті, визнаної нашим Костелом мученицькою смертю.

Тоді, тридцять вісім років тому, коли ми цілими родинами, з дітьми в колясках і на плечах стояли навколо костелу в Жолібожі великою мовчазною шеренгою, щоб підтримати своїми підписами прохання парафії поховати там отця Єжи, ми не думали, яке може мати значення це рішення в майбутньому. Йшлося про «тут і зараз»: щоб не було жодних маніпуляцій з боку держави-гнобительниці, щоб ніщо не загрожувало миру цього – вже святого для нас – місця, щоб члени «Солідарності» з усієї Польщі могли перебувати там день і ніч, щоб кожен міг там залишитися, прийти зі своїм болем і горем і почуватися як у себе вдома. І щоб отець Єжи залишився серед людей, яким він служив і які любили його – одні як сина, інші як брата, ще інші як друга.

Тепер, з огляду на минулі роки, ми можемо переконатися, наскільки мудрим, далекоглядним і правильним було це рішення. Жоден урбаноїд ніколи не порушував спокій і велич цього місця!
Могила о. Єжи Попелушка при костелі св. Станіслава Костки на варшавському Жолібожі. Фото: PAP/Piotr Nowak
Могила отця Єжи стала місцем незвичайних зустрічей і візитів різних людей з усього світу. Щороку в річницю його смерті сюди приїжджають делегації «Солідарності», часто в парадних шахтарських чи металургійних костюмах, з хоругвами і транспарантами – у них можна вчитися вірності. Вони вірні «Солідарності», отцю Єжи та його посланню, вірні Богові та Польщі, вірні собі. Ніхто не каже їм приходити, ніхто не відмічає їхньої присутності – вони часто долають довгу дорогу – зі Стальової Волі, з Підкарпаття чи з Гданська та Щецина – щоб засвідчити: будь сміливим, іди.

Тому що сьогодні справді потрібна сміливість, щоб протистояти цинічним, бездумним ідеям і фейкам, які постійно з’являються в публічному просторі, на роботі та вдома, принесені молоддю зі школи і повторювані по радіо чи телебаченні, висміюванням Івана Павла ІІ, який, зрештою, тут молився в присутності такої великої кількості священників, єдиною «провиною» яких було і є капланство.

Чотири роки тому цей день, 19 жовтня, було встановлено постановою сейму як Всенародний день пам’яті непохитного духовенства. Голосування тоді мало напрочуд хороші результати: 356 депутатів були «за», 39 депутатів були «проти», 21 депутат «утримався». Якимось дивом ніхто не наплутав і не знищив цю ідею.

Коли цього року представники уряду, місцевого самоврядування, представники регіонів і підприємств Незалежної самоврядної професійної спілки «Солідарність», військо та поліція, родина Попелушка та друзі й соратники отця Єжи, коли пролунають звуки дзвону «Єжи» освяченого в 1987 році Іваном Павлом ІІ, ми будемо дякувати за всіх наших священників і отців, які протягом років і століть підтримували нашу свободу і наші прагнення її здобути. Якби пафосно не звучало попереднє речення, воно глибоко правдиве.

Священники та монахи, а також монахині, коли виникала загроза свободі, негайно ставали до боротьби: розгортали медичну та благодійну допомогу, відкривали таємні ходи, сприяли зустрічам конспіраторів, годували та переховували біженців, ховали документи, підтримували матеріально. Підставляли голову і, якщо треба було, брали на себе чужі провини. Вони виховували та опікувалися патріотичними починаннями.

Наша історія сповнена імен непохитних священників, тому згадую лише архієпископа Зиґмунта Щенсного Фелінського, про якого я писала тут кілька тижнів тому, або архиєпископа Антонія Бараняка з Познані, який дивом уцілів від сталінських тортур і не був зламаний катами, які шукали легких звинувачень проти іншої арештованої особи, кардинала Стефана Вишинського. Навіки залишаться в пам’яті імена сотень священників, убитих німцями під час окупації. З іншого боку, деякі капелани «Солідарності» все ще з нами, і вони заслуговують на нашу особливу вдячну пам’ять, поки ми ще можемо її проявити.

Над могилою отця Єжи 19 жовтня лунатиме голос віри та вірності, який ніщо не зламає. Це те, чого ніколи не зрозуміють насмішники, зрадники та лиходії, хоч би як вони не були зачаровані «найсвітлішим розумом» якогось іншого негідника.

- Барбара Сулек-Ковальська
- Переклала Олена Ковалевська


TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Основна світлина: Похорон Єжи Урбана на Повонзках у Варшаві. Група з портретами жертв воєнного стану та пізніших років: у т.ч. отця Єжи Попелушка та Ґжеґожа Пшемика. Фото: Jacek Szydłowski / Forum
побачити більше
Публіцистика випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
Нами правлять ідіоти
Вони впевнені, що вони герої правильного роману і діють у правильному сюжеті та роблять все правильно та якнайкраще.
Публіцистика випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
„Папі” нових правих виповнюється 80 років
Його не обмежують світоглядні „бульбашки”.
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Зимова гібридна війна. Мігранти на російсько-фінському кордоні
Велосипедний наступ Кремля
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Що може таксі без водія таксі
Автономні автомобілі спаралізували місто. 
Публіцистика випуск 1.12.2023 – 8.12.2023
Йдеться про різноманіття чи про занепад моралі і лібертинізм?
Складається враження, що напад на архієпископа Ґондецького – це якась масштабна акція.