Могила отця Єжи стала місцем незвичайних зустрічей і візитів різних людей з усього світу. Щороку в річницю його смерті сюди приїжджають делегації «Солідарності», часто в парадних шахтарських чи металургійних костюмах, з хоругвами і транспарантами – у них можна вчитися вірності. Вони вірні «Солідарності», отцю Єжи та його посланню, вірні Богові та Польщі, вірні собі. Ніхто не каже їм приходити, ніхто не відмічає їхньої присутності – вони часто долають довгу дорогу – зі Стальової Волі, з Підкарпаття чи з Гданська та Щецина – щоб засвідчити: будь сміливим, іди.
Тому що сьогодні справді потрібна сміливість, щоб протистояти цинічним, бездумним ідеям і фейкам, які постійно з’являються в публічному просторі, на роботі та вдома, принесені молоддю зі школи і повторювані по радіо чи телебаченні, висміюванням Івана Павла ІІ, який, зрештою, тут молився в присутності такої великої кількості священників, єдиною «провиною» яких було і є капланство.
Чотири роки тому цей день, 19 жовтня, було встановлено постановою сейму як Всенародний день пам’яті непохитного духовенства. Голосування тоді мало напрочуд хороші результати: 356 депутатів були «за», 39 депутатів були «проти», 21 депутат «утримався». Якимось дивом ніхто не наплутав і не знищив цю ідею.
Коли цього року представники уряду, місцевого самоврядування, представники регіонів і підприємств Незалежної самоврядної професійної спілки «Солідарність», військо та поліція, родина Попелушка та друзі й соратники отця Єжи, коли пролунають звуки дзвону «Єжи» освяченого в 1987 році Іваном Павлом ІІ, ми будемо дякувати за всіх наших священників і отців, які протягом років і століть підтримували нашу свободу і наші прагнення її здобути. Якби пафосно не звучало попереднє речення, воно глибоко правдиве.
Священники та монахи, а також монахині, коли виникала загроза свободі, негайно ставали до боротьби: розгортали медичну та благодійну допомогу, відкривали таємні ходи, сприяли зустрічам конспіраторів, годували та переховували біженців, ховали документи, підтримували матеріально. Підставляли голову і, якщо треба було, брали на себе чужі провини. Вони виховували та опікувалися патріотичними починаннями.
Наша історія сповнена імен непохитних священників, тому згадую лише архієпископа Зиґмунта Щенсного Фелінського, про якого я писала тут кілька тижнів тому, або архиєпископа Антонія Бараняка з Познані, який дивом уцілів від сталінських тортур і не був зламаний катами, які шукали легких звинувачень проти іншої арештованої особи, кардинала Стефана Вишинського. Навіки залишаться в пам’яті імена сотень священників, убитих німцями під час окупації. З іншого боку, деякі капелани «Солідарності» все ще з нами, і вони заслуговують на нашу особливу вдячну пам’ять, поки ми ще можемо її проявити.
Над могилою отця Єжи 19 жовтня лунатиме голос віри та вірності, який ніщо не зламає. Це те, чого ніколи не зрозуміють насмішники, зрадники та лиходії, хоч би як вони не були зачаровані «найсвітлішим розумом» якогось іншого негідника.
- Барбара Сулек-Ковальська
- Переклала Олена Ковалевська
TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори