У придушенні боксерського повстання в Китаї в 1900-1901 роках брали участь поляки, що служили в арміях загарбників: німецькій та російській. Збереглося кілька спогадів, записаних поляками, які воювали у складі російського війська, проте спогадів поляків з німецької армії немає.

Біднота проти місіонерів

У 1898 році в Берліні з тривогою сприйняли інформацію, що надходила з Китаю – про створення Союзу справедливих і злагоджених кулаків, який згодом перетворився на парамілітарні Загони справедливості і миру (Їхетуань). Члени Союзу практикували Тайцзіцюань – «вищий граничний бокс», який трансформувався в традиційний стиль бойового мистецтва, рукопашного або з використанням холодної зброї, відомий як кунг-фу. Він виник у шаолінському монастирі. Європейці називали членів союзу боксерами.

Боксери, яких вербували серед сільської бідноти, ремісників і носильників, повстали, щоб вбивати іноземців, особливо католицьких і протестантських місіонерів, а також китайців, які прийняли католицьку віру. Наприкінці ХІХ століття у Китаї їх було понад 80 тисяч. Боксери палили та руйнували церкви і місії, вбиваючи християн, їхніх родичів та знайомих, які часто не мали нічого спільного з християнством.

Боксерська армія складалася з чоловічих загонів на чолі з Чжан Течженом і Цуо Футьяном, а також жіночих угруповань Червоних ліхтарів (незаміжні дівчата та жінки) та Блакитних ліхтарів (заміжні жінки та вдови), яким командувала Хуан Лян.

Така ситуація непокоїла не лише німців, а й росіян, англійців, французів, бельгійців, американців та японців. Усіх, хто у другій половині ХІХ століття мав зв'язок із економікою, залізничним транспортом і військовою сферою Китаю. Дев’ятнадцять залізничних концесій, наданих іноземцям, охоплювали десять з половиною тисяч кілометрів колій, що пролягали країною. Найбільше концесій – аж дев’ять – мала Велика Британія, контролюючи чотири з половиною тисячі кілометрів колій, Росія мала три концесії та дві з половиною тисячі кілометрів залізниці, а Німецька імперія мала дві концесії з понад тисячею стома кілометрами залізничного полотна.

Підписуйтесь на наш фейсбук Коли восени 1897 року китайці вбили двох німецьких місіонерів, військові кораблі імператора Вільгельма II під командуванням контр-адмірала Отто фон Дідеріхса захопили порт Ціндао. Через кілька місяців німецька влада змусила китайський уряд віддати в оренду порт, затоку та територію на 50 км углиб суші, а також отримала концесії на експлуатацію шахт і будівництво залізниці в провінції Шаньдун.

У Німецькій імперії оголосили призов до армії, зокрема до військового флоту.

З Гроховиськ до Китаю

Мій прапрадід Ян Кледзік народився у 1827 році в Дзємбові у Великопольщі та мав двох дружин. З першою, Францішкою, уродженою Дзіковською, вони мали п’ятеро дітей, з другою, Барбарою, уродженою Ґодзьєвич, – двох, Вацлава та Маріанну. Вацлав – це мій дідусь. Народився він 1878 року в Бомболіні поблизу Острова, молодість провів у Гроховиськах поблизу Роґова, неподалік від Бидгощі (Бромберга). У віці 21 років його призвали на військову службу у Німецькій імперії. Службу він розпочав восени 1899 року на флоті. Збереглося його фото з того періоду у моряцькій формі.

У середині вересня 1899 року він писав батькам повідомлення на листівці з крейсером «Бісмарк» – хорошою польською мовою, але з телеграфними скороченнями:

«Любі Батьки!
Завтра вранці ми вирушаємо до Вільгельмсхафена щоб передати його після служби бо підемо на інший корабель той що на цій листівці ще не закінчений
Цілую ручки і залишаюсь люблячим В. Кледзік».

Наступну листівку з крейсером «Вікторія Луїза» він надіслав 17 вересня вже з Вільгельмсхафена:

«Любі Батьки!
Я отримав листа за який дякую і сповіщаю що в понеділок я прийду на цей корабель що тут (нерозбірливо) стоїть на цій листівці я не знаю якщо буде потрібно в ці дні у мене було досить багато роботи тому що чотири дні ми чергували цілую ручки моїй Любій сім’ї і прошу відписати – а Мариня [сестра – М.К.] нехай пришле мені п'ятдесят марок (нерозбірливо) окремою купою, бо зараз я не маю грошей а маю приїхати (нерозбірливо)».

Зверху дописано догори ногами: «Ті папери я надіслав, чи ви їх одержали».

Що дід планував і кому та які папери надсилав? Цієї загадки я вже не розгадаю.

У Китаї боксери продовжували різню китайських християн та місіонерів. Боксери зривали залізничні колії, руйнували вокзали та будівлі, зведені європейцями, японцями та американцями, валили телеграфні стовпи, нищили все, що було привезене до Китаю з Європи та Японії. Ця інформація доходила до країн усього світу.

У травні 1900 року боксери разом з загонами регулярної китайської армії вчинили масову розправу над купцями, які торгували європейськими та японськими товарами. Після того, як вони знищили залізничне сполучення Пекіна з Тяньцзінем, держави, що інвестували в Китай, відправили в порт Дагу військові кораблі.

4 червня в акваторію порту увійшли двадцять лінкорів і крейсерів, в тому числі три російські лінкори і чотири російські крейсери, два лінкори і чотири крейсери британського флоту та п'ять німецьких крейсерів під командуванням віце-адмірала Фелікса фон Бендеманна. Командування всім флотом прийняв британський віце-адмірал Едвард Гобарт Сеймур.

10 червня він також вирушив залізницею з експедиційним корпусом чисельністю понад 2000 чоловік на допомогу восьми посольствам у дипломатичному кварталі Пекіна, яким загрожував напад боксерів. Корпус не дістався до Пекіна – його зупинили китайські війська. Дипломатичний квартал захищали 534 солдатів і добровольців.

19 червня китайський уряд розірвав дипломатичні відносини з усіма країнами, які відправили військові кораблі до Дагу, і наказав своїм військам співпрацювати з боксерами. Наступного дня китайський капрал убив на вулиці в Пекіні німецького посла Клеменса Августа фон Кеттлера, інший китайський солдат убив Іто Сугіяму, радника японської дипломатичної місії. Наступного дня Китай оголосив війну Великій Британії, Німеччині, Росії, Австро-Угорщині, Італії, Японії та Сполученим Штатам Америки.

Винищувати без жалю

Інформація про смерть посла фон Кеттлера сколихнула німецьке суспільство. 27 липня імператор Вільгельм II у прощальній промові до солдатів, що пливли на військових кораблях до Китаю, серед іншого сказав: «Винищувати без жалю, полонених не брати. Хто потрапив до ваших рук, нехай гине. Як тисячу років тому гуни здобули славу під проводом свого царя Аттіли, який навіть сьогодні є героєм легенд і переказів, так завдяки вам у Китаї закарбується на тисячі років ім’я німців, щоб жоден китаєць не посмів навіть скоса глянути на німця».

З порту Бремерхафен до Китаю вирушив флот з чотирьох лінкорів, шести крейсерів і трьох торпедних катерів під командуванням контр-адмірала Річарда Гейслера. Експедиційним корпусом, що нараховував 19 тисяч солдатів, командував маршал граф Альфред фон Вальдерзее. Таким чином, Німеччина скерувала другу за чисельністю після росіян військову експедицію проти Китаю.

Союзники почали похід на Пекін 4 серпня. Під командуванням російського генерала Миколи Ліневича марширували 19 000 росіян, британців, французів, японців, американців і невеликі, на кілька десятків осіб, загони італійців і австрійців.

Серед них не було німців, які у цей час розпочали пацифікацію Шаньдуну, провінції, де вперше з’явилися боксери. Пам'ятаючи слова імператора Вільгельма II, вони вирізали людей у містах, які руйнували, і в селах, які спалювали, конфіскуючи рогату худобу, свиней, птицю, рис і зерно. Викрадали твори мистецтва, золото та коштовності.

Зберігся лист німецького солдата, який писав: «Люба мамо! Важко описати, що тут відбувається, які тут кояться жахливі вбивства і різанина. Щодо китайців не застосовуються жодні закони, їх не беруть у полон. Щоб зекономити патрони, у них не стріляють, а заколюють багнетами в неділю пополудню, мабуть, щоб повноцінно вшанувати недільний день».

У перші дні пацифікації німці вбили кілька десятків тисяч китайців, і це був лише початок. На збереженій картині німецькі моряки вбивають китайців у Тенціні.

Таємниця порцелянових фігурок

Я уявив, що серед них був мій дід Вацлав. І у той момент я відмовився від ідеї написати цю історію. Такий образ Вацлава Кледзіка не міг передаватись наступним поколінням нашої сім’ї.

Я знову повернувся до написання, коли мій двоюрідний брат Марек переконав мене, що нашого дідуся там точно не було. Він працював у машинному відділенні крейсера і повинен був весь час чергувати біля печей і парових котлів судна. Він не міг брати участі в пацифікації.

Гаразд, але як він заволодів безсумнівно цінними предметами, які збереглися в родині? У Марека залишилася порцелянова ваза, успадкована від Зигмунта, старшого сина Вацлава, у Міхала є порцелянові статуетки китайців, подаровані Вацлавом Маріанні (його бабусі), а Пьотр має дві рами для картин з красивою різьбою. Мій батько, Вацлав Альфред, третій син Вацлава, залишив мені порцелянову чашку з китайського чайного сервізу, яка пережила дві війни та часи комунізму. Питання про те, як Вацлав заволодів ними, не беручи участі в пацифікації, залишиться без відповіді.

Боксерське повстання завершилося тим, що союзники 15 серпня взяли Пекін та звільнили захисників дипломатичного кварталу. На відміну від попередніх розправ і вбивств, росіяни та німці займалися лише розкраданням творів мистецтва, золота та коштовностей. Лише японські загони не брали участі в мародерстві і плюндруванні.

Флот союзників складався з кількох сотень кораблів, у тому числі 16 лінійних кораблів і 78 крейсерів. Він контролював усе узбережжя Китаю. Крейсер із моїм дідусем відплив до Цейлону (зараз – Шрі-Ланка), звідки Вацлав надіслав своїм батькам у Гроховиськах сувенірну листівку.

Боксерське повстання – це величезна кількість вбитих та закатованих людей. Було підраховано, що боксери вбили близько 30 000 китайців-християн і 100 000 осіб, яких підозрювали у проєвропейських симпатіях. У збройних сутичках загинули близько 100 тис. імперських повстанців і солдатів, що разом із розстрілами військовополонених і жертвами голоду після придушення повстання до кінця 1901 року перевищило 4 мільйони чоловіків, жінок та дітей.

Втрати союзників під час придушення повстання, включаючи захисників дипломатичного кварталу Пекіна і місіонерів, не перевищували 4 тисяч убитих, поранених і зниклих безвісти.

Тим, що Китай вижив як держава, він завдячує антагонізмам та загостренню конфліктів між Росією та Японією, які призвели до війни між ними у 1904-1905 роках. Груднева революція 1911 р. охопила весь Китай, повалила династію і призвела до проголошення Процвітаючої Серединної Республіки.

З Берліна до Вільного міста Гданська

Після повернення з Китаю Вацлав оселився в Берліні. Він успішно застосував фах машиніста парових машин, який опанував під час плавання на німецьких крейсерах, ставши спеціалістом із залізничних паровозів. Одружився із старшою на два роки полькою Геленою Казімєрською. Подружжя привело на світ шестеро дітей – четверо синів та дві доньки. Наприкінці 1919 року Кледзіки повернулися з Берліна до Речі Посполитої. Сім’я оселилася в місті Накло-над-Нотецем. Дід Вацлав влаштувався там начальником паровозного депо. Згодом родина переїхала до Бидгощі, а дід став комісаром із приймання польських локомотивів у Вільному місті Гданську.

Залізниця перебувала під польським управлінням, а на підставі Версальського договору Польща могла ремонтувати певну кількість локомотивів у Вільному місті. Дідусь винаймав квартиру в Оливі на вулиці Віта Ствоша (будинок існує й сьогодні). Він помер раптово у січні 1931 року. Родина підозрювала, що його могли отруїти у Вільному місті Гданську. Для німців він був незручним суперником. Ідеально знав німецьку мову (розмовляв з берлінським акцентом). Не проводячи розтину, його поховали у родинному склепі у Бидгощі.

– Мацей Кледзік
-Переклад Марія Шевчук

TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Фотографії з сімейних колекцій Марека та Мацея Кледзіків, сувеніри з китайської порцеляни в колекціях Марека Кледзіка, Міхала та Пьотра Качмареків

При написанні було використано праці: D. Fierla „Powstanie Bokserów 1889-1901”, Warszawa 2007 [Д.Ф’єрля, «Боксерське повстання 1889-1901»]; P.P. Wieczorkiewicz „Historia wojen morskich. Wiek pary”, Londyn 1995 [П.П.Вєчоркевич, «Історія морських воєн. Паровий вік»].