Цивілізація

Чи застосує Путін ядерну зброю?

Сама атака російської армії здавалася крайністю. Багато хто вважав, що ані польська, ані тим більше українська армія не протримається й кількох днів. Тим часом війна триває, і хоч вона й жорстока, її можна виграти. Путін хоче, щоб ми боялися. Щоб ми думали, що коли він застосує ядерну зброю, настане кінець світу.

Це те, що врешті-решт потрібно уявити. Ядерний вибух. Подібний до того, який у 1945 році знищив два японські міста. Вибух схожого масштабу, адже сучасна тактична ядерна зброя має боєголовки подібної потужності. Тобто неймовірно великий і катастрофічний, і водночас – якщо порівняти його з можливостями – зовсім малий. Але достатньо жахливий.

Але як це зробити, щоб не запанікувати? І чи потрібно уявляти собі знищення? А може, це не просто потрібно, а необхідно зробити? Тому що настав час, коли у будь-який момент, коли ми переглядатимемо фейсбук або коли вмостимось перед телевізором, чи коли хтось із близьких нам зателефонує, ми можемо дізнатися, що це сталося. Те, про що ми ніколи не думали як про щось реальне. Те, що ми десятиліттями вважали абсолютно неможливим. Немислимим.

Може виявитися, що нам доведеться уявити це немислиме. І ми повинні бути до цього готові.

Звичайно, ми ніколи не готові до зла і катастрофи. Але в лютому ми теж прокинулися вранці і не були готові до війни. І все ж вона оселилася поруч з нами. Тепер те саме може статися з ядерною зброєю. Вона може стати реальністю в будь-який момент. Не картинкою з фільму. Не спогадом про урок безпеки життєдіяльності. Не антивоєнним плакатом. А буденністю. Такою, з якою ми будемо прокидатися і засинати.

Підписуйтесь на наш фейсбук Тому краще її знати. І краще звикнути до думки, що коли ми почуємо інформацію про те, що росіяни її застосувати, це не буде кінець світу. Атака російської армії також здавалася крайністю. Багато хто вважав, що ні польська, ні тим більше українська армія не протримається й кількох днів. Тим не менше, все по-іншому. Війна триває, і хоча вона жорстока, її можна виграти. Путін хоче, щоб ми боялися. Щоб ми думали, що коли він застосує ядерну зброю, настане кінець світу. Ні, не настане.

Апокаліпсис

Десятиліттями ми були схильні уявляти використання ядерної зброї як прелюдію до винищення людства. Щось, що перетворить Землю на одну велику Хіросіму. І ми навчилися не вірити військовим, підсвідомо відчуваючи, що вони одержимі якоюсь манією знищення. Звичайно, цьому сприяла масова культура. Пригадаймо знамениту чорну комедію «Доктор Стрейнджлав», зняту невдовзі після кубинської кризи, яка показала божевілля (буквально!) американського (звичайно!) генерала, який несе смерть всьому світові. Бо якось так завжди траплялося, що коли справа доходила до демонстрації смертоносної одержимості військових, американці для цієї ролі завжди обирали своїх власних...
Коли справа доходила до демонстрації смертоносної одержимості військових, американці для цієї ролі завжди обирали своїх... Пітер Селлерс у відомій чорній комедії «Доктор Стрейнджлав». Фото: Sunset Boulevard/Corbis via Getty Images
Також у пам'яті виринає фільм «Післязавтра», який двома десятиліттями пізніше показав атомну катастрофу крізь призму долі простих людей. Людей, які одружуються, сваряться, кохають, розлучаються, знову сходяться. І всі вони хочуть жити. Так само, як і глядачі. Війна була своєрідним фоном для історії людства, що розгортається посеред Америки. Десь у Європі Радянський Союз напав на ФРН, перетнув Рейн, і тоді НАТО вперше застосувало ядерну зброю. А потім ситуація вийшла з-під контролю...

Цей фільм був потужним емоційним аргументом проти доктрини ядерного стримування, тобто проти правила взаємного гарантованого знищення. Назва цього правила на перший погляд жахає, а його англійська абревіатура (MAD – божевільний) звучить як пародія, але ідея, яка за ним стоїть, має сенс.

Якби одна сторона, маючи настільки потужну зброю, змогла знищити ресурси іншої за допомогою першого удару, то керівництво держави, що має перевагу, могло б відносно легко зробити висновок, що раптовий напад виправдає себе. Мораль відійшла б на другий план, бо хто судить переможців? Отже, єдиний спосіб зберегти мир – забезпечити, щоб кожна ядерна держава вижила після першого удару іншої держави та могла завдати удару у відповідь. У такому випадку про перемогу не може бути й мови, тому краще не починати.

Доктрину MAD гаряче розкритикували радянські пропагандисти, які сподівалися, що, апелюючи до звичайного людського страху («хочеться жити») і зображуючи американців одержимими божевільним видінням розв’язання ядерної війни, їм вдасться домогтися роззброєння Заходу під тиском власної громадської думки та здобути ядерну перевагу. Ті, хто пам’ятає сотні тисяч людей, які кочували біля баз НАТО у Західній Німеччині та Великій Британії, вимагаючи одностороннього роззброєння, знають, про що я пишу.

Звісно, не слід було нехтувати власною громадською думкою, тому фільм був показаний на польському телебаченні лише через два місяці після його прем’єри у США, у січні 1984 року, ще за життя тодішнього генерального секретаря ЦК КПРС Юрія Андропова. Місцеві пропагандисти вирішили, що він зображує американців у достатньо поганому світлі. Адже саме вони першими застосовують ядерну зброю, а напад військ Варшавського договору на ФРН якось ховається за жахливим образом людей, що вмирають від променевої хвороби, позбавлені надії на порятунок.

Над Росією витає привид об’єднання монголів?

А якщо ідея панмонголізму почне пестити слух китайців, європейців та американців?

побачити більше
Фільм справді викликав переляк. Один з американських публіцистів нещодавно згадував на штальтах «The Atlantic», що він досі пам’ятає тишу в коридорах своєї середньої школи наступного дня після «Післязавтра». Фільм дуже виразно апелював до мантри «хочеться жити».

Я пам’ятаю не тишу, а бурхливі розмови на університетських коридорах. Нам було важко витримати напругу. З одного боку, саме розпочався 1984 рік, рік кінця Радянського Союзу, як вірили ті з нас, хто знав хоча б назву книги Андрія Амальріка, тож перемога над комунізмом будь-якими засобами здавалася нам бажаною і дуже близькою. З іншого боку, була дуже реалістична картина ядерного апокаліпсису, а у пам'ять закарбовувалося небо, переоране смугами від міжконтинентальних ракет. І смерть людей, які «хотіли жити». Як і ми.

Мабуть, ми дуже здивувалися б, якби тоді дізналися, що картина справила колосальне враження на самого Рональда Рейгана, який, подивившись її перед публічним показом, відзначив:

«Потужний фільм, який вартував своїх 7 мільйонів доларів. Він має сильну дію і навіяв на мене пригнічений настрій. Їм досі не вдалося продати жодного зі своїх 25 рекламних місць, і я гадаю, що знаю чому. Чи це допоможе противникам ядерної зброї – не знаю. Моя власна реакція була така, що ми повинні робити все можливе, щоб мати чим це стримувати і щоб до ядерної війни ніколи не дійшло».

Цілком можливо, що «Післязавтра» показали б тоді і в Радянському Союзі, бо він чудово міг би бути використаний в полеміці партійними реалістами, які за замовчуванням відкидали можливість, що «миролюбний» Радянський Союз може коли-небудь напасти першим, і грали на загальному почуттю, що всі «хочуть жити», але «кагебістського ліберала» Андропова замінив твердолобий партієць Костянтин Черненко, і фільму довелося чекати на Михайла Горбачова.
Радянські пропагандисти чудово вміли використовувати звичайний людський страх. На фото: антиядерна демонстрація в Бонні, жовтень 1983 р. Фото: Alain MINGAM/Gamma-Rapho via Getty Images
Його транслювали в 1987 році, приблизно у той час, коли відбувалася конференція в Рейк'явіку та тривали інтенсивні переговори про роззброєння. Незабаром після цього Горбачов і Рейган підписали договір про ДРСМД і обидві країни почали знищувати ракети середньої дальності, тому що вони справедливо вважалися найбільшою загрозою, оскільки це була зброя, яку найлегше було б використати першою. Підписуючи угоду, вони також підписалися під реченням, яке інші люди швидко визнали своїм: «ядерну війну неможливо виграти і її ніколи не можна вести».

Передишка

Можна сказати, що тоді світ на деякий час перестав боятися ядерної загрози, а точніше – забув про неї. Комуністична система починала руйнуватися, по обидва боки ще існуючої, але вже сильно продірявленої «залізної завіси» знищувалися ракети, Джеймс Бонд займався нейтралізацією південноамериканського наркобарона, а симпатичний Горбачов рекламував піцу. Хто міг подумати, що цей приємний чоловік або потім цей ідіот-п'яниця Єльцин може відправити в бій ядерну тріаду? Свого часу ми могли цього боятися під час янаєвського перевороту, але скільки він тривав? Всього кілька днів.

Здавалося, що гасло «Економіка, дурню» втілювало проблеми більшості людей, і не лише в Америці. Єдина загроза могла йти від опереткових диктаторів у малих країнах, яким потрібно було не дозволити отримати ядерну зброю, але це було відносно легко, оскільки перевага «вільного світу» була разючою. Але одна справа – задиратися з Кімом чи Саддамом, у яких може бути одна чи максимум кілька бомб, а інша – виступати проти супердержави, у якої їх тисячі. Перші могли вчинити максимум один злочинний акт, перш ніж їх стерли б з лиця землі, а супердержава була здатна знищити весь світ.

І ця держава занурювалася в хаос, уособленням якого стала катастрофа підводного човна «Курськ» у 2000 році. Китай був зайнятий побиттям рекордів зі зростання ВВП і гуртовим виробництвом усього, що тільки можна, а над усім панували Сполучені Штати. Панували, якщо чесно, досить халатно і іноді не дуже мудро, але для нашої частини світу вони були втіленням перемоги над комунізмом, тому ми не дуже прискіпливо заглядали їм під руки. Що тут багато говорити, ера унілатералізму була для нас хорошою, і навіть коли Дядечко Сем робив дурниці, то це був наш Дядечко, і поряд з ним ми почувалися у безпеці.

Гітлер, Сталін і червона нитка на зап'ясті Путіна. Диктатори в тумані окультизму

В оточенні доньки Дугіна був модним російський письменник і філософ, який проголошував, що євреї мають в мозку спеціальний штепсель, який зв'язує їх з демоном Лабальдотом.

побачити більше
Багата Європа поступово роззброювалася, вдаючи, що озброюється, впевнена, що у разі чого американці її врятують. А власне – у разі чого? Хто нападе на Німеччину, Францію чи Італію? Лівійці? Бо ж не росіяни, які купували найкращі апартаменти і інвестували свої нечувані статки в модні футбольні клуби! Польща також робила вигляд, що озброюється, хоча у нас, на відміну від Німеччини, це було питання бідності і безладу, а не конформізму і зарозумілості.

Ядерної зброї в цьому зайнятому добробутом світі наче не існувало, тобто вона існувала, але її присутність була витіснена з колективної свідомості. Американський ліберальний публіцист Том Ніколс описав це явище як «велике ядерне забуття». Можливо, вираженням цього забуття став текст іншого американця, який на веб-сайті лібертаріанського Інституту Катона заявив, що ядерна зброя не має значення, а побоювання щодо її використання назвав «фантазією».

Більш систематично підійшли до цього автори проведеного на замовлення швейцарського уряду дослідження під назвою «Делегітимізація ядерної зброї: дослідження обґрунтованості ядерного стримування», опублікованого 2010 року, в якому вони заявили, що «час розглянути такий можливий варіант, що ядерне стримування не є важливим для міжнародної безпеки у ХХІ столітті».

Драбина чи вир?

Тим часом на Сході почали відбуватися тривожні речі, і усвідомлення цього повільно просочувалося в західноєвропейські суспільства. Дуже повільно. У Росії з початку президентства Володимира Путіна регулярно відбувалися політичні вбивства, іноді вбивства або спроби отруєння незручних людей відбувалися за кордоном. Після придушення Чечні росіяни увійшли до Грузії та Сирії. Вони намагалися взяти Україну під політичний контроль. Коли політичні дії не увінчалися успіхом, вони вдалися до військової агресії.

При нагоді вони не завагались продемонстрували свою силу решті світу. Збиття малайзійського Боїнга рейсу MH17 у 2014 році було дуже схоже на збиття корейського KAL007 у пік розквіту Радянського Союзу в 1983 році, коли Рейган виголосив свою знамениту промову, у якій назвав Радянський Союз «Імперією зла». Це був тест на витримку Заходу: в обох випадках майже триста жертв серед мирного населення та повна безкарність.

Згодом почали з’являтися ядерні акценти. У 2013 році росіяни поінформували, що відпрацьовуватимуть симуляцію ядерного удару по Варшаві. Ця справа не викликала особливого інтересу громадської думки на Заході, але як тут дивуватися, адже тодішній голова Бюро національної безпеки генерал Станіслав Козей делікатно прокоментував це, сказавши, що «кожна армія просто має вправлятися у своїх механізмах. Росіяни тренуються, не можна обурюватися, що вони тренуються, інакше ми б обурювалися, що у них взагалі є армія». Про жодну дипломатичну ноту чи офіційне висловлення обурення не йшлося. Наші чиновники намагалися поводитись культурно і не помічати того, що відбувається – у будь-якому разі не називати речі своїми іменами.
Жовтень 1986 р. Перший саміт в Рейк'явіку: Михайло Горбачов, міністр закордонних справ Едуард Шеварднадзе з одного боку та Рональд Рейган і держсекретар Джордж Шульц з іншого. Фото: Ronald Reagan Library/Getty Images
П'ять років потому ситуація почала ставати загрозливішою: НАТО офіційно оголосило, що Росія порушила договір про роззброєння, який у 1987 році підписали Горбачов і Рейган. У відповідь Сполучені Штати заявили, що не відчувають себе зобов'язаними положеннями цього договору. Холодна війна закінчилася укладенням цього договору та знищенням ракет середньої дальності, що переносять ядерні боєголовки, а тепер, після 30 років «передишки», коли система ДРСМД припинила своє існування, західний світ був змушений повернутися до логіки «ескалаційної драбини», хоча йому знадобилося ще розв’язання війни в Україні, щоб це усвідомити…

Поняття «ескалаційної драбини» було введено на початку 1960-х років Германом Каном, американським теоретиком ядерної війни. Він просував концепцію стримування („deterrence”), відстоював збереження здатності вижити після ядерного удару та завдання другого удару. Він працював над концепцією «ескалаційної драбини», яка була нічим іншим, як систематизацією кроків, які могли призвести до ескалації конфлікту та перетворення політичної суперечки у військову, спочатку традиційну, потім ядерну, а потім – до ядерної катастрофи. Завдяки його концепціям людство пережило наступні чверть століття, але єдиною нагородою, яку він отримав, було те, що Стенлі Кубрик зробив його прототипом персонажа демонічного доктора Стрейнджлава у своєму фільмі про божевільних американців, які викликали світову війну. Нема пророка в своїй батьківщині...

Однак, оскільки з часів Кана минуло більш ніж пів століття, ми не можемо задовольнитися його застарілою концепцією драбини. Сучасна концепція передбачає «ескалаційний вир». Його автором є Крістофер Єв, науковець, який у 2010-2015 роках очолював команду науковців Командування глобальних ударів ВПС США. Чому вир? Тому що він складається з чотирьох осей дій: звичайних дій, кібер-дій, космічних і ядерних дій. Ескалація на цих осях відбувається незалежно, а іноді взаємозалежно, і врешті-решт ми отримуємо щось на кшталт нерегулярного виру, який може завмерти або ж перетворитися на нестримну карусель, з якої неможливо втекти. Доступна в Інтернеті презентація цієї моделі, підготована доктором Євом, залишає глядача безпорадним, оскільки закінчується слайдом, що містить одне слово: Питання?

Українці у Польщі. Хто є хто

Незабаром підтримка української меншини буде «коштувати» кілька сотень тисяч голосів.

побачити більше
Можливо, ступінь непередбачуваності цього виру є певним поясненням того, чому американські політики та військові несхильні погрожувати ядерною атакою у відповідь на російські погрози. Шкода, якої можуть завдати неядерні дії, є такою ж потужною, і використання ядерної зброї як крайності виглядає все менш необхідним, особливо тому, що атомне табу дуже міцно вкоренилося у головах. На думку світу, той, хто використає ядерну зброю, і буде справжнім злочинцем.

Теорія відповіді

Автор книги з ефектною назвою «Бомба» Роберт Д. Каплан описує проведену в 2016 році під час президентства Барака Обами воєнну гру, яка мала відповісти на питання, як реагувати на так звану деескалаційну ядерну атаку.

«Дескалація» – ще одне слово, яке нам довелося вивчити, живучи у світі, населеному лідерами на кшталт Володимира Путіна. Воно означає, що агресор використовує ядерну зброю, щоб залякати противника, і очікує, що той погодиться віддати йому його здобич, бо вихід на такий самий рівень агресії та використання такої ж зброї означає «ескалацію», якої ніхто не хоче, тому слід діяти у протилежному напрямку, або ж «деескалювати». Людською мовою це означає «здатися».

У цій воєнній грі росіяни атакували одну з країн Балтії та використали тактичну ядерну ракету, щоб не дати НАТО вступити у бій, аби захистити свого союзника. Учасники гри мали вирішити, як реагувати. Рішення ухвалювали дві групи: одна складалася з керівників установ, відповідальних за державну безпеку, а інша – з заступників. Керівництво вирішило, що потрібно відповідати на тому самому рівні і у такий же спосіб. Оскільки вони не хотіли наражати громадян країни-союзниці та власних військових на загрозу радіоактивних опадів, а також не хотіли «ескалювати», тобто атакувати безпосередньо Росію, вони вирішили підірвати снаряд у Білорусі.

Заступники вважали, що необхідно застосувати традиційну відповідь і поставити росіян у морально нестерпне становище по відношенню до решти світу. Виграти конфлікт політичним шляхом, завдаючи при цьому великих військових втрат. Серед заступників були Колін Кал і Авріл Хейнс. Тепер вони обоє є особами, що відповідають за безпеку Сполучених Штатів. Кал є заступником секретаря оборони, а Хейнс – головою розвідки, саме вона відповідала за розкриття намірів Росії перед вторгненням в Україну, зокрема, відвідуючи Варшаву в листопаді 2021 року. Можна вважати, що вони радитимуть президенту не застосовувати ядерну зброю у разі нападу Росії. Можна вважати, але не можна бути впевненим.

Є ще одна причина, чому як відповідь на ядерний удар цілком серйозно розглядаються неядерні засоби реагування. Про це пише колишня заступниця генерального секретаря НАТО та колишня учасниця переговорів щодо договору New START Роуз Готемюллер, яка виступає проти гонки ядерних озброєнь, оскільки вважає, що «оборонні інновації не тільки змінять спосіб ведення війни, але й підірвуть доцільність та придатність ядерної зброї». Прогрес в технологіях виявлення та розвідки свідчить про те, що незабаром можна буде націлюватися на цю зброю та ліквідувати її, приймаючи рішення в режимі реального часу.

Далі Готемюллер згадує про такі технології, як штучний інтелект або зграї безпілотників, які зможуть здійснити скоординовану атаку, і рекомендує витрачати кошти, які мали б бути скеровані на вдосконалення ядерного арсеналу, саме на такі технології. «Настане день, – пише Готемюллер, – коли державам, які мають ядерну зброю, доведеться поставити під сумнів її здатність стримувати ворога, оскільки вона буде надто вразливою для нападу».
Чи застосують росіяни ядерну зброю, щоб зупинити українців, з якими вони не можуть впоратися традиційними способами? На фото: випробування міжконтинентальної балістичної ракети на космодромі в Плесецьку. Фото: Russian Defence Ministry / Zuma Press / Forum
Кожен, хто читав написаний понад пів століття тому роман Станіслава Лема «Непереможний», у якому наділена самосвідомістю хмара крихітних кристалів перемагає потужний транспортний засіб з ядерною енергією, може легко це уявити.

Відкритим залишається питання, наскільки далеким є майбутнє, про яке пише Роуз Готемюллер. І чи буде у нас можливість дізнатися про це найближчим часом. Коротше кажучи, чи вирішать росіяни застосувати ядерну зброю, щоб зупинити просування української визвольної армії, з якою вони не можуть впоратися традиційними способами.

Не кінець світу

Чи Путін атакуватиме? Відповіді на це питання немає, а нам залишається вірити в той чи інший розвиток подій. Та віра має бути підкріплена знаннями. Про можливість застосування тактичної ядерної зброї, звичайно, свідчить той факт, що це був би єдиний засіб – принаймні в розумінні Путіна та його оточення, який міг би переломити хід війни, що зараз неминуче наближає їх до поразки.

Путін зробив дві речі, які дозволяють зробити таку атаку можливою: він анексував українські території, що, згідно з російською військовою доктриною, виправдовує використання ядерної зброї «для захисту країни», і почав пропагандистську підготовку, яка мала б відвести від нього критику за порушення «ядерного табу». У своїй промові в день офіційного проголошення анексії він сказав, що це неправда, що ядерна зброя ніколи не застосовувалася, тому що американці використовували її, бомбардуючи Хіросіму і Нагасакі. Він не став розвивати цю думку, але з цього логічно може випливати, що насправді ніякого «табу» не існує, тому використання ядерної зброї тепер було б просто звичайним воєнним заходом, до якого інші вже проклали шлях.

Відстежування цього наративу в російській пропаганді може бути цінною підказкою щодо намірів Путіна, адже він надає великого значення пропагандистському підґрунтю своїх дій.

На користь тези про те, що росіяни не зважаться завдати ядерного удару, свідчать, на мою думку, три аргументи. Перший – страх у російському суспільстві. Звичайно, жоден соціологічний центр зараз не запитував, що ви думаєте про бомбардування України тактичною ядерною зброєю. Але трохи більше року тому, у червні 2021 року, Левада-Центр запитав, чи боїтесь ви використання Росією ядерної зброї. І половина респондентів відповіли, що дуже бояться або просто бояться. Це багато.

Польща – ворог номер один для Лукашенка

Державні ЗМІ стверджують, що Польща готується напасти на Білорусь.

побачити більше
Другий аргумент – відсутність підтримки з боку китайців, точніше не стільки відсутність підтримки, скільки напівофіційна негативна позиція. Нещодавно коментатор офіційної газети китайської комуністичної партії «Global Times», яка виходить для західних читачів, Ху Сіньцзінь, написав текст про війну в Україні, в якому він суттєво відійшов від звичної пропагандистської новомови, якою послуговується видання. Він писав про високий моральний дух української армії, про її перемоги та відкрито міркував про наслідки застосування ядерної зброї, наводячи порівняння зі скринькою Пандори, закликав «пригальмувати» в цій небезпечній ситуації, підсумовуючи: «Не забувайте, що у військовому конфлікті між ядерними державами не може бути переможців. Той, хто намагається повністю побити супротивника, має бути божевільним».

У світі тоталітарної пропаганди це непряме висловлення думки партійного керівництва про те, що воно думає про дії союзника, якому воно обіцяло співпрацю, що «не знає кордонів».

Нарешті, третій аргумент – це рішучість українців. Близький соратник президента Володимира Зеленського Анатолій Єрмак кілька днів тому опублікував текст в американському ліберальному виданні «The Atlantic», де прямо написав про російські погрози: «Ми знаємо, що вони не блефують. Але ми не боїмося. Для нас ця боротьба має екзистенціальне значення, і ми не маємо іншого вибору, окрім як вести її».

Публікація цього тексту у виданні, ідеологічно близькому до правлячих демократів, також стала двостороннім сигналом про те, що і Україна, і США налаштовані рішуче, незалежно від заходів, які будуть вжиті противником.

Тому нам потрібно уявити вибух. Але не для того, щоб пробудити в собі страх, а для того, щоб бути переконаними: що б не робив Путін і його терористична держава, це не кінець світу і знайдуться засоби, щоб їх подолати, не руйнуючи наших життів.

– Роберт Богданський
-Переклад Марія Шевчук


TVP ТИЖНЕВИК. Редактори та автори

Основна світлина: Десятиліттями ми вважали, що використання ядерної зброї – це прелюдія до винищення людства. На фото: 18 квітня 1953 року ядерне випробування в пустелі Невада. Фото: /Everett / Forum
побачити більше
Цивілізація випуск 22.12.2023 – 29.12.2023
До Сибіру та України
Запоріжжя. У бункері солдат попросив у священика вервечку і навчив його, як молитися.
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Шейхи клімату. Активісти в ролі маріонеток
Можуть покричати, за що будуть винагороджені оплесками
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Літак розлетівся на чотири мільйони шматків
Американці вже 35 років розслідують теракт над Локербі.
Цивілізація випуск 15.12.2023 – 22.12.2023
Німецький експеримент: педофіл – найкращий друг дитини
За «опіку» над хлопчиками педофіли отримували фінансування від влади Берліна.
Цивілізація випуск 8.12.2023 – 15.12.2023
Чемпіонський ген
Дитина – це не верховий кінь.