Це те, що врешті-решт потрібно уявити. Ядерний вибух. Подібний до того, який у 1945 році знищив два японські міста. Вибух схожого масштабу, адже сучасна тактична ядерна зброя має боєголовки подібної потужності. Тобто неймовірно великий і катастрофічний, і водночас – якщо порівняти його з можливостями – зовсім малий. Але достатньо жахливий.
Але як це зробити, щоб не запанікувати? І чи потрібно уявляти собі знищення? А може, це не просто потрібно, а необхідно зробити? Тому що настав час, коли у будь-який момент, коли ми переглядатимемо фейсбук або коли вмостимось перед телевізором, чи коли хтось із близьких нам зателефонує, ми можемо дізнатися, що це сталося. Те, про що ми ніколи не думали як про щось реальне. Те, що ми десятиліттями вважали абсолютно неможливим. Немислимим.
Може виявитися, що нам доведеться уявити це немислиме. І ми повинні бути до цього готові.
Звичайно, ми ніколи не готові до зла і катастрофи. Але в лютому ми теж прокинулися вранці і не були готові до війни. І все ж вона оселилася поруч з нами. Тепер те саме може статися з ядерною зброєю. Вона може стати реальністю в будь-який момент. Не картинкою з фільму. Не спогадом про урок безпеки життєдіяльності. Не антивоєнним плакатом. А буденністю. Такою, з якою ми будемо прокидатися і засинати.
Підписуйтесь на наш фейсбук
Тому краще її знати. І краще звикнути до думки, що коли ми почуємо інформацію про те, що росіяни її застосувати, це не буде кінець світу. Атака російської армії також здавалася крайністю. Багато хто вважав, що ні польська, ні тим більше українська армія не протримається й кількох днів. Тим не менше, все по-іншому. Війна триває, і хоча вона жорстока, її можна виграти. Путін хоче, щоб ми боялися. Щоб ми думали, що коли він застосує ядерну зброю, настане кінець світу. Ні, не настане.
Апокаліпсис
Десятиліттями ми були схильні уявляти використання ядерної зброї як прелюдію до винищення людства. Щось, що перетворить Землю на одну велику Хіросіму. І ми навчилися не вірити військовим, підсвідомо відчуваючи, що вони одержимі якоюсь манією знищення. Звичайно, цьому сприяла масова культура. Пригадаймо знамениту чорну комедію «Доктор Стрейнджлав», зняту невдовзі після кубинської кризи, яка показала божевілля (буквально!) американського (звичайно!) генерала, який несе смерть всьому світові. Бо якось так завжди траплялося, що коли справа доходила до демонстрації смертоносної одержимості військових, американці для цієї ролі завжди обирали своїх власних...