„«Так» традиційній сім'ї. «Ні» ЛГБТ-лобі. «Так» гендерній ідентичності. «Ні» гендерній ідеології. «Так» культурі життя. «Ні» прірві смерті. «Так» християнству. «Ні» насильству ісламу. «Так» безпечним кордонам. «Ні» масовій імміграції. «Так» працевлаштуванню своїх громадян. «Ні» великим міжнародним транснаціональним корпораціям. «Так» суверенітету народу. «Ні» бюрократам з Брюсселя. І «так» нашій цивілізації. І «ні» тим, хто хоче її знищити. (...) Хай живе Європа патріотів!”

Ці слова, сказані на передвиборчому мітингу іспанської партії VOX майбутньою/теперішньою прем'єр-міністр Італії Джорджією Мелоні, брюссельській єврократії варто було б вивчити напам'ять. Можливо, вони віщують прихід нової Європи, і, безумовно, ставлять під сумнів нинішній порядок, яким можновладці ЄС пов'язали Старий континент.

Зрештою як і перемога правих у Швеції, а особливо шведських демократів, які досі були приречені на політичне гетто. Вже лунають голоси про те, що ця країна, яка досі вважалася взірцем для лівих, які правлять Європейським Союзом і його народами, перейшла до рук расистів, фашистів та їм подібних.

Єврократи та невпинно прогресивно прогресуючі еліти в паніці. Не допомогло і те, що президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн пригрозила, що Італія, як і Польща та Угорщина, може бути покарана, якщо не обере правильні партії або якщо сформований ними уряд не підкорятиметься Брюсселю. Слова німкені, можливо, навіть додали кілька відсотків правій коаліції, яка перемогла на виборах.

Італійці не коритимуться

Перемога італійських правих була значною – вони здобули 235 місць у 400-місній Палаті депутатів і матимуть 112 з 200 сенаторів. Італія має шанс отримати сильний, стабільний уряд, чого традиційно дуже важко досягти на Тибрі, з першою в історії країни жінкою прем'єр-міністром Джорджією Мелоні.

Це також дуже хороша новина для Польщі. Ми можемо отримати потужного союзника – третю за силою і величиною економіки країну ЄС. Ще під час телевізійних передвиборчих дебатів Мелоні, як голова партії «Італійські брати» (політкоректні параноїки мали б вимагати перейменування партії в «Італійські сестри та брати»), заявила, що не згодна з постійними покараннями й санкціями, які накладаються на Польщу та Угорщину, і що її уряд надалі не дозволятиме цього робити єврократам.

Також можна бути спокійними за жорсткий курс нової влади щодо Росії. Дилеми її союзника Маттео Сальвіні не хвилюють Джорджію Мелоні, яка рішуче виступає за збереження санкцій проти кривавого режиму. Щобільше, опитування Quorum/YouTrend показує, що їх підтримують 43% італійців, а проти – лише 37%. 20% не мають чіткої думки з цього приводу.

Добре, що пані фон дер Ляєн сказала те, що мала на думці, і пригрозила італійцям. Вона розкрила справжнє обличчя нинішньої Європейської Комісії, показавши наскільки заідеологізованою, антидемократичною, авторитарною є ця інституція. Тим більшою може бути їх рішучість.

Маттео Сальвіні, колишній і, ймовірно, майбутній віцепрем'єр-міністр, лідер коаліційної партії «Ліга», вже оголосив про внесення на розгляд парламенту пропозиції про недовіру голові Комісії. Навряд чи в Європарламенті знайдеться більшість, готова його підтримати, але це чітке свідчення того, що італійці не мають наміру коритися унійним бюрократам.

Свого часу тодішній прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі запропонував німецькому євродепутату Мартіну Шульцу роль капо [ув'язнений німецького концентраційного табору, призначений СС для нагляду за примусовою працею інших ув'язнених та для виконання інших адміністративних завдань – прим. перекл.] у фільмі про німецькі концтабори, який знімав його друг. В уряді Джорджії Мелоні, напевно, також не бракуватиме яскравих, темпераментних персонажів. Це могло б стати способом повернути надію та енергію Італії після правління безглуздого, бездушного банкіра-єврократа Маріо Драгі й попередніх безумств лівих партій, які довели Італію до межі банкрутства.

     Підписуйтесь на наш фейсбук   
  І єврократам є чого побоюватися. Під час пандемії, коли Єврокомісія продемонструвала свою безпорадність і стало зрозуміло, що так звана європейська солідарність нічого не варта, лише 27% італійців висловилися за те, щоб залишитися в Унії. По всій країні проходила кампанія зі скидання прапорів ЄС з громадських будівель, в якій брали участь не лише пересічні громадяни, а й політичні та економічні активісти, депутати, мери, журналісти, чиновники. З того часу радикальні настрої дещо охололи, але Брюссель має бути напоготові.

Історія однієї узурпації

Єврократи, звичайно, можуть застосувати проти Італії потужні важелі. Адже вони мають владу над спільною валютою, загальноєвропейським євро, який перебуває під контролем Європейського центрального банку на чолі з француженкою Крістін Лагард. Італійці настільки заборгували, що підвищення процентних ставок може призвести до їх банкрутства, як свого часу у Греції. На щастя, це зброя широкого ураження, і те ж саме може спіткати слухняну та покірну Іспанію чи Португалію.

Це ще один приклад того, як відмова від власної валюти, власної монетарної політики робить державу недієздатною. Німецький аналітичний центр Center for European Policy (Центр європейської політики) підрахував, що з моменту введення євро статистичний італієць втратив на новій валюті 73,6 тисячі євро.

Італійці опинилися в пастці спільної валюти, як і країни Балтії, які також позбавлені будь-яких монетарних інструментів для стримування наростаючої інфляції. Вони повністю залежать від волі та ласки керівництва Європейського центрального банку, що засідає у Франкфурті.

Саме злощасна валюта євро та пов'язані з нею фінансові питання значною мірою формують порядок денний італійської політики. Її історія – це також історія зарозумілості, узурпації, порушення принципів демократії, що чинить захланна брюссельська аристократія ЄС.

Одним з найважливіших завдань коаліції-переможців є зміна Конституції та запровадження президентської форми правління за зразком Французької Республіки. Президент, обраний народом, мав би очолити уряд, і перестав бути маріонеткою Європейського Союзу та фінансових інституцій, як це відбувалося до цього часу. Ці зміни стосуються не лише стабілізації влади уряду, але й мали б унеможливити те, що Берлін та Брюссель вирішують за італійців, хто має ними керує.

Італійці добре пам'ятають, як у 2011 році ЄС та міжнародні фінансові інституції погрожували призупинити фінансування і змусили прем'єр-міністра Сільвіо Берлусконі, який мав парламентську більшість, піти у відставку. Потім його змінив фінансист, сумнозвісний єврокомісар і «сторожовий пес» ЄС Маріо Монті.

У 2014 році колишній міністр фінансів США Тімоті Гайтнер у своїй книзі «Стрес-тест: рефлексія про фінансові кризи» показав, що представники Євросоюзу просили Вашингтон про допомогу, щоб повалити уряд Берлусконі. Адміністрація Обами нібито заблокувала кредит від Міжнародного валютного фонду, поставивши умову про його розблокування відставкою Берлусконі.

Ще одне скандальне втручання відбулося у 2018 році. Коаліція «Ліги», «Руху п'яти зірок» і «Вперед, Італія» Берлусконі хотіла призначити міністром економіки Паоло Савону, який був великим критиком німецьких порядків в ЄС і мав підготувати план виходу Італії з єврозони. Телефонні дзвінки з Брюсселя та Берліна до Президента Серджо Маттареллі призвели до відхилення цієї кандидатури.

Джорджія не така як всі

Окрім можливої зміни Конституції, яка б унеможливила Берліну і Брюсселю меблювання кабінетів в Римі, у єврократів є ще одна серйозна проблема: харизматична лідерка Джорджія Мелоні, яка відкидає політкоректну абракадабру та апелює до справжніх цінностей, а не їхніх хистких «європейських» підробок.

Вона немов персонаж із чорного, а може, червоного, кошмарного брюссельського сну. У ній є все, чого не вистачає унійним бюрократам: харизма, мужність, розум, відкритість, і насамперед незмінні, консервативні погляди, на які не може вплинути ліва ідеологія.

Брюсселю ще не доводилося мати справу з настільки пристрасним, темпераментним та енергійним політиком. Напевно, жоден політичний діяч в Європі не може так чітко і сильно говорити про питання, які важливі для величезної кількості заляканих, змушених мовчати європейців.

– Зараз вони чітко говорять про те, щоб прибрати з документів графу «батько/мати», – сказала вона на передвиборчому мітингу з прапором Італії на трибуні. – Тому що сім'я – це зло. Тому що гендерна самоідентифікація – це зло. Тому що національна ідентичність – це зло. Все, що нас відрізняє, для них є злом. Це гра, щоб нав'язати нам один спосіб мислення. Вони прагнуть забрати у нас все, чим ми є, бо коли ми вже не маємо ідентичності, коріння, то будемо позбавлені свідомості та станемо вразливими. Це їхня гра. Вони хочуть, щоб ми були батьками номер 1, номер 2, щоб ми мали ЛГБТ стать та були громадянами Х, цифрами. Але ми не цифри. Ми – люди, і ми будемо захищати свою ідентичність. Я Джорджія, я жінка, я мати, я італійка, я християнка, і цього у мене не забереш... Мені соромно за державу, яка нічого не робить для сімей. Я не вірю в державу, яка ставить бажання гомосексуаліста законно усиновити дитину вище за право цієї дитини мати батька і матір, тільки тому, що гомосексуаліст голосує, а дитина ні. Справедлива держава піклується про найслабших, про тих, хто не може про себе подбати.

Такі слова викликають паніку. Але коли CNN і BBC розповідають нам, що такого ультраправого уряду в Італії не було з часів Муссоліні, вони просто несуть маячню.

Муссоліні був соціалістом, керівником найбільшої соціалістичної газети, офіційного органу Італійської соціалістичної партії «Аванті», який усвідомив, що пролетарі всіх країн замість того щоб об'єднатися, вбивають один одного в окопах під час Першої світової війни, і тому національна ідентичність, всупереч тому, що проповідував Маркс, сильніша за класову. Але менше про історію та політичні доктрини. Бо все зводиться до того, що кожен, хто виступає проти авторитарних лівих, які правлять Європою, стає расистом або фашистом.

Репертуар інсинуацій не змінюється роками. Але надаймо слово освіченому гостю ще більш освіченого телеканалу: – (Мелоні) має те, що не настільки розвинене у Марін Ле Пен: Мелоні не говорить, вона кричить. Частині аудиторії, вочевидь, потрібен крикливий лідер. І звідси італійський успіх, – проникливо аналізує результати виборів у ефірі «TVN24» колишній кореспондент телеканалу в Італії Яцек Паласінський. На це журналіст Анджей Морозовський, який вів програму, блискуче зауважив, що «у нас був такий лідер, який кричав – його звали Гітлер, і йому це вдавалося». Журналіст газети «Rzeczpospolita» Єджей Бєлєцький додав: «Я думаю, що Муссоліні теж кричав». Палясінський підвів: «Але Муссоліні робив довгі перерви і надувався».

Весь діалог варто процитувати, оскільки він підсумовує все, що прогресивні ЗМІ всього Заходу говорять про італійські вибори. Більше нічого не треба ні читати, ні слухати.

Шведські демократи виходять із гетто

А якщо цього мало, то можна послухати виступ шведської євродепутатки Малін Бйорк, яка у Страсбурзі закликала Євросоюз виправити помилку своїх дурних земляків, які неправильно проголосували та обрали правих. Вона повідомила, що у Швеції формується уряд за участю расистської партії та вимагала від ЄС «об'єднатися» і зупинити крайніх правих в Європі.

Її перемога хоч і не така гучна, як в Італії, але ще більш видовищна. Хоча соціал-демократи традиційно набрали найбільшу кількість голосів, але не змогли сформувати коаліційну більшість. Цього разу владу утримують праві, завдяки справжнім переможцям цих виборів – Шведським демократам, які ще у 2006 році не мали жодного депутата у Риксдазі.

Антиіммігрантська, відверто євроскептична, апелююча до шведських національних цінностей група сьогодні є другою політичною силою в цій найбільшій скандинавській країні. Навіть під час попередньої парламентської каденції Шведські демократи, хоч і посіли третє місце на виборах, були ізольовані, приречені на політичне гетто. Їм не дали жодної посади в парламенті, їх навіть не запросили працювати в комітетах.

Однак ігнорувати 1/5 громадян вже неможливо. Шведські демократи набрали 20,6% голосів і мають 73 депутати. Уряд формуватиме права Поміркована коаліційна партія, але лише тому, що після стількох років остракізму вона визнала існування Шведських демократів.

900 зон непідконтрольних державі

Для Соціал-демократів малюються понурі, тобто хороші для Швеції, перспективи. Результати виборів серед наймолодшого електорату є для них приголомшливими. У віковій групі від 18 до 21 року вони посіли лише третє місце, набравши всього 20%. Опитування серед школярів – тих, хто піде на вибори через чотири роки – показують, що соціал-демократи набрали б лише 16% голосів. Зелені, яких підтримує Грета Тунберг, ледве набрали 4,7%. Не виключено, що незабаром соціал-демократи після більш ніж столітнього майже безперервного правління (вони виграли 19 з останніх 24 виборів) можуть опинитися поза мейнстрімом шведської політики.

Як так сталося, що Шведська соціал-демократична робітнича партія, яка має понад двадцять власних газет і журналів, радіостанцію, видавництва, продакшн-студії та навіть гральну компанію – тобто справжню корпорацію для завоювання й утримання влади – втрачає її?

Очевидно, ліві так і не усвідомили, що майже 20% громадян країни народилися за її межами та що неконтрольована імміграція, некритичними прихильниками якої вони є, розриває країну на шматки.

У Швеції вже налічується 900 іммігрантських зон, де держава практично бездіяльна. Це зони, куди не потикає носа поліція, куди не хочуть в'їжджати навіть пожежники. Ними керують клани та бандитські угрупування іммігрантів, які за допомогою бомб і перестрілок встановлюють кордони підконтрольних їм територій.

Організована злочинність та неконтрольована імміграція стали основними темами виборчої кампанії. І це те, про що вже понад 20 років говорять шведські демократи.

Менше ЄС в ЄС

«Довгий час ми були єдиними, хто попереджав про проблеми, які створюють інші партії. Ми попереджали про появу сегрегованих районів, зростання сексуальної злочинності, організованої злочинності, торгівлю людьми, злочини «честі», релігійного екстремізму, галопуючих витрат на міграцію та руйнування соціального добробуту». – можна прочитати в їхній програмі.

Таким чином, Шведські демократи – це ще одна неправильна партія, якій не повинно бути місця у вічно усміхненій і самовдоволеній брюссельській Європі. А ще тому, що саме ця партія найкраще діагностувала проблеми, які турбують країну. Саме вони відкрито заговорили про два паралельні світи, які виникають у Швеції. Один з них є майже віртуальною реальністю – одна з брошур соціал-демократів, що оспівує багатство соціальної держави. А інший світ – де правлять емігрантські клани і банди. Історію останньої, нової Швеції, можна читати переважно в кримінальних хроніках.

До перемоги Шведських демократів привів харизматичний (звичайно, як на шведа, проте він не рівня Джорджії Мелоні) лідер Джиммі Окессон, який очолив партію у 2005 році, коли йому було всього 26 років. Клавішник, який грає аматорський вікінг-рок, дещо пом'якшив тон. Таким чином, було відкинуто заклики до виходу з ЄС, але угруповання рішуче виступає проти передачі більшої влади Брюсселю і створення федеративної держави – Сполучених Штатів Європи. Також не може бути мови про відмову від власної валюти на користь занепадаючого євро.

***

Вибори в Італії та Швеції є черговими симптомами змін, які починають відбуватися серед народів Європи. У Франції «Національна єдність» Марін Ле Пен у червні досягла історичного результату, ставши третьою політичною силою на берегах Сени. Зараз вона має 89 депутатів у Національних зборах – в одинадцять разів більше, ніж у попередній каденції, коли вона налічувала всього вісім депутатів.

Брюссель надалі не помічає цих змін, ігнорує їх і продовжувати свій брудний бізнес as usual, але рано чи пізно він змушений буде зіткнутися з новою реальністю.

Італія та інші країни, де правлять праві, близькі до того, щоб мати блокуючу меншість у Раді Європейського Союзу – мінімум чотири країни, які представлятимуть щонайменше 35% населення Європейського Союзу. Італія, Польща, Угорщина, Швеція та Чехія налічують приблизно 30% населення ЄС.

Старий континент явно стоїть на порозі змін і готується до боротьби за власну ідентичність.

– Даріуш Матушак

TVP ТИЖНЕВИК.  Редактори та автори

– Переклав Юрій Ткачук